У ПОШУКАХ УТРАЧЕНОГО ВРОЖАЮ

За які кошти проводитиметься посівна кампанія? Звідкіля візьмуться гроші на держзакупівлю зерна? Як довго і за рахунок чого уряд зможе стримувати ціну на хліб? Чи є гарантії високого врожаю наступного року? Відповісти на ці запитання прем’єру доведеться вже 9 вересня, коли в парламенті відбудеться перший на цій сесії ВР День уряду.

Холодна зима
2002—2003

Почнемо навіть не з зими, а з осені 2002 року, яка на тлі чудового врожаю заряджала оптимізмом не лише населення, а й уряд. Ніщо не провіщало кризи, селяни активно сіяли озимину і будували плани на майбутній врожай. Та прийшла зима, сувора зима, що знищила 68 відсотків посівів. І навіть нефахівцю в аграрній сфері було зрозуміло, що після таких природних сюрпризів (спершу, нагадаємо, випав сніг, потім він розтанув, і відразу знову вдарили морози, перетворивши всю країну на великий льодовий стадіон) розраховувати на хоч скількись значимий врожай не варто.

Уже тоді уряд мав ударити на сполох і підключитися до вирішення проблем аграріїв, причому разом із парламентом. Проте цього не сталося. І так усю зиму ситуація залишалася безконтрольною: поля лежали під шаром криги, а на ввезення зерна в Україну продовжували діяти імпортні мита, вкрай ускладнюючи придбання за кордоном додаткових обсягів зерна для створення запасів на випадок неурожаю.

Лише з наближенням весни губернатори і відповідальні за аграрний сектор члени уряду вирішили все ж таки оцінити ситуацію і почали облітати поля. Результати обстеження виявилися жахливими: у південних областях, основних наших житницях, були знищені майже всі посіви. Загроза хлібної кризи нависла над країною. Проте жодних заходів, які б стимулювали імпорт зерна з інших країн, не було вжито. Єдине, чого вдалося домогтися аграріям, — це допомога держави у проведенні пересівання озимих культур. Хоча і необхідність такого кроку також спірна: на думку деяких експертів, державі дешевше було б увезти в країну більшу кількість імпортної пшениці (за цінами весни 2003 року), ніж проводити пересівання. З другого боку, таке вирішення остаточно поховало б аграрний сектор. Проте і пересіяні площі природа не пощадила...

Спекотне літо-2003

Як на збитки, сувора зима майже без весни перейшла у спекотне і посушливе літо. І всі ті нещасні паростки зернових, яким удалося вижити після крижаного полону або встигнути зійти після весняного пересівання, висохли на пекучому сонці...

Цього вже точно ніхто не очікував. І від червня всі заговорили про брак зерна: народ під впливом ажіотажу кинувся на ринки скуповувати продукти, торговці моментально відреагували на це підвищенням цін, а уряд і місцева влада розпочали адміністративне втручання в ситуацію за допомогою регулювання цін на продукти харчування.

Якщо судити об’єктивно, після скасування на початку літа мит на імпорт зерна приводів для занепокоєння не було: трейдери почали наповнювати ринок пшеницею, що могло дати реальну можливість не лише нівелювати різке підвищення ціни на хліб, а й створити запас зерна для забезпечення потреби в 2003—2004 роках. Проте механізм адміністративного втручання і регулювання запустили, і зупинити його було вже неможливо. Уряд, спонукуваний депутатами і Президентом, почав активно «боротися» із кризою, обравши для цього замість економічних, загальноприйнятих в усіх країнах методів, адміністративні, що передбачають утручання держави в діяльність суб’єктів господарювання, і передусім «заморозив» ціну зерна. На думку експертів, саме втручання Кабміну призвело до різкого падіння обсягів імпорту в Україну зерна і створило реальні передумови для виникнення дефіциту.

Витоки кризи

Як вважають експерти Міністерства економіки, у країні була не споживча криза, а лише факт неврожаю зерна, що не є такою вже страхітливою подією для держави з ринковою економікою. Щороку в низці країн і регіонів спостерігається неврожай, який без проблем компенсується вітчизняними запасами зерна й імпортними постачаннями. За наявності цих двох чинників зростання ціни на зерно зазвичай відбувається на рівні, що його кінцевий споживач зерна — населення — майже не відчуває. Цього року світовий урожай зерна виявився меншим за необхідний на 35 млн. тонн (майже 6% світового попиту). Це означало певне зростання цін на зерно на світових біржах і, відповідно, в Україні. Проте уряд вирішив, що українські громадяни не готові до незначного (до 20%) підвищення цін на хліб, і «заморозив» ціну на зерно. Наслідком такого кроку став ажіотажний попит на споживчому ринку, спекулятивні пропозиції зовнішнього ринку і припинення імпорту зерна.

