Негода на Львівщині зробила погоду, але ненадовго

Сьогодні вже можна стверджувати, що врожай зернових у Львівській області врятовано, хоча нескінченні зливи в кінці липня — на початку серпня внесли свої корективи. Особливо постраждали два райони області — гірський Сколевський і рівнинний Стрийський. До початку негоди зерно на площі 136 тис. гектарів уже просилося в засіки, але під тиском стихії воно полягло, почало проростати і, природно, втрачати свою якість. Добре, що потім настали погожі дні, і все було кинуто на жнива. Результати порадували область.

Середній показник нинішньої врожайності зернових — 29,8 центнера з гектара — на рівні середньодержавного. Однак у багатьох реформованих господарствах (ними засіяно 90 тис. гектарів ріллі) він доходить до 50 і навіть 70 центнерів із гектара. Чимало сучасних приватних сільгоспструктур подолали рубіж найврожайнішого в області 1987 року — тоді в середньому одержали по 35,6 центнера зернових із гектара.

Якщо говорити про втрати, пов’язані зі стихією, то сума збитків оцінюється в 5,2 млн. грн. Хоча втрати начебто й невеликі, а от якість зерна (показники клейковини та білка) знизилася суттєво. Насамперед негода вдарила по зерну третього і четвертого класу, найціннішому і високооплачуваному. А отже, аграріям складніше буде повернути вкладені в цьогорічний врожай кошти. Тим часом на підході вже наступний етап — осінньо-польові роботи, на проведення яких, за підрахунками спеціалістів, знадобиться не менш як 58 млн. грн. Тож є над чим задуматися. Хоча зараз головне для господарств — визначитися із зібраним зерном, «прилаштувати» його і вторгувати все можливе в нинішніх умовах.

Нині активно йде заготівля зерна в Держрезерв, стабілізаційний регіональний фонд тощо. Однак і там потрібне зерно певного класу. З проплатою за здану пшеницю проблем немає: надходить зерно в Держрезерв — відразу через Казначейство сільгоспвиробникам виплачують по 800 грн. за тонну продукції третього класу, по 700 грн. — четвертого і по 600 грн. — за жито. Нинішнього року на Львівщині відійшли від торішньої централізації, коли зерно зберігали тільки у певних операторів і розподіляли з дозволу облдержадміністрації. Зараз на зерновому ринку Львівщини активно працюють вісім районних операторів і кілька потужних львівських структур. Однак і вони не ставлять перед собою мету закуповувати будь-яке запропоноване їм зерно, адже потім жителі області повинні будуть його споживати. Йдеться про заготівлю високоякісного продукту, а оскільки в області (і в цілому по Україні) із цим є проблема, зерноприймальним підприємствам дозволено купувати зерно третього класу за межами області.

Непридатне зерно, котре обминуть своєю увагою оператори, готові брати місцеві спиртозаводи, що працюють під егідою об’єднання «Укрспирт». Крім того, знайшовся ще один вихід із ситуації: некондиційне зерно можна з успіхом використовувати при виробництві комбікормів для риби, і в області є серйозні підприємства, що спеціалізуються на цьому. Тобто, як запевняє обласне аграрне керівництво, проблем із реалізацією врожаю на місці не буде, все враховано.

Непокоїть проблема іншого штибу. Пов’язана вона з роботою місцевих хлібозаводів, котрі самостійно забезпечують свої виробництва борошном. Торік ми бачили, як пекарі лобіювали підвищення цін на хліб, мотивуючи це високою вартістю зерна, а отже, і борошна. Ще й сьогодні на Львівщині є більш ніж місячний запас такої дорогої сировини. Щоб зняти проблему поточного року, та й наступного також, обласне керівництво закликає кожне хлібопекарське підприємство укласти договори на поставку борошна з конкретними операторами, виходячи з нинішніх цін на пшеницю. Хлібозаводи можуть самостійно вибирати продавців, обумовлювати всі умови контракту, але схема поставки основного продукту для випічки хліба має бути прозорою, легальною і гарантованою, щоб надалі відсікти всяку можливість завезення на територію області контрабандного борошна, котре, підриваючи економіку області, дає можливість деяким фірмам процвітати в тіні. Торік цей варіант проходив, бо із зерном була просто біда. Зараз область хоче себе убезпечити.

На порядку денному стоїть ще одне питання, безпосередньо пов’язане з хлібопекарською галуззю. Необхідно провести серйозну сертифікацію приватних підприємств, які під виглядом торгівлі продукцією великих підприємств займаються підпільною випічкою хліба неконтрольованої якості, реалізуючи його, природно, за цінами високоякісної. Йдеться про те, щоб підприємства, які не мають спеціальних лабораторій, позбавити права випікати хліб. В області сподіваються, що прийняття закону про хліб і хлібобулочні вироби допоможе навести лад і в цій галузі, як це було з приводу м’яса, молока тощо. Сьогодні ж, за підрахунками спеціалістів, тіньова випічка хліба на Львівщині становить не менш як 30%.

