КРОХМАЛЬ ДЛЯ... УРЯДОВИХ КОМІРЦІВ

Замолоду виробляв цей продукт у «печерних» умовах. Збиваючи пучки, натирав картоплю на тертці, давав цій «каші» відстоятися, зціджував — і на денці миски зоставався рипучий порошок. А вже як накрохмалиш ним сорочку чи білі штани, що аж ламаються на згинах, вийдеш у них на «стометрівку» у райцентрі, то всі кралі заглядалися…

Проте крохмалем послуговуються не лише в побуті. 90% витрачання припадає на всілякі народногосподарські потреби. Не обходяться без крохмалю розвідники надр: при бурінні свердловин він нейтралізує на глибинах солоні розчини. Незамінний крохмаль і у виробництві паперу, тканин. Харчовики використовують його як стабілізатор, що «зв’язує» воду і тримає купи суміш, у ковбасах, кетчупах, майонезах, джемах, соусах...

Раніше на 18 заводах Україна продукувала 67 тис. тонн крохмалю на рік — картопляного і кукурудзяного навпіл. Нині неймовірними зусиллями трьох підприємств із «другого хліба» вичавлюють лише 2 тис. Звісно, виробництво крохмалю у промислових умовах істотно відрізняється від запатентованого народом — архаїчного і примітивного. Незмінною залишається сировина — картопля. Задля крохмалю до 1990 року її вирощували близько 340 тис. тонн на більш як 17 тис. гектарів. Нині площі зменшилися у 16 разів.

Дефіцит бульби змушує керівників крохмалень збирати її звідусіль, перекваліфіковуватися на агрономів і власноруч вирощувати спеціальні крохмалевмісні сорти, «душити» колорадських жуків. Але, попри ці, здоланні, проблеми, перед ними виріс мур, який намагалися трощити поодинці, а згодом і гуртом, об’єднавшись у професійну асоціацію виробників крохмалю. Та, окрім гуль, поки що похвалитися нічим.

Чого ж домагається жменька специфічних продуцентів? Звісно, вони б зраділи тим преференціям, які мають поляки. Фермер продав вирощену картоплю на споживчі цілі чи переробку, і на підставі відповідних документів держава стовідсотково компенсує йому видатки. Такими ж дотаціями ощасливлені і тамтешні крохмалевиробники, на відміну від наших. Тому, при однакових затратах, український крохмаль уже опиняється на задвірках конкурентоспроможності.

Спробуйте завезти його у ту ж таки Польщу. На кордоні мусите сплатити ввізне мито у розмірі 150 дол. за тонну, 20% ПДВ, обов’язково пред’явити сертифікат якості... Ось і виходить, що після перетину митного «коридору» вітчизняний крохмаль, який коштував 400 дол. за тонну, дорожчає до 700, а польський коштує — як наш до перетину. Не «накрохмалиш»... Але не про пільги мова. Вони — чверть біди.

Наші виробники — патріоти, за кордон не пнуться, але й на батьківщині не затребувані. Річ у тім, що потреби України у крохмалі задовольняються за рахунок не власних тонн, а чужинських. Півбіди, якби вони потрапляли на нашу територію законно, долаючи запроваджені державою митні бар’єри. Лихо в тому, що латвійський, польський натуральний крохмаль «заїжджає» до нас під виглядом модифікованого, за пільговим тарифом, і демпінгує вітчизняний.

Про цю «схему» добре відомо всім компетентним органам. «Щілина» не така вже й зловісна: її можна закрити грудьми. Одначе стати українським Олександром Матросовим, а відтак і героєм, ніхто не поспішає.

Тим часом обсяги інтервенції вражають. Щороку промисловість поглинає понад 15 тис. тонн крохмалю, із них 12 тис. — закордонного виробництва. Якби імпортні партії декларували як «крохмаль натуральний», то їх би спіткала така ж сама доля, як українські — на польській стороні. Щоб полегшити митний прес, спритники «ховають» натуральний крохмаль під биркою «модифікований». Чи варта справа рипу? Авжеж! Картопляний підпадає під 11-ту групу Товарної номенклатури зовнішньоекономічної діяльності (ТНЗЕД), і на нього слід сплачувати ввізне мито у розмірі 100 євро за тонну, а модифікований — до 35 групи ТНЗЕД, на яку поширюється пільгова митна ставка 5% від фактурної вартості, тобто приблизно 17 євро за тонну. До того ж, згідно з нашим законодавством, модифікований крохмаль не підлягає обов’язковій сертифікації в Україні, а відтак митне оформлення його провадиться протягом дня, без заїзду на митно-ліцензійний склад. Тобто псевдомодифікований крохмаль, а насправді — істинно картопляний, у результаті маніпуляцій стає на 100 доларів дешевший за українського близнюка. Навіть не читаючи Лаврових, Мариніну і Донцову, доволі легко вхопитися не те що за ниточку — за канат розбіжностей-невідповідностей у «рипучій» справі.