«Поборовшись» зі споживчою кризою, уряд узявся до вирішення проблеми кризи продовольчої, яка була також не більше ніж фікція. Оскільки дефіцит власного зерна — звична ситуація для більшості країн! — миттєво компенсується за рахунок імпорту. Конкуренція трейдерів, які імпортують партії зернових, формує необмежену пропозицію, що забезпечує мінімальну ціну на ринку. На жаль, в аналогічній ситуації наш уряд вживає зовсім інших заходів, пропонуючи впровадити державну закупівлю зерна (виключивши із процесу ввезення зерна трейдерів), дотацію на виробництво хліба і заборону експорту зерна кукурудзи та інших культур.

Такі дії можуть спровокувати третю кризу — фінансову. Заборона експорту різко знизить вартість фуражного зерна на внутрішньому ринку, зірве експортні контракти і зажене аграріїв у збитки. Як відомо, власних оборотних коштів у сільгоспвиробників немає, і вони змушені або брати кредити під майбутній урожай у банках, або домовлятися про фінансування з трейдерами знову ж таки під поставки врожаю. Якщо буде заборонений експорт, аграрії не зможуть вигідно продати навіть фуражне зерно (врожай якого цього року непоганий), аби перекрити збитки від утрати врожаю пшениці. У результаті під загрозою опиняться своєчасність і повнота розрахунків аграрних підприємств із банками.

До того ж, якщо ринок зерна не функціонуватиме, як раніше, зернові компанії відмовляться від укладення грошей у майбутній врожай, засвоївши уроки цього року, коли їм не дають вільно торгувати зерном, установлюючи на нього максимальну ціну й обмежуючи експорт. І якщо перші дві кризи нині ще можна подолати без особливих наслідків, то коли настане фінансова, у нас бракуватиме достатніх ресурсів, аби справитися з нею.

Осінь-2003: розбазарювання бюджету і розквіт корупції

Кроки, запропоновані урядом для боротьби з кризами, можуть призвести лише до додаткових витрат із державного бюджету, а також до розквіту корупції. Приміром, закупівлі зерна за рахунок державних коштів не лише спричиняють непередбачені витрати, а й навряд чи вирізнятимуться прозорістю схем. Особливо коли врахувати, що контракти на постачання зерна потрібно укладати терміново (бо навіть у разі закупівлі в Казахстані з моменту підписання контракту до доставки зерна на борошномельне підприємство мине щонайменше місяць, що вже казати про постачання з інших країн). Тим часом державні агенти через брак часу за всього бажання не зможуть визначити оптимальну закупівельну ціну, адже не мають відповідного досвіду.

Як підтверджує практика минулих років, держзакупівлі — це чудова можливість для зловживань під час розподілу бюджетних коштів. Хапкі на руку чиновники вже уявляють собі обсяги майбутніх бюджетних грошових потоків. З урахуванням світової ціни на зерно, транспортних витрат і податків, тонна пшениці коштуватиме близько 200 дол. — і це якщо не брати до уваги тенденцію до подальшого зростання цін. На сьогодні дефіцит продовольчого зерна в Україні становить 2—2,5 млн. тонн. Отже, на покриття дефіциту уряду доведеться витратити щонайменше 400 млн. дол., або близько 2 млрд. гривень. А це майже 4% українського бюджету із запланованою дохідною частиною в 53 млрд. гривень. Сума очікуваних зернових витрат рівнозначна витратам на охорону здоров’я або ж покриє половину оборонних потреб. При тому, що на підтримку всього сільського господарства в бюджеті передбачено лише 1,5 млрд. гривень.

Ситуація ускладнюється тим, що в бюджеті цього року не було передбачено окремої статті витрат на закупівлю зерна. Отже, всі потрібні кошти будуть добуватися за рахунок недофінансування інших видаткових статей бюджету. Не виключено, що першими в цьому чорному списку економії опиняться соціальні потреби. А коли врахувати, що держава неспроможна проконтролювати, яке зерно купується в резерв і скільки воно реально коштує, стає зрозумілим, що чиновники завищуватимуть вартість зерна для одержання власної вигоди. Тому у разі масштабних державних закупівель зловживань варто очікувати повсюдно.

Другий крок уряду — намір дотувати виробників борошна і хліба — призведе також радше до розквіту корупції, а не захисту населення. Бо якщо державні кошти будуть спрямовані виробникам на утримання ціни на хліб, а не покупцям для компенсації подорожчання хліба, виробники декларуватимуть завищену собівартість продукції. До того ж така дотація дуже обтяжить бюджет.

