Свиняча криза

Українська ветеринарна служба 26 березня 2006 року запровадила тимчасову заборону на імпорт м’яса з Польщі, Білорусі та Молдови. І хоча український попит на імпорт м’ясної продукції становить майже 500 тис. тонн на рік, а розмір офіційно зареєстрованого ввозу з Польщі — близько 38 тис. тонн вартістю 24 млн. євро, ветеринарна служба заявила, що ці обмеження запроваджує в інтересах українського споживача.

От тільки ветслужба забула додати, що переробні заводи скаржаться на дефіцит м’яса та вдаються до закупівлі великих партій продукту контрабандним шляхом, а український споживач любить дешевші продукти з Польщі. Про це свідчить митна документація, згідно з якою щороку в багажах українських громадян митники фіксують близько 300 тис. тонн м’ясної продукції. І ці обсяги аж ніяк не мають на меті зруйнувати український ринок. Більше того, продукти, куплені у магазинах Перемишля, Жешува, Хелма чи Любліна, відповідають досить суворим вимогам Євросоюзу. І допоки серед поляків не відзначено масового отруєння після їхнього споживання.

Запроваджені обмеження довели ситуацію до абсурду. Аби ввезти кіло ковбаси, купленої на території Польщі, кожен турист мусить заповнити спеціальне звернення до Державного ветеринарного департаменту Міністерства аграрної політики України. Однак у жодному розпорядженні не вказано: а скільки ж кілограмів «чужинської» ковбаси може провезти український турист у власній поклажі?

Варто також зазначити, що, згідно з правилами міжнародної торгівлі, за контроль товарів відповідає служба країни-імпортера, а не країни-експортера. Отож, видана заборона є виключно підтвердженням слабкості та безпорадності українських митних і ветеринарних служб. Окрім того, запроваджене обмеження, як і будь-які інші економічно-ринкові обмеження, збільшує контрабанду з метою заповнення прогалин. Про це попереджає Держприкордонслужбa України, а українські бізнесмени відверто визнають: «Контрабанда іноді є для нас вигіднішою, ніж їздити і збирати дрібні партії м’яса у наших виробників. Це затратно. Та й ринок «ввозу» поділений і прогнозований. Завжди відомо, де, хто і скільки везе. І всі зацікавлені добре про це знають».

Досі офіційні «нетуристичні» партії м’ясних товарів з польських підприємств завжди мали всі необхідні від української сторони ветеринарні свідоцтва, та жодна зі сторін не заперечувала проти узгоджених процедур. Можна лише здогадуватися про те, що причини різкої «свинячої кризи» не виходять ні від українського роздрібного споживача, ні від польського великого виробника, а мають політичне походження.

Вже 7 березня 2006 року польський Головний інспекторат ветеринарії — окремий від міністерства сільського господарства орган — отримав інформаційного листа, в якому йшлося про велику кількість випадків ввезення з території Польщі на територію України вантажівок із м’ясом, що не мали відповідних ветеринарних свідоцтв. У зв’язку з цим, зазначається в листі, починаючи від 20 березня імпорт вищезгаданих продуктів здійснюватиметься виключно після завчасного щоденного інформування Державного ветеринарного департаменту Міністерства аграрної політики України (українська сторона запропонувала спеціальний інформаційний формуляр). Головний інспектор Польщі запропонував голові Держдепартаменту ветеринарії Івану Бісюку, котрий підписав листа, зустрітися і почав інформувати українську сторону про щоденне ввезення м’ясної продукції.

Невдовзі у шухляді пана Бісюка назбиралось аж 16 таких рапортів. Але вони не переконали чиновника у необхідності провести особисті консультації, не зупинили перед остаточною забороною імпорту. Українська сторона поінформувала Польщу про це за три дні. У відповідь польське міністерство сільського господарства звернулось із вимогою пояснити, чому імпорт м’яса та м’ясних продуктів з Польщі заборонили без юридичних пояснень, а також не звернули уваги на той факт, що поляки виконали вимогу українських ветеринарних служб — попередньо інформувати про поставки в Україну.

У відповідь головний ветлікар Польщі Кшиштоф Яжджевські отримав наказ про представлення всіх польських підприємств, що мають право експортувати свої товари в Україну, разом із даними про їх виробничі потужності та характеристикою використовуваної сировини. Вичерпну інформацію надали 31 березня ц. р. Хоча, як можна здогадатися, це не мало ані найменшого впливу на вирішення проблеми.

Які ж причини спонукали до таких радикальних дій Міністерство аграрної політики України? Перша є досить очевидною: це спроба поліпшити український торговельний баланс перед парламентськими виборами, яка, одначе, дала мізерні результати у політичній грі, проте похитнула довіру до українського ринку. Друга — умовно кажучи, свинячо-дипломатична — була спрямована на пом’якшення серця російської сторони. Остання, у свою чергу, впроваджуючи заборону щодо України, скаржилася на транзит територією південного сусіда м’яса «невідомого походження», яке опинялося на її внутрішньому ринкові. І хоча росіяни заперечують свою причетність до цієї ситуації, добровільний жест з українського боку сприйнято «із розумінням».

