Ворожіння на зернових картах

Зерновий маркетинговий рік в Україні розпочався з... протистояння. Президент Асоціації фермерів та землевласників України (АФЗУ), голова профільного комітету Верховної Ради Іван Томич закликав сільгосптоваровиробників, у тому числі і фермерські господарства, не поступатися ціною і продавати продовольчу пшеницю нового врожаю не дешевше 850 грн. за тонну. У разі цінового спаду Іван Федорович настрахав акціями протесту: блокуванням під’їздів до місцевих держадміністрацій, інших владних структур. Депутат вважає, що уряд має всі важелі, аби вгамувати ринкові коливання. Один із них — 200 млн. грн. на заставні та інтервенційні закупівлі, які з’явилися у результаті внесення змін до Державного бюджету України на 2004 рік.

Таки прозорливим виявися Томич! На біржі у Криму «засвітилася» ціна на продовольчу пшеницю в одну тисячу гривень за тонну, у Сумах — 650. Ціновий «розвал» ніяк не вписується у загальноприйняті 3—5%. А що ж межи зерновими Сциллою і Харибдою? Реальна «такса» зернотрейдерів — 400—450 грн. Майже вдвічі вища ціна — 800 грн. — на пшеницю третього класу в Держрезерві. Порівняно привабливі ціни на товарні позиції й у заставному переліку державного оператора — ДАК «Хліб України»: пшениця третього класу — 650 грн./т (без ПДВ), четвертого — 550, п’ятого — 450, ячмінь першого класу — 370, другого — 365, третього класу — 360 грн.

Таке тривожне розмаїття аж ніяк не додає впевненості, що цього року хлібороби гарцюватимуть на баскому коневі прибутків, а не вигойдуватимуться на хирлявій шкапі збитків. Попри динамізм урядових заходів.

«Та гей, бики!
Чого ж ви стали?»

Українська класика. Степан Руданський. Щоправда, биків востаннє бачив на торішньому Сорочинському ярмаркові. Якби сьогодні круторогих запрягли у жниварки-молотарки і пустили на зерновий клин, толочили б вони пшеничку з ячменем до нових віників. Феодальна продуктивність! Та ми навіть за соціалістичної, яку вичавлюємо із залишків техніки вікопомної епохи, утричі перевищуємо оптимальні строки збирання...

Щоправда, є зразки і капіталістичних досягнень: вправні структури «збили» із зарубіжних комбайнів мобільні механізовані загони. «Летючі голландці» у жнивну пору гасають із поля на поле у пошуках заробітків. Чим не бізнес?! Починають із Криму і поступово, у міру дозрівання хлібів, просуваються на північ. Розцінки у «зальотників» прості, як двері: впорав гектар — одержуй 180—190 грн. Грішми або зерном.

Цьогоріч щільний графік пересування комбайнерських бізнес-ланок порушили кримські державтоінспектори. Попрасувавши хлібні простори автономії, «летючі голландці» намірилися переметнутися на сусідні Херсонську, Миколаївську та Запорізьку області. Але біля Красноперекопська їхню ходу перепинив міліцейський жезл:

— Вертайте назад! Поки не зберете всіх зернових, з півострова — ні кроку! Вказівка Куніцина...

Слова про незалежність, свободу пересування і все, що пов’язане з демократією, наражалися на «залізні» аргументи:

— Не хочете полюбовно, вчинимо по закону. У вашого комбайна — «лисі» покришки, чим створюєте аварійну ситуацію на дорозі республіканського значення. Прошу проїхати на штрафмайданчик...

От і доводь, що ти — не корабель пустелі, а корабель ланів, у якого протектори з шипами. На випадок ожеледиці...

«Круті» загони нишпорять і в центральній Україні, але переважна більшість керівників сільгосппідприємств навідріз відмовляється від їхніх здирницьких послуг, покладаючись на власні латані-перелатані комбайни. Вони в основному й наближатимуть Україну до задекларованого урядом зернового валу — 35—37 млн. тонн. Зливи і град, звісно, відберуть частину врожаю. У багатьох господарствах поліг ячмінь: буревій зламав у рослин вузлове колінце. А це — прямий шлях у фураж. Доведеться почасти списати на корми некондиційні посіви кукурудзи на зерно. Скуйовдженими виглядають і пшеничні лани. І все ж таки, за оцінками фахівців, втрати врожаю будуть незначними — до десяти відсотків.

