Олег Юхновський: «назустріч селу чи... від нього?»

Дизпаливний вакуум, міндобривний голод, м’ясний дефіцит, машинно-тракторний безлад... Щоденні струси відволікають Кабмін від стратегічних начерків, тому Президент змушений переносити строки розгляду аграрної концепції через її неготовність. Тим часом село самотужки (вкотре!) розгрібає струхлявілу скирту проблем. З Олегом ЮХНОВСЬКИМ, секретарем комітету Верховної Ради з питань аграрної політики і земельних відносин, кандидатом сільськогосподарських наук, намагалися не лише перелічити хиби «сільського» блоку уряду, а й запропонувати шляхи розв’язання проблем.

— За сто днів птахівники відгодовують два покоління бройлерів, а бамбук може вимахати 50 метрів заввишки. Щодо нової команди Міністерства аграрної політики, то за сто днів діяльності аграрні стратеги не спромоглися не те що нейтралізувати — бодай мінімізувати негативи у галузі. А про їх попередження годі й говорити...

— Справді, загальна ситуація в агропромисловому комплексі насторожує. Міністр запевняє: будемо майже із 40-мільйонним урожаєм зернових. Думаю, варто збавити оптимістичні оберти. Бо ще й досі, попри давно минулі оптимальні терміни, сіють, а дехто, кому нічим або не встиг, просто дописали гектари у звітності, аби відрапортувати перед Києвом. І чи є моральне право у відомства долучатися до майбутнього ужинку, якщо селяни у першому кварталі з державного бюджету не одержали ні копійки?! У найгарячішу пору для сівача... Фінансування цільових програм почалося, по суті, лише з травня.

Розумію, виникли певні проблеми з наповненням бюджету і соціальними виплатами. Але хто заважав вчасно розробити нормативну базу щодо здешевлення техніки, використання коштів від одновідсоткового збору на розвиток виноградарства і садівництва? Досі не відкрито фінансування агролізингового фонду. А що це означає? Селяни до початку весняно-польових робіт не одержали нової техніки, хоча багато господарств ще торік частково профінансували її випуск, внесли передоплату. Та й чи потрібен такий лізинг, який «наварює» на селянинові? Якщо фонд державний, то він має бути неприбутковим, а відсотки за послуги, які сплачують сільгосптоваровиробники, уряд повинен компенсувати з бюджету...

— А що б ви порадили, Олегу Івановичу?

— Почну з хронічної проблеми — постійного подорожчання солярки саме у пікові періоди: під час сівби та жнив.

Один із шляхів, і уряд ним активно просувається, — диверсифікація поставок нафти і продуктів переробки, створення стабілізаційного фонду. Але якщо говорити суто про сільськогосподарський сектор, то розв’язок бачу у зміні системи оподаткування адресного пального. Конкретно — за загальної ставки акцизного збору 30 євро за тонну дизельки запровадити мінімальну для «сільської». Мені можуть дорікнути: держава ж втратить майже півмільярда гривень! Так, але в нафтопереробних заводів виникне економічна мотивація постачати селянам пальне за пільговою ціною. Останні, у свою чергу, заощадять обігові кошти на виробничі потреби, що трансформуються у додатково вироблену продукцію, від якої певний зиск матиме й держава.

Циклічні перепади спостерігаються і в поставках міндобрив. Аби ринок туків не лихоманило, пропоную, і це питання неодноразово обговорювалося на засіданнях профільного комітету, з 1 січня на чотири місяці запроваджувати експортне мито на вивіз вітчизняних міндобрив. Найдоцільніше — на рівні відшкодування ПДВ: тоді хімпідприємства будуть зацікавлені реалізовувати їх на внутрішньому ринку. Водночас на цей період лібералізовувати імпортні поставки.

— Легше дати раду тому, що вже є, але через штучні проблеми перебуває у броунівському русі. Скажіть краще, що робити з м’ясом? Приміром, міністр аграрної політики Олександр Баранівський намірився перетворити Україну на... свинарник. Уже цього року планується спорудити 25 типових ферм — по одній у кожній області, продуктивністю 100 тис. тонн свинини на рік кожна. А через рік — у кожному районі. І так буде у кожному селі незалежної України! Вас тішить такий розмах?

— Відвідайте свиновідгодівельний комплекс-стотисячник «Калитянський» на Київщині — і на власні очі побачите непридатні угіддя, занапащені стоками цього велетня. Якщо ми плануємо перетворити Україну у відстійник, то я тут не порадник...

