СТАБІЛЬНИЙ БУХАНЕЦЬ

Від «житнього» хліба — лише назва і колір. Форма є, а вміст... Через перебої із житнім борошном пекарі змушені до мінімуму зводити його частку в тісті, а властивої «чорноти» досягати за рахунок... барвників. «Білий» насущник також часто змінює «масть» і цінник. До цього приводить заміна першосортного млива вищим ґатунком (звісно, дорожчим), шпигування хліба всілякими поліпшувачами, розпушувачами, вітамінами.

Але це вже тонкощі для знайків і перебірливих. Тих, хто живе «хлібом єдиним», найбільше непокоїть, чи не дорожчатиме головний продукт. Хоч би там як, а саме з ним до нашого організму потрапляє майже 30% білку.

Хлібний повідець

Ми стаємо іноземцями — принаймні за кількістю спожитого хліба, випеченого з чужого зерна. І як він у горлі не застряє?! З нашою благодатною нивою... Саудівська Аравія, витрачаючи величезні кошти, розвиває штучне землеробство... прямо в пустелі. Але до цього її спонукала ймовірність утрати економічної безпеки. США тривалий час експортували в країни, що розвиваються (Єгипет, країни Африки і Південно-Східної Азії), надлишки зерна за низькими цінами. Якщо ті не погоджувалися з політикою Америки, постачання припинялося і на продовольчо залежних територіях починався голод. Щодо цього побутував навіть термін «хлібний повідець».

Україну ніхто таким ласо не заарканював: сама влізла в петлю. А точніше, вповзла. Коли перелопатила намолоти, по зернятку перерахувала, то зрозуміла, що з 20,2 млн. тонн не те що не дотягне до нового врожаю — навіть не перезимує. Із 3,6 млн. тонн пшениці (у 5,7 разу менше, ніж у 2002 році) залишалося хіба щоб спекти армію колобків і пустити їх по світу в пошуках ще стількох же обсягів продовольчого зерна. Знайшли. У близькому зарубіжжі.

Одначе почнімо з рідних теренів, власних прорахунків, а саме — з ефективності державної системи закупівель зерна. Високі врожаї так заколисали урядовців, що вони навіть не передбачали на ці операції необхідних коштів у державному бюджеті. Як результат, за останні п’ять років Україна двічі пережила різке підвищення цін на хліб, борошно, крупи, хлібобулочні вироби. Перше — 2000 року, коли хліб подорожчав на 19,6%. Друге — торік: ціна хліба із сумішей у середньому зросла на 18,2%, батона — на 27,3. Чи змогла влада хоч би мінімізувати негативні процеси на такому чутливому і важливому ринкові, як продовольчий? Не сповна. І це при тому, що торішній хлібний ажіотаж охопив навіть ті регіони, у яких запаси зерна перевищували місячну потребу. А в Дніпропетровській, Закарпатській і Херсонській областях, де червневе подорожчання сягнуло найвищої позначки, мирно покоївся три-чотиримісячний запас збіжжя.

Від регіональних хлібних покладів перейдемо до загальнодержавних. Знаєте, коли востаннє засіки Держрезерву наповнили вволю? 1999 року! До речі, чи не найважчого з фінансового погляду. Тоді заклали 1,5 млн. тонн зерна, а відпустили областям 1,2, тобто запаси сягнули 375 тис. тонн. Наступного року влили свіжу «кров» — 147 тис. тонн збіжжя, але відпустили... 876 тис., утворивши таким чином дисбаланс. У наступні два роки при закладці відповідно 260 тис. і 187 тис. тонн відпуск становив 238 і 210 тис. тонн. Тому не дивно, що Держрезерв поспіхом заходився витісняти повітря із зерносховищ урожаєм-03. А з ним і керівництво областей, нажахане кадровими висновками славнозвісного липневого «хлібного» засідання Кабміну, припускаючись при цьому нових (чи забутих старих?) помилок. «Вичавили» з аграріїв зерно по 600 гривень за тонну, тоді як ринок тягнув за поли, пропонуючи 900. Уряд пообіцяв сільгосппідприємствам компенсувати різницю. Дотримав свого слова?

Держрезерв, радо сповіщаючи про тендерні закупівлі продовольчого зерна, силу-силенну продавців і такі ж обсяги, теж пустився берега. Поспішність у виборі партнерів, нерозбірливість призводили до того, що на тендерні операції допускали посередників-голохвостових. На одних таких торгах, при ціновій «вилці» 750—1100 грн. за тонну, для реалізації було запропоновано 1,2 млн. тонн. Але хто ж їх власники? 200 тис. тонн продавала Міжнародна юридична промислова організація, яка за 2002 рік сплатила до бюджету аж... тисячу гривень. Величина статутного фонду — 14 тис. Наступний «активний гравець» на зерновому ринкові — паливно-енергетична компанія «Укренергозбереження» зі «своїми» 110 тис. тонн: до держбюджету перерахувала 200 грн., величина статутного фонду —
11 тис. грн., кількість постійно працюючих — один чоловік. Вражає ще один «гігант» — столичне товариство «Лекаспорт Київ» в одній особі з обсягом тендерних пропозицій 75 тис. тонн. Величина статутного фонду — 11 тис. грн., до бюджету сплачено 700...