Порівняно з минулим роком-пустоцвітом, узяток справді гідний національного торжества. Однак нагадаю, що урядова програма «Зерно 2001—2004» ставила значно вищий орієнтир — 40 млн. тонн зерна. Причому ужинку стабільного. Виходить, чотири роки поспіль ми уподібнювалися вкляклим персонажам Руданського?

Возвеличувати урожайність пшениці — майже 29 ц з гектара — як здобуток нинішньої команди Кабміну — вважаю фарисейством, позаяк озима пшениця Одеська-16, яку культивували впродовж 1923—1947 років, давала 32,8 ц з гектара. Для більшого контрасту зіставте нинішню віддачу зернового гектара в Україні і Франції: 30 проти 80. Причому на батьківщині Марсельєзи культивують пшениці миронівської селекції...

Єдине втішає: цього року не тягтимемо, як торік, руку з заяложеним картузом до сусідів, Європ, Америк, аби хто вділив зерна на перепічку.

Один із аграрних лідерів у запалі назвав 2004 рік навіть роком продовольчого зерна, якого очікують 16 млн. тонн. Хоча те, що окрилює урядовців, насторожує селян. Нехай мої слова видаються блюзнірством, але чим менше родить пшениці, тим у більшому фінансовому виграші хлібороби. Залежність, неодноразово підтверджена останніми роками.

Уряд нинішнього року як ніколи запасся рятівними кругами. 3 млн. тонн продовольчого зерна він зобов’язався у пік молотьби вилучити з внутрішнього ринку і цим самим збалансувати попит і пропозицію. Держрезерв закупить мільйон тонн, «Хліб України» — півмільйона за заставними цінами плюс області закладуть у регіональні ресурси 1,681 млн. тонн. Загалом це сформує піврічний запас їстівного збіжжя й убезпечить нас від минулорічних катаклізмів. Та чи зможуть ці обсяги втримати ціни хоч би на рівні собівартості тонни зерна і не «обвалити» їх?

Підстави для застави

Регіональні закупівлі, що мали початися одночасно зі стартом жнив, плентаються у хвості. Для формування цих запасів потрібно 1,3 млрд. грн., однак у місцевих бюджетах передбачили лише... 90 млн. Десять областей і досі не визначилися із залученням коштів місцевих бюджетів. Якщо ж котрась із гілок влади не пре свого плуга, цінова ситуація миттєво виходить з-під контролю. Подекуди селяни вже продають ріпак по 400 грн. за тонну, тоді як його ціна навіть у базарний день — не нижче 2 тис.; стрімко подешевшав ячмінь — 180—200 грн. З приводу бюджетних коштів зауважу: річні ліміти на здешевлення коротко- і довгострокових кредитів використані всього-на-всього на 15 і 3%. От вам і повороткість влади!

Першою відкрила закупівельний сезон Державна акціонерна компанія «Хліб України». Псуючи апетит трейдерам, уряд навіть на 40 грн. підвищив заставну ціну за тонну ячменю, аби вихопити його з рук комерсантів. Однак у багатьох областях сподівання на щедрість ДАК виявилося оманливим. У деяких районах Вінницької області «Хліб України» купує виключно пшеницю четвертого класу — і край. Це при тім, що ячмінь узагалі не значиться в списках Держрезерву.

По суті, сільгосптоваровиробники опинилися перед безальтернативним вибором. Кому збувати ячмінь? Зрозуміло, першому залітному, яким виявляється зернотрейдер. Ну, а останній збиває ціну, як тільки може.

Заставні операції для багатьох аграріїв невигідні і через віддаленість підприємств — уповноважених із заставних закупівель. На конкурсі, проведеному державним оператором, вибрали 52 елеватори і хлібоприймальних підприємства, серед яких як приватні, так і дочірні структури ДАК. До деяких із них доводиться замість оптимальних 20—30 кілометрів накручувати вдвічі, а то й утричі довшу відстань. На Одещині, приміром, під заставу працює лише Одеський портовий елеватор, у Запорізькій області — ТОВ «Агробізнес», у Вінницькій — два приймальники... Хоча загалом у системі ДАК перебувають 72 хлібозаготівельних підприємства.

