Приземлена земля-2

Минулорічний ювілей не став усенародним. На його честь не прогриміли десять залпів із бойових гармат, небо не уквітчали феєрверки і Ющенко не роздавав нагород. Та й хіба могло вилитися у загальнонаціональне свято 3 грудня 1999 року, коли «новий» президент Леонід Кучма підписав скороспішний указ «Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки», яким остаточно умертвив недобиті колгоспи з радгоспами, а селян зробив «вільними» з власними паями? Чи стали вони щасливими і багатими з тих наділів?

Одні президенти, прем’єри, голови Верховної Ради почали реалізовувати ці гріховні приписи, інші — продовжують. І всі вкупі задля того, аби нарешті восторжествувало, як вони вважають, історичне ленінське «Земля — селянам!» При цьому очільники свідомо замовчують другу частину цього гасла: «Геть приватну власність на землю!» Ці слова також належать пролетарському вождеві, котрий після п’ятирічних вагань 1908 року прозрів: «Усе селянство і весь пролетаріат проти приватної власності на землю».

Земельний хаос, породжений указами, законами та постановами українських «ленінців» триває майже 20 років, і кінця-краю йому не видно. Якщо Януковичу вдасться завершити цей млявоплинний процес, то його не гріх і на Героя номінувати. Проте фінішна стрічка не стане ближчою лише із внесенням доповнень до Земельного кодексу, як вважає Віктор Федорович.

Земельну конституцію писали чотири місяці, тоді як над Цивільним кодексом сліпали чотири роки. Розробникам удалося втиснути у Земельний кодекс найголовніше. Із 2001 року цей стовбур обзеленився віттям-законами і розрісся до таких розмірів, що час писати новий земельний талмуд. Але кому? Держкомзем із його керівним «мозком» не спромігся упродовж року виплодити жодного закону. Уклякла робота і з напрацювання нормативної бази. Зате в інших сферах «діяльності» відомство неперевершене.

Викривлена вертикаль

Замість того, аби делегувати частину повноважень низовим ланкам як у виробничій сфері, так і у фінансовій, Олег Кулініч, голова Держкомзему, почав вибудовувати владну вертикаль із «єдиноначальністю» у столиці. Реорганізаційна молотарка поглинула не лише обласні та районні земельні управління і відділи, а й регіональні центри Державного земельного кадастру (ДЗК).

Був центр — став філією, числився директором — відтепер начальником. Під виглядом реорганізації міняли керівників, а з ними, згідно з новим штатним розписом, половинили-чвертували трудові колективи. Під гільйотину скорочення потрапляли навіть вагітні та багатодітні матері. Я вже не кажу про умудрених багатолітнім досвідом фахівців, котрі першими опинялися за бортом.

Та найголовнішим «здобутком» цієї реорганізації стало те, що всі кошти за послуги, які надають обласні філії, акумулюються у Києві. А Держкомзем вирішує: кому і скільки «відстібнути» на прожиття. Про декого забувають зовсім. Саме у розпал фінансово-економічної кризи центральний офіс заборгував Вінницькій регіональній філії державного підприємства ДЗК... понад мільйон гривень. Нею ж кревно зароблені кошти!

Ще одне грошовите джерело — державна експертиза, як обов’язкова, так і добровільна, землевпорядної документації. За неї всі платили і платять. Рік тому своїм наказом Держкомзем відібрав ці функції у Київського обласного управління земельних ресурсів, закріпивши за центральним апаратом. І став заробляти сам. Такий закон життя: дужий поїдає смачного!

А чи поменшало від того зловживань? Біля однієї поважної столичної установи на Хрещатику сновигають бабусі із вивіскою на грудях «Узаконюємо перепланування, самозабудову». Так от, за відповідну плату і в Держкомземі можна отримати позитивний висновок за будь-яких недоліків у землевпорядній документації.

На жаль, уряд не побачив у реорганізаційному запалі чогось протиправного, і Держкомзем, відчувши безкарність, проковтнув чергову здобич — Держземінспекцію. Не встигши облизатися, узявся «шикувати» (за подобою філій ДЗК) науково-дослідні та проектні інститути землеустрою, що перебувають у сфері управління Держкомзему. Та наукова громадськість, навчена гірким досвідом животіння обласних філій ДЗК, повстала проти такої «осяйної» перспективи.