Очевидно, й прокуратурі слід було не прасувати сільські путівці в пошуках «ворогів» продовольчої безпеки, а «косити» псевдожниварів на столичному асфальті. Тому не вірю держчиновникам, котрі, б’ючи себе в груди, клянуться перед Президентом, народом, що сценарій-03 ніколи не повториться...

Навіть за армійської дисципліни (не нинішньої — царської!) Україна не змогла б зробити належних запасів із вітчизняного зерна через брак останнього. Ось чому «колобки» опинилися в Росії й Казахстані. Урядові та комерційні домовленості вселяли надію, що імпортом «хлібної» пшениці ми закриємо утворений пролом.

Росія зібрала зерна майже на 20 млн. тонн менше, ніж 2002 року. Але разом із перехідними запасами їй вистачало і для внутрішнього споживання, і для сміливого продажу 5 млн. тонн на зовнішньому ринкові. Перевищення знакової цифри — сигнал для уряду РФ ввести заборонні механізми проти зерноекспорту. Хоча деякі аналітики навіть за такої розкладки прогнозували не те що нулі, а й дефіцит зерна щонайменше у 2 млн. тонн.

Попервах зернотрейдери активно допомагали «молодшому братові» заповнювати напівпорожні комори високоякісною пшеницею із Краснодарського і Ставропольського країв, найближчих до Новоросійського порту. Експорт не припинився навіть тоді, коли ринкова кон’юнктура в Росії виявилася набагато вигіднішою, ніж закордонна, — ціни на пшеницю зросли у 2,5 разу, порівняно з 2002 роком. На початок грудня трейдери перевищили встановлений Мінсільгоспом РФ вивізний ліміт і з дня на день чекали покарання за порушене табу. За підрахунками фахівців, межі Росії полишили 6,5 млн. тонн зерна.

Різке зростання цін на нього, подорожчання хлібобулочних виробів підштовхнули російську владу до рішучих дій: Україна — друг, але хліб — дорожче. Для країни-сусідки набагато важливіший ринок внутрішній, тим більше напередодні президентських виборів. До того ж, Володимир Путін доручив прем’єру «вжити заходів, спрямованих на запобігання неконтрольованому росту цін на хліб».

У Білокам’яній лунають заклики зняти замки із держфонду, де зберігаються 1,3 млн. тонн продовольчої пшениці, і зерновими інтервенціями приборкати ринок, що розперезався. А щоб державні запаси мимохідь не спливли за кордон, із 15 січня набрали чинності обмеження на вивезення пшениці й жита: до 1 травня 2004 року діятиме експортне мито у розмірі 25 євро за тонну. Єдине, що може перепасти Україні від північного сусіда, — борошно, на яке допоки не поширюються жодні застереження.

Казахи, що в них ми теж живилися продовольчою пшеницею і житом, ніяких «заборонних» документів, на зразок російських, не видавали. Але фактично із січня також призупинили експорт — без очевидних на те причин. За словами тамтешніх чиновників, експортні можливості країни (без шкоди для внутрішніх потреб) до надходження зерна нового врожаю оцінюються в обсязі 1,8 млн. тонн. Спад відвантаження зерна пояснюють нестачею вагонів, тривалою процедурою сертифікації тощо.

Так одразу Україна втратила двох «годувальників» при ще не подоланому остаточно дефіциті продовольчого зерна. Про гальмівний шлях імпорту свідчать деякі цифри. Якщо в грудні 2003 року завезли понад 770 тис. тонн зерна, то в січні 2004-го — близько 140 тис. Ринок миттю зреагував на урізану пайку підвищенням ціни за тонну на 15 грн. Через три-чотири місяці вони здаватимуться копійками на тлі подорожчання тонни на 25—30 доларів. Адже треба ще ввезти, як мінімум, 700—800 тис. тонн зерна. Шлях його не близький і починатиметься якщо не в Америці, то в Канаді чи Австралії.

«Вы служите, мы вас подождем…»

У тому, що січневі зернопродовольчі поставки за обсягами істотно відрізняються від грудневих, — не заколот зернотрейдерів, а законодавче невігластво.

