Рот-фронт

Газова «гангрена», кримська «маячня», а тепер от і м’ясомолочний тромб. Куди не кинь — усюди фронт: українсько-російський, політико-економічний... Рішення Росії тимчасово віднадити роти своїх громадян від українських харчів тваринного походження для багатьох наших урядовців стало несподіваним. Спершу вони по-дитячому дивувалися забороні ввозити на територію РФ м’ясо та м’ясні продукти. А згодом і зовсім остовпіли, дізнавшись, що «ніззя» поширюється ще й на молочні вироби. Аграрний міністр Олександр Баранівський розцінив такі кроки сусідів як політичні. Однак… Чи не краще перевести розмову в економічну площину?

Якщо нас закликають «думати по-українськи», то це не означає, що північним сусідам зась «думати по-російськи». У нинішній ситуації їхній алгоритм мислення спрацював на захист внутрішнього ринку від проникнення будь-якої зарази, товарного демпінгу, власне, на безпеку здоров’я нації. Те, чого гарантувати Україна не може. Втратить чи набуде РФ від цього «карантину» — її біда. Нас передусім цікавить: чи були підстави для рішучого відсторонення України від російського споживчого «корита»?

Гримнуло не 20 січня, відколи росіяни заблокували шлях усім видам тваринницької продукції з України, а набагато раніше. Нашим аграрним чільникам слід було хоча би перехреститися для годиться у квітні минулого року. Тоді Федеральна служба з ветеринарного і фітосанітарного нагляду (Россільгоспнагляд) неспроста змінила правила імпорту м’яса з нашої території. Згідно з ними перевізники мали одержувати підтвердження українських ветеринарів, що м’ясо справді є у постачальників і при цьому не завезене з третіх країн. Російські колеги вдалися до подвійного контролю після того, як одержали від компаній-імпортерів запити на ввезення з України у 2005 році 300 тис. тонн м’яса — саме стільки нам самим не вистачає, аби повністю задовольняти внутрішні потреби.

Після ретельної перевірки Державний департамент ветеринарної медицини Міністерства аграрної політики констатував: ні шість наших м’ясокомбінатів, ні Вознесенська продовольча компанія з компаніями «Колос», «Агросервіс» і «Сариньм’ясопром» жодних контрактів не укладали і не планують постачати до Росії тваринницьку продукцію. Не продавало яловичину (бо не виробляє) і ТОВ «Варто» з Прикарпаття, в якого, за документами, купувала московська «МК-Ангара». Фіктивними виявилися і зв’язки комерційної структури «Інтерпродресурс» (Москва) з київською компанією «Агротрейд» — через відсутність останньої у столиці.

Россільгоспнагляд побачив у всьому цьому лазівку для реекспорту м’яса з третіх країн, що міг становити до 70% легального імпорту. Тоді ж російський агрочиновник Сергій Данкверт заявив, що за домовленістю з українською стороною всі поставки м’яса здійснюватимуться лише за підтвердженими контрактами. Інакше Росія закриє кордони... Засторога прозвучала вчасно: Україна саме знизила імпортні мита на м’ясо, харчові субпродукти, живі тварини. Оскільки запроваджений РФ режим квотування на Україну не поширюється, ми можемо вільно експортувати до Росії чужу яловичину і свинину під виглядом своєї без сплати мита. Правда, відповідно маркуючи кожну партію туш українським тавром.

І наші «умільці» не гребують цим. Обмину так звану «державну» контрабанду, коли під прикриттям високопосадовців обслуга — прикордонники, митники, податківці, міліція — супроводжує «бусик» за маршрутом Рава Руська — Львів за 100—200 дол., «фури» — до 500. Якщо остання їде «на партійні потреби» — хабар на митниці дають менший, але частина прибутку від проданої контрабанди осідає у кишенях своїх же людей — членів тієї чи іншої політичної сили.

Донедавна багато автопоїздів узагалі безперешкодно перетинали кордон: перепусткою слугувала наліпка на лобовому склі — ведмедик. Окрім «крутих» дозорів, на українсько-польському та українсько-молдовському кордонах орудують локальні кримінальні групи. Вони використовують прилеглу місцевість як перевалочну базу для накопичення товарів, які в подальшому незаконно переміщуються в Україну, а з неї — до Росії.

За офіційною статистикою, Україна імпортувала до РФ 2004 року 78,5 тис. тонн яловичини, минулого — понад 50, поступаючись лише Бразилії та Аргентині, частка яких становить відповідно 222 і 145 тис. тонн. Аналітики додають ще 20 тис. тонн яловичини, свинини, птиці, завезених з України за «сірими» схемами, але не вироблених на її теренах.