Проте і без наукових осередків вертикаль виглядала архітектурно довершеною і справно давала свої плоди. Так принаймні видавалося керівництву Держкомзему. Загрозливо захиталася ця надбудова під час реалізації постанови Кабміну №844 від 5 серпня 2009 р. «Деякі питання реалізації права власності на землю громадянами України у 2009 році». І справа не лише в яловій активності, що позначилася на мізерній від задекларованої кількості виданих державних актів, а й у фінансових хитромудростях.

Чи відав про них Держкомзем? Можете не сумніватися! Бо коли з 1 березня цього року Головне контрольно-ревізійне управління почало перевіряти фінансово-господарську діяльність відомства, зокрема, і використання коштів Стабілізаційного фонду на безоплатну видачу державних актів на право власності на земельні ділянки, регіональні керівники одержали із Держкомзему під грифом «Особисто» розлогого листа на восьми сторінках із нейтральним заголовком «Про контрольні заходи органів державної контрольно-ревізійної служби».

Про що у ньому йдеться? Про те, як сприяти перевіряльникам виявити порушення і зловживання? Навпаки! Така собі методична «пам’ятка» керівникам державних інституцій одного відомства протидіяти співробітникам державної установи іншого відомства.

Спершу столичні клерки застерігають підлеглих, що «працівники окремих органів державної контрольно-ревізійної служби (ДКРС) під час проведення зустрічних звірок, грубо перевищуючи надані повноваження, намагаються проводити протиправні перевірки з питань, які не належать до компетенції державної контрольно-ревізійної служби, на свій розсуд трактують вимоги відповідних нормативно-правових актів». Знавці деталізують навіть «тонкощі» фіскальної служби: «В окремих випадках працівники органів ДКРС... відсторонюють працівників територіальних органів Держкомзему та державних підприємств, що належать до сфери його управління, від своїх робочих місць та намагаються несанкціоновано втрутитися в роботу програмного забезпечення, скопіювати інформацію та електронні файли».

Кількома абзацами нижче С.Бєльчик, заступник голови Держкомзему, автор захалявної інструкції із вчинення опору ревізорам, визнає, що «відповідно до пункту 16 Порядку проведення інспектування державною контрольно-ревізійною службою, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.04.2006 №550, ревізія проводиться шляхом документальної перевірки, що передбачає контроль за установчими, фінансовими, бухгалтерськими (первинними і зведеними) документами, статистичною та фінансовою звітністю, господарськими договорами, розпорядчими та іншими документами об’єкта контролю» (виділено мною. — В.Ч.). І тут же закликає підлеглих не коритися, наставляючи, що «не підлягають обов’язковому наданню для ознайомлення за інформаційними запитами офіційні документи, що становлять внутрівідомчу службову кореспонденцію (доповідні записки, переписка між підрозділами та інше), якщо вони пов’язані з розробкою напряму діяльності установи, процесом прийняття рішень і передують їх прийняттю». Отже, якщо центр листується із регіонами, в який спосіб поцупити бюджетні кошти, то це — відомча таємниця і не підлягає розголошенню?!

Далі — відвертіші пасажі: «...вимоги з боку працівників органів ДКРС до посадових осіб надати пояснення з будь-якого питання або надати завірені копії документів, окрім вищевикладених обставин, є безпідставними і обов’язковому виконанню не підлягають» (виділено мною. — В.Ч.). «Водночас слід враховувати, що акт ревізії (його скасування) не може бути предметом судового позову... У разі, якщо в ході проведення ревізії посадовими особами органу ДКРС допускаються порушення законів та прав об’єкта контролю, такі дії або бездіяльність (за умови їх чіткої доказовості) вже можуть бути оскаржені в судовому порядку. Одночасно з подачею адміністративного позову можна подати клопотання щодо заборони вчинення певних дій до вирішення справи в суді».

Та попри спротив земельних начальників, перевіряльники «накопали» стільки всього, що з головою вистачить на підмурівок кримінальної справи. «Єдиноначальності» у підвладному відомстві Держкомзему видалося замало, і він вирішив вкоренити її на ширшому просторі, до того ж бюджетно-фінансовому.

