Ірраціональне зерно. Погляд із селянської призьби

Сиджу на осонні, думки у баняку клубочаться. Весна у поле кличе, а з чим її стрічати? Ні кредитів, ні пального, ні аміачної селітри… Тут не до ярових — хоча б озимі підживити! Це в столиці і готовність техніки майже стовідсоткова, і позики пролонговані, і кредитні лінії відкриті, й Аграрний фонд «частує» хліборобів міндобривами з соляркою. Благодать! А в нас — глухо! І таких, як я, не село і не район — цілі області.

Якщо селяни з порожніми руками зустрічають посівну, отже, це комусь потрібно. Можливо, саме в такий спосіб держава вирішила «регулювати» зерновиробництво? Якщо уряд думає, що ми відсіємося без грошей, то нехай очікує на такий же «ваговитий» урожай. Між тим оптимістичне Міністерство аграрної політики задовго до закінчення весняно-польових робіт уже загадує: валовий збір зерна вбереться у 45 млн. тонн. Про якість майбутнього ужинку — знов ані пари з вуст.

Остюки

Спершу раділи й урожаєві 2008 року. 53,3 млн. тонн — нечуваний за новітню історію України. Ми переплюнули колишнього міністра сільського господарства Олександра Ткачен­ка з його тонною збіжжя на кожного українця! Нинішній показник був би ще вищим, якби нас вціліло 40 млн.!

Одначе «зернові» заздоровниці урядовців так само раптово стихли, як і здетонували. Виявляється, високий вал — не завжди привід кружляти в танку. Тим більше, якщо Кабмін не може дати йому ради, бо застосував перед цим ще й експортні обмеження.

Другою причиною внутрішньої затовареності стала низька якість намолотів. Якщо із майже 30 млн. тонн пшениці лише п’ята частина продовольча, а решта — фураж, то куди і кому його збувати? Причому, такого гатунку, що й Європа сахалася. А ми звинувачували ЄС у невмотивованій дискримінації, грюкали: відчиніть браму для українського зерна! Скажіть, якщо в Англії якість фуражного зерна вища, ніж українського, то якому із них євроспільнота віддасть перевагу? «Союзному» британцеві чи чужому українцю? Ото ж бо!

Недавно урядовці знову згадали про торішній рекорд. І про ймовірність установлення ще одного — експортного. Якщо зернотрейдери вивезуть за межі України 24—25 млн. тонн, наша країна увійде до світової п’ятірки експортерів. І в цьому обскачемо Олександра Миколайовича! Щоправда, за Ткаченка зерну не було потреби перетинати кордон, бо його мультиплікатором було тваринництво. Тоді ми мали
25 млн. голів великої рогатої худоби, 19,5 — свиней і 255 млн. — птиці. А зараз? Нікому перетравлювати терикони фуражу.

Тоді, до слова, рівень рентабельності тваринницької галузі становив 22,2%, а виробництва зерна — 275,1. Є що і з чим порівнювати?! А ви тішитеся, що Україна скоро виб’ється у лідери в експорті агросировини...

Великі надії урядовці, та й аграрії покладали на верткість Аграрного фонду. І він крутився, як міг, але, обмежений у коштах, недовго. Із майже 2 млн. тонн зерна, вилучених на ринку, відомство так і не втримало цінової планки, і вона впала нижче рівня собівартості. За такого валу АФ слід було вилучати з переобтяженого ринку мінімум 5—6 млн. тонн зерна. А так…

Узагалі-то АФ, за законом, мав би баражувати у «коридорі» рослинницької продукції. Із зав­данням цінового стабілізатора він не впорався ні на зерновому ринкові, ні на цукровому. Попри це, уряд довів йому «зустрічний» план, розширивши перелік об’єк­тів державного цінового регулювання аж до… 23 позицій. Від­повідно до Закону України №2375 «Про внесення змін до За­кону України «Про державну підтримку сільського господарства України», Аграрний фонд мусить упокорювати різкі цінові коливання не лише пшениці, ячменю, соняшнику, льону, шишок хмелю, борошна, а й соняшникової олії, вершкового масла, сухого молока, м’яса та субпродуктів.