Чим відрізняється модифікований крохмаль від натурального? Спектр застосування останнього хоч і широкий, але не безмежний. Учені навчилися моделювати крохмалі, «програмуючи» їх на участь у виробництві певної продукції. Таких крохмалів існує близько 400 видів. Зрозуміло, що адресність дорого коштує. Тому так званий модифікований крохмаль за ціною натурального, — 400—420 дол. за тонну, одразу повинен викликати у доблесних митників щонайменше підозру.

Не полінувався і під виглядом потенційного покупця надіслав запити кільком зарубіжним виробникам модифікованих крохмалів. Комерційна пропозиція латвійської фірми Aloja Starkelsen, окрім модифікованого крохмалю власного виробництва LA-T 37 E-1414 (для кетчупів) і LA-PJ 73 E-1442 (для йогуртів) за ціною відповідно 1190 і 1240 дол. за тонну, містила перелік і шведських модифікацій, ціни на які зростали, починаючи із двох тисяч доларів. Отже, модифіковані крохмалі — не така вже й дешевина. Зате польська фірма ROL-HAS виявилася настільки відвертою, що тут і додумувати нічого не треба. У факсі її директор повідомляв: «Маю честь запропонувати поставку картопляного (у документах — модифікованого) крохмалю на таких умовах: упаковка — мішки паперові чи пропіленові 25/50 кілограмів; кількість — 1000 тонн із можливим збільшенням. Ціна першої партії — 200 тонн: 445 дол. за тонну (ціна у накладній — 200 дол./т). Документи додаються: сертифікат CIS — стандартизація, сертифікат походження і сертифікат якості товару».

Та навіть якщо заплющити очі на ці оборудки, зримо постане інша проблема. Україна потребує щонайбільше 1,5 тис. тонн модифікованого крохмалю, імпортуємо майже 12. Куди дівається решта? Обпитав продавців гіпер-, мега- і супермаркетів, рядових гастрономів: зроду-звіку не торгували модифікованим крохмалем. І то правда! Він їм так потрібен, як і покупцеві. Навіщо господині іноземна новинка — інгредієнт гіпсокартону чи майонезу, якщо їй потрібен звичайнісінький крохмаль, аби загустити кисіль? Отож зарубіжний натуральний продукт, маскуючись під модифікований, безперешкодно проникає на наші терени, перепаковується у тару з брендом, приміром, «Еванс» Оранського крохмального заводу, попри те, що останній півроку простоює, і у вигляді покупки розтікається по хатах і квартирах. Відстежити шлях «інтелігентної» контрабанди нескладно: відомі пункти пропуску вантажу, відомі відправники, адресати і треті фірми, що реалізують товар гуртом і вроздріб...

До професійної честі Віктора Лозка, першого заступника голови Митного комітету України і першого високопосадовця, до якого члени Асоціації виробників крохмалепродуктів звернулися по допомогу, він «перекрив кисень» хитрунам. Але минуло два місяці, і... «схема» знову ожила, убезпечившись від попередніх помилок. Економічні диверсанти стали обачнішими. Приміром, псевдомодифікований крохмаль LA-D E-1410 містить фосфати, які значно перевищують уміст їх у картопляному крохмалеві. Щоб «прирівняти» останній до модифікованого двійника, достатньо сипонути три-чотири пригорщі фосфату на тонну звичайного продукту і в такий спосіб увести державу в оману. Це — найпримітивніший спосіб фальсифікації, і виявити його можна з допомогою лабораторних аналізів: якщо в молекулі справді модифікованого крохмалю фосфати «пришиті» надійно, то додані у суміші можна легко вимити водою. Таким чином, визначивши вміст зв’язаних фосфатів у крохмалі, можна однозначно сказати, чи є цей крохмаль модифікованим. Та навіть при виявленні підробки будь-яка судова інстанція ставить митників «на місце», визнаючи їхні дії незаконними, позаяк в Україні відсутня законодавча база з якості та ідентифікації крохмалів.

Власне, увесь цей згусток проблем виробники Чернігівщини — однієї із бульбоносних областей України, виклали у листі за підписом першого заступника голови облдержадміністрації Г.Панченка на ім’я віце-прем’єра І.Кириленка. 17 грудня 2002 року Іван Григорович доручив Мінагрополітики (Рижуку С.М.), Мінекономіки (Першину В.Л.) та Держмитслужбі (Каленському М.М.) протягом десяти днів провести нараду із залученням фахівців центральних органів виконавчої влади і Чернігівської облдержадміністрації, причетних до розв’язання зазначеної проблеми. «Про наслідки розгляду поінформуйте», — застеріг у циркулярі Іван Кириленко. Можливо, й запізно, але хочу доповісти, що міжгалузева нарада з питань розвитку картоплярства та комплексної переробки сировини таки відбулась у Чернігові... 23 квітня 2003 року, однак її учасники залишилися невдоволеними як відсутністю чільних посадових осіб, так і уповільненим розв’язанням проблеми. Чергове звернення крохмалевиробників потрапило до першого віце-прем’єра Миколи Азарова, яке той переадресував уже знаним «виконавцям»: МінАП, Мінекономіки та Держмитслужбі. Збігло три місяці, але жодних порухів урядовці не зробили.