— Верховна Рада 23 жовтня 2003 року прийняла закон «Про внесення змін до деяких законів України з питань оподаткування щодо зернових культур». Він, зокрема, запроваджував вексельний режим сплати ПДВ при імпорті продовольчого зерна. Водночас стаття 71 закону «Про Державний бюджет України на 2004 рік» забороняє здійснювати розрахунки з бюджетом у негрошовій формі при імпорті зерна не для власних потреб. А торговельні компанії понад 90% його експедирують саме для потреб держави, — поринає у правові колізії Володимир Клименко, генеральний директор Української зернової асоціації. — Більше того, абзац другий статті 83 «Про Державний бюджет України на 2004 рік» передбачає звільнення від оподаткування ПДВ вартості операцій із вивезення (пересилання) за межі митної території України товарів групи 1-24 Української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності. А відповідно до норм Закону «Про податок на додану вартість» експорт сільськогосподарської продукції (групи 1-24) оподатковується ПДВ за нульовою ставкою, як і експорт інших товарів. Крім того, існує проблема з початком дії Закону України «Про внесення зміни до статті 11 закону «Про податок на додану вартість» за №1218, який із 1 січня позбавляє підприємства з іноземними інвестиціями права на використання векселів при сплаті ПДВ на імпортовану продукцію. І хоча законом №1240 «Про внесення змін до деяких законів України з питань оподаткування щодо зернових культур» питання використання векселів підприємствами з іноземними інвестиціями при імпорті зерна було врегульоване до 1 липня 2004 року, закон №1218 почав діяти з 1 січня, поставивши цей факт під сумнів. Таким чином, конфліктують норми різних законів України, а ми не знаємо, у межах якого правового поля нам «танцювати».

Час минав, а довгоочікуваний законопроект №4000-1 «Про внесення змін до деяких законів України з питань оподаткування у зв’язку із прийняттям Закону України «Про Державний бюджет України на 2004 рік» так і залишався не проголосованим, додаючи клопотів. І не лише зернотрейдерам. Настав час звітувати перед податковою за січень. Бухгалтери на роздоріжжі: як обліковувати ПДВ? Представники фіскальних органів пояснили майже словами пісні: «Вы служите, мы вас подождем...» Що в перекладі загальнодоступною українською означало: продовжуйте оперувати ПДВ на свій страх і ризик, як і раніше. Але якщо парламент не прийме відповідного закону, то з 1 вересня пошлемо комплексні перевірки на підприємства, які займалися експортно-імпортними операціями, і донарахуємо «на повен зріст»: і ПДВ, і штраф, і пеню...

Відтак зернотрейдери мусили ставати на іржаві рейки: аби покрити «зароблені» не з власної вини збитки, на кожну завезену тонну пшениці мусили «накинути» 150 гривень. Ціна виходила захмарна і неприйнятна для переробників. Не кажучи вже про нас, їдців. Скільки б тоді коштувала хлібина?! І чи досяжною була б для пересічних українців?

Навіщо гадати: все скінчилося благополучно! 5 лютого, у голосувальний четвер, казуїстичний фарватер розчищено прийнятим Верховною Радою законом №4000-1. Суперечності ліквідовано, та чи не виростуть на шляху імпорту, тепер уже заморського, інші перешкоди?!

Надзвичайна подія соціального значення

У червні, коли через очікуваний низький врожай ціни на хліб і продовольство почали зростати, регіональна влада стоїчно рапортувала в центр: утримаємо! А вони вислизнули, дошкульно вдаривши по наймеш захищених верствах населення. І заодно влучили бумерангом в обласне начальство, яке мусило, з подачі Кабінету міністрів, опікуватися незаможними — передусім надати адресну допомогу. Кияни — члени багатодітних сімей, інваліди, пенсіонери, сироти й напівсироти, матері-одиначки, доход яких становить менше 190 гривень, — наприкінці листопада одержали десятигривневу компенсацію втрат від підвищення цін на хліб. Недавно — 25 гривень (на квартал).

Держадміністрація Дніпропетровської області пообіцяла врегулювати це питання за рахунок продажу місцевих запасів соняшнику. А за дотаціями в регіоні вишикувалися понад 100 тис. громадян. По-регіональному «оригінально» запропонували розв’язати хлібне питання депутати Полтавської облради. Згадавши хрущовські часи, вони ініціювали випікати для найбідніших земляків... кукурудзяний хліб, піднісши його у ранг соціального. З огляду на високий урожай качанистої, фахівці почали навіть розробляти рецептуру нового сорту. Певен, до печі він не дійде.

Однак є міста й села, а в них — люди, котрим і до сьогодні не виплатили обіцяних урядом компенсаторних «хлібних». Бодай разових... Я вже не кажу про страдницькі черги за «соціальним» хлібом. Чи витримає убогий бюджет напівситих чергове подорожчання головного продукту харчування? Про те, що воно неминуче, свідчать кілька факторів. У колишньому Союзі ціна зерна становила 97% у вартості хліба на прилавку, нині — 65. Решта — сировинний сегмент, доволі мінливий у грошовому вираженні: маргарин, олія, цукор, молоко, електроенергія, пально-мастильні матеріали, заробітна плата...

