Підтримати
Один підпис президента — і конфлікт адвокатури та свободи слова стає реальністю
Коли держава говорить про корупцію в судах, зазвичай у фокусі — судді або прокурори. Адвокатура майже завжди залишається «в тіні» — як нібито незалежна професія, що живе за власними правилами. Але саме адвокат є тією ланкою, з якою громадянин стикається напряму, коли шукає захисту своїх прав. І саме тут накопичилися системні проблеми, які роками не мали політичного та правового вирішення.
30 грудня НАЗК провело публічне обговорення підрозділу проєкту Антикорупційної стратегії на 2026–2030 роки, присвяченого проблемам адвокатури. Вперше адвокатура стане окремим складником Антикорупційної стратегії.
ВАС ЗАЦІКАВИТЬ
НАЗК уже направило проєкт стратегії на погодження та експертизу до Урядового офісу євроінтеграції. Загалом розділ ІІ охоплює 16 підрозділів — від блоку правосуддя (суди, прокуратура, адвокатура) до будівництва, освіти, агросектору та інших сфер. Очікується, що Кабінет міністрів уже найближчим часом визначить подальший рух документа, після чого розпочнеться парламентський етап — саме Верховна Рада ухвалює Антикорупційну стратегію законом.
На цьому тлі постає кілька принципових питань. Які саме вузли в адвокатурі вважає проблемними НАЗК? Чи йдеться про реальні антикорупційні зміни — чи лише про декларації? І хто зрештою ухвалюватиме рішення, здатні зрушити систему, яка роками працює без ротації та зовнішнього контролю?
П’ять проблем адвокатури і що саме хоче змінити НАЗК
Підрозділ, присвячений адвокатурі, містить п’ять проблем і сім очікуваних стратегічних результатів, яких Україна має досягти протягом