По-перше, за який кошт? По-друге, навіщо нам дубляж гобліна, клонування функцій ще одного державного схрону — Держрезерву? Запитання суто житейське: якщо останній, оновлюючи стратегічні запаси, збуває залежалі харчі державним установам, то куди поткнеться зі своїм пожовклим, згірклим вершковим маслом, «рогами і копитами» (субпродуктами) Аграрний фонд? Туди ж? Чи не стануть такі «стабілізаційні заходи» на продовольчому ринку України повтором держрезервівських?

Торік, за даними Рахункової палати, на ці цілі уряд спрямував із Держрезерву 1,5 млрд. грн. А як відгукнувся на фінансову ін’єкцію споживчий ринок? Ціни на свинину та яловичину зросли на 51%, варену ковбасу — 31, м’ясо птиці — 21%, а сало подорожчало вдвічі. Не допомогли ні рекламне поїдання тодішнім керівником Держрезерву заокеанських курячих стегенець, ні розброньовані та продані із запасників авіапаливо, стратегічні кольорові метали.

До речі, крім продовольчих еполет, уряд навішав на Аграрний фонд ще одні — МТР (матеріально-технічних ресурсів). Попервах АФ розливатиме аграріям солярку, розважуватиме мінеральні добрива. А там, дивись, перейде і на поставки агротехніки: сівалок, тракторів, комбайнів… Такий собі агропромисловий гаджет: усе в одному! Словом, роботи для Рахункової палати — непочатий край.

Думаю, єдині, хто відвів душу, це зернотрейдери. За браком державних гравців, вони, як і раніше, вільно почувалися і в сировинному сегменті, і в фінансовому. Однак протовпитися на світові ринки цього маркетингового сезону виявилося не так уже й просто. Експорт в осінні місяці пригальмував, а на деяких напрямках узагалі вкляк.

Таке затишшя, зрозуміло, дратувало трейдерів, і вони знайшли «забавку» у… скасуванні експортного мита на насіння соняшнику. Затягували волинку й до них, та все марно. А тут — убивчий привід: світова фінансово-економічна криза. Плюс «турбота про селянина», котрий, буцімто, у разі скасування «соняшникового» мита збагатиться більше, ніж за монополізму олійно-жирових комбінатів. Коротше, скасуємо мито — мінімізуємо наслідки всеохоплюючої кризи.

І, знаєте, МінАП підхопило цю тезу. Звичка — не жінка: їй не зрадиш! Вона, як остюк: хоч і колеться, а хочеться! Це я про потурання чиновників птахівникам, зернотрейдерам, іншим… Тим більше, коли цю місію виконуєш, як переповідають, не задарма. От чому з подачі аграрного відомства в урядовому законопроекті №3353 «Про внесення змін до деяких законів України щодо запобігання негативним наслідкам впливу світової фінансової кризи на розвиток агропромислового комплексу» під номером один найважливішим «антикризовим» кроком фігурує: «Тимчасово до 1 вересня 2009 року дозволяється вивезення насіння соняшнику, подрібненого або не подрібненого (код товару згідно з УКТ ЗЕД 120600), без сплати вивізного (експортного) мита, ставки якого затверджено статтею 1 цього Закону, за умови вивезення його безпосередньо сільськогосподарськими товаровиробниками або закупівлі його безпосередньо у таких товаровиробників за цінами не нижче мінімальних закупівельних цін, встановлених відповідно до законодавства, в режимі неавтоматичного ліцензування».

Отакої! Без сплати вивізного (експортного) мита… І кому яке діло до проблем олійників! Начеб і не вони пережили недавнє абсурдне експортне квотування своєї продукції, ініційоване урядом, і диверсію, у результаті якої партія «мінералізованої» олії сполошила всю Європу. Начеб і не вони наповнюють дер­жавний бюджет… Замість того, щоб стимулювати внутрішню переробку за наявних потужностей 7,3 млн. тонн насіння на рік, Кабмін вирішив пустити його на всі чотири боки.