Звідки взялися кошти на реалізацію «держактної» постанови Кабміну №844? Зі Стабілізаційного фонду. А точніше? За поданням Держкомзему, кошти, передбачені на збільшення статутних капіталів ВАТ «Державний ощадний банк» та ВАТ «Державний експортно-імпортний банк», перерозподілили йому. Без погодження із комітетами Верховної Ради з питань фінансів і банківської діяльності та з питань бюджету. Та що там законодавці?! Держкомзем переступив навіть через виконавчі інституції, за статусом вищі, аніж він сам. Як головний розробник проекту постанови №844, Держкомзем не погоджував його ні з Мінфіном, ні з Мін’юстом, порушивши цим самим параграфи 43 і 55 Регламенту Кабінету міністрів, затвердженого постановою №950 від 18 липня 2007 року.

Та якщо вам уже впала манна з неба, то хоч розпорядіться цією даровизною по-хазяйськи. Та де! Ані дозвільних документів на право власності на земельну ділянку, ані грошей... Держкомзем зі своїми підрозділами спромігся видати лише 618 тис. державних актів — менше 10% запланованого. Між тим зі Стабілізаційного фонду йому виділили 300 млн. грн., або майже 60% загальної суми, необхідної для здійснення зазначених заходів. Наприкінці минулого року Державне казначейство виплатило філіям ДЗК, регіональним науково-дослідним та проектним інститутам землеустрою, державним картографічним підприємствам аванс у розмірі близько 170 млн. грн. На підставі чого? Реєстрів договорів на виготовлення технічної документації та реєстрацію державних актів, а не власне укладених договорів, як того вимагає законодавство.

При всьому коштів начебто достатньо. Водночас вони не покривали всіх витрат виконавців. Бо Кабмін затвердив суму компенсації за виготовлення технічної документації до державного акта на земельний наділ у розмірі 113,16 грн., тоді як ринкова вартість цих робіт становить 200—800 грн. Оцю прогалину за рахунок власних коштів заповнювали самі виконавці, що негативно позначилося на їх загальному фінансовому стані. Наприклад, Полтавський геодезичний центр зайве витратив 700 тис. грн. власних коштів. А загалом виконавці спустошили свої бюджети на більш як 20 млн. грн.

Однак знаходилися і такі, котрі не гребували поживитися за рахунок бюджету... вдруге. Хмельницька філія ДЗК включила до реєстру фінансових зобов’язань 2010 року роботи з виготовлення технічної документації та реєстрації державних актів, за які вона вже одержала бюджетні кошти 2009 року. У такий спосіб хмельничани видурили зі Стабілізаційного фонду додатково 632 тис. грн. Аналогічні випадки зафіксували у АР Крим, Вінницькій, Волинській, Дніпропетровській, Житомирській, Київській, Івано-Франківській, Черкаській та Чернігівській областях.

У ході урядової кампанії відбувалися не лише кадрові пертурбації та фінансові махінації, а й зухвалі крадіжки. У Волинській області зникло 500 бланків державних актів. Не просто папірців, а документів суворої звітності. І знаєте, де вони вигулькнули? У Київській області! 204 із них уже зареєстровані, більше сотні — у Києво-Святошинському районі, одному з лідерів земельних оборудок. Чому поліські номерні бланки опинилися у жвавій столичній області? Та тому, що тут вони на тіньовому ринкові котируються по 500 доларів один! Хіба попит розминеться із пропозицією?

Більшість же чекає видачі державних актів роками. Бува, і не дочікується. А уряд тим, котрі спочивають у потойбічному світі, у листівках-агітках радо сповіщає: ви маєте право на безоплатне оформлення... Я не знаю, хто наспіх (і так цинічно) утрясав списки здобувачів безоплатних державних актів. Бо ТОВ «БФО «Експерт», яке відхопило 3,7 млн. грн. за нібито обробку електронної бази даних персоніфікованих матеріалів, поштових адрес і в очі не бачило. Та й узагалі, основна діяльність «Експерта» — будівельна діяльність та оптова торгівля, яка також не була успішною, оскільки Господарський суд м. Києва 22 березня 2010 року порушив справу про банкрутство.

Головним розсильним фігурує новостворене ТОВ «Український мейлінговий центр», яке на момент укладання договору з доставки повідомлень громадянам не мало ліцензії на цей вид послуг. Власне, виконувати їх ця дивакувата компанія і не збиралася, а перерозподілила кошти серед шістьох найманих фірм. Фактично ж повідомлення доставляла «Укрпошта», якій один із шістьох співвиконавців — ТОВ «Август Трейд», сплатив за труди майже 2 млн. грн. Але калькуляцію склали так витіювато, що «Укрпошта» зазнала збитків на суму 6 млн. грн., зате «Август Трейд» «зекономив» 4,7 млн. грн. бюджетних коштів.