Річ у тому, що заставні операції потребують обов’язкової сертифікації зерноскладів і наявності на них, згідно з вимогами нового стандарту, приладів для експрес-аналізу зерна пшениці на вміст білка. Поки що такою технікою забезпечені менше третини зернозаготівельних структур. Навіть серед акредитованих не всі мають аналізатори російського чи зарубіжного виробництва. До всього, кілька баз «Хліба України» потрапили до «чорного списку» підприємств, з якими члени Української зернової асоціації мали клопоти. Претензії серйозні: безвідповідальне зберігання зданої сільгосппродукції, невідповідність якісних показників, відсутність під’їзних залізничних колій.

Здавачів заставного зерна можуть очікувати неприємні сюрпризи, пов’язані з елеваторними послугами. Якщо ціни на приймання зерна за рік істотно не змінилися і становлять 2,50—5 грн./т на місяць, то за збереження і відпуск вони збільшилися майже у 2,5 разу. Тобто, кладучи на зберігання врожайну тонну, селянин платить п’ять гривень, а щоб забрати її, повинен викласти… 19. Чи варто доводити, що бюджетні кошти, виділені ДАК на заставні закупівлі, аж ніяк не здешевлюють хліборобські витрати?

То потухне, то погасне...

Саме це і змусило Всеукраїнський союз сільськогосподарських підприємств відмовитися від послуг ДАК і націлитися на надійнішого партнера як у фінансовому, так і в діловому плані — Держрезерв. Чітко виконуючи вимоги постанови Кабміну № 532 про закупівлю зерна безпосередньо у сільгосптоваровиробників і виключно через прозорий біржовий ринок, Держрезерв прийшов на Київську агропромислову біржу (КАПБ). Вибір оператора не випадковий. 2003 року МінАП провело тендер серед бірж щодо відповідності вимогам державних закупівель сільгосппродукції, закладки зерна до Держрезерву, реалізації його, а також щодо укладання зовнішньоекономічних контрактів. Із п’яти щасливчиків тільки КАПБ спрацювалася з Держрезервом.

Більше того, під дахом КАПБ недавно облаштувався новачок — Київська спеціалізована зернова біржа, президентом якої є глава Всеукраїнського союзу сільськогосподарських підприємств Олександр Боровик.

Наміри у спеціалізованої зернової неабиякі: стати маяком у біржовій торгівлі зерном.

— У кожній країні є біржа, на яку орієнтуються всі: Чиказька — у США, MATIF — у Франції, Токійська — в Японії…В Україні двічі намагалися створити щось аналогічне, — каже Борис Беренштейн, президент КАПБ. — 1992 року народилася Украгропромбіржа, що проіснувала три роки. Порушивши закон про товарну біржу, вона стала стороною контракту — завезла в Україну тисячу американських «John Deer» і тим самим поховала себе як біржа. Друга спроба датується 1995 роком. Кілька аукціонів по зерну, проведених у Нацбанку, підштовхнули до створення Української аграрної біржі. Але, як і попередницю, її «втопили» за тією ж схемою: закупила за кордоном іноземну техніку і на сьогодні заборгувала бюджету 80 млн. доларів.

Якщо ті біржі «виростали» на голому місці (спершу створювалася дирекція, а потім інфраструктура), КАПБ передусім надбала солідну матеріальну базу. Всі аукціони, які держава проводила по цукру-сирцю, «пройшли» через неї. Останній приніс до бюджету 7 млн. євро...

— Побутує думка, що зі створенням Київської спеціалізованої зернової біржі фермери і селяни продаватимуть власну продукцію безпосередньо у торговому залі. Та це не так. Ми ніколи не позбудемося посередників, — продовжує пан Беренштейн. — Але яких посередників? Інтереси сільгоспвиробників повинні представляти брокери агроторгових домів, реформованих у торгово-закупівельні кооперативи. Якщо ми говоримо про мільйон тонн продовольчого зерна, який закуповуватиме Держрезерв, то треба деталізувати: сюди входять і продовольча пшениця, і жито, і гречка, і насіння соняшнику... У селах же через відсутність вичерпної інформації в асортиментному розрізі налаштувалися на мільйон лише пшениці, тоді як Держрезерв відвів їй комору місткістю близько 200 тис. тонн.