Власне, зернотрейдерам ніхто і ніщо не перешкоджає експортувати соняшник. З початку маркетингового року кордон уже перетнули майже 400 тис. тонн. Темпи у 4,3 разу вищі, ніж торік! Більше того, вступивши до СОТ, Україна знизила ставку вивізного мита із 17 до 14%. А з нинішнього року вона становить 13%.

На практиці це виглядає так: компанія сплачує 13% мита, а дер­жава компенсує з бюджету у вигляді ПДВ 20%. По суті, цими сімома відсотками влада субсидує соняшниковий експорт. Назвіть мені ще таку дурну країну висхідного (не сонця!) соняшнику, яка улещує подібними пільгами комерційні структури! Із 32 млн. тонн світового врожаю соняшнику експортується всього-на-всього мільйон-півтора.

Але знаним колам цих 7% виявилося замало. Арифметика проста, як анатомія інфузорії. За можливого експорту 2 млн. тонн соняшнику і повного скасування мита держава мусила би повернути трейдерам з бюджету ПДВ у розмірі 350—400 млн. грн. А переробні підприємства за оголеного ринку сировини поглинув би так званий технічно-технологічний дефолт. Оце — реальна ціна питання і вовтузіння навколо скасування мита!

«Соняшникові» нюанси — не тема сьогоднішньої публікації. Але ці метастази породив некерований зерновий вал. І де гарантія, що цьогорічний врожай не випнеться якимось фурункулом в іншому місці, на інших, таких же хитких і непередбачуваних ринках сільгоспкультур, тваринницької продукції та харчових продуктів?

«Нульові» кредити

Як співає Вєрка, «я попав…» Тільки не на любов, а у глибочезну боргову яму. Почуте 11 листопада 2008 року на міжнародній конференції «Матеріально-технічні ресурси для аграрного сектору: ризики і перспективи», організованій аналітичним центром «УкрАгро­Консалт», спершу сприйняв як незугарний жарт фінансистів. Пред­ставник компанії Credit Agricole так прямо і заявив: головний мій месидж — наступного року на банки не покладайтеся!

Говорив він про першу хвилю світової кризи, яка накрила Україну, причому не останню, про так звані ліміти для кожної країни, що їх виділяють головні офіси зарубіжних банків своїм «дочкам». А у зв’язку з кризою і їх урізують. Сказав: кредитні кошти хоч і подорожчають, але їх буде дуже мало. Навряд чи пересічний виробник витримає кредитне ярмо зі ставкою понад 20% річних. Бо 2007 рік, коли світові ціни різко зросли, здійнявши і прибутковість бізнесу, не так часто повторюється. Отже, готуйтеся до гіршого.

Я ж за власний банківський кредит млів. Хоч і був він короткостроковим: від посівної — до жнив, а все ж таки вбиравсь у мільйон гривень. Торік же, як на зло, через перевиробництво пшениця «не пішла». Половину позики повернув із продажу соняшнику, а решта так і «зависла».

Аж тут, хоч і з великим запізненням, почув урядовий голос: не переживайте, любі аграрії! З банками домовимося, кредити пролонгуємо, а під посівну — і нові отримаєте! Із тією радістю та до керуючого банком у районі, а він:

— Не спокушай піонера — він і так завжди готовий! Тільки спершу нехай там угорі між собою розберуться, кого фінансувати-рефінансувати. От як тільки, так одразу ж…

Бачу, марні сподівання. У мене — посівна на носі, а в самих-самих у Києві — метелики у голові. Банкір тим часом на моє обійстя якогось «колектора» наслав. Бити не бив, але з притиском сказав: дякуй, що твоя кредитна історія без помарок. Пролонгуємо, але за ставкою 28% плюс 300 тонн пшениці. І то — на п’ять місяців.

— А новий кредит? — посмілішав я.

