ХЛІБ… БЕЗ ГОЛОВИ

І так, і сяк приміряюся до умовно-понятійного споживчого кошика, наповненого всіляким харчем: не кожному він під силу. Через бідацькі статки третина населення узагалі не може до нього підступитися. Половина українців вивуджує із зверстаного Кабміном меню найнеобхідніше — хліб, молоко, олію, цукор, сіль… Якщо завважити, що здоров’я нації на 70% залежить від збалансованого і високоякісного харчування, то мучитися нам залишилося недовго. За джоулями і калоріями ми споживаємо у півтора рази менше норми. Недоїдає наш головний інвестор…

Єдина втіха: вміст цього кошика на 95% укомплектований вітчизняними продуктами харчування. Уперше за багато років «їстівна» галузь за обсягами виробництва посіла друге місце, поступившись лише чорнометалургійній. Темпи приросту становлять 21,2%, надходження до бюджету — 24,1%. Виключно грошима сплачують майже 90% усіх податків. Одне слово, харчовики практично вийшли з тіні, працюють на прилавок, споживача, формують державний бюджет. Одначе не наважуюся запитати першого-ліпшого перехожого: а вам смакує? По очах бачу: не зовсім… Якщо дегустувати продукцію більш як 22 тисяч підприємств, — життя не стачить. Але одна річ — виставки, фуршети, дні відкритих дверей, інша — буденність. Продовольчі товари з початку року подорожчали на 4,6%.

Мені, їдцеві, невтямки: ціни на зерно порівняно з торішніми впали ледь не втричі, а хліб у середньому здешевів лише на 12%. Коштував, приміром, буханець гривню, а з принуки губернатора пекарі встановили новий цінник — 98 копійок. Скажете, народ гопки стрибає від владних щедрот?

Диспропорція між ціною на збіжжя і випічку занепокоїла і Президента, котрий дав розпорядження Антимонопольному комітетові з’ясувати ситуацію. Леонід Данилович не вперше переймається «хлібними» клопотами. Наприкінці другої вересневої декади головам облдержадміністрацій з Банкової телеграфом відстукали депешу, у якій мовилося: «…виходячи зі стану споживчого ринку і купівельної спроможності населення, вважаю зволікання у розв’язанні цього питання (ціни на хліб. — В.Ч.) за умов високого врожаю і поліпшення економічної ситуації соціально неприйнятним. Про вжиті заходи прошу доповісти до 10 жовтня». Ціни на хліб рекомендувалося знизити на 20%. Був у цьому резон: за 40% зниження цін на зерно, борошно і хліб подешевшали усього-на-всього на 4% і лиш у 13 регіонах. А в решті, зокрема, Одеській та Миколаївській областях, яким гріх скаржитися на недорід, вони залишалися незмінними.

Доповідаю, Леоніде Даниловичу: 8% недобрали ваші повпреди до жаданих 20%. Деякі області, Львівська, скажімо, лише за два дні до звітного терміну знизили ціни на хліб, та й то на 5—7%. Шість-десять копійок — не те здешевлення, яке хотів бачити Президент, тому й умотивоване повторне апелювання до Антимонопольного комітету розглянути ситуацію на хлібному ринкові. Найцікавіше те, що після «шмону» фірми–тримачі монопольних цін виявляться… наближеними до органів влади, якщо не під її «дашком».

Факт, як Божий день: ціни на хліб треба знижувати. І не слід вбачати у цьому антиринкову «руку Києва», оскільки у розвинутих країнах здійснюється державний контроль за цінами на соціально значущі товари та послуги. Хліб — не товар для одержання надприбутків. Але регіони пручаються… Жоден не знизив ціни до рівня столичних, хоч в областях і зерно, і борошно купують дешевше. Якщо у Києві батон із пшеничного борошна коштує 92 копійки, то у Криму — 1,20 гривні, Тернопільській області — 1,30, Херсонській — 1,22, Полтавській області — 1,25 гривні. Така ж строкатість і з цінами на інші хлібобулочні вироби.

