ПЕНСІЙНІ «СЛЬОЗИ» СЕЛЯН

Моя 94-річна бабуся Фросина — пряма, як штахетина, і ще сповна розуму — пам’ятає, як зараз, першу колгоспну пенсію — 12 карбованців. За них купила плисову тужурку. На биті валянки і калоші не вистачило. Та й що могла заощадити колишня ланкова рільничої бригади із середньомісячним заробітком 9 карбованців 95 копійок?! Утім, жила вона не надголодь: десяток яєць тоді коштував 40 копійок, кілограм цукру — 32, літр молока — 24, хліб — 16 копійок, відро картоплі — карбованець, м’ясо — три...

Якби сьогоднішню пенсію — 91 гривня 85 копійок — та в ті роки, була б багатійкою! Оцю навіть мізерну даванку бабця заробила власним горбом. Про багаторівневу пенсійну систему у неї стільки ж знань, скільки у більшості з нас про ширину міжрядь у посівах цукрових буряків. Певен, і теперішні селяни не відають, із чого формуються їхні пенсії.

Дехто вважає сільських пенсіонерів утриманцями, оскільки вони «жирують» на відрахування інших суб’єктів ринку. Я б не був таким категоричним. За роки незалежності наших «кріпаків» обібрали, як нікого іншого: із села вимили-вимели 95,5 млрд. грн., у яких — і колгоспні пенсії. Чи стануть вони вищими? У скільки панчіх (одну, дві чи три?) невдовзі складуватимуть аграрії винагороду за відпрацьовані на землі роки?

Власне, ідеологія Закону «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», що набуває чинності з січня 2004 року, прийнятна для селян. Але чи зможуть вони реально поповнювати скарбничку Пенсійного фонду і реально отримувати пенсії, не лише трудові, а й, дасть Бог, спізнати смак і накопичувальної системи? За новим пенсійним законом, загальнообов’язковому державному пенсійному страхуванню підлягають сільськогосподарські суб’єкти господарювання — платники фіксованого сільськогосподарського податку. Зазначу, левову частку відрахувань від нього (а саме — 68%), займають кошти, що надходять адресно до Пенсійного фонду. Далі. Відповідно до підпункту 1 пункту 8 прикінцевих положень закону страхові внески сплачують страхувальники на умовах і в порядку, визначених цим законом, та у розмірах, передбачених Законом України «Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування». Тобто 32% від фонду оплати праці. Отут і виникає правова колізія, а саме: між пенсійним законом і двома наріжними для аграріїв правовими документами — законами «Про фіксований сільськогосподарський податок» та «Про податок на додану вартість».

Пригадаймо 1998—1999 роки, коли аграрний сектор перебував на краю фінансово-економічної прірви, до якої штовхали численні борги. Борги перед бюджетом, фондами — Пенсійним, соціального страхування... Село волало про порятунок, і держава тоді вчасно надала безпрецедентну допомогу у вигляді списання близько 15 млрд. грн. боргових зобов’язань.

Водночас із метою стимулювання виробничої діяльності сільськогосподарських товаровиробників Верховна Рада 17 грудня 1998 року прийняла Закон України «Про фіксований сільськогосподарський податок», який дозволив, з одного боку, зменшити податкове навантаження, а з другого — спростив його нарахування та сплату. Слідом за ним, 18 лютого 1999 року, прийняли і Закон «Про внесення зміни до статті 11 Закону України «Про податок на додану вартість». За ним суму ПДВ, яку повинні сплачувати до бюджету переробні підприємства за реалізовані молоко та м’ясопродукти, спрямовують на виплату дотацій сільськогосподарським товаровиробникам за поставлені на переробку молоко та худобу.

Наступним рушієм для сільськогосподарських товаровиробників стало прийняття змін до Закону України «Про внесення зміни до Закону України «Про податок на додану вартість» від 13 червня 2000 року у частині надання пільг з ПДВ для сільськогосподарських підприємств щодо операцій з продажу товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлену з власної сировини, за винятком операцій з продажу переробним підприємствам молока та м’яса (регулюються відповідним законом). Згідно з ним суми ПДВ залишаються у розпорядженні сільськогосподарських товаровиробників і використовуються на придбання матеріально-технічних ресурсів виробничого призначення.

Попри неоднозначне ставлення до фіксованого сільськогосподарського податку, всієї системи оподаткування АПК, вона все ж таки справила на аграрний сектор певний позитивний вплив. На час прийняття згадуваних законів понад 93% агроформувань перебувало за межею прибутковості. Після податкового послаблення робота сільськогосподарських підприємств пожвавилася, поліпшився їх фінансово-економічний стан, ширше почали вкорінюватися грошові розрахунки у цьому секторі. Якщо 1998 року податкові пільги для сільськогосподарських товаровиробників становили 207 млн. грн., то 2000-го завдяки фінансовій вольниці цей показник сягнув 778 млн. грн., а 2001-го — вже 1,2 млрд. грн.