— І не заїкайся! Ти зі старим розрахуйся. А ні — підженемо фури, затоваримо корів зі свинями — і на бойню. У рахунок боргів.

Стрепенувся. Телефоную товаришу із сусіднього господарства: «колектор» був? По голосу чую: був! Підмів усе дочиста. Не схотів брати під заставу ні добротних хоромів, ні «Жигулів», ні дружину… Набираю інший номер, а в слухавці — голос напідпитку. Каже: а я йду «здаватися»! — «Куди, кому?» — «Здаю, — каже, — усі 600 гектарів у суб­оренду». — «Беруть?» — «За печінки… Таких, як я, піврайону. Найімовірніше, гулятимуть наші гектари під вимушеними парами».

Мені невтямки: якщо всі визнають пільгове кредитування найефективнішим бюджетним інструментом в АПК, чому йому не дали ходу цього року? Коли селяни, як ніколи раніше, нагально потребують коштів…

— 2000 року держава вперше відмовилася від товарного кредитування сільського господарства і почала стимулювати грошове. Функції кредитного забезпечення передали комерційним структурам, і через банківську систему кредитні ресурси почали надходити в АПК, — пригадує Олег ЮХНОВСЬКИЙ, голова комітету підприємців АПК при Торгово-промисловій палаті України. — Щоби розширити доступ підприємств галузі до кредитного ринку, запровадили часткову компенсацію ставки за короткостроковими кредитами з бюджету, виділивши 175 млн. грн. Компенсаційний розмір кредитної ставки комерційних банків становив 50% облікової ставки НБУ, але не менш як 17,5% річних.

Того року банки надали кредитів на суму 1,8 млрд. грн., з яких мільярд отримали сільськогосподарські підприємства. На умовах часткової компенсації ставки підприємства АПК отримали кредити у розмірі 818 млн. грн.

Несподіванкою для фінансових інституцій став високий рівень повернення кредитів сільськогосподарськими підприємствами — 92%. Така обов’язковість позичальників посилила довіру банківської системи до сільгосппідприємств.

На першому етапі розвитку пільгове кредитування застосовували лише для короткострокових ресурсів. З кожним роком його вдосконалювали, з’явилися середньо- та довгострокові форми кредитування. Потреба у пільгових кредитних ресурсах була настільки високою, що виділених бюджетних коштів завжди не вистачало.

Минулий рік видався рекордним не лише у зерновому сегменті, а й у кредитному. Аграрії залучили 17,3 млрд. грн. — на 49% більше, ніж 2007 року, у тому числі 12 млрд. — на пільгових умовах. Одначе мінлива загальноекономічна ситуація не дає змоги поставити знак рівності між нашим сільгоспвиробником і, скажімо, німецьким бюргером чи американським ковбоєм саме у частині користування кредитами. Навіть за ставки рефінансування НБУ 12% український аграрій мусить платити за кредити 8%, тоді як німецький — 2%. З огляду на це позики обтяжливі навіть для середньострокового терміну і придатні хіба що для короткострокового, щоби закінчити весняно-польові роботи.

На жаль, переважна більшість хліборобів не зможе скористатися й ними, оскільки у бюджеті-2009 на здешевлення передбачено всього-на-всього 300 млн. грн. Якщо ж урахувати, що через недофінансування 2008 року за рахунок загального фонду держбюджету програм підтримки розвитку підприємств АПК виникла кредиторська заборгованість, у тому числі і 192 млн. грн. на здешевлення кредитів, то після її погашення до розподілу залишиться дріб’язок — 108 млн.

Власне, проблемою кредитів (пролонгації та відкриття нових кредитних ліній) слід було перейматися, ще верстаючи бюджет-09. Треба було домовитися з МВФ і третину першого траншу спрямувати саме на кредити аграріям: користі було би набагато більше, аніж від рефінансування банків. Є й інші варіанти. При формуванні бюджету можна було зарахувати раніше видані позики до внутрішнього боргу. Навіть не самі кредити, а компенсації за відсотковими ставками. Приміром, боргові кредити розподілити порівну між трьома суб’єктами: сільгоспвиробниками, банками та урядом. Останній, аби зацікавити фінансові установи, міг би випустити облігації, з урахуванням інфляційних процесів.