Більше того, столична продукція реалізовується навіть за межами мегаполіса, спонукаючи монополістів або терпіти збитки, або знижувати ціну. Я б не сказав, що у Києві надлишок борошна та ще й дешевого. «Київмлин» лише на 30—40% забезпечує потребу у ньому АТ «Київхліб». Але столична влада провела один тендер, на якому борошно подешевшало на 17%, другий — 21%, звідси й хліб доступніший. У деяких областях і слова «тендер» не чували.

Звісно, можна звинуватити київську мерію в «адміністративному втручанні», а можна й по-іншому трактувати її дії: видала розпорядження, створила тендерну комісію, торги висвітили прийнятну ціну — у виграші ми, споживачі. Не пригадую, щоб на Хрещатику ярмаркуючі пропонували борошно по… 95 копійок за кілограм. А що коїться на обласних і міських хрещатиках?! Водночас, за підрахунками економістів, зниження в середньому на 15% ціни на хліб дасть змогу населенню України заощадити близько 2 млрд. гривень.

З хлібом начебто зрозуміло. А до нього, святого, що? М’ясця, молочка? Останнього надоїли на 6,4% більше, ніж за аналогічний період минулого року, проте й подорожчало воно на 3%. Пийте на здоров’я! Кури, дзьобаючи корм, несуться ледь не щодня і наскладували 7,8 млрд. штук. Та я знов про Химині кури… Себто про їхні яйця: чом їм дорожчати, якщо несучок годують фуражним зерном, ціна якого до цноти смішна? Може, їх перед продажем, щоб не билися, зміцнюють зубною пастою «бленд-а-мед»?

А от із м’ясом у нас — проблема: реалізація худоби та птиці на забій у живій вазі скоротилася на 12%. Найбільший спад спостерігається у господарствах Миколаївської (на 38%), Луганської (37%) і Полтавської (29%) областей. Пов’язано це не зі скороченням поголів’я, хоч і це має місце, а із затовареністю холодильників. Різко впало споживання населенням ковбас так званого широкого вжитку, а не «Президентської», «Київської» по 40 гривень за кілограм. Високі ціни ніби й виступають мотиваційним фактором для сільгоспвиробника. Але поки що радіє тільки він, бо споживачі жахнулися захмарних цифр на цінниках, спричинених низьким приростом поголів’я і високою собівартістю продукції.

Це — щодо кількості, а щодо якості… На хаотичних базарах — дешевше. І м’ясо, і м’ясопродукти. Свого часу ми взяли курс на деіндустріалізацію виробництва і тільки в Київській області було створено 300 міні-цехів — у сараях, підсобках. Тепер споживаємо вироблені там копчені ребра, ковбаси, сосиски, рибу: бачили очі, що купували, тепер їжте, хоч повилазьте… Не закликаю кожне робоче місце сертифікувати престижним Міжнародним стандартом ISO-9001 версії 2000 року — бодай ліцензувати за вітчизняними мірками, які теж суворі. Спрощений підхід до виробництва продуктів харчування породжує чимало фальсифікату: горілки, розлитої спритниками у шахті на глибині 400 метрів, шампанського і вина — у підвалах і гаражах. Якщо недоїдаємо, то чи варто ще й непотребом труїти підупале здоров’я нації?!

Непідйомним виявляється споживчий кошик, хоч уже кілька років офіційна статистика не послуговується цим терміном. Нині у шані проєвропейські словотвори — соціальні стандарти. Маємо 24 позиції по продовольчій і непродовольчій групах, послугах, і все це вкупі називається прожитковим мінімумом. Та за будь-яких дефініцій у стандартах, кошиках, торбах у будь-якому продовольчо-промислово-послуговому наборі головним залишатиметься хліб. Якщо він — усьому голова, то де ж тоді осідкує наш неперевершений розум?!