Що стосується інших сільськогосподарських культур, то стихія і тут внесла корективи, але невеликі. Тому є реальна надія на гарний врожай цукрових буряків, якими засіяно 29 тис. гектарів, що на 10% більше, ніж торік. Дощі знищили всього кілька сотень гектарів. Більше побоювалися за врожай у липні, коли через холодну погоду коренеплід не міг нормально розвиватися. У серпні ситуація нормалізувалася. За розрахунками, мають зібрати не менш як 600 тис. тонн цукрових буряків, як і передбачено державною програмою.

Нарешті на Львівщині вирішено і проблему взаємин між виробниками буряка і цукровими заводами. Багато років товаровиробники не розуміли виробничників, а ті — селян. Сьогодні цукрова галузь Львівщини повністю відпущена у вільне плавання. Три цукрові заводи області — Радехівський, Золочівський і Самбірський — уже вклали у своє технологічне відновлення не менш як 400 млн. грн. Крім того, усі вони мають землю (орендовану чи викуплену), розташовану переважно навколо заводів, на якій вирощують для своїх потреб не лише цукровий буряк, а й інші сільгоспкультури. І домагаються, слід сказати, непоганих результатів. Проте, як і раніше, питання цінової політики залишається не вирішеним. За нинішніх витрат і підвищення тарифів регульована ціна на цукор товаровиробників мало влаштовує. Тому цукрозаводи здебільшого нерентабельні, за підсумками минулого року вони працювали в області на мінус
1 млн. грн. Нинішнього року є надія на збільшення валової цукристості буряків, тому виробники розраховують нарешті вийти на беззбиткову роботу.

Розповідаючи про проблеми й досягнення, заступник глави Львівської облдержадміністрації Іван Стефанишин, котрий відає питаннями агропромислового комплексу, відзначив успіхи нових реформованих колективних господарств і в отриманні високої врожайності, і в збереженні вирощеного. Працюють такі господарства за новими сучасними технологіями, очолюють їх керівники, котрі вклали у виробництво сільгосппродукції чималі інвестиції та власні знання. Без внеску цих структур результати нинішніх жнив були б значно гіршими. Крім того, чимало дієвих механізмів почали працювати з подачі держави ще торік — після великих проблем із зерном у масштабах всієї України.

— В області також намагалися максимально врахувати уроки минулого року, — каже Іван Миколайович. — Цього року життя сільгоспвиробникам значно полегшили державні дотації. Насамперед — на гектар посіву (приміром, із витрачених на гектар 890 грн. держава компенсує аграріям 164 грн.), на купівлю мінеральних добрив. Тобто ми відійшли від практики минулих років, тепер кожен сільгоспвиробник чітко може розрахувати, які кошти він одержить, виходячи з засіяних площ. Допомогла нам і фіксована ціна на паливо. У комплексі це дозволило залучити в область значно більше ресурсів і працювати технологічно.

Попри неврожай зернових, минулий рік став переломним у сільському господарстві області. 57% господарств (або більш як 230) закінчили 2003-й із прибутком, загальна сума якого становила 45 млн. грн. За результатами першого півріччя нинішнього року позитивна динаміка збереглася, і 19 районів області з 20 (Перемишлянський район у нас завжди був депресивним і дотаційним через природно-кліматичні умови) йдуть із прибутком. І господарств, які мають на своєму рахунку мільйон-півтора гривень, в області вже близько п’ятдесяти. Ми відійшли від прямого адміністрування, вони працюють самостійно, вкладаючи у виробництво власні кошти. І це — головні для нас гарантії. Зворотного процесу вже не буде. А до лідерів підтягуються й інші.

Зараз виникає проблема іншого штибу: де брати землю? Для деяких районів це серйозне питання. За рік лише дев’ять великих власників вклали в розвиток своїх господарств 28 млн. грн. Можливо, такий інтерес викликаний тим, що земля мала стати товаром, але ми знаємо цих людей і бачимо, що вони налаштовані працювати. На жаль, великих господарств ще небагато. У структурі сільського господарства області вони займають усього 6%, але ми сподіваємося й усе для цього зробимо, щоб їхня частка збільшилася до 35%. А якщо її посилити фермерами, котрі займають 2,6% земель і забезпечують 1,6% питомої ваги всієї сільгосппродукції, але мають можливість дорости до 5—7%, сучасний агропромисловий комплекс області цілком міг би збільшитися до 40%. Для Львівщини це було б гарним показником, бо у нас не менше 60% завжди належатиме малому сільгоспсектору.

Докорінно має змінитися вся інфраструктура села. Нинішні сільські ради на 90% дотаційні, не мають можливості розвивати ні матеріальну, ні соціальну, ні культурну сфери. У сьогоднішньому варіанті в села немає майбутнього. На державній основі ці проблеми зараз не подужати, тому потрібно, щоб у село прийшов бізнес. В аграрному господарстві Львівської області сьогодні зайнято 26 тис. чоловік, а живе на цій території понад один мільйон. Безробіття становить 45—70%. Тому потрібно створювати умови, щоб ці люди були задіяні на виробництві, у торгівлі, інших сферах... Головне — ми вже зрушили з мертвої точки. Ну, а якщо знову буде обвал цін... Хоча, поки тримаєшся, не хочеться думати про падіння. Сьогодні для нас важливо, що цьогорічний погодний іспит Львівщина за всіма показниками складає успішно.