Оскільки 60% м’ясомолочної продукції Україна експортувала до Росії, запроваджена на початку року заборона була справжнім ударом для українського торговельного балансу (для порівняння: польський експорт на східні ринки становить 10% загальнодержавної торгівлі продовольчими товарами). Однак кожна палиця має два кінці: сьогодні західний кордон для ввезення м’ясних товарів Україна закрила, і... закритим він є у напрямку Росії для експорту. Це не є позитивом ані для економіки, ані для розвитку вільної цінової конкуренції та вільного ринку.

Якщо міністр Олександр Баранівський лише легко дивувався із запровадженням щодо України аналогічних заборон з боку Росії, то польський міністр Кшиштоф Юрґєль цією новиною був спантеличений. Одначе він має наразі кілька, може, й не до кінця результативних, проте голосних інструментів, які, не вагаючись, використав, захищаючи польський ринок м’яса. Передусім на початку квітня поінформував про проблеми із польським експортом Європейську комісію, а потім поінформував про ситуацію на форумі СОТ, членства в якій Україна вже протягом кількох років безрезультатно домагається.

Зайве нагадувати, що подібні конфлікти не лише псують польсько-українські відносини, а й значно шкодять іміджеві України на міжнародній арені. Нагадаю, що аналогічний механізм спрацював у газовому конфлікті. Тоді набагато важливіша для Польщі та Європи проблема отримала миттєвий міжнародний резонанс, у результаті якого найбільше постраждав міжнародний імідж України. Те, що Росія перекрила газ та звинуватила Україну у крадіжці сировини, нікого у Брюсселі не цікавить. Тоді криза привела до пошуку спільної позиції та охорони політики енергетичної безпеки ЄС, а Україну залишили де-факто сам на сам із її газовою проблемою.

Так і зараз: замість того, аби порозумітися та спробувати з допомогою поляків почати експортувати українські товари на європейський ринок і тим самим допомогти своїм виробникам продуктів харчування, міністр Олександр Баранівський виконує рухи плавця, котрий, хоча і стрибнув на глибину, та все одно, виринувши, не зовсім бачить берег, до котрого має прямувати. Замість боротьби за впровадження європейських стандартів у царині норм продуктів харчування, які в постчорнобильській Україні мають особливо цікавити керманичів сільського господарства, замість прискорення процесу прийняття законодавства, котре відповідатиме вимогам СОТ, міністр... нахвалює рівень виробництва сільськогосподарської продукції, порівнянний із досягненнями післявоєнного сталінського періоду.

Нагадаю, що після запровадження Росією заборони на експорт українського молока та м’яса міністр та його колеги звинувачували російську сторону у безпідставності таких санкцій і тенденційності переговорів, що ледве жевріли. Проте на переговори до Москви вони поїхали непідготовлені, а міністр сільського господарства протягом трьох місяців обіцяє негайне вирішення проблеми.

Зараз схожу стратегію Міністерство аграрної політики застосовує щодо Польщі: запровадження обмежень без юридичного підґрунтя, уникнення конструктивних рішень, ба, навіть повідомлення про санкції всього за три дні повторюють «російську стратегію».

М’ясні суперечки між Україною та Польщею вказують і на інший аспект справи: наскільки часто на рівні президента чи прем’єра повторюються декларації про європейський вибір України, настільки ж часто рішення окремого міністерства їм суперечать. Хіба що міністр сільського господарства здійснює окрему від уряду політику щодо Європейського Союзу та збирається сільськогосподарський сектор відділити від інших галузей української економіки, після чого зінтеґруватись із російським ринком? З точки зору Варшави, такі жести не можна пояснити ані українським політичним інтересом, ані жодними раціональними аргументами. Вони викликають недовіру до компетентності і доброї волі українського партнера.

Наслідків цієї політики не доведеться довго чекати. Головний ветінспектор Польщі вже наступного після запровадження заборони дня зажадав від української сторони інформацію: чи застосовують тамтешні виробники соняшникового шроту європейські стандарти? Окрім цього, запропонував долучити результати лабораторних аналізів щодо вмісту у ньому сальмонели, діоксинів, пестицидів, важких металів...

Дуже ймовірно, що незабаром польські митники ретельніше перевірятимуть кожну вантажівку із продуктами сільського господарства, котра перетинатиме українсько-польський кордон. І годі буде питати, чи це є проявом доброї волі, чи є очікування в кілометрових чергах катастрофічним для українського виробника. Зате все згідно з законом. Можливо, що на той час пан Баранівський заслужено відпочиватиме після виконання важких обов’язків міністра сільського господарства.

Від редакції. «ДТ» направляло в Управління державної інспекції ветеринарної медицини Державного департаменту ветеринарної медицини запит про хід українсько-польських переговорів щодо зняття обмежень на імпорт продукції польських підприємств м’ясної промисловості. Відповіді на наші запитання ми поки не отримали.

Переклад з польської
Тетяни Артушевської