Аграрний інтерес. Чи є майбутнє в ДПЗКУ?

Абревіатура ДПЗКУ, яку важко виговорити, мало про що скаже простому обивателю. Зате добре відома великим гравцям на сільськогосподарському ринку - виробникам, трейдерам, а також державним чиновникам аграрної та фінансової галузей, ну й, звичайно, багатьом політикам.

Усе просто. Публічне акціонерне товариство "Державна продовольчо-зернова корпорація України" (ДПЗКУ), яка одержала можливість розпоряджатися тримільярдним доларовим китайським кредитом, - завидний актив. Але, крім фінансового "пряника", корпорація має колосальну кількість проблем, розв'язання яких потребує висококласного менеджменту.

Друге за минулий рік покоління керівництва МінАПК і підвідомчого ДПЗКУ (відповідно, міністр Олексій Павленко та в.о. голови корпорації Валерій Томіленко), призначене Кабміном наприкінці 2014 р., узялося за важке завдання - витягти корпорацію, що загрузла в боргах і застрягла в ділових провалах. Величезні борги, "гарячий" китайський контракт - сьогоднішнє тло роботи корпорації та міністерства. Тому українців цікавить головне: чи вийде в нових керівників управляти чесно, отже, в інтересах держави та її аграрного сектора?

Народжена годувати - загрузла в корупції

У нинішній важкий, не надто оптимістичний час економічної кризи та соціальних потрясінь тільки аграрна галузь, попри великі втрати кримських і частини східних сільгоспземель, живе й навіть примудряється нарощувати виробництво сільгосппродукції за окремими напрямами.

Наша аграрна сутність у вигляді чудових природних умов та зміцнілого за останнє десятиліття аграрного бізнесу дає змогу сьогодні домагатися певних успіхів на тлі рецесії. Урожаї зернових незмінно високі, й навіть важкий у всіх сенсах 2014 р. дав рекордний урожай у 63,8 млн т, з яких на експорт пішло 30 млн т. За експортом пшениці, кукурудзи, сої, ячменю Україна утримується в першій п'ятірці світових годувальників, а за експортом соняшникової олії українські аграрії вийшли у світові лідери. Прогноз урожаю на 2015-й на рівні торішнього.

Єдиним державним, стабільним за структурою та перспективним за можливостями гравцем на аграрному ринку є ПАТ "ДПЗКУ", перетворене з держпідприємства ДПЗКУ в 2012 р. Це вертикально інтегрована структура, яка поєднує в собі понад півсотню підрозділів у 18 регіонах країни, а саме: елеватори, хлібокомбінати, два держморпорти в Миколаєві та Одесі з обсягом перевалки в 2,5 млн т зерна. Наявні потужності дають можливість забезпечити надання послуг із закупівлі, зберігання, переробки та реалізації сільгосппродукції як на внутрішньому ринку, так і на експорт, переважно за міжнародними домовленостями. При цьому зовнішньоекономічна частка акцентована на експорті продукції саме українських виробників.

ДПЗКУ - учасник ряду держпрограм у сільському господарстві, і головна з них - Меморандум про взаєморозуміння зі співробітництва в реалізації пріоритетних проектів у галузі сільського господарства, підписаний у червні 2012 р. між Міністерством аграрної політики та продовольства України та Експортно-імпортним банком Китаю. Тоді ж ДПЗКУ підписала з великою Китайською національною корпорацією машинної промисловості та генеральних підрядів (ССЕС) контракт про двостороннє співробітництво на 15 років, під який Україні й було виділено кредит у 3 млрд дол.

Валерій Томіленко, в.о. голови ПАТ, останнім часом у нечастих інтерв'ю акцентує увагу на тому, що корпорація не має жодної копійки держфінансування. За ідеєю, ДПЗКУ має жити за рахунок успішної комерційної діяльності, але поки що використовує на всі господарські потреби гроші китайського кредиту. Що не дуже добре і з чим найближчим часом слід покінчити, наголошує керівник.

Воно то так: на багатій зерновій ниві України тільки ледачий чи дурень не зуміє заробити. Взагалі-то і задумували заробляти! Відповідно до планів трирічної давності, у нинішньому 2015-му корпорація мала вийти на експорт понад 5 млн т зерна на рік і на цьому мати чистого прибутку понад 2 млрд дол.

Як відомо, величезні плани не були реалізовані. ДПЗКУ з року в рік лише нарощувала непід'ємні борги. Так, у 2013 р. за результатами міжнародного аудиту компанії ВDO, збитки корпорації становили 28,7 млн грн. Прогноз за 2014-й рік (аудит ще тільки наближається до завершення) - близько 2 млрд грн.

Однак ледачою корпорацію не назвеш, записувати в дурні її колишніх менеджерів не доводиться. І залишається лише одна причина збитковості - така вподобана українським чиновництвом корупція.

Не те щоб держбюджет ні разу не одержав від держкорпорації жодної копійки, та ще й гарантований державою китайський кредит "схуднув" майже на 4 млрд грн (приблизно 200 млн дол.), повернути які видається досить проблематичним. Ну, частину цієї суми так точно записано в "погані" борги, накопичені ще при екс-міністрі Миколі Присяжнюку.

