ГІРКЕ МОЛОКО

Розмову про те, чому молоко стає гірким для виробника, краще починати з опису ситуації із супутнім йому продуктом — м’ясом. У м’ясних рядах продовольчих ринків від околиць до столиці ціни знижуються. Радіти б, що не вельми заможні городяни-споживачі зможуть зробити свій новорічний стіл багатшим, але не виходить. Скориставшись тим, що пропозиція явно перевищує попит, заготівельники худоби до непристойності знизили закупівельні ціни.

Та найголовніша й найсумніша обставина — баланс у м’ясних рядах порушений не в останню чергу тому, що на забій пішли дійні корови. І аж ніяк не тільки вибракувані чи низькопродуктивні. Закарбувалося в пам’ять побачене в Кіровограді на базарі. Сільський дядько тримає на мотузці корову і, пропонуючи її покупцям, невесело жартує: «Ось, візьміть — на молоко. Або відразу на м’ясо».

Корова в господарстві й житті українських селян завжди посідала настільки важливе місце, що за перепадами ставлення до цієї майже ритуальної тварини можна судити не лише про економічні, а й про більш глибинні процеси на селі. Корови-годувальниці невибагливої місцевої породи рятували селян у посушливі, безхлібні роки. У такі лихоліття вони ставали майже членами сім’ї. Коли в селах не залишалося ні коней, ні тракторів, корови найчастіше заміняли і перших, і других. Жінки, залишившись без чоловіків, обливаючись сльозами, надівали на корів ярма, щоб орати, сіяти, а ввечері — шукати молоко в порожньому вимені для голодних дітей.

Зараз із тягловою силою в збіднілих селах теж сутужно. Але, дякувати Богу, до того, щоб надівати на корів ярма, не доходить. Однак «коров’яча вага» у селянському житті не зменшилася. Швидше, зросла. З реорганізацією колгоспів-радгоспів у приватні підприємства, розвалом великих ферм, зростанням безробіття молочний промисел (коли сім’я тримає вже не одну, а дві-три, а то й більше корів) стає одним із джерел прибутку. І якщо переробна промисловість, продовольчі ринки забезпечені м’ясом, молоком, яйцями, то в цьому основна заслуга не реформованих сільгосппідприємств, а власників малих, але численних особистих господарств, роль яких у розвитку тваринництва стала визначальною. Тож якщо селяни посилають дійну корову на забій, то це мусить викликати цілком зрозуміле відчуття тривоги.

Галузь на роздоріжжі

У тваринництві Кіровоградської області, як і країни в цілому, за останнє десятиліття відбулися досить неоднозначні зміни. З 1991 року поголів’я великої рогатої худоби тут зменшилося в 3,6 разу, корів — у 2,4. У повній відповідності до цього ключового показника знизилося і виробництво продуктів тваринництва. І якщо останніми роками ситуація стабілізувалася, то лише за рахунок худоби з особистих господарств.

Скажімо, за десять місяців нинішнього року в області всі категорії господарств виробили 59,1 тис. тонн м’яса, 356,6 тис. тонн молока, 209 млн. яєць. Отож, із цієї кількості продуктів у сільгосппідприємствах (в офіційних звітах це називається громадським сектором) вироблено всього 10,7 тис. тонн м’яса, 76,2 тис. тонн молока, 17 млн. яєць. Решту, тобто більшу частину продукції, дали особисті господарства та міні-ферми. Саме в таких малих господарствах нині зосереджена більша частина поголів’я — 70% корів, 64% свиней, 92% птиці. І процес, коли худоба переміщається з великих ферм, які згортають свою діяльність, в особисті господарства, ще не завершився. Досить сказати, що на традиційних, колгоспно-радгоспного зразка, фермах залишається 37,8 тис. корів.

У розмові із заступником начальника відділу тваринництва Кіровоградського облсільгоспуправління Олександром Цвілюком з’ясувалося, що є райони — це насамперед Кіровоградський, Петровський, Компаніївський, Новоукраїнський, Гайворонський — керівники яких, попри збитковість, прагнуть розвивати громадське тваринництво. Замість високозатратних комплексів, що вимирають, як динозаври, створюються ферми з нечисленною, але породистою худобою, сучасними засобами механізації. Але це радше виняток, аніж правило. І дедалі більше господарств зосереджують зусилля виключно на землеробській галузі, а коли й розводять худобу, то в основному для власних потреб, не ризикуючи при нинішній ціновій політиці робити ставку на високотоварне тваринництво.

У результаті виходить, що розвиток галузі ніби задкує. Хоч би як критикували його стан в почилих у бозі колгоспах та радгоспах, але чимало великих ферм усе ж таки були обладнані технікою для очищення приміщення, автопоїлками для худоби, апаратурою для механічного доїння. Куди ж «мігрує» худоба в ході подальшого розвалу великих ферм? В основному в хліви сільських хазяїв, де ніяких механізмів, окрім традиційної лопати та дійниці, немає. Хочеш-не хочеш, але такі зміни в галузі свідчать швидше про регрес... Ситуацію навряд чи пом’якшить навіть та обставина, що наші роботящі селяни, використовуючи примітивні методи, примудряються виробляти стільки продукції, що її вистачає не лише для внутрішнього ринку, а й на експорт.