Російська сторона стурбована здебільшого не обсягами, а відсутністю в Україні дійового контролю за надходженням, переміщенням та переробкою небезпечної з ветеринарного погляду м’ясної сировини. Усе це може скінчитися погано. Як для нас, так і для росіян. Торік у Москві просто дивом уникли масової епідемії фенозу (коли організм людини точать черв’яки-паразити), вчасно виявивши заражене м’ясо. Лікування цієї болячки, між іншим, вбирається у копієчку: півмільйона рублів на хворого.

Тому російські чиновники побоювалися, аби Україна разом із м’ясом не підкинула на сусідську територію «букет» паразитарних збудників. Протягом 2004—2005 років в РФ неодноразово виявляли випадки реекспорту польської свинини за українськими ветеринарними документами, зі зрізаними ветеринарними клеймами, у прикордонних районах — контрабандні поставки м’ясосировини з Бразилії, Китаю, країн Близького Сходу, неблагополучних за карантинними інфекційними хворобами сільськогосподарських тварин і птиці.

Так, у серпні 2005 року Россільгоспнагляд запобіг незаконному ввезенню сумнівного м’яса у пункті пропуску «Троєбортне» (Брянська обл.). Партія «новозеландської безкісткової яловичини», як значилося у накладних, прибула до Одеси з Дубаї й адресувалася московській фірмі «Канва». У порту її перевантажили у три авторефрижератори з причепами, які й зупинили у «Троєбортному». Документи начеб були в порядку: оригінали ветеринарних сертифікатів, видані державною ветслужбою Нової Зеландії, акти перевантаження, оформлені прикордонною ветеринарною службою України, щоправда, без зазначення номерів транспортних засобів і кількості вантажу. Саме останній і викликав у російських перевіряльників підозру: етикетки без перекладу російською, дати виготовлення, терміну придатності та умов зберігання. Брянські митники сказали: вертайте, хлопці, назад!

Новозеландська яловичина осіла на митно-ліцензійному складі у Чернігові без відома і контролю з боку Державної служби ветеринарної медицини України. Звідси й починаються химерні пересування заморського споживку. 7 жовтня зазначений вантаж, уже з новими сертифікатами, виданими Міністерством сільського і лісового господарства Нової Зеландії, перетнув кордон у пункті пропуску «Нові Яриловичі» (Чернігівська обл.), тримаючи курс на Мінськ — ТОВ «Лакрит». Але й білоруси вказали м’ясним вояжерам на смугастий шлагбаум: не було узгоджень щодо в’їзду. Страдницький вантаж знову повернувся до Чернігова, на знаний вже митно-ліцензійний склад, тепер уже під контроль Державної служби ветеринарної медицини.

Поневірянням кінець? Та ні ж! 16 грудня, після зміни сертифікатів, звільнившись з-під варти, сто тонн яловичини здійснюють черговий марш-кидок — на ту ж таки Брянщину, у «Троєбортне». Тільки у графі «одержувач» тепер уже значилася нова фірма — ТОВ «Перший корпус» із Санкт-Петербурга. Але й цього разу росіяни не дали ходу контрабанді, про що оперативно повідомили Держдепартамент ветмедицини.

У проміжку між двома рейсами, 28 жовтня, Россільгоспнагляд звернувся до МінАП України з офіційним листом, у якому повідомив: державна ветеринарна служба Нової Зеландії визнала буцімто видані нею сертифікати підробкою. Московські колеги просили українських у найстисліші строки надати інформацію щодо транзиту м’ясної продукції територією України до Російської Федерації — найменування фірм-одержувачів, номери транспортних засобів і ветеринарних сертифікатів. А ще раніше, 2 вересня, Россільгоспнагляд у депеші зазначав (мовою оригіналу): «В связи с проводимой аттестацией российских мясоперерабатывающих предприятий на право экспорта своей продукции в Украину, Федеральная служба по ветеринарному фитосанитарному надзору просит срочно направить в наш адрес ветеринарно-санитарные требования по безопасности, предъявляемые к мясу и готовой мясной продукции, предназначенной для экспорта в Украину, а также критерии, по которым проводится инспекция и аттестация указанных предприятий на их соответствие украинским ветеринарно-санитарным требованиям и нормам».

Минув місяць, поки росіянам сподобився відповісти Володимир Горжеєв, перший заступник керівника Державного департаменту ветеринарної медицини МінАП: «Сообщаем, что ветеринарно-санитарные требования… вы можете найти по этому электронному адресу: //zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi». Завітайте на сайт — і зрозумієте, що український чиновник уперто вимагав від колеги у Білокам’яній не лише «думати по-українськи», а й читати. А щодо першого листа, то відправники одержали відповідь аж... 11 січня 2006 року. Та й то невиразну.