— Можна пристати до цієї схеми всім і заробляти гроші, але через рік вітчизняне крохмалевиробництво під тиском чужинського демпінгу сконає остаточно. Ми ж зазираємо у перспективу, молодь наставляємо на «крохмальний» шлях. До слова, навчаємо спеціалістів в іноземних університетах, бо жоден вуз СНД не готує фахівців із синтезу крохмалю, — Віктор Лазар, голова Асоціації виробників крохмалепродуктів України завжди відвертий у судженнях. — Крохмальні заводи у своїх регіонах формують значні частини бюджетів, планують розширити площі під картоплею до п’яти тисяч гектарів. Але чи можемо ми конкурувати на рівних із закордонними продуцентами, якщо в Україні коїться крохмальна вакханалія?!

Пригадаймо епопею із бензином. Завозили в Україну А-95 під маркою А-76: свідомо занижували вартість, аби сплачувати менші податки. Коли ж ввели мито — єдине на всі види бензину, проблема вичерпалася сама по собі. Ось і члени Асоціації крохмалевиробників пропонують зробити аналогічний крок — запровадити єдине ввізне мито на всі види крохмалю, обов’язкову сертифікацію імпортних модифікованих крохмалів, розробити державний стандарт «Модифіковані крохмалі», який регламентуватиме методи ідентифікації. Більше того, крохмалевиробники надали Центральній митній лабораторії офіційний міжнародний експрес-аналіз, за яким розрізняють натуральні і модифіковані крохмалі країни—члени ООН і СОТ. Послуговуючись цим інструментарієм, український митник, навіть на КПП у лісі, з допомогою трьох крапель йоду безпомилково визначить, де істина, а де — фальш. Але, виявляється, Центральна митна лабораторія не сертифікована для цих цілей, тому її результати не вважаються істиною у вищій інстанції.

Бездіяльність уряду тягне за собою чималу недоїмку до держбюджету. У результаті зменшення валового збору картоплі на 340 тис. тонн, при мінімальній ціні 250 гривень за тонну з урахуванням ПДВ і податку на прибуток, втрати становлять майже 25 млн. грн. Та ще на виробниках крохмалю недобираємо 33 млн. Тобто, занепад картоплярства і крохмалевиробництва обійшовся нам у 58 млн. грн. Якщо додати майже 28 млн., вторговані від ввезення натурального крохмалю під виглядом модифікованого, які йдуть поза державною кишенею, то загалом Україна втрачає понад 85 млн. грн. на рік. Саме стільки потрібно для того, щоб побудувати чотири потужних крохмальних заводи з новітніми технологіями. А щодо модифікованих крохмалів, то, як запевнили вітчизняні виробники, вони спроможні виготовляти їх 1,5—2 тис. тонн, що цілком задовольняє потреби України.

Дням купив на базарі кілограм білоцерківського крохмалю, розфасованого у Броварах: натуральний картопляний... Так принаймні рекламує продукт етикетка. І тільки вдома з’ясував, що підсунули мені... кукурудзяний. Різниця істотна. По-перше, у ціні. Кілограм картопляного крохмалю коштує 3,2 грн., кукурудзяного — 1,8. По-друге, розмір крупинки картопляного крохмалю — від 20 мікрон до 150, кукурудзяного — від п’яти мікрон до 20. Навпомацки можна розрізнити... Третій метод ідентифікації: через різну вологість картопляний у жмені стискається у грудочку, а той — розсипається.

Одне слово, кисіль вийшов рідкуватий. Сьорбаючи, докоряв дружині за її невміння. Гірко, коли тебе обдурюють. Ще образливіше, якщо таке чинять у державних масштабах. Тому цілком умотивований докір членів Асоціації крохмалевиробників на адресу урядовців: «Хлопці! Якщо у вас руки не стоять до роботи, то нехай хоч комірці стовбурчаться. Накрохмалені... Задля форсу!» Та чи потрібен їм цей «стовбняк»?!

P.S. Днями до Асоціації надійшла цікава пропозиція з Уганди: переробляти бананове борошно на... крохмаль. Готові надіслати п’ять тонн для експерименту. Як кажуть у таких випадках поляки, епоха каменьова... А може, і є рація стати якщо не «банановою» республікою, то бодай її придатком?!