Заборона експорту зерна ярових культур може призвести до геть непоправних наслідків. По-перше, такий крок уряду по суті стане оголошенням реальної продовольчої кризи і спричинить небувалий ажіотаж навколо хліба та інших продуктів харчування. По-друге, держава дасть можливість нажитися на кризі власникам підприємств м’ясо-молочної галузі. Заборона на експорт фуражу призведе до збільшення його пропозиції на внутрішньому ринку і зниженню його ціни, що позначиться на собівартості продукції. На жаль, зниження ціни на продукти цієї галузі споживач навряд чи дочекається — виробники завжди знайдуть привід, аби цього не допустити.

Голодна весна-2004?

Уряд не має чіткого уявлення про баланс зерна: скільки його реально є в Україні, скільки потрібно завезти і скільки це коштуватиме. Розгляд цього питання в останній момент був знятий з порядку денного засідання Кабінету міністрів, що відбулося у середу 3 вересня. Та й, власне, звідкіля візьметься реальний баланс, якщо керівництво областей, остерігаючись звільнень, штучно завищує дані про наявність зерна в регіонах. Аграрії ж, навпаки, боючись продрозкладки або скуповування зерна задешево, свої дані занижують. Доводиться визнавати, що уряд своїми діями сам позбавив себе можливості скласти реальну картину і, за деякими даними, керується лише гаданими, далекими від реальності цифрами.

Наслідками непрофесійної боротьби із ситуацією, що склалася, може стати реальна відсутність зерна в країні вже від зими 2004 року. Як відомо, після Нового року зернові ціни на світових біржах зростають. Тому ті недбайливі господарі, які не встигли створити резерви й укласти довгострокові контракти, приречені або купувати пшеницю надзвичайно дорого, або випікати хліб із фуражного зерна. А довго стримувати ціни на хліб уряд не зможе, отже, саме на початку весни на зерновому і хлібному ринку можливі різкі коливання.

Де вихід?

На сьогоднішній день ще не всі можливості для стабілізації ситуації на зерновому ринку втрачені. І якщо кардинальні зміни на краще в аграрному секторі потребують прийняття нових законодавчих актів, то для недопущення розвитку продовольчої і фінансової кризи уряду достатньо зробити всього кілька кроків. По-перше, Кабмін має припинити спроби вплинути на внутрішню систему ціноутворення й погодитися з тією ціною на зерно, що сформується на біржах. По-друге, уряд повинен забезпечити зерновим компаніям можливість вільно торгувати зерном, а також надати гарантії недоторканності зерна, ввезеного до України приватними компаніями. По-третє, необхідно зняти мита на ввезення зерна і скасувати ПДВ на виробництво хліба. Також важливо виключити будь-які міжобласні обмеження на торгівлю зерном, що, на жаль, трапляються й досі, і не встановлювати обмеження на експорт зерна. Уряд також може виділити кошти державному агенту для закупівель згідно з міжурядовими угодами за сприятливими цінами для постачань зерна нарівні з іншими трейдерами.

Для реальної допомоги кінцевим споживачам хліба уряд повинен подбати перш за все про малозабезпечені прошарки суспільства, запровадивши адресні субсидії на хліб. Сума компенсацій малозабезпеченим буде значно нижчою за ті прямі й непрямі збитки, яких зазнають держава і бюджет країни у разі розвитку подій за сценарієм, запропонованим Кабінетом міністрів. Більше того, на нас очікує подвійний виграш від дотації малозабезпеченим, які витрачають левову частку своїх мізерних коштів на продукти харчування. По-перше, держава захистить найслабших і, по-друге, опосередковано продотує село, адже ці гроші підуть на купівлю сільськогосподарських продуктів.

А щоб запобігти повторенню аналогічних кризових ситуацій надалі, уряд повинен виділити бюджетні ресурси для здійснення фінансових або товарних інтервенцій залежно від конкретної ситуації на сільськогосподарському ринку.

Як стало відомо автору цих рядків, Кабінет міністрів дав Міністерству економіки доручення підготувати проект закону, який би передбачав запровадження державних закупівель і встановлення мит на експорт зерна. Цілком імовірно, що з метою перестраховки — усвідомлюючи різко негативне ставлення економічного міністерства до запропонованих заходів, віце-прем’єр-міністр Кириленко вже подбав про те, аби аналогічний документ був підготовлений кимось із членів аграрного комітету парламенту. Уряд — це величезна машина, запущена на боротьбу із кризою адміністративними методами, і зупинити її вельми складно. Якщо прем’єру не вдасться зломити цей тренд і поставити крапку в адмініструванні постачань зерна, то він має відповісти на наступні запитання. За які кошти відбудеться посівна кампанія? Відкіля візьмуться гроші на держзакупівлю зерна? Як довго і за рахунок чого Кабмін зможе стримувати ціну на хліб? Чи є гарантії високого врожаю в наступному році?

А репетицією для прем’єра, цілком імовірно, стане День уряду, який буде проведений в парламенті 9 вересня.