Кооперація чи комерція

- Проблема в тому, що ви недооцінюєте можливості капіталу. Думаєте, якщо ви тут виросли, то це автоматично дає вам право лишатися тут і надалі.

- А хіба не дає?

- Не дає.

Сергій Жадан. «Ворошиловград»

Перед вибором

В аграрному секторі України відбуваються процеси, що нагадують повторення пройденого. Як і 18 років тому, коли земельна реформа лише розпочиналася, даютьcя взнаки ті самі біди і проблеми. Час лише загострив їх.

Так і не завершено суперечку: яка форма господарювання ефективніша? На початковому етапі на роль головних гравців в агросекторі претендували створені на базі реформованих колгоспів і радгоспів приватні сільгосппідприємства та фермери. Однак протистояння зійшло нанівець, коли частина фермерських господарств, «доточуючи» наділи, досягла рівня середніх сільгосппідприємств. Виникли умови для економічного хепі-енду?

Тим часом з’явилася третя сила: колишні спонсори сільгосппідприємств самі стали користувачами землі. Нові гравці прийшли зі своїми правилами. Коли середнє сільгосппідприємство і фермери господарюють на територіях, прилеглих до конкретних сіл, то агрохолдинги (або латифундії) не рахуються з межами. Володіння найбільших із них перевищують півмільйона гектарів, і процес поглинання середніх підприємств свідчить: невдовзі з’являться орендарі наділів у мільйон гектарів.

Нині з 18,3 млн. га орних земель півтора десятку найбільших латифундій належать 2,5 млн., або 14%. Саме за діяльністю агрохолдингів з великими землеволодіннями нашу країну знають у ділових колах світу. За минулий рік на глобальний ринок ІРО для залучення капіталів вдалося вийти лише чотирьом українським структурам, три з яких займаються сільським господарством.

Так, у латифундій є ряд переваг перед іншими сільгосппідприємствами. Але, по-перше, переваги «монстрів» блякнуть, коли доходить до ефективності основного селянського дійства: догляду та обробітку землі. Найманий працівник не зрівняється з господарем. По-друге, в перспективі і дрібніші товаровиробники можуть позмагатися за ринок, виставивши свій козир - збутово-закупівельні кооперативи. Залишаючи сільгосппідприємства самостійними, їх учасники матимуть змогу оперувати такими ж або зіставними обсягами продукції, що й латифундії.

Розуміння, що для конкуренції з потужними структурами потрібно гуртом розвивати і використовувати інфраструктуру, стало своєрідною реакцією на земельну експансію. Запорізька область - одна з тих, де ці процеси відбуваються активно. До створеної тут 2008 року «Козацької зернової компанії» за перший рік вступило 41 підприємство, в розпорядженні яких перебувало 140 тис. га землі. А на сьогодні вона здатна конкурувати з потужними агрофірмами.

Кооператори з козацького краю

Якщо в інших областях спромоглися створити з десяток чи більше обслуговуючих кооперативів, то на Запоріжжі розпочали з масштабного проекту. Під час його реалізації стало зрозуміло, яка непроста ситуація склалася в сільському господарстві. За безгрошів’ям і засиллям бартеру зразка 90-х прийшла інша загроза: «спонсори» селян почали створювати великі латифундії.

Якщо кон’юнктура була сприятливою, площі засівалися максимально. Коли ціни падали, землі залишали без обробітку. Скажімо, в 2008-2009 роках, коли з експортом зерна виникли труднощі, агрохолдинги перестали засівати майже третину площ. Земля утримувалася, щоб у разі скасування мораторію на продаж дістати першочергове право на її викуп. Зате в 2010 році, коли індекс цін на продовольство шість місяців поспіль досягав максимуму, великі землекористувачі повернули площі в обробіток, ще й розширили землеволодіння, оголосивши про їх збільшення на 50, 100, а то й на 300 тис. га.

Та чергову експансію потужних структур запорізькі аграрії «середньої руки» зустріли спокійно. Бо зуміли організуватися. І в цьому важливу роль відіграв правонаступник Всеукраїнського союзу сільськогосподарських підприємств - Аграрний союз. Не всі власники сільгосппідприємств, що входили до його складу, горіли бажанням перекваліфікуватися з господарів у найманих працівників.

Повз увагу критиків не пройшов той факт, що власники великих землеволодінь, усвідомлюючи недоліки дистанційного управління, краяли масиви на дрібніші, порівнянні за розмірами із середніми сільгосппідприємствами. Та це не могло виправити ситуацію. Адже власники як були далеко від сіл та їхніх потреб, так і залишаються, філіалами керують наймані директори. Потреби громад, соціальний розвиток сіл - не їхня компетенція. З усіма наслідками.

Щоб не занапастити села, вважає голова Аграрного союзу України Геннадій Новіков, треба обмежити землеволодіння, створити умови, щоб власники земель жили і працювали на селі, вели справу так, щоб ці території розвивались. А оскільки таких умов не створено і в село може прийти будь-який «спонсор», господарям нічого не залишається, як об’єднуватися. Перш ніж підійти до створення кооперативної компанії, у Запорізькій області починали з малих справ, які переконали сільгоспвиробників: гуртом можна зробити більше, ніж нарізно.