Спрощена система оподаткування зменшує суму податкового тиску на аграріїв в обсязі 1,4 млрд. грн. Фіксований сільськогосподарський податок замінив 12 податків і зборів, що діяли раніше, за винятком ПДВ, акцизного збору та деяких інших податків і платежів. Об’єктом оподаткування є земля сільськогосподарського призначення. Вже за перший рік дії цього податку — 1999-й — було нараховано 474 млн. грн., що вдвічі менше суми аналогічної групи податків за попередній рік. З роками майже у 2,5 разу зріс і фактичний рівень його сплати до зведеного бюджету.

Неспроста так деталізую 1998—1999 роки, списання державою 15-мільярдних аграрних боргів... Якщо тоді були аргументи перед суспільством на користь анулювання «хвостів», то нині решта учасників ринку просто не зрозуміє подібної поблажливості з боку як уряду, так і Верховної Ради. А ситуація вкрай загрозлива і своїми симптомами нагадує 1998—1999 роки. На жаль, кредиторська заборгованість сільгосппідприємств сягнула 13,5 млрд. грн., зростають невиплати заробітної плати. Нинішнього року, за прогнозами, майже 70% агроформувань усіх форм власності закінчать рік зі збитками.

Сьогодні ми мусимо констатувати, що не лише податковою системою треба змінювати ситуацію в АПК. Слід було задіяти і цілий ряд інших важелів. Тим більше, депутатам разом із урядовцями був відведений термін — п’ять років, аби за цей відтинок розробити більш ефективну систему підтримки виробництва в агропромисловому комплексі. Але наші достойники залишилися «тимчасовцями» і зобов’язань своїх не виконали. Час збіг, а системного підходу до реформування оподаткування, на жаль, не розробили.

Зрозуміло, проблема сповна «вишкірилася» сьогодні, коли відбуваються істотні зміни у чинному законодавстві.

— Суперечність полягає у тому, що діюча система оподаткування в АПК не відповідає новій ідеології, яка витікає із засад податкової реформи, вступу України до СОТ і гармонізації нашого законодавства до норм ЄС, — каже віце-прем’єр-міністр Іван Кириленко. — Ми і в 1990 році були незадоволені діяльністю сільського господарства, але тоді у цей сектор «вливали» 32% прямих грошових надходжень із бюджету. 18 млрд. грн.! За вступу до СОТ базовими визначені 1994—1996 роки, коли державна підтримка аграріїв становила 7 млрд. грн. Безумовно, центральний бюджет нізащо не витягне цієї суми. Що залишається? Зберегти існуючу систему оподаткування АПК, прибутковість якого за попередній рік, становила 700 млн. грн. А до Пенсійного фонду село має сплатити 1 млрд. 200 млн., та ще й у несприятливий рік. Зрозуміло, шестиразового навантаження за рахунок сплати внесків до Пенсійного фонду на загальних підставах селяни не витримають.

— Давайте міркувати так: зміна системи оподаткування — це що? Бажання дати селу чи відібрати? Однозначно — останнє! — Сергій Рижук, міністр аграрної політики, як завжди, відвертий у судженнях. — Чи можна запроваджувати податкову систему, однакову для всіх суб’єктів ринку? Ні. Хоча б тому, що економіка сільського господарства гласить: оборотність капіталу у цій сфері відбувається щонайменше протягом року, а основних фондів — трьох-семи. Змінюючи систему оподаткування, не забуваймо, що масштабну аграрну реформу 1999 року провели на ентузіазмі, почасти на адміністративному тиску, без жодного фінансового забезпечення. Згадаймо: коли Столипін запроваджував реформу, то кожному дав по 500 рублів, а корова тоді коштувала 3 рублі. Я б навік забув слово «пільги» щодо села, оскільки на кожному етапі виробництва кінцевої продукції на ньому заробляють. Єдиний фіксований податок, ПДВ, інші спеціальні режими — це не пільги, а форма реалізації державою часткового повернення сільському господарству його власних коштів, вилучених шляхом недосконалого, необ’єктивного економічного механізму перерозподілу національного прибутку між галузями народного господарства. Уже зараз на селі починаються процеси передачі великими агроформуваннями землі і продукції селянським господарствам, які, згідно з чинним законодавством, не сплачують і не сплачуватимуть ні копійки до бюджету. Якщо змінимо систему оподаткування, то ці негативи ще більше посиляться.