По-перше, у нас достатньо потужностей, забезпечених кормовою базою, які простоюють. По-друге, щоби наповнити їх поголів’ям, треба негайно вихопити з-під ножа вцілілий молодняк і поставити його на відгодівлю. Для цього переробним підприємствам і господарствам слід надати пільгові кредити з поверненням їх через рік, тобто після реалізації м’яса.

У Законі «Про державну підтримку сільського господарства України» щодо тваринництва виписано абсолютно прозорий механізм його оздоровлення. Щоби вирівняти ситуацію, вже у поточному році треба внести зміни до бюджету, істотно підвищивши субсидування галузі. Хочемо ми цього чи ні, але треба вишукати додатково не менше 1,6 млрд. Навіть якщо ми зробимо це зараз, то віддачу матимемо лише наступного року...

Селяни мислять прагматично: якщо це нам економічно вигідно, то... Знаєте, скільки коштує на базарі пара поросят? 25 гривень за кілограм живої ваги, тобто 600—700 гривень! А закупівельна ціна м’ясопереробних комбінатів і посередників? 10—14 гривень за кілограм... Абсолютно очевидна затратна арифметика у відгодівлі кабанчика чи бичка: реалізовуючи їх, селяни не відшкодовують понесених затрат. Вигідно їм утримувати живність? Чи одержали вони у першому кварталі задекларовані урядом доплати за здану худобу високих кондицій? От і маємо: за чотири місяці нинішнього року виробництво яловичини і свинини знизилося відповідно на 15 і 24,8% проти аналогічного періоду 2004 року.

І ціна, пропонована Держрезервом на тендерах, нижча за собівартість виробництва свинини та яловичини. Тому й зриваються торги... Зрозуміймо, ми вже не повернемося на висхідні позиції «низької» ціни. Їх підвищення почасти спровокувала і міністерська невизначеність щодо дотацій птахівництву. Поки начальство маневрувало, виробники підняли цінову планку.

— Як на мене, споживача, то нестачу м’яса можна заповнити доволі просто — відкрити кордони...

— Наші позиції дещо різняться. Я веду мову, виходячи з балансу інтересів держави, національного виробника і споживача.

Звісно, найпростіший варіант — зняти всі обмеження по імпорту. Тоді матимемо у достатній кількості польське м’ясо, сало, продовольчий ширвжиток. За такого «легкого» розв’язку проблеми наступного року вже не тільки Польща домінуватиме на нашому ринкові, а й інші держави. Зовнішня експансія загострить внутрішні соціальні проблеми, оскільки майже 80% м’яса виробляють особисті селянські господарства, які позбудуться чи не єдиного джерела доходів для існування. Це якщо не перейматися продовольчою безпекою держави, причому аграрної!

Німеччина — одна з небагатьох країн, де виробництво свинини не дотується. Бо там рівень доходів у десятки разів вищий, ніж у нас, і німці традиційно вживають свинину щодня.

— А в нас — по великих святах. І на зерновому ринку непевність. Перехідні запаси в обсязі майже вісім мільйонів тонн — найбільші з 1999 року — збивають ціну до рівня собівартості. Через низький попит аграрії не можуть вивільнитися від минулорічного врожаю, а не за горами — черговий вал. Аналітики прогнозують різке, майже вдвічі, зниження закупівельних цін на зерно у 2005/2006 маркетинговому році. Через несплату ПДВ на кого зернотрейдери перекладуть свої ризики? На селянина!

— На нього ж ляжуть і зрослі інфраструктурні затрати... На внутрішніх закупівельних цінах негативно позначиться і зміцнення гривні. Адже більшість товаровиробників придбала сільгоспресурси за курсом 5,3 грн./дол., тоді як зерно майбутнього врожаю доведеться реалізовувати вже за нижчим — близько 5 грн./дол. А ще в півтора-два рази зрослі ціни на пально-мастильні матеріали, запчастини!

Зрозуміло, у період жнивної кампанії держава проводитиме фінансові інтервенції. Але навіть якщо викупимо 1,5 млн. тонн, на які передбачено кошти у бюджеті, вони не врятують ситуації. Для цінової стабілізації треба у стислі строки вилучити з ринку 7—8 млн. тонн. Єдиний рятівник у цій ситуації — експорт. Ще вчора потрібно було шукати ринки збуту, аби вивільнити ринок від надлишків збіжжя, максимально підтримати експорт цієї продукції. Однак…

— Із власне виробництвом сільгосппродукції більш-менш зрозуміло. А як почувають себе її «мультиплікатори» — харчова і переробна промисловості?