Спогади про майбутнє

Те, що відбувається на Запоріжжі та в ряді інших регіонів, не є новим. Кооперація розвивалася на українських теренах ще наприкінці XIX- на початку XX ст. Та сучасним українським аграріям доводиться відновлювати кооперативний рух навіть не з «нуля», а з мінусових позначок. Адже, взявши на озброєння окремі кооперативні ідеї, влада більшовиків довела їх до абсурду, який понад 70 років існував в образі колгоспів і радгоспів, що без кінця реорганізовувалися, але так і не подолали продовольчої кризи в країні.

Непросто переконати сільгоспвиробників, особливо фермерів, що колгоспи, які спочили в бозі, і кооперація - не одне і те ж. Перші базувалися на суцільному одержавленні, друга - на приватній власності.

- Мабуть, потрібен певний час, - вважає Геннадій Новіков, - щоб минуле забулося, і селяни перестали плутати колгоспи з кооперацією, сміливіше йшли на взаємовигідне співробітництво.

Агітуючи за повсюдне застосування кооперативних засад, Геннадій Володимирович відвідав чи не кожне село на Запоріжжі. Наслухався і оптимістів, і скептиків. От недавно група молодих селян попросила в нього поради і підтримки. Як з’ясувалося, вони займаються вирощуванням свиней на продаж за дідівськими технологіями на власних подвір’ях. От і надумали об’єднати сили і кошти, щоб збудувати міні-ферму, оснастити її сучасним обладнанням. Отже, є зрушення.

Господарі і посередники

Порівняно невеликі обсяги реалізації вирощеного, як і придбання різного роду матеріалів, були нецікаві оптовикам, чимало коштів осідало в кишенях посередників. Розв’язати цю проблему спільними силами виявилося не так і складно. Коли запоріжці з допомогою керівників обласної організації Агросоюзу організували тендер із закупівлі засобів захисту рослин, заходом зацікавилися, представивши свою продукцію, 16 компаній. Заявок надійшло на більш як 50 млн. грн.

Сільгоспвиробники змогли закупити пестициди на чверть дешевше, ніж раніше. Кошти, які поглинали посередники, залишилися в розпорядженні тих, хто їх заробив. З’ясувалося, що й торговельним компаніям продаж великими партіями і напряму вигідний - не треба витрачатися на утримання дилерських і посередницьких фірм. Наступні тендери підтвердили вигоду кооперативних засад.

Не секрет, що аграріям бракує сільгосптехніки, і цю ситуацію використовують спритники. З’явилися фірми і компанії, які спеціалізуються на виконанні трудомістких операцій. Особливо їх приваблюють жнива. Комерційні збирально-транспортні загони, оснащені імпортними комбайнами і великотоннажними автомашинами, під час жнив пропонують послуги. У багатьох сільгосппідприємствах техніка зношена або її і зовсім не залишилося, і господарі погоджувалися, віддаючи за послуги чверть, а то й третину врожаю.

А чому б не створити кооперативні механізовані загони, які відрізнялися б від комерційних, надаючи послуги за економічно обгрунтованими цінами? Цю ідею випробували на Запоріжжі і переконалися: справа варта заходу. Але - як перший етап. Вихід - у створенні спершу механізованих загонів, а згодом - і технічно-технологічних станцій кооперативного типу, які надаватимуть послуги тим господарям, хто виділив кошти для їх утримання.

Це лише перші кроки. Запорізькі кооператори взялися за будівництво елеватора.

А хто лічив втрати сільгоспвиробників при використанні автотранспорту? В «Козацькій зерновій компанії» підрахували. Формування великих партій зерна і соняшнику з невеликих надходжень від середніх сільгосппідприємств дає змогу, по-перше, обходитися без посередників-закупівельників, що вже економить кошти. По-друге, реалізовувати товар швидко і за вищою закупівельною ціною.

Та для підвищення ефективності збільшення оптових партій замало, потрібно переглядати транспортну логістику. Залізничні перевезення сільгоспвантажів на тривалі відстані втричі дешевші, ніж автомобільні. А оскільки середні сільгосппідприємства через невеликий обсяг перевезень на залізницю й не потикаються, то на кожній тонні зерна втрачають понад 100 грн.

Використовуючи досвід запорізьких кооператорів, які взялися за налагодження перевезень залізницею, Аграрний союз України зайнявся вирішенням цієї проблеми. Розроблено кілька проектів приймально-розвантажувальних пунктів на залізничних станціях. Передбачено за чотири роки ввести в дію 30 таких пунктів. А в тих регіонах, де бракує місткостей для зберігання зерна і соняшнику, планується спорудити десять лінійних елеваторів на 35 тис. тонн кожен.

Процес пішов по всій країні. Вінницька обласна організація Аграрного союзу взялася за тендер з придбання пального до весняної сівби. Готується всеукраїнський тендер із закупівлі мінеральних добрив...