Одначе й закам’янілою вона залишатися не може. 19 червня 2003 року Верховна Рада прийняла Закон «Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання діяльності в аграрному секторі економіки», за яким термін дії фіксованого сільськогосподарського податку подовжено до 2010 року. Зазначу, депутати не сліпо, автоматично пролонгували, як дехто вважає, благоденство для аграріїв. Передовсім упорядкували категорію платників фіксованого сільськогосподарського податку. Змінили критерії, за якими визначаються його платники: це — сільськогосподарські підприємства, в яких сума, одержана від реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки за попередній звітний (податковий) період перевищує 75% загальної суми валового доходу підприємства. Норма, що діє до 1 січня 2004 року, передбачає 50%. Законотворчий прогрес є, але млявий. Тим більше, що він дисонує із новими законами, зокрема пенсійним.

Повторюю: усі обома руками «за» пенсійну реформу, бо залишити селян поза нею означає — обмежити їх соціальне право, зробити неповноцінними порівняно з іншими членами суспільства. Але, з другого боку, таке зростання податкового навантаження, та ще й за сьогоднішніх нелегких для аграріїв умов, практично знекровить їх остаточно. Для врегулювання норм чинного законодавства статтею 25 проекту Державного бюджету на 2004 рік передбачена сума відшкодування на виплату компенсації сільськогосподарським підприємствам — платникам фіксованого сільськогосподарського податку витрат, пов’язаних зі сплатою ними на загальних підставах страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування у розмірі 164 млн. грн. Одразу скажу, що зазначена норма абсолютно необґрунтована ні за логікою її змісту і призначення, ні за обсягом компенсації.

— За даними Міністерства аграрної політики, розрахунковий фонд оплати праці у сфері сільського господарства на 2004 рік становитиме 4,8 млрд. грн. Отже, згідно зі ставкою платежів до державного Пенсійного фонду — 32%, сума відрахувань до Пенсійного фонду вбереться у 1,5 млрд. грн. А від платників фіксованого сільськогосподарського податку реально можуть надійти близько 260 млн. грн. Та плюс 360 млн. грн. — страхові платежі до Пенсійного фонду від суб’єктів, що сплачують внески на загальних підставах, — оперує цифровими викладками Олег Юхновський, секретар комітету з питань аграрної політики та земельних відносин Верховної Ради. — Отже, сума недоодержаних внесків до Пенсійного фонду становитиме майже мільярд гривень. Саме таку суму слід передбачити у проекті державного бюджету на 2004 рік Пенсійному фонду, а не агроформуванням — платникам фіксованого сільськогосподарського податку.

Не плекаймо ілюзій: Пенсійний фонд наразі не розбагатіє від аграрних внесків. Сільські пенсіонери нині одержують пенсії на суму 5,8 млрд. грн. При цьому навіть загальний фонд оплати праці на селі — 4,8 млрд. грн. — на мільярд менший, не кажучи вже про 32-відсотковкі відрахування від нього. Як бачимо, село не в змозі самотужки заробити на пенсії своїм пенсіонерам. Тим більше, за нинішньої економіко-соціальної ситуації: майже два мільйони безробітних, заборгованість по заробітній платі... Зрозуміло, що треба збільшувати надходження Пенсійного фонду, але поступово, диференційовано, залежно від фінансово-економічного стану підприємств. Таким чином, лише у перспективі можна наблизитися до загальноприйнятих 32 відсотків.

Якщо ми тішитимемо себе тим, що селяни нарівні з іншими впряжуться у поповнення пенсійної скарбниці, то Пенсійний фонд отримає від аграріїв не що інше, як... кредиторську заборгованість. Наслідком якої, згідно з чинним законодавством, стане те, що за результатами діяльності першого кварталу наступного року Пенсійний фонд застосує штрафні санкції у розмірі 50% несплачених сум, а до завершення півріччя уже проти 90% господарств порушить процедуру банкрутства. Не врахував Закон «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» і такої особливості сільського господарства, як сезонність. Фіксований же податок розподіляв податкове навантаження так, аби воно припадало переважно на третій-четвертий квартали.

За цих умов, вважають члени аграрного комітету ВР, необхідно зберегти до 1 січня 2005 року існуючий порядок відрахувань до Пенсійного фонду. Має бути прийнята інша ідеологія, яка б із 2005 року передбачала у проектах державного бюджету компенсацію не селянам, як це пропонує уряд, а саме Пенсійному фонду. До нього селяни нараховуватимуть відрахування із фонду оплати праці за загальною ставкою — 32%, а сплачуватимуть за заниженою — вісім. Хоча й вона лише прогнозована, оскільки сьогодні аграрії сплачують близько п’яти відсотків.

