Як втратити зернове щастя

Жнива на Тернопіллі звичайно починаються на два тижні пізніше, ніж у південних регіонах. Але так уже склалося, що «стартові позиції» упродовж останніх років в регіоні порівняно вищі, ніж на півдні України чи навіть у сусідніх областях. Менше вимерзає озимини (хвала погодним умовам!) і доглянута вона краще (хвала завбачливості аграріїв!). Та останнього ривка, за яким — розквіт землеробства в області, з року в рік зробити не вдається. Поперек дороги намертво лягають «об’єктивні обставини» — то грибкові хвороби зернових культур, то льодова кірка, яка частково знищила озимину, то врешті-решт несприятлива кон’юнктура цін на зерно… Тільки-но відступає одна причина, відразу з’являється інша. І регіональна програма «Зерно-2001—2004», яка передбачає щорічний валовий збір 1 млн. тонн зернових і зернобобових культур, має всі шанси увійти в історію як провальна.

Надії місцевих сільгоспвиробників на добрий врожай недавно знову було поховано. Ураган, який бушував в області 12 липня, «забрав» із собою, за приблизними підрахунками, понад 50 тис. тонн зерна. «Та збитки є чим компенсувати, — відразу запевнив журналістів перший заступник голови облдержадміністрації Володимир Гладун. — У цьому році зернових культур в області посіяно на 70 тис. гектарів більше, ніж торік».

Інші «компенсаційні» аргументи? При перших обмолотах середня врожайність озимої пшениці досягає 29—30 центнерів з гектара, що на 7—7,5 центнера вище за минулорічні показники. Вал зерна в області очікується не такий уже й малий — на рівні 870 тис. тонн, з яких понад півмільйона тонн — зерно продовольче. Такий зерновий достаток дасть можливість повністю сформувати насіннєвий фонд, забезпечити річну регіональну потребу, розрахуватися за оренду земельних паїв, погасити борги із зарплати у приватних аграрних підприємствах й активно продавати зерно за межі регіону. Та чиновники неохоче говорять про те, що урожай ще потрібно вчасно зібрати. І це — з досвіду минулих років — було б найбільшим досягненням для тернопільських аграріїв.

У сільгосппідприємствах зернозбиральної техніки з кожним роком залишається менше й менше. Коли у період жнив-2000 по полях бігали понад 2500 комбайнів, то тепер цієї машинерії майже на тисячу одиниць менше. А за власні кошти або із залученням довготермінових кредитів аграрії цьогоріч придбали лише до десятка нових або ненових зернозбиральних комбайнів. То чим збирати врожай, щоб укластися в терміни косовиці?

Господарства сподіваються на період жнив позичити майже триста машин у південних областях. І їхній наївності варто би заспівати гімн! Бо в інших регіонів — свої інтереси. Наприклад, у Криму, Одеській області місцева влада розпорядилася суворо: доки не зберете всі зернові, нікуди не вирушите. На кордонах з іншими областями було виставлено міліцейські пости. А якщо чужі комбайни почнуть рятувати лани Тернопільщини аж у 20-х числах серпня, коли жнива на півдні України вже завершаться, то це означатиме втрати мінімум 20—25 відсотків урожаю. Таке траплялося не раз!

Однак чи відчує споживач хлібний достаток? Більш-менш чіткий ринковий механізм формування державних ресурсів продовольства передбачено аж у цьому році — мабуть, уперше за роки незалежності. ДАК «Хліб України» в рамках заставних закупівель придбає в сільгоспвиробників області 10 тис. тонн зерна. Удвічі більшу кількість (22 тис. тонн) закупить Держрезерв для проведення товарних інтервенцій на ринку в період міжсезоння. Задекларована ним закупівельна ціна на зерно мала б стати добрим орієнтиром для сільгоспвиробників: продавайте, шановні, пшеницю третього класу — по 800 гривень за тонну, четвертого — по 700, п’ятого — по 500. Комбінати хлібопродуктів та найбільші виробники хліба закладуть у свої засіки 40 тис. тонн. А це означає, що буде сформовано «тримісячну регіональну потребу». Так рекомендує урядова постанова від 28 квітня ц.р.

Проте слід мати на увазі, що грошей у місцевих бюджетах області для «оптимальної» закупівлі зерна в межах регіональних ресурсів немає і, швидше за все, у найближчі роки не буде. Комбінати хлібопродуктів почали закуповувати зерно за власні кошти. Під час недавніх відвідин області віце-прем’єр з питань АПК Іван Кириленко підказав операторам ринку ще одну ідею: активніше беріть пільгові кредити для закупівлі зерна. І обгрунтував доступність позик: «Урядова постанова від 18 лютого ц.р. передбачає часткову компенсацію державою відсоткової ставки за користування банківським кредитом для закупівлі сільгосппродукції. Для цих потреб Тернопільщині передбачено в держбюджеті 6 млн. гривень. Область додасть іще 250 тис. гривень. Зернопереробним підприємствам позичка коштуватиме один відсоток на місяць. Це більш ніж доступно!»

Але на такі умови погоджуються лише великі КХП, яких в області п’ять-шість. Бо кредити, як відомо, видаються під майнове забезпечення. Потрібна застава обладнання, вартість якого удвічі вища за суму кредиту, або застава посівів — на втричі більшу суму… А комбінат-середняк, як правило, не має ні орендованих земельних масивів, ні достатньо обладнання, щоб позичати в банку мільйони гривень.

Схоже, що ціну на зерно зіб’ють ті ж самі регіональні оператори ринку. І від продовольчого достатку найменше виграє саме той, хто його формує — аграрій. Майже всі переробники зерна скаржаться на брак власних і позичених грошей, щоб у повному обсязі виконувати регіональне замовлення. Однак якщо влада змушує-таки виконувати, то хай не перешкоджає пропонувати нижчу ціну на зерно.

Жнива в області вже наблизилися до «екватора», а комбінати хлібопродуктів ще, по суті, не почали виконувати регіональне замовлення. Вони закуповують зерно для Держрезерву і здійснюють заставні закупівлі, а також роблять запаси дешевого фуражу.

КХП поки що не йдуть на місцеву акредитовану біржу, де торгівля відбувається прозоро. Хоча цього вимагає уряд. Президент Тернопільської агропромбіржі Олександр Коровкін переконує, що лише підприємство Держрезерву — Чортківський комбінат хлібопродуктів — готове закуповувати зерно на біржовому ринку, однак буде робити це «трохи пізніше».

Можна виростити відносно непоганий урожай і навіть зібрати його. Але й за таких умов область примудряється продемонструвати власну економічну особливість. Тільки-но зерна вирощено вдосталь і в державі сформовані оптимальні ціни на нього, у переробників відразу бракує коштів для закупівлі. І вони розкручують ціновий демпінг.

Один обласний чиновник пожартував: «А може, це й на краще? Тернопільщина з аграрної області помалу стає аграрно-переробною».