Енергійні нові керівники, які були делеговані "Свободою" і прийшли в аграрну галузь у березні минулого року, на жаль, змінили в ДПЗКУ лише одне: таблички з прізвищами на дверях кабінетів. Зробити з корпорації годувальника бюджету не вийшло. За дев'ять місяців минулого року з проданого на майже
80 млн дол. зерна на рахунки корпорації не повернулося жодної копійки. Аудит ВDO покаже точніші результати за весь 2014-й.

От у таку багату на борги, проблеми й скандали структуру прийшов виконувати обов'язки керівника Валерій Томіленко в грудні 2014 р. Тут безсумнівно потрібен не стільки керівник, скільки досвідчений підприємець у зерновій сфері (Томіленко раніше попрацював у компаніях Glencore та Nidera, які входять до п'ятірки найбільших експортерів зерна з України з оборотом понад мільйон тонн на рік).

На момент призначення Томіленка китайський контракт із експорту зернових тріщав по швах, і експерти пророкували не просто його технічний дефолт, а й повний нуль можливостей вийти з управлінської кризи, зберігши обличчя.

Та спочатку кілька слів про українсько-китайську зернову угоду та тримільярдний кредит.

Контракт із відчиненими дверима в майбутнє

Для України та нашої аграрної галузі контракт між ДПЗКУ та ССЕС - проект надзвичайно вигідний. Він несе в собі важливий і потужний стимул розвитку вітчизняної зернової галузі. Гарантує участь України в одному з преміальних ринків планети - китайському.

За умовами контракту, ДПЗКУ зобов'язується поставляти Китаю по 3–5 млн т зернових (у пріоритеті кукурудза та соя) на рік упродовж 15 років. Очікуваний загальний обсяг - 80 млн т. Щорічна сума закупівель - від 1,2 млрд до 1,8 млрд дол. Загальна сума договору становить 24,2–28,05 млрд дол. І дуже важливо для нас же: Китай вимагає від України, щоб продукт був переважно українським, відповідав стандартам якості міжнародної зернової асоціації GAFTA і не містив ГМО.

Отриманий у 2012 р. Україною кредит у сумі 1,5 млрд дол. під реалізацію в 2013–2014 рр. зернових Китаю - частина Генеральної угоди між ДПЗКУ та ССЕС. Це так звана експортна частина контракту. Ще 1,5 млрд дол. - сума, на яку після виконання Україною першої частини китайський партнер зобов'язується поставляти сучасні технології виробництва та переробки зерна, допомагати з модернізацією інфраструктури, у тому числі побудувавши ряд нових потужностей з перевалки зерна, реконструювати елеватори тощо. Ця частина контракту мала стартувати в 2015 р., але через провальний 2014-й прописати та деталізувати плани не вдалося. Робота в цьому напрямі - одне з відповідальних завдань ДПЗКУ на цей рік. Доведеться доганяти паровоз.

Для українського агросектора контракт - не просто кредитна лінія, а довгострокова гарантована інвестиція в галузь, яка дасть можливість обновити та розширити зернову й логістичну інфраструктури. Україна замахнулася на амбіційні плани в найближчі роки наростити виробництво зернових до 100 млн т на рік (нині - 64 млн т), і для цього знадобляться зовсім інші база та інфраструктура. Ну, мріяти не шкідливо...

Отже, китайський кредит - не простий експорт зерна в Піднебесну, а золотий. Тому що дозволяє зробити крок до модернізації аграрної галузі загалом, організувати її діяльність за світовими технологічними стандартами.

І оці широкі двері в сільськогосподарське благополучне майбутнє загрожували гучно захлопнутися. З весни 2014-гоконтракт почало лихоманити. Причин лише дві: непрофесійні менеджменти екс-керівників МінАПК (Ігор Швайка) і ДПЗКУ (Ігор Вовчук) плюс незупинений маховик корупційних схем, запущених ще при Присяжнюку, набирав оберти.

Порятунок потопаючих руками самих потопаючих

До перших зривів поставок зерна навесні минулого року китайська сторона поставилася з розумінням: на Сході України розпочалася війна. Партнери зважили на становище, вирішивши почекати. Але ситуація погіршувалася. До кінця осені 2014 р. контракт між ДПЗКУ та ССЕС опинився на межі технічного дефолту. До середини грудня 2014-го в Китай пішло лише 450 тис. т зерна, 600 тис. т залишалися недопоставленими зі строком виконання до кінця 2014 р.!

До Києва спочатку полетів грізний лист із справжнім китайським попередженням про серйозні санкції, якщо поставки буде зірвано. У листопаді прем'єр-міністру Арсенію Яценюку довелося особисто втрутитися в залагодження проблеми, при цьому голову ДПЗКУ було звільнено.

Новий керівник Валерій Томіленко взявся за владнання ситуації. Допомогли трейдерський досвід і доскональне володіння питанням.