Насторожує і деяке зарегулювання ринку, що проявилося у доведених регіонам «рекомендованих» обсягах державних закупівель зерна. Не виключаю, що спущеними згори аж до районів цифрами скористаються місцеві чиновники, аби проштовхнути у привілейований розподільник агроформування під своїм патронатом. Тобто пільгові умови знову породжують еліту. Причому з великотоварних виробників, оскільки навіть до Всеукраїнського союзу сільськогосподарських товаровиробників не кожен може вступити з фінансових міркувань. Не кажучи про пересічних селян. Їм руку допомоги ніхто не подав.

Мене як професійного біржовика хвилює інше. Реальну ціну у нас, на жаль, формує спотовий ринок, а повинен — ф’ючерсний. У першу чергу для планування виробництва. Не тільки сільгоспвиробника, а й мірошника, який, придбавши кілька ф’ючерсних контрактів, знатиме, що через дев’ять місяців він закупить пшеницю, приміром, по 100 доларів, плюс-мінус 5%. Спот же призводить до галопування: учора борошномельний комбінат придбав пшеницю по 600 грн. за тонну, сьогодні — по 800, а через місяць — по 1200 грн. Треба запускати механізм ф’ючерсних торгів…

Заперечити Борису Леонідовичу важко. Якщо народжуються біржі, то вони комусь потрібні. І спеціалізована зернова, і четверта за ліком аграрна у Полтаві... Чи не тому в Україні, де понад 400 бірж, створюються асоціації, союзи саме бірж, а не брокерів, як у цивілізованих країнах?

Біржова торгівля сільськогосподарською продукцією, продовольством та матеріально-технічними ресурсами у 2003 році характеризувалася незначним зменшенням кількості укладених біржових угод проти попереднього року — на 2%. Але при цьому загальна вартість укладених угод увібралась у 8,29 млрд. гривень, що в 1,3 разу більше, ніж 2002-го. Одначе ми ще не позбулися негативних тенденцій. Так, кількість і вартість внутрішніх угод зросла, але їхня питома вага в загальній вартості укладених угод на біржовому ринку України залишається незначною — 7,8%, що може призвести до трансформації бірж у звичайні «контори» з реєстрації експортно-імпортних угод.

Я не проти великої кількості бірж. Я — за силу світла, яка б нарешті розірвала пітьму тіньового ринку, передусім зернового. Певен, підсліпуватий каганець навряд чи кого влаштовує.

З-під молотка
чи комбайна?

Те, що механізм заставних та інтервенційних закупівель пробуксовує, відчувають і сільгоспвиробники. На собі. Їхню консолідовану точку зору виклав Василь Ярошовець, перший заступник голови Всеукраїнського союзу сільськогосподарських товаровиробників:

— Добре, що влада вишукала кошти, аби частину продовольчого зерна спрямувати в засіки ДАК «Хліб України» і Держрезерву. Як позначиться це на сільгосптоваровиробникові? За експертними оцінками, пропозиція всіх зернових на ринку перевищуватиме внутрішній попит на 8—9 млн. тонн, у тому числі — 4—4,5 млн. тонн пшениці. Це — потенціал для експорту і формування перехідних запасів. Водночас зазначені обсяги умовно «вільного» зерна негативно позначаться на ціновій ситуації. За такого валу ні держзакупівлі, ні заставні операції не допоможуть: рано чи пізно ми прийдемо до державного регулювання цін на зернові. Та й на зовнішньому ринкові нам важко конкурувати з тим-таки ЄС-25, де фермер за продану на кожен євро продукцію одержує євро дотації. А в нас? На гривню продав — гривню ще й винен!

Якщо говорити про закупівлю продовольчого зерна, то тут начебто все прозоро і зрозуміло. Але ми пустили на самоплив фуражне зерно. Уже тепер у господарствах його скуповують по 250—270 грн. за тонну. І включається інший механізм — тіньовий, а саме — розрахунок готівкою. Тобто ми регулюємо поверхневу частину ринку, а що робити з невидимою? Хоча саме до фуражного зерна — предмету експорту — прикута увага зернотрейдерів.