І все ж таки, за великим рахунком, фіксований сільськогосподарський податок втрачає актуальність і збережеться лише для спрощеної системи оподаткування. Що ж законотворці пропонують навзамін? Одні вбачають вихід у перегляді закону про плату за землю, який має стати базовим для всіх платників. Для цього потрібно привести у відповідність усі ставки справляння податку, оскільки їх розмір регулюється кількома законами. Інші наполягають на запровадженні спеціального режиму оподаткування діяльності у сфері сільського та лісового господарства, а також рибальства. Замість діючого порядку сільгосптоваровиробники не матимуть зобов’язань щодо утримання та перерахування до бюджету сум ПДВ за операціями з продажу ними товарів (робіт, послуг). Практично така система відповідає загальнодержавній, лише зі зниженою ставкою. Відповідно підтримується конкретний сільськогосподарський товаровиробник, а не структури, які обслуговують аграрну сферу, зокрема й переробні підприємства. Крім того, є норма, яка чітко класифікує товари, роботи і послуги, що належать власне до сільського господарства.

Водночас із метою компенсації «вхідного» ПДВ суб’єкт підприємницької діяльності, котрий працює у сфері сільського, лісового господарства чи рибальства, обробляє чи переробляє таку продукцію, за продажу сільгосптоварів (робіт, послуг) власного виробництва зареєстрованим платникам ПДВ додає до ціни продажу визначену законодавством суму у розмірі 9% — для сільського господарства та 6% — для товарів (послуг) лісового господарства й рибальства. Крім того, зазначений суб’єкт має право одержувати експортне відшкодування у результаті вивезення товарів сільського, лісового господарства та рибальства. На перехідний період (до 2007 року) встановлюється ставка 10%.

Щодо останньої пропонують різні розрахунки. Скажімо, і Мінфін, і Мінекономіки на основі даних Держкомстату ратують за 9%. Міністерство аграрної політики обстоює показник у 12%.

Гадаю, не варто ламати списів довкола різниці у три відсотки, оскільки, за великим рахунком, селяни не відраховуватимуть ці суми до держбюджету. Доцільніше зосередитися на компенсації реальних коштів, що надходять селянам за виробництво тваринницької продукції, — 800 млн. грн. У перехідних положеннях проекту закону №3022 передбачено запровадити фіксований збір у разі компенсації з держбюджету зазначеної суми, яка, втім, не знайшла відображення у проекті головної фінансової книги держави. Виникає закономірне запитання: чи готовий уряд із 2005 року перейти від пільгової системи оподаткування до прямих субсидій на підтримку виробництва сільськогосподарської продукції? Чи будуть закумульовані для цього достатні фінансові ресурси?

Враховуючи, що формування системи оподаткування в аграрній сфері потребує системного підходу, а механізми мають бути не фіскальними, а стимулюючими, Кабміну необхідно розробити проекти законів для внесення змін до діючої системи оподаткування АПК і подати їх на розгляд Верховної Ради. Інформацію із цього питання заплановано заслухати на Дні уряду у травні наступного року.

…Поки наші достойники напружуватимуть звивини, створюючи спершу на папері податковий рай для аграріїв, росіяни уже стукають у його двері з «ексклюзивним» документом. У другому читанні депутати Держдуми схвалили розділ Податкового кодексу про єдиний сільгоспподаток. Він замінить чотири інших (ПДВ, податок на прибуток, єдиний сільськогосподарський податок і податок на майно), і в приціл оподаткування у росіян потрапить не земля (у РФ ще не створили земельного кадастру), а прибуток. Ставка сплати — 6%, але фактично вона буде нульовою, оскільки у 92% російських аграрних підприємств статистика фіксує збитки. Багатопрофільні холдінги скористатися пільговим режимом не зможуть, бо для переходу на нього частка сільгосппродукції у загальному обсязі виручки має становити не менше 70%.

Новий режим оподаткування вступить у дію 1 січня 2004 року. Перехід на нього — добровільний, але масовість гарантується необтяжливістю, зручністю (сплачуватимуть єдиний сільгоспподаток не чотири рази на рік, а один). Завдання нововведення, хоч як парадоксально це звучить, — не зібрати якнайбільше коштів до бюджету, а навчити аграріїв сплачувати податки.

Час і нам запроваджувати такі лікнепи, а не фіскалити по закутках, сподіваючись будь-що наповнити бюджет. Від цього він не стане соціальнішим. На кожного середньостатистичного росіянина припадає 900 дол. сукупного валового доходу, українця — 337, у яких — і мізерна колгоспна пенсія бабусі Фросини. Смакоту багаторівневого пенсійного забезпечення вона навряд чи спізнає. А її онуки?