Прощавай, сало?

Хемінгуею, мабуть, було легше розлучатися зі зброєю, аніж мені з салом. Ну, як же без нього — стратегічного українського продукту, незамінної закуски під горілочку разом із малосольними ніжинськими огірочками?! Одначе з січня 2010 року затятих салоїдів можуть відлучити від цінного харчу. Саме з цієї дати закон забороняє продавати на агропромислових ринках не тільки його, а й м’ясо, необроблене молоко і домашній сир. По суті, всю тваринницьку продукцію, вироблену на селянських подвір’ях.

Віддалити цю «перспективу» намірився Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва, ініціювавши проект закону України «Про внесення змін до Закону України «Про безпечність та якість харчових продуктів». 19 серпня законопроект був схвалений урядом, а якщо його підтримає ще й ВР, то ми розкошуватимемо аж до 2015 року. А після?

Коли 2005 року депутати голосували за зміни до Закону «Про безпечність та якість харчо­вих продуктів», вони й не гадки не мали, що підставлять під ніж усю живність приватного сектора, а споживачів залишать напівголодними. Тоді Україна квапилася до СОТ. Наш повпред, великий СОТник Валерій П’ятниць­кий змальовував для вітчизняного АПК такі осяйні перспективи, що хотілося бігцем бігти до цієї організації. А після того, як радо сплеснули «Гоп-стоп! Ми — в СОТ!», відхекалися, озирнулися, те, що напідписували-наприймали, почало боком вилазити.

Кажуть, саме під тиском СОТ Україна змушена була переглянути національне законодавство і посилити вимоги безпеки до продуктів харчування тваринного походження. Відтак, у статтях 33 та 35 Закону «Про безпечність та якість харчових продуктів» з’явилися обмеження. Читаємо: «Забороняється здійснювати забій парнокопитних та інших копитних, а також забій свійської птиці та кролів в обсягах, що перевищують п’ять голів на день, не на бойні, що має експлуатаційний дозвіл і зареєстрована ветеринарною службою», «забороняється реалізація та обіг необробленого молока та сиру домашнього виробництва, а також туш або частин туш парнокопитних та інших копитних подвірного забою на агропродовольчих ринках».

А якщо я за клунею забиватиму щодня по чотири бички і так упродовж семи днів, то це вже не бойня? Та напишіть ви по-людськи: хочете зарізати кабанця для власного споживку — сміливо кличте на подвір’я колія! Тварина й не пікне від вміло загнаної у серце швайки. Бувалий майстер обсмалить тушу паяльною лампою, розчленує, зачерпне квартою з черева крові, вихилить. А потім за столом із свіжиною — чарку-другу. І — смакуйте свининою, на здоров’я!

Та якщо ви вигодували одного кабанця для себе, а двох плануєте спродати на базарі як товарне м’ясо і сало, тоді, люб’язні, везіть на зареєстровану-атестовану бойню, а звідти з документом — за прилавок. Так само з курми, кролями, молоком…

Як на мене, ці приписи, хай і дискримінаційні, за чотири роки можна було «причесати» і реалізувати. Тим більше прикінцеві положення згадуваного закону відводили Кабміну півроку, щоби розробив програму дій, ознайомив із цими новаціями передусім селян і нас, споживачів. Хтось займався просвітницькою роботою усі ці роки?

Недавно Юлія Тимошенко двічі збирала представницькі хурали. Один присвятила сільській кооперації, ринкам сільськогосподарської продукції. На другому майже те саме вислуховували голови сільських рад. От би й акцентувала прем’єр у своїх виступах: якщо організовуєте на селі закупівельно-збутовий кооператив, мусите нести повну відповідальність за якість та безпечність вирощеного. А для цього складіть реєстр боєнь, легалізуйте підпільні (а таких у кожному селі — дві-три).

