ЗАКОНОДАВЧЕ «РЕШЕТО» ДЛЯ ЗЕРНА

Із 1 серпня 2003 року форма №13 — прибуткова накладна на зерно, знана ще з часів колишнього Радянського Союзу, офіційно мала канути в небуття, поступившись місцем складській квитанції. Одначе ротація затяглася. Архаїчним документом продовжували послуговуватися навіть ті зернотрейдерські компанії, керівники яких входили до складу робочої групи із розробки закону «Про зерно та ринок зерна в Україні», що й регламентував запровадження нової системи складських документів.

І не лише комерційні структури вчиняли обструкцію. Державна акціонерна компанія «Хліб України», якій було надано привілей апробувати «зернову» тріаду — складську квитанцію, прості та подвійні складські свідоцтва — мало не дискредитувала нововведення. Але якщо торік лише державний агент із заставної закупівлі зерна використовував складські свідоцтва для одержання кредитів у комерційних банках, то відтепер таке право поширюється на всіх операторів ринку. Варто лишень пройти сертифікацію зерносховищ.

Про черговий етап унормування взаємин між сільгосптоваровиробниками та власниками елеваторів, удосконалення обліку збіжжя, відповідальності за його схоронність розповідає Віктор АНДРІЄВСЬКИЙ, керівник Проекту впровадження в Україні системи складських документів на зерно.

— У чому ж виявилася слабкість ДАКу, Вікторе Євгеновичу?

— До розв’язання покладених на нього зобов’язань «Хліб України» підійшов не зовсім по-фаховому. Спершу керівництво компанії носилося з ідеєю, що саме йому доручать друкувати документи суворої звітності, якими є складські свідоцтва, з мінімальним ступенем захисту, без голограми. Хоча останню «клеять» навіть на талони для проїзду в міському транспорті. Зрозуміло, що таке спрощенство знівелювало б вагу складських документів, перетворивши їх на звичайнісінькі папірці, не застраховані від підробок.

Тому цілком логічною стала поява, згідно з наказом Міністерства аграрної політики №122 від 25 квітня 2003 року, державного підприємства «Держреєстри України», на яке покладено виготовлення й надання суб’єктам ринку зерна необхідної кількості бланків складських документів, ведення їх реєстрів, сертифікатів відповідності зернових складів на право надання послуг зі зберігання зерна та продуктів його переробки, методологічна допомога. Бланки складських документів із одинадцятиступеневим захистом друкує фабрика Держзнаку.

ДАК «Хліб України», мабуть з переляку, замовила ДП «Держреєстри України» 100 тис. простих складських свідоцтв, якими взагалі не послуговувалася торік, і стільки ж — подвійних складських свідоцтв. Коли ж їй пред’явили рахунок, не знайшлося коштів розрахуватися. Крайнім у цій ситуації стало ДП «Держреєстри України», в якого виникли борги перед Держзнаком. Але замість судової тяганини пішли на поступку ДАК, відстрочили платежі і навіть за власний кошт протягом тижня розвезли бланки складських документів на дочірні елеватори держагента із заставних закупівель по всій Україні, та ще й навчали фахівців користуватися ними. Європейський сервіс! Прикро, що колізія виникла, по суті, між державними підприємствами. І ми щоразу наражатимемося на неприємності, якщо не позбудемося звички ставити корпоративні інтереси вище за державні.

— Невже на роль апробатора новації не можна було підібрати гідного претендента? Адже за ДАКом — давня репутація боржника, практично повного банкрута, який перебуває у стані реструктуризації. Як могли ризикувати фінансові інституції, надаючи кредити, по суті, голому королю?

— Банки повірили у новий інструментарій — складські документи — переважно як у механізм застави. У них з’явилася впевненість, що у разі форс-мажорних обставин вони зможуть вилучити прокредитоване зерно, наявність якого підтверджена документально. Побільшало гарантій, що воно не зникне безслідно, як часто траплялося при обігу форми №13. Це — по-перше. А по-друге, ми досягли домовленості з Національним банком України, який своїми нормативно-правовими актами, обов’язковими для всіх банків, встановив коефіцієнт ліквідності заставного свідоцтва. Коефіцієнт ліквідності золота, наприклад, — 0,9, квартири — 0,5. Тобто комерційний банк може надати вам кредит на суму половини вартості квартири. Реноме складських документів — 0,75, майже на рівні цінних паперів. Нацбанк обіцяє утримувати таке котирування за наявності двох необхідних системних елементів: сертифікації зерноскладів і центрального реєстру обігу складських документів.

— Тобто складські документи номінально зрівнялися з цінними паперами, але такими не стали. Чому?

— Відповідно до Цивільного кодексу і Закону «Про зерно та ринок зерна в Україні». Хоч у Казахстані складські документи мають статус цінних паперів. А ось аналогічні намагання Росії закінчилися безуспішно. Колізія між операторами двох різних ринків — фондового і товарного — спричинила конфлікт групових, корпоративних інтересів. Через протистояння Дума досі не може прийняти закон про складські документи, хоча північний сусід почав розробляти його одночасно з нами, 1998 року.