Свобода дій у розвитку особистих господарств, матеріальна зацікавленість на певний час нейтралізували негатив такого технічного регресу. Але довго триматися на настільки примітивній основі молочна галузь не може. Рано чи пізно тут мала статися осічка. Збій проявився нинішнього року, коли кон’юнктура на світовому ринку різко змінилася. Зросли вимоги до якості молока. Відгукуючись на ситуацію, викликану переходом на нові стандарти, переробники почали активно шукати великих виробників молока, підприємства, на яких були б упроваджені сучасні технології утримання худоби, а корів доїли б виключно механічним способом. На жаль, більшість молочних ферм уже зруйновані або занепали, а особистим господарствам поки що не під силу створити навіть малі сучасні виробництва. Грошей від реалізації молока не вистачає й на найнеобхідніше — де вже тут закуповувати дороге устаткування! Ось і виходить, що особисті господарства поки що не вписуються в сучасні стандарти.

Нерівноправні партнери

Поголів’я молочних корів переміщається не лише із сільгосппідприємств в особисті господарства. Дедалі помітнішим стає й інший рух — у рамках особистих господарств, розміщених у зонах дії різних (за потужністю, вимогами до якості заготовленої продукції, ціновою політикою) підприємств-переробників. Саме від їхньої позиції залежить поведінка власника худоби. Вважатиме він запропонований заготівельниками договір вигідним і займеться розширенням особистого господарства — чи буде поставлений у такі умови, що вже краще продати корову селянам тієї місцевості, яка потрапила «під руку» щедріших та порядніших переробників. Є й ще один варіант: якщо така благополучна зона міститься занадто далеко від місця проживання хазяїна, який вагається, то він і взагалі відведе корову на найближчу бойню.

Кіровоградщина належить до тих регіонів, у яких добре розвинене молочне тваринництво й водночас хронічно бракує переробних потужностей. З яких лише країв не промишляють тут заготівельники молока! З Одеської та Миколаївської, Дніпропетровської та Черкаської...

Перший тривожний дзвінок, що свідчить про неблагополуччя у взаєминах виробник—переробник, пролунав торік улітку, коли заготівельники різко знизили закупівельні ціни на молоко. Дійшло до того, що деякі з них стали платити за літр молока усього по 35 коп. І хоча таке було не скрізь — окремі підприємства утримували ціну в межах 50 коп. за літр, — літній сезон посіяв сумнів у сільських жителів, раніше однозначно націлених на молочний промисел: а чи варто?

Різке зниження закупівельних цін на молоко збіглося в часі з наказом Мінагропрому про перехід із 1 липня на нові стандарти — ДСТУ3662-97 «Молоко коров’яче незбиране. Вимоги при закупівлі». І хоча навздогін прийшов лист із вказівкою почекати з запровадженням стандартів до 1 січня 2003 року, ця подія стала більш ніж зручним приводом для зниження закупівельних цін.

Настання холодів, коли молоко дається особливо непросто, трохи остудило спроби переробників заробити, але на попередній рівень ціни так і не повернулися. Спільно з начальником обласної інспекції з якості сільгосппродукції Василем Кривим та його заступником Анатолієм Мальованим ми ознайомилися з ходом заготівлі молока. Картина вийшла строката. За жовтень заготівельники з Кривого Рога, Долинської та ще ряду малих місцевих молокозаводів платили селянам усього по 60 коп. за літр. З Баштанки та Первомайська Миколаївської області, Балти — Одеської — трохи більше, по 70 коп. Вигідним для місцевих селян партнером став Кременчуцький молокозавод. І річ не лише в тому, що кременчукці платять найбільше (по 80 коп. за літр молока). Працюючи в «чужій» області, вони піклуються про розвиток соціальної сфери в населених пунктах своїх партнерів. Голова Онуфріївської райдержадміністрації Іван Архипенко навів конкретні приклади того, як співпрацюють переробники з Кременчука з виробниками молока та місцевої влади: відповідно до укладених із Успенською та Млинівською сільрадами договорів, вони зобов’язалися за кожну заготовлену тонну молока переказувати на рахунки сільрад 5 грн. Вісім тисяч гривень для села на рік — серйозна підмога.

Зрозуміло, що при таких помітно вищих закупівельних цінах і матеріальній підтримці жителі названих сільрад розширюють особисті господарства, закуповують худобу (тим самим рятуючи її від забою) на територіях, які мали нещастя опинитися у зоні впливу інших переробників. У самому Кіровограді облаштувалося ТОВ «Молкомцентр». Це приватне підприємство відоме селянам не лише низькими заготівельними цінами, а й тим, що примудряється просто не платити за продукцію. Місцеві газети понад півроку друкують колективні скарги жителів сіл на те, що молоко в них забирають, а грошей не дають. У відповідь директор підприємства мальовничо описує в одному з видань, яких технологічних вершин досяг керований ним колектив, як відбувається реконструкція цехів. І жодного слова про те, що керівництво приватного підприємства, затримуючи кошти тисячам здавачів молока, по суті користується безвідсотковим кредитом. Може, останніми місяцями щось змінилося? На жаль, за останньою інформацією, отриманою в облсільгоспуправлінні, борг перед здавачами зріс до 2,1 млн. грн.

Оскільки в області немає сили, здатної захистити селян, вони самі як можуть намагаються протидіяти свавіллю. Жителі ряду сіл Компаніївського району, не повіривши черговим обіцянкам керівництва «Молкомцентру», відмовилися від його послуг і уклали договори з Новобузьким підприємством Миколаївської області, тим самим спрямувавши ще частину молочної продукції за межі Кіровоградщини. Тим часом останніми роками обсяги молокопереробки в області різко знизилися. Надходження від неї до бюджету, природно, теж. Процес триває?