У попередній публікації неспроста згадав однофамільців — покійних Петра та Олексія Чопенків із Голованівська на Кіровоградщині, котрим також надійшли обнадійливі «листи щастя». Їм, як і багатьом іншим, вони були вже до лампади. Тому значна частина безадресних (через житейські обставини) повідомлень повернулася назад в «Укрпошту». Зокрема, лише у шести районах Вінницької області їх налічили 5 тис., а по Україні послань типу «на село дідусеві» назбиралося понад 160 тис. штук.

Та бракованими виявилися не лише поштові листівки, а й технічна документація. Через невідповідність площ земельних ділянок, помилок у даних землевласників, назвах населених пунктів... Приміром, в АР Крим виготовили 9142 технічні документи, а зареєстрували лише 540 державних актів. У рідній Кіровоградщині забракували майже 1700 технічних документів.

Намарне говорити про якість, якщо за постановою №844 для видачі державних актів мобілізували майже 3 тис. тимчасових працівників, освіта і досвід роботи яких далекі від кваліфікаційних вимог. Так, у Київській та Сумській областях на посади інженерів, техніків-землевпорядників, геодезистів за трудовими угодами зараховували зоотехніків, медичних сестер, слюсарів-автомобілістів, вчителів. Які керівники, такі й помічники!

То яку ж тоді вертикаль вибудував голова Держкомзему? Гінку, як корабельна сосна, чи покруч, схожий на баобаба?

Приручена інспекція

На самостійність Державної інспекції з контролю за використанням і охороною земель зазіхали кілька разів. У публікаціях «Кишенькова» Держземінспекція» («ДТ», №15 від 22 квітня 2006 року) та «Ліквідація без мотивації» («ДТ», №35 від 19 вересня 2009 року) намагався захистити відомство від чиновницького свавілля. Але цього разу усе сталося миттєво. За серпень-вересень минулого року поетапно, трьома постановами, уряд таки ліквідував Держземінспекцію з її територіальними органами. Із подачі Держкомзему.

На відміну від спочилого уряду, ще за першої прем’єрської каденції Віктор Янукович надавав цій інституції важливого значення. Тому-то однією із його перших постанов була «Про утворення Державної інспекції з контролю за використанням і охороною земель» від 25 грудня 2002 року. Наразі у Віктора Федоровича є змога довести всім, що тодішнє рішення — аж ніяк не спонтанне.

Дехто вважає, що йому потрібна правда, але рівно до того моменту, коли він про неї дізнається. Мені важко сказати, до якого моменту терпів Олег Кулініч, голова Держкомзему. Та воно й зрозуміло! Власне, кому приємно, коли виносять сміття з хати, причому не тихцем, а з оприлюдненням фактів замовних експертиз землевпорядної документації, надання в обхід законодавства сфальсифікованих довідок про нормативну грошову та експертну оцінку земель, витягів та погоджень, до яких безпосередньо причетні органи Держкомзему.

Якби не Держземінспекція, навряд чи дізналися б про фіглярство із земельними ділянками у с. Лісники Києво-Святошинського району на Київщині, де 16 громадянам незаконно видали державні акти на підставі... відсутніх у Лісниківській сільській раді рішень. Після першої публікації мене попросили «огласити весь список» осіб, а не лише Оксани Чеботар, котрі у результаті земельної афери дістали жадані 25 соток.

Скажу так: усі вони — не прості смертні. Але афішувати кожного —забагато честі. Назву лише прізвища тих, хто ближче до верхівки: Володимир Крупко — син екс-міністра Кабінету міністрів, Раїса Вишневська — сестра дружини колишнього першого віце-прем’єра Олександра Турчинова...

Якби не дозорці, не стали би надбанням широкого загалу і факти посадового зловживання Севастопольської міської філії ДЗК, до якого її підштовхнула міськдержадміністрація, очолювана Сергієм Куніциним. На підставі її розпорядження №121-р від 18 лютого 2009 року філія з третьою космічною швидкістю уже через тиждень зареєструвала та видала обслуговуючому кооперативу «Житлово-будівельне товариство індивідуальних забудовників «Уркуста» 219 державних актів на право власності на земельні ділянки.