Россільгоспнагляд квапив неспроста. Уже були відомі попередні лабораторні дослідження «новозеландської яловичини», яка насправді виявилася... м’ясом буйвола, основним продуцентом якого є Індія — неблагополучна в інфекційному плані по ящуру, чумі великої рогатої худоби. Стривожений безконтрольним переміщенням тваринницької продукції невідомого походження, небезпечної для людини, з подальшою поставкою до Росії за підробленими документами, Россільгоспнагляд зажадав від Держдепартаменту ветеринарної медицини до 9 січня нинішнього року надати дані про кількість ввезеного у 2005 році на територію України м’яса (по видах) з Нової Зеландії та інших країн, у тому числі для транзиту до РФ. І, перестраховуючись, запровадив із 1 січня 2006 року тимчасові обмеження на ввезення з нашої території усіх видів сирих м’ясних напівфабрикатів.

До тривожних повідомлень із сухопутних митних переходів додавалися вісті й із залізничних пунктів пропуску. 24 грудня на станції Брянськ-Орловський вилучили сховані у важкодоступних місцях поїзда Харків—Брянськ майже півтонни молочної продукції без супроводжувальних документів. А в перші дні нового року на цьому ж переході виявили м’ясну поклажу — 250 кілограмів курятини невідомого походження, завбачливо схованої під сидіннями, у повітродувках і туалетах.

Українська ж сторона не телилася, ще більше дратуючи російську. Не дочекавшись відповіді, Россільгоспнагляд 10 січня повторно спробував розбурхати чиновників на Хрещатику, 24, поснулих після новорічно-різдвяних гульок. Лист містив таку приписку: «Учитывая важность проблемы, предлагаем обсудить ее на стенде Российской Федерации 12 или 13 января 2006 года во время проведения международной сельскохозяйственной выставки «Зеленая неделя-2006». Предметної розмови між міністрами Олександром Баранівським та Олексієм Гордєєвим у Берліні не вийшло.

Тому реакція з боку ошуканих не забарилася. Зважаючи на нехтування міжурядовою Угодою СНД про співпрацю у сфері ветеринарії від 12 березня 1993 року та іншими регламентуючими документами, на відсутність дійового ветеринарного контролю, який відповідає вимогам Міжнародного ветеринарного кодексу, РФ і запровадила з 20 січня тимчасові обмеження на ввезення з України всієї тваринницької продукції. До надання повних гарантій виконання ветеринарних і санітарних вимог Російської Федерації і підписання з українською ветеринарною службою протоколу про ветеринарний контроль при поставках тваринницької продукції.

Знаючи про невтішний вердикт, Олександр Баранівський у листі від 20 січня інформує Олексія Гордєєва про службове розслідування на підставі листів Федеральної служби з ветеринарного та фітосанітарного нагляду РФ, у зв’язку з чим був звільнений... голова Державного департаменту ветеринарної медицини (?!), про нараду, проведену того ж таки дня, на якій дав прочухана всім керівникам управлінь ветеринарної медицини. Наприкінці, мовби нічого й не сталося, просить московського візаві «отменить временный запрет на ввоз в Российскую Федерацию молочной продукции, животных, генетического материала и других грузов, подконтрольных ветеринарной службе, за исключением сырой мясной продукции, на период до проведения встречи руководителей ветеринарных служб Украины и Российской Федерации».

Перша вилазка української делегації на чолі із заступником міністра Віктором Пабатом до Москви закінчилася безуспішно. До відновлення торгівлі, узгодження строків зняття заборони не дійшло, оскільки російські ветеринари передусім зажадали від колег ужити ефективних заходів, які б реально засвідчили, що всі поставки м’яса і молока жорстко контролюються. Одне слово, відбутися наспіх скроєним планом не вдасться. І хоча чиновники сповнені оптимізму, процес, з огляду на далеко не хлопчакові пустощі, може затягтися на місяці.

Поки міністрам нічого сказати, говорять президенти. Цікаво було би послухати телефонну розмову Віктора Ющенка з Володимиром Путіним про тухле м’ясо і скисле молоко. А може, щоб роззброїти повністю спровокований нашими агрочиновниками рот-фронт, варто підключити героїню помаранчевої революції бабу Параску? Не вдається їй помирити Юлю з Віктором, то, може, хоч тут прислужиться народна дипломатія?!