Хто краще за голів сільрад і дільничних міліціонерів знає, на чиєму подвір’ї чи на якому кутку діють аматорські забійні «цехи»? Залучіть податкову… Бо з 1 січня 2010 року, за законом, селяни вже так просто не поткнуться на столичні та обласні ринки. Але ж Юлія Володимирівна цього не сказала! Учіться у Микити Хрущова, котрому належить тирада «Щоб ідея опанувала масами, її потрібно змазати маслом і салом». А ми йому підніжку!

Активним виявився лише Державний комітет ветеринарної медицини. У травні нинішнього року відомство офіційним листом нагадало облдержадміністраціям: готуйтеся, колеги! З 1січня заживемо по-новому… Зрозуміло, реакція регіонів була негативною. Більше того, комітет звинуватили в тому, що він у кризовий період ворушить болючу проблему. Тоді ветеринарне відомство разом із Держкомпідприємництва вирішило внести зміни до діючого законодавства.

— Рано чи пізно ми реалізуємо відстрочені норми. Оскільки прагнемо долучитися до євроспільноти, де вимоги до продукції тваринництва доволі жорсткі. Це не чиясь забаганка, це продиктовано виключно безпекою здо­ров’я людини! — пояснює Петро Вербицький, голова Державного комітету ветеринарної медицини. — Але на даному етапі, у скрутну пору для аграріїв, вважаю, що такі обмежен­ня лише погіршать ситуацію на селі. Й економічну, й соціальну.

За новими правилами, селянин, котрий виростив худобу на товарне м’ясо, забиватиме її на бой­ні, що значиться у реєстрі і від­повідає санітарно-гігієнічним нормам. На цих пунктах діятиме і наша служба, яка сьогодні прова­дить ветеринарно-санітарну експертизу безпосередньо на ринках. Хоча, як на мене, останній варіант надійніший, оскільки виключає підміну туші на шляху від бойні до прилавку.

Про ефективність роботи ветеринарної служби свідчить той факт, що за півстоліття в Україні не зафіксовано жодного серйозного випадку отруєння продуктами, придбаними на ринку. До прилавка не доходять тисячі вибракуваних туш… Повірте, ніхто не збирається ліквідовувати на ринках м’ясо-молочні павільйони, але торгуватимуть у них за європейськими вимогами.

У столиці на ринках рідко у продавцеві впізнаєш селянина: самі перекупники! Суто селянські ринки сільгосппродукції — мрія Юлії Тимошенко, — судячи з темпів, навряд чи завирують най­ближчим часом у Києві та обласних центрах. Влада не квапить­ся усунути на цьому шляху посередників, розчистити прямий вихід селян до городян. Побоююся, аби не вигнали їх і з райцент­рівських та сільських базарів!

— Дехто вважає, що йдеться про переділ забійного бізнесу. Неправда! Ми полічили: офіційних боєнь достатньо, — долучається до розмови Марія Оста­пюк, начальник управління ветеринарно-санітарної експертизи та безпечності харчових продуктів Держветмедицини. — Розу­мію, важко перелаштовуватися. Але ж давайте думати і про здоро­в’я нації, тих, хто купує на базарі м’ясо, молоко, сир…

У Франції, приміром, наші колеги передусім міряють температуру м’яса (і більше нічого!) і за нею класифікують його. Бо європейська директива 2004 року чітко і лаконічно визначає: свіже м’ясо забитих тварин після забійної експертизи швидко охолоджують до температури не більш як плюс сім градусів, а внутрішні органи — не більше трьох. А в нас? Привозять з ночі парне або з надвірною температурою. Який тер­мін реалізації такого м’яса? Три години! А продають день-два.

За номенклатурою національ­ного стандарту України є м’ясо свіже, тобто придатне для продажу і споживання. Але свіже м’ясо буває охолоджене, остигле, підмо­рожене і морожене. А ми гадаємо, до якої категорії віднести сви­нину чи яловичину із температурою плюс 20 градусів, 18, 10… Бо вони не вписуються у діючі параметри: плюс шість градусів із терміном реалізації 72 години.