Кооператив відхопив не сотки, навіть не гектари, а майже 1,5 тис. гектарів землі у Байдарській та Варнаутській долинах м. Севастополя, ринкова вартість яких сягає понад 4 млрд. грн. Причому безоплатно. Але будівельникам раптово перехотілося морочитися (буває ж таке!) з цією землею, і вже 16 березня вони перепродали її приватній компанії з обмеженою відповідальністю «Ньюкорп менеджмент ЛТД». Навіть з назви можна здогадатися: не українській, і не російській...

Технічну документацію і кадастрові плани Севастопольська міська філія ДЗК виготовляла без погоджень, заднім числом і неграмотно. Вона ж і видала державні акти, грубо порушивши чинне законодавство.

Замість всевидящої самостійної Держземінспекції Держкомзем створив короткозорі департамент держземінспекції у складі центрального апарату та територіальні органи, що стали структурними підрозділами головних управлінь Держкомзему. Чому вони дефектні?

Посудіть самі: чи стрибне інспектор вище голови, якщо виявленим правопорушенням земельного законодавства повинен дати хід начальник райземвідділу, котрий тим оборудкам дав зелене світло? А ти йому підпорядковуєшся... Тому наглядову функцію земінспектор ще так-сяк виконує, а каральну — зась! Тобто колишній державний контроль змалів до відомчого.

Чи пояснить новонароджена інспекційна структура, на якій підставі Черкаська облдержадміністрація передала в оренду приватним компаніям на 49 років 16 гектарів лісу у Канівському районі «для вивчення польоту комарів і комах»? За 37 грн. орендної плати на рік за гектар... Чи, можливо, поіменно назве винуватців крадіжки у Києва... 200 гектарів? Саме стільки одкраяли від площі столиці Броварська держадміністрація і райземвідділ, хутко розпаювавши острів Муромець із прилеглою територією між приватними забудовниками із Полтавської, Донецької, Волинської та інших областей. Хоча зазвичай ця процедура розтягується на роки.

Про ефективність новостворених земінспекторських органів можна судити зі звітності про виявлені порушення земельного законодавства та вжиті заходи адміністративного впливу. Так от, у січні 2010 року інспектори здійснили 2906 перевірок проти 7253 ще живою Держземінспекцією рік тому, виявили порушень — 1617 проти 4734, склали протоколів про адміністративні правопорушення — відповідно, 891 і 2653.

Гаразд, зважимо на період становлення, входження у курс справи. Але ж і лютневі показники не кращі, а майже вдвічі нижчі від січневих. У графах проти Херсонської, Миколаївської, Київської, Луганської, Житомирської та Вінницької областей — суцільні нулі. Це означає: перевірок не проводили, а в перелічених регіонах — тиша і благодать!

І з такими «контролерами» новопризначені губернатори планують навести лад у земельній сфері?

Приспані інститути

Напровесні аграрії затривожилися. У червні минулого року Верховна Рада ухвалила Закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення охорони родючості грунтів», який принципово змінив правила використання орної землі для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Із серпня 2010 року без проектів землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обгрунтування сівозміни та впорядкування угідь, у поле хоч не виходь. Ризикнеш — наразишся на штраф. І чималий — від 5,1 до 8,5 тис. грн. А якщо при цьому, не приведи Господи, ще й погіршиш якість ріллі, то можуть «впаяти» і 100 тис. грн. за гектар. Довіку не розрахуєшся!

От керівники 19,4 тис. сільгосппідприємств і потерпали: каратимуть їх із 1 серпня чи ні? Бо закон ухвалили, рік минув, а тих проектів землеустрою ніхто в очі не бачив. Хто їх має виготовляти, за чий кошт? У невіданні перебували й інститути землеустрою. Отоді аграрії і звернулися до Миколи Калюжного, знаного авторитета у земельній сфері, голови Ради асоціації «Земельна спілка України»: давайте зберемося і вкупі розробимо ці проекти землеустрою. Якщо така нагальність...

А вона очевидна. По суті, впродовж 20 років незалежності українські аграрії господарюють без науково обгрунтованих сівозмін. Востаннє їх возвеличили у Програмі розвитку землеробства в Україні, розрахованій на 15 років, яку Рада Міністрів УРСР прийняла 8 травня 1990 року.

Спершу її обкатали у кожному колгоспі, радгоспі, районі, області і тільки після цього вийшли на рівень республіки. Передбачалося впровадити контурно-меліоративну систему землеробства, вивести з обігу 10 млн. га ріллі із крутизною схилів 3 і більше градусів, із яких 2 млн. залісити, а решту відвести під культурні пасовища. Та реформи в АПК усе скалічили.