— Думаєте, їм живеться краще, ніж селянам? І дотепер між ними вбивають кілок антагонізму, забуваючи, що переробка здатна залучити додаткові інвестиції, сучасні технології, які дають змогу переорієнтуватися на експорт не сировини, а готових продуктів харчування.

Підприємства харчової та переробної промисловості є сезонно залежними, тому й оподатковувати їх слід не в рамках календарного року, коли відбувається найбільше накопичення матеріальних ресурсів, а маркетингового. Це почасти вирівняє надходження до бюджету, у тому числі і в першому кварталі, який, із досвіду, завжди порожній.

У контексті входження України до СОТ, жорстких умов конкуренції варто поглянути і на таку проблему. Якщо переробне підприємство намірилося завезти сучасне технологічне устаткування, воно змушене платити ПДВ, ще не змонтувавши його, не отримавши жодної копійки віддачі. Тому цілком логічно: для охочих модернізуватися слід послабити процедуру сплати ПДВ, відтермінувавши її на 180 діб.

— Проблеми короткострокові, середньострокові — вони й мають скласти концептуальні засади розвитку АПК, над якими мізкують ті, хто вважає аграрну сферу своїм «коником», і навіть ті, хто знається на проблемах АПК, як я на металургійних. Не бажаєте взяти участь у розумовому герці, запропонувавши власне бачення поступу агропромислового виробництва?

— Навіщо майструвати квадратне колесо? Уважно вчитаймося у передвиборну програму кандидата у президенти Віктора Ющенка, урядову програму «Назустріч людям». Там усе написано!

Концепція має вибудовуватися в інтересах конкретного селянина. Він — стрижень на селі, і навколо нього мусить обертатися вся інфраструктура, як у ЄС, інших країнах. Власне, концептуальні засади повинні класифікуватися за трьома розділами: соціальний, економічний та земельний.

На селі мешкає третина українського населення, котру доймають безробіття, зарплата, нижча прожиткового мінімуму. Треба позбутися хибної практики, коли Мінагрополітики опікується всім і вся у глибинці, і перейти до консолідованої відповідальності. За «сільську» газифікацію має відповідати одне відомство, медицину — інше... А то ми дискутуємо про сімейного лікаря, а в деяких селах бачать його, у кращому випадку, раз на рік.

Розв’язати соціальні вузли покликані й регіональні програми. Приміром, забезпечення питною водою населених пунктів Херсонщини, розвиток сільського (зеленого) туризму на Прикарпатті й Закарпатті...

Щодо другого компонента концепції, то певна ідеологія уже напрацьована у Законі «Про державну підтримку сільського господарства України» та законах щодо системи оподаткування. Хоча й вони потребують оперативного доопрацювання та впровадження нормативної бази.

Візьмімо таку економічну складову, як земля. Після її інвентаризації потрібно вилучити з обробітку частину земель сільськогосподарського призначення, насамперед деградованих. У який спосіб? Оскільки орні масиви розпайовані, їх треба викупити або орендувати. На мій погляд, другий варіант значно дешевший. Тобто і держава, і органи місцевого самоврядування можуть орендувати паї у власників, розглядаючи можливість подальшого перепрофілювання їх для суспільних потреб. Такі взаємини слід врегулювати відповідним законом. У першу чергу викуповувати наділи у тих, хто не має правонаступників.

Як на мене, ширшими слід зробити дискусії з питання розвитку земельних відносин. Селяни повинні зрозуміти: заради чого провадиться земельна реформа, який зиск матимуть від неї? І не торпедувати тему: продавати пай чи ні? Вона, зважаючи на політичну ситуацію, вибори до парламенту, взагалі «не прохідна».

Лише після обрання нового депутатського корпусу, формування уряду проблема мораторію на купівлю-продаж земель сільськогосподарського призначення знову стане актуальною. А до цього часу треба запровадити систему реєстрації руху земельних ділянок, прийняти цілу низку законів: про оцінку земель, про державний земельний кадастр, про примусове вилучення та викуп земельних ділянок... Деякі з них навіть не ініціюються профільним комітетом до розгляду…

— Судячи із сув’язі проблем, із того, з яким «ентузіазмом» розв’язує їх уряд, передусім галузеве міністерство, куди ми рухаємося?

— Не назустріч селу, а… від нього.