Зерно, призначене для експорту, розміщувалося у внутрішніх елеваторах, отже, у Китай "встигало" не все. Вагони-зерновози теж були в дефіциті. Перевантаження зерна на кораблі - ще згорілі терміни. Тому Томіленко перевіз максимально можливу кількість зерна з України (сім суден). Щодо решти прийняв рішення закупити на ринку, тобто в транснаціональних операторів, які тримали в портах навантажені кораблі. Китай вчасно одержав товар, долю контракту було врятовано.

Однак угода спричинила шквал критики в адресу Томіленка, найшвидше, з боку попередників на посаді керівників ДПЗКУ, обвинувачених у корупції. Довелося пояснювати у відкритій у ЗМІ дискусії: це нормальна ринкова практика. Краще заплатити підвищену ціну за три кораблі з зерном, ніж платити іміджем та авторитетом країни, з ганьбою залишаючи один із перспективних зернових ринків світу.

Сьогодні діяльність за контрактом повністю стабілізовано. ДПЗКУ готується до нових поставок зерна врожаю 2015 р. На одній із прес-конференцій міністр АПК Олексій Павленко заявив, що план поставок на новий маркетинговий рік - 5 млн т.

Однак до фанфар ДПЗКУ ще надто далеко. Витягши з бруду дзьоб, у болоті корупційних скандалів загрузнув хвіст корпорації.

Ще до призначення нового менеджменту правоохоронні органи в середині минулого року розпочали розкривати величезні фінансові порушення, результатом чого стало досудове слідство по 61 відкритому кримінальному провадженню.

На сьогодні найбільшу заклопотаність у керівництва ДПЗКУ викликають недоотримані розрахунки за здійсненими поставками зерна - усі угоди проведено в 2014 р. 27 кораблів із зерном із січня по жовтень регулярно йшли з українським зерном, але валютної виручки ДПЗКУ так і не одержала. Ціна питання - 132 млн дол.

Сьогодні за підтримки МінАПК, Мінекономіки, Державної фіскальної служби корпорація докладає всіх можливих зусиль для повернення грошей. І продовжує розгрібати проблеми з фінансовими боргами. Тільки в лютому зареєстровано 20 позовних заяв ДПЗКУ за претензіями про непроплату за відвантажене зерно, порушення договорів про поставки або поставки неякісного продукту.

За словами Томіленка, його команді вдалося перекрити основну діру, в яку летіли заробітки корпорації, а також кредитні гроші зернового контракту. Чи вдасться повністю повернути розкриті суми?

Питання, на жаль, сумнівне. Борги, швидше за все, доведеться погашати іншим шляхом. А саме - налагодивши прибуткову діяльність корпорації.

І тут знову необхідно повернутися до китайського зернового контракту.

Здоровий глузд проти інструкцій

Як досвідчений зернотрейдер, Томіленко відразу ж побачив проблемні місця генеральної угоди з ССЕС, які сьогодні заважають чіткості виконання угод та адекватним розрахункам за поставлений товар. "Буду відвертий: ціноутворення кульгає. Генеральна угода потребує певних доповнень, уточнень. Це нормальна практика виконання довгострокових проектів", - вважає він.

У березні нинішнього року в.о. голови ДПЗКУ працював у Китаї з питань співробітництва, у тому числі й за планами поставок на 2015 р. Тоді ж запропонував партнерам переглянути принцип ціноутворення. Досі за контрактом як орієнтир ціни бралася внутрішня китайська ціна за індикацією Дальянської біржі (Китай), яка за весь час існування китайського договору (близько трьох років) так і не застосовувалася. Тому українська сторона запропонувала брати за орієнтир ціну українського ринку ФОБ, підтвердженого через усесвітньовідомі інформаційні й брокерські компанії, які працюють на всіх основних зернових біржах, але при цьому залишивши свободу вибирати базис поставки товару та решту умов індивідуальних контрактів на поставку окремих партій зерна. Так було оформлено та підписано Додатковий договір №3 до Генеральної угоди.

Логіка дій Томіленка як бізнесмена виправдана, як громадянина - теж, адже він захистив інтереси України. А от як високопоставлений державний чиновник, він мав дотримуватися інструкцій.

До речі, керівникам слід було б зробити висновки з цієї ситуації. Неповоротку машину чиновницьких правил і узгоджень, яка відверто гальмує сучасні ділові відносини, давно настав час перелаштувати на роботу в інтересах держави, а не в ім'я колись складених процедурних правил. Адже останні покликані сприяти розвитку бізнесу, а не гальмувати його.

Томіленко вже будує плани діяльності корпорації цього року, хоча попереду ще повторний конкурс на посаду голови. Проте необхідно запускати другу частину контракту, спрямовану на відновлення виробничої бази. Це питання серед інших він має намір порушити й наступного тижня на засіданні аграрного комітету Верховної Ради, присвяченому діяльності ДПЗКУ, яку сам керівник корпорації ініціював.

Настав час виводити ДПЗКУ на усталені прибуткові позиції, вважає Томіленко. Тому в ДПЗКУ розробляють й інші напрями діяльності, скажімо, виробництво борошна, круп, комбікормів.

Яким буде фінансовий результат діяльності корпорації за підсумками 2015 р.? "Не знаю. Але буду старатися, щоб не ганебний", - відповів Валерій Томіленко.