Основна функція складських документів в Україні — гарантувати повернення товару товаровиробникові. Хоча їх можна використовувати і як заставу.

Узагалі-то, наша стратегія навіть не передбачала «возвеличення» складських свідоцтв до рангу цінних паперів, а також їх обігу на вторинному ринкові. Бо, по-перше, останнього в нас немає. А по-друге… Знайдіть хоч одного селянина, який би знав правила гри на ньому.

Зерно для селян — ходові гроші. Якщо ж забрати його у них навіть під гарантію з одинадцятьма ступенями захисту і передати хлопцям у білих комірцях — спекулянтам, біржовикам, — не уникнути соціального вибуху. Тому, як кажуть, від гріха подалі.

— Після «обкатки», хай і не зовсім вдалої, складських документів настав час навести лад і в елеваторному господарстві.

— Ми розробили проект постанови про централізований комп’ютерний реєстр, запропонували досить-таки прозору структуру — з вертикаллю, розгалуженням по всій Україні, систему, що у разі її впровадження стане другим основним елементом загальної системи складських документів. Разом із сертифікацією складів, реєстр яких вестиме також ДП «Держреєстри України».

Ідея новації — впровадження інформаційних технологій у сільське господарство. Нині майже всі склади оснащені комп’ютерами, більшість із яких користуються програмою «Бухгалтерія 1С». Відповідне програмне забезпечення «зав’яже» регіональні засіки з центром — Києвом, де й нагромаджуватиметься банк даних. Мабуть, зайве говорити, наскільки цінною стане така інформація для моніторингу ринку як фахівцями галузевого відомства, так і аналітиками.

Ще одна важлива місія електронного реєстру — збереження інформації з метою її захисту. Скажімо, не дай Боже згорів склад... Хоча пожежі бувають і спровоковані, аби сховати кінці у воду.

У найближчій перспективі — впровадження уніфікованої комп’ютерної програми для роботи зі складськими документами в електронному вигляді. Принагідно додам, що ДП «Держреєстри України» надаватиме цілий спектр консультативної допомоги всім учасникам ринку: власникам зерна, володільцям складських документів, зерноскладам.

— Дехто побоюється, що механізм сертифікації зерносховищ — не що інше як своєрідне сито, через яке «відсіють» приватні елеватори і позбавлять їх права зберігати збіжжя. Натомість перевагу віддадуть державним... Яка насправді ідеологія цієї процедури?

— Судження абсолютно хибне. Положення закону «Про зерно та ринок зерна в Україні» і постанови Кабміну №510 визначили: лише сертифіковані склади, незалежно від форми власності, мають право видавати складські документи на зерно.

Отже, перед нами постало завдання створити систему сертифікації. А який орган контролюватиме її проведення? Указ Президента «Про додаткові заходи щодо стабілізації ринку зерна» від 19 травня 2003 року окреслив формат такої установи: «Вирішити питання щодо утворення у складі Міністерства аграрної політики України урядового органу державного управління у сфері державного контролю за якістю сільськогосподарської продукції, зокрема зерна та продуктів його переробки, здійснення моніторингу ринку сільськогосподарської продукції».

Народжувалася ця структура болісно. Перша урядова постанова затвердила лише назву — Державна інспекція з контролю якості сільськогосподарської продукції та моніторингу її ринку, друга (№65 від 22 січня 2004 року) — положення. Оскільки новостворена організація — правонаступник Головної державної інспекції якості та сертифікації сільськогосподарської продукції Мінагрополітики, відповідно, вона поглинула і регіональні відділення. Частина з них була госпрозрахунковими одиницями, частина утримувалася за рахунок місцевих бюджетів, а, згідно з президентським указом, усі працівники мали перейти на держслужбу. Такий «перерозподіл влади» у регіонах спричинив тривалий процес узгодження між юридичними службами обласних держадміністрацій, Кабміну, Мін’юсту, Мінфіну та Мінекономіки. Ми успішно подолали і цей етап.

До складу Держконтрольсільгосппроду входить уже згадуване ДП «Держреєстри України», одна з функцій якого — надання методологічної допомоги при проведенні сертифікаційних робіт зерносховищ та елеваторів.

— Тобто перевіряльники обстежуватимуть кожен хлів, клуню, більш-менш придатні для зберігання збіжжя, і видаватимуть індульгенцію? Можна—не можна...

— Ніхто по селянських коморах не нишпоритиме! Вважаєте за краще зберігати пшеничку у мішках чи насипом на долівці? Бог вам у поміч! Але якщо ваша клуня, грубо кажучи, не буде сертифікована, ви не матимете права надавати послуги зі зберігання зерна третій стороні — припустимо, діду Свириду, а відтак замовляти й отримувати бланки складських документів. А без них у діда Свирида ніяких правових відносин із вами немає, і він ризикує втратити поклажу без права компенсації і т.д.