Так, фахівці державних лабораторій на ринках можуть експрес-методом визначити кислотність м’яса, його органолептику, чи сумлінно хазяї спустили після забою кров. Щоб сказати, яка його бактеріальна чистота, треба провести комплекс досліджень. А з кожною годиною лежання на неохолодженому прилавку мікроорганізми тільки множаться.

Звісно, треба зважати на нинішню фінансово-економічну ситуацію в Україні, низький рівень поінформованості населення про нововведення. Але затягувати розв’язання проблеми знову на п’ять років — це забагато. Достатньо й року!

Розробники ж законопроекту «Про внесення змін до Закону України «Про безпечність та якість харчових продуктів» подовжили перехідний період. У них — свої аргументи. І, начебто, вбивчі: «…за сучасних умов обмеження можливостей для сільського населення реалізувати молоко та м’ясо власного виробницт­ва беззаперечно призведе до значного погіршення як соціальної, так і фінансової ситуації в сільській місцевості, а також ставить під загрозу продовольчу без­пеку країни і створює реальний ризик неконтрольованого зростання цін на тваринницьку продукцію».

А що влада зробила, аби полегшити долю селянина? Щоб відвезти бичка чи свиню на бойню, їх треба ідентифікувати-зареєструвати. Правильно? Через брак бюджетних коштів на сьогодні ідентифіковані лише племін­ні свині. В обліковому процесі — товарне поголів’я. Приватники ж мусять оплачувати послуги з власної кишені. А оскільки грошей катма, то загальне проколювання вух свиней «циганськими сережками» відклали на рік.

У сегменті великої рогатої худоби держава за бюджетні кош­ти закуповує ветеринарну картку, паспорт і бирку. Частка селянина теж вагома — 30 гривень, у які оцінюють власне процес ідентифікації.

А тепер полічіть, на скільки років розтягнеться ідентифікаційно-реєстраційний процес, як­що у селянських господарствах налічується понад 4 млн. голів великої рогатої худоби, у тому числі майже 2,3 млн. корів, що становить відповідно 69,4 та 78,3% загального стада, більш як 5 млн. свиней? Навряд чи вони пережили б січневий удар. Тому пом’як­шення, до якого вдалася влада, у вигляді перенесення заборон, — це не лише рятівна економічна «подушка безпеки», а й політична. Ефектно напередодні президентських виборів видатися такою собі рятівницею селян. Гарний, але непрофесійний жест.

Як і надуманий припис у законопроекті: «Кабінету міністрів України у трьохмісячний термін підготувати та затвердити план заходів з реалізації положень частини другої статті 33 та части­ни першої статті 35 Закону України «Про безпечність та якість хар­чових продуктів» з обов’язковим врахуванням міжнародних вимог і зобов’язань України». Не смішіть! Начеб усі кинуть вибори і візьмуться за сало…

Отож, поки український їс­тівний раритет остаточно не пожовтів під музейним склом, треба спішно приймати адресний закон — про сало. Адже є в нас закони про воду, рибу, солому, яку не можна спалювати… Власне, його й придумувати не треба: 1 квітня два роки тому «сальний» законопроект презентували у Верхов­ній Раді. Є в ньому і така стаття: «Зрада Салу прирівнюється до державної з відповідною кримінальною відповідальністю».

А ця догма стосується особисто Віктора Андрійовича: «Президент, який завершив термін свого перебування на посаді, не має імунітету у разі зради Салу…» Річ у тому, що Віктор Ющенко сво­го часу висловив пошану цьо­му гіперпродуктові. Погодився регулярно проводити «всесвітнє неполітичне народне свято українців» — День сала. Із ярмарками, свинячим родео, виставками… Проте ідея так і залишилася нереалізованою.

Істинним же українцям негоже плаксиво побиватися: «Прощавай, сало!» За нього треба боротися!