Тепер знову згадали про проекти землеустрою, сівозміни, що дисциплінують сільгосптоваровиробників. Але чому проблемами національного масштабу мусить займатися Микола Калюжний, фахівець хоч і досвідчений, але не державний чиновник, з якого можна спитати за прорахунки?

Аграрії можуть перевести подих: термін покари змістили аж на січень 2012 року. Депутати зрозуміли, що Держкомзем хоч би як пнувся, та ніяк уже не вкладеться у терміни, визначені торішнім законом. Та й хіба відомству було до проектів землеустрою, якщо він повністю переймався видачею державних актів? Побоююся, аби Держкомзем вдруге не зірвав строків запровадження поземельних книг та книг записів реєстрації земельних ділянок, які територіальні органи земельних ресурсів зобов’язані були документувати вже з цього року.

За великим рахунком, у теперішньому Держкомземі законотворча діяльність не клеїться. Володимир Воєводін, колишній керівник відомства, далеко не святий, спромігся вибити з бюджету на розробку законів, нормативної бази, державних стандартів 3 млн. грн. І колектив видав на-гора чотири законопроекти і 20 державних і галузевих стандартів, без яких уже ухвалені закони тривалий час залишаються «непрацездатними». Лише за рік.

За Олега Кулініча відомство у цьому напрямку не зробило ані кроку. Просто вклякло. Хоча у розвиток закону про охорону земель належить розробити 63 стандарти, про землеустрій — 50. Можливо, Олег Миколайович збайдужів до цієї тематики через невдачу із «підпорядкуванням» регіональних інститутів землеустрою? Було би з чого побиватися...

За результатами фінансово-господарської діяльності у першому кварталі 2010 року, 20 інститутів спрацювали збитково. Про рентабельність соромно й казати: на вкладені 100 грн. витрат одержали... 8 грн. Наукова місткість продукції із 40% у 2002 році скотилася до одного у минулому.

На щастя, наукові установи не розгубили багатолітніх напрацювань, зберегли потенціал. Розворушити його намірився Антон Третяк, доктор економічних наук, професор, член-кореспондент Академії аграрних наук, директор Інституту економіки природних ресурсів та екології землекористування.

— Інститути землеустрою як наукові установи процвітали до 2002 року. Після розпорядження Кабміну 2003 року їх передали до сфери управління Держкомзему, але вже зі статусом державного госпрозрахункового підприємства. Науковці, втративши певні пільги, почали розбігатися, головний інститут — чахнути.

2008 року, працюючи на керівній посаді у Держкомземі, намагався створити наукову установу на базі головного державного інституту у складі відомства. Однак ідея сподобалася не всім. Проте я не відступив і тепер порушую питання про передачу головного інституту у лоно Української академії аграрних наук, а регіональні залишити експериментальними, як було раніше. Відновимо дослідження не лише у сфері землеустрою, охорони земель, а й земельних відносин, кадастру. Розроблятимемо, звісно, і проекти землеустрою для сільгосппідприємств.

Якби Держкомзем вчасно взявся за цю справу, то на сьогодні були би готові експериментальні проекти як еталони по кожній зоні України. Потім — по підзонах. І так дійшли би до кожного господарства. Певен, за два роки впоралися б. Єдина перепона — безсистемність у діяльності Держкомзему. Додайте сюди і відмовку, мовляв, на розробку проектів землеустрою бракує бюджетних коштів. З огляду на це наміряються перекласти ці витрати на плечі сільгосптоваровиробників.

Запевняю: гроші є! Понад 600 млн. грн., що надійшли від відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва, осіли на рахунках органів місцевого самоврядування. У кращому разі, вони німують на депозитах і сільські ради живуть на відсотки з них. Так от, ці кошти насамперед мусять спрямовуватися на охорону земель, що і передбачають проекти землеустрою. Навіть бюджет не треба тривожити.

...Коли мене запитують, як я ставлюся до нової влади, відповідаю: як і до старої. А яка між ними відмінність, якщо, декларуючи «професіоналізм», вище аматорства і дилетантства не піднімаються? Принаймні у сфері земельної політики. Пофігізм влади призвів до того, що земельні проблеми зашморгувались у гордіїв вузол. Тому вихід один: рубати! Причому по-живому.