Тобто, по-серйозному, йдеться передусім про місткі елеватори і зерносховища, які мають відповідати існуючим нормам та технічним умовам зберігання зерна і продуктів його переробки.

— Не секрет, що під «існуючими нормами та технічними умовами зберігання зерна» криються російськомовні інструкції часів Радянського Союзу, датовані 1978—1986 роками. В СРСР існувала система, за якої зерносклад приймав на збереження колгоспний урожай, користуючись стандартом — вологість збіжжя не повинна перевищувати 14,5%. Цей показник вважали базисною кондицією. Якщо ж господарство привозило зерно, скажімо, 17% вологості, то елеватор, відповідно, зменшував його кількість на певний відсоток. Застарілі інструкції детально прописують усі вимоги до зберігання, але зовсім не передбачають ділових стосунків між власниками зерна і зерноскладами. Тобто немає процедури надання послуг.

— Нині на елеваторах відверто кажуть, що 14,5% — це висока вологість і таке зерно можна зберігати протягом 10—15 днів. Власне, його треба доводити до певної кондиції, яку тепер кожен склад персонально визначає для себе. За наказом Мінагрополітики № 198 від 27 червня 2003 року «Про затвердження Положення про обіг складських документів на зерно», така кондиція іменується обмежувальною. Тобто склад документально підтверджує, що він зобов’язується зберігати зерно відповідно до обмежувальних кондицій, видати власнику зерна по закінченні терміну зберігання розраховану за ним кількість зерна, мінус втрати при доробці.

Це — лише дещиця розроблюваного технічного регламенту зернового складу, який вбере весь ланцюжок правил, норм та вимог до процесів і процедур зберігання зерна, від початку і до кінця. Технічний регламент стане єдиним правилом гри для всіх зерносховищ.

— А яким постулатом керуватимуться контролюючі органи? Який критерій оцінки діяльності власне елеваторів?

— В Україні діє закон із підтвердження відповідності. Він регламентує, що саме обстежується, і визначає процедуру, яким чином це відбувається і підтверджується відповідність до існуючих норм та правил. Якщо простіше, то технічний регламент — це існуючі норми та правила, а технічний регламент з оцінки відповідності пояснюватиме, хто і яким саме чином перевіряє.

У нашому випадку оцінюватимуться послуги зерноскладу, які надаються відповідно до технічного регламенту зернового складу. Це — не наша витівка чи забаганка, а вимоги законів «Про стандартизацію» та «Про підтвердження відповідності».

— Хто має право перевіряти роботу елеваторів?

— Органи сертифікації. Вони діють, мають атестованих аудиторів, але саме для перевірки діяльності зерноскладів мусять одержати ще певні повноваження. Схематично це виглядає так: після адресного звернення до Міністерства аграрної політики останнє рекомендує Держспоживстандарту розглянути подані матеріали. Із цієї інстанції документи надходять до Мінекономіки, яке й надає повноваження.

Якщо зерносклад бажає отримати сертифікат відповідності, він звертається до органу сертифікації (для полегшення інформаційного зв’язку база даних органів сертифікації зберігатиметься у ДП «Держреєстри України»). Спільно розробляють схему проведення сертифікації, скріплюють договором, елеватор оплачує послуги і одержує сертифікат установленого зразка.

— Процедура не одного дня... Тому, природно, закрадається сумнів: а чи встигнуть усі елеватори атестуватися до 1 січня 2005 року, як це визначено законом?

— Хочете почути ствердну відповідь? Методологічна розробка системи ґрунтується на наданні технічної допомоги Україні згідно з меморандумом про взаєморозуміння, який був підписаний між урядом України та Європейським банком реконструкції і розвитку. Але повномасштабний проект із надання технічної допомоги розгорнувся недавно, оскільки багато часу згаяно на бюрократичні процедури узгодження між ЄБРР та агенціями з технічної допомоги, які погодилися фінансувати впровадження цієї системи. На превеликий жаль, у державному бюджеті на означену проблематику не закладено жодної копійки.

— А ви просили?

— З якого дива?! Є Закон України «Про зерно та ринок зерна в Україні», у прикінцевих положеннях якого передбачаються видатки на впровадження системи складських документів, сертифікації складів. Є пряме доручення уряду привести законодавство у відповідність до норм і положень цього закону. Тобто при розробці бюджету відповідні організації мусили подбати про фінансове підґрунтя для виконання запланованого. Ми й так вишукали позабюджетні джерела фінансування для життєдіяльності ДП «Держреєстри України», на друк перших складських документів... Не багато—не мало — майже мільйон доларів.

Розробляючи постанову Кабміну № 510, ми свідомо втиснули себе у дуже жорсткий і куций графік упровадження системи. Але фінансування, чи правильніше — відсутність його, сповільнило узятий темп. Однак вимушене затишшя через брак фінансів ніяк не позначилося на творчому процесі. Розробники системи складських документів, сертифікації складів не можуть собі дозволити заблокувати впровадження сучасних технологічних процесів зберігання зерна, бо розуміють: для України зерновиробництво — чи не найголовніший вид діяльності в аграрному секторі.