Напередодні Нового року Кабмін запевнив, що підстав для підвищення цін на хліб немає. Якщо воно й станеться, то лише через ситуацію в енергетичній галузі. Свавільно чи обґрунтовано, але газ із 1 лютого подорожчав. Оскільки хліб випікають у газових печах, витрати на блакитне паливо в собівартості хліба становлять 4—5%. Обмежені 5-відсотковою рентабельністю, жорстко контрольовані, хлібозаводи не мають ніякого люфту, щоби якось пом’якшити зрослі тарифи.

Якщо пекарі домовляться на регіональному рівні про заморожування енергорозцінок, це стане обопільною перемогою — їхньою й нашою. Інакше щомісяця плата за природний газ для них підніматиметься на 3%. Для цієї категорії споживачів (платників ПДВ) — 293,1 грн. за тисячу кубометрів, неплатників ПДВ — 351,72 грн. Порівняно з січнем, ціна підскочила майже на десять гривень, що, природно, позначиться на вартості хліба.

Аграрний блок уряду спить і бачить Україну з піврічним запасом продовольчого зерна. Однак ситуація у регіонах свідчить про трохи ближчу кончину. Цілий ряд областей відчуває дефіцит житнього борошна. Урожай цієї культури в Україні становив 624,3 тис. тонн, що в 2,4 разу менше, ніж у 2002-му. Причому жито у загальному виробництві хліба займає не таку вже й маленьку нішу — 25%. Через перебої з поставками пекарі нерідко нехтують держстандартом, який регламентує 40—70% житнього борошна у хлібові «український». Дефіцитний компонент дорожчає не по місяцях, а по днях. Наприклад, Мінськ, що поставляє житнє борошно до Києва, переглянув ціну у бік підвищення — із 135 дол. за тонну до 150.

Через високу вартість пшениці мірошники відмовляються виробляти однойменне борошно другого сорту. У результаті пекарні змушені змінювати асортимент і збільшувати виробництво пшеничного хліба вищого й першого сортів. При цьому, природно, зменшують обсяги випічки хліба із житньо-пшеничної суміші, віднесеного до категорії «соціальний». А на ці сорти тримається найбільший попит — 65%.

І все-таки основний барометр у ціноутворенні — вартість імпортного зерна. Про здешевлення його годі й говорити. З певністю можна прогнозувати подорожчання. Але настільки? Загальносвітові запаси зерна впали до найнижчого рівня за останні 20 років в умовах збільшення його споживання у країнах, що розвиваються. Отже, конкуренція загострюватиметься. І чим далі — тим дужче. Експерти прогнозують: зерно, яке надійде в Україну з Мексиканської затоки, може коштувати 1450—1500 гривень, тоді як тепер — 1300—1350.

Звісно, товарні інтервенції почнуться набагато раніше. Держрезерв і ДАК «Хліб України» мають стати реальним стримуючим фактором чергового подорожчання. Проґавимо момент — не уникнути надзвичайної події соціального значення.

Переймається проблемою й Асоціація міст України і громад. Настільки, що навіть обрала «галузевого» уповноваженого — для роботи з Кабінетом міністрів щодо зернової проблеми. Ним став Олександр Лук’янченко, мер Донецька. Щоби стабілізувати ринок зерна, Асоціація пропонує виділити кошти для придбання 2 млн. тонн продовольчого зерна, тимчасово встановити нульове ввізне мито на зерно і мелясу. Це, на думку фахівців, сповільнить зростання цін на зерно, забезпечить формування регіональних запасів до врожаю 2004 року. А головне, вважають повпреди, — слід розв’язати питання адресної допомоги визначеним категоріям населення, нагромадити обов’язковий запас зерна на борошномельних і хлібопекарських підприємствах шляхом відшкодування державою кредитних ставок на їх створення.

Не знаю, чи збудуться грандіозні задуми Олександра Лук’янченка —прем’єрового земляка. Донецьк — не Київ. Мер столиці, приміром, обіцяє стабільні ціни на хліб мінімум до квітня. А далі що? «Три корочки»?!

Саме в період, коли трейдери через правову невизначеність трішки натягли зерно-імпортні віжки, на Хрещатику закличні коробейники взялися рекламувати сухарики. Охочих поласувати на дурничку було не так уже й багато. Щоб гризти снеки із запахом паприки, бекону та грибів, потрібні здорові зуби. Водночас 80% українців потребують допомоги дантиста. Ні, краще м’якуш жувати. Хай навіть і з «чужого» хліба.