Сподівання на дивовижне поповнення стабілізаційного та Аграрного фондів затягуються у часі, а весна не чекає. Зависли між небом і землею десь 3 млрд. грн. не пролонгованих кредитів. А треба ж іще десь вишукати на комплекс весняно-польових робіт близько 10 млрд. Наразі майже третина агроформувань до кредитів, на жаль, не доступиться.

Луджу, паяю, мелю…

Так і не домовившись із комерційними банками щодо пролонгації торішніх кредитів, уряд хутко переметнувся на Аграрний фонд і виліпив з нього буквально на ходу… фінансову установу. Правда, щоби вона наповнилася коштами, Кабмін вдався до багатоходової операції, включаючи і засуджений свого часу ним же бартер.

Як працює схема? Зернотрейдери, яким держава заборгувала близько 1,3 млрд. грн. ПДВ, «добровільно» скуповують на біржових торгах Аграрного фонду зерно із держпродрезерву, а держава, оплативши його, списує із себе борги з ПДВ. Виручені кошти, найімовірніше, траншами надходитимуть прямо до Аграрного фонду.

Заплутані «ходи» викликають чимало запитань. По-перше, звідки взятися «живим» грошам, якщо уряд не може нашкребти їх, щоби розрахуватися з експортерами зерна без посередників? Однак АФ так увійшов у торговельний раж, що висловив намір збути півмільйона тонн продовольчої пшениці. Тут його шарпонули за полу: не квапся! Хтозна, яким видасться нинішній урожай? А якщо суцільним фуражем?!

За словами урядовців, торги проходять активно. Аграрний фонд справляється на них та ще й устигає провадити товарні інтервенції змеленим на власних потужностях борошном, здійснювати форвардні, спотові та заставні операції із зерном. І хоча прем’єр-міністр обіцяла у лютому—березні виділити АФ 3,5 млрд. грн., однак ні цією сумою, ні меншою Аграрний фонд допоки не оперує. Бо як інакше можна пояснити той факт, що АФ раптово припинив форвардні закупівлі зерна? Вони давали змогу сільгоспвиробникам закумулювати кошти на посівну під заставу майбутнього врожаю. Тепер такої можливості їх позбавили.

«Засвітився» Аграрний фонд на ринку мінеральних добрив і солярки. Однак черги до «дер­жавних» яток не шикуються. Із кількох причин. Селітру можна спокійнісінько купити на черкаському «Азоті». І не за 2100 грн./тонна, а за 1990. Але треба ж іще доставити мінеральну поживу вантажівкою — 6 грн. за кілометр…

Думаю, наші хімкомбінати дещо продешевили, відмовившись на початку року підписати із МінАП меморандум про співпрацю. Не зійшлися в ціні. Хіміки стояли горою за 2300 грн. за тонну, аграрії ж просили спуститися на прийнятні 2100. А ринок урівноважив сторони. Більше того, на внутрішньому ринку домінують російські виробники — 58:42.

Те ж і з дизпальним. На Кременчуцькому НПЗ ціна така ж, як і в агрофондівського оператора. Але останній дислокується за сотню кілометрів від НПЗ, а це додаткові транспортні витрати. А ще, якщо чесно, хлопці на «державних» точках починають «хімічити», домішують газолін. А мені серце трактора дорожче!

…Їду в поле — почути, як дихає земля. Назустріч — російськомовний голова адміністрації.

— Привет, дурак!

Сторопів від несподіванки.

— Это значит: доброе утро, работник аграрного комплекса!

Мені здається, у цій абревіатурі почасти є раціональне зерно. Адже ледь не щороку держава шиє нас, селян, у дурні. От і зараз чільники не перестають повторювати: Україну з кризи виведе сільське господарство. Але щоб не сталося навпаки: Україна виплигне з фінансово-економічної ями на селянських горбах.