У розпорядженні прем’єра Віктора Януковича від 5 липня 2004 року міститься вказівка обмежити розрахунки зерном у натуральній формі для погашення боргів із податків, перед Пенсійним фондом, за оренду земельних і майнових паїв, з виплати зарплат, лізингових платежів. Але навіть без цих фіскальних вилучень, за нашими підрахунками, 60—70% зерна вже належать бізнесовим структурам, які постачали аграріям насіння, мінеральні добрива, засоби захисту рослин, техніку, пальне. За цих варіантів торги, як кажуть, недоречні.

Який вихід? Маємо підвищити роль агроторгових домів, які реорганізуємо у торгово-закупівельні кооперативи. Співзасновниками їх виступатимуть керівники сільгосппідприємств, котрі делегуватимуть свої права і функції брокерським конторам. Останні від їхнього імені й виступатимуть на торгових майданчиках… Нині в Україні 434 агроторгових доми, більшість із яких займається суто посередницькою діяльністю: купив-продав.

Однак повернімося до 3 млн. тонн продовольчого зерна, яке мусить лягти в регіональні запаси, засіки ДАК «Хліб України» і Держрезерву. Ще конкретніше — до держрезервівського мільйона. Якщо розділити його на 16 тис. великотоварних господарств, то на кожне припаде аж... 60 тонн. Якщо ж керуватися рекомендованими обсягами по областях, отримаємо ще менше. Тому можу зрозуміти керівника агроформування, котрий гірко бідкався, як важко діставав насіння, до того ж дороге — 1400 грн. за тонну, як сіяв, підживлював недешевими добривами, захищав імпортними гербіцидами. Щоб рухатися — купував солярку. Пільгова йому не дісталася, тож переплачував на тонні 570 грн.

— Полічив! Тонна пшениці обійдеться мені в тисячу гривень. А тут іще й борги підпирають: із зарплат, податків, перед Пенсійним фондом... І кожна інстанція страхає статтями Кримінального кодексу. Якщо скласти докупи всі звинувачення, то мені можуть дати більше, ніж Лазаренку. Отакечки!

Звісно, пореформений керівник зі своїм лантухом збіжжя на держрезервівські відкриті тендери не потрапить. Як і на Київську спеціалізовану зернову біржу. А отже, не компенсує і 800 грн. на тонні. Для нього вже не риторика, де й кому продаватиме нинішній урожай. Державі, за третім ударом біржового молотка, чи комерсантам, із-під комбайна?

Гріх звинувачувати у млявості і Держрезерв, кошти у якого не безкінечні. Уряд дозволив продати 90 тис. тонн цукру, масло, від чого виручать близько 300 млн. грн. Плюс 200 млн. бюджетних. Сумарно вистачить на закупівельні операції до нового року. Але, купуючи на торгах пшеницю, Держрезерв у такий спосіб фінансує аграріїв півдня. Коли ж дійде черга до північних, житніх областей, котрі також знемагають від нестачі коштів?

Певен, знайдуться охочі й поживитися на цьому екстрімі. Навіть попри те, що запропонована Держрезервом для держзакупівель форма № 16 із шістьма ступенями захисту ідентифікує справжнього сільгоспвиробника, і чужакові начеб не залишили й шпарини.

Уже нині трейдери вдаються до трюкацтва. Скуповують по 400 грн. продовольчу пшеницю, домовляються з агроформуваннями і «проводять» ці обсяги через них. Таким чином, трейдерські тонни безборонно перекочують у держрезервівські засіки, але вже за ціною 800 грн. «Навар» поділять між учасниками оборудки порівну, або, у гіршому разі, по-братськи. А от керівники місцевої влади прикордонних регіонів дедалі частіше позирають у бік Росії, де зерно дешевше, ніж на нашій території, і не проти побавитися на ціновій різниці.

Зерновий пасьянс розкладено. Чотири королі перебувають під впливом бубнового туза, якому «світить» зміна апартаментів... Утім, не розкриватиму всіх секретів. Кожен — картяр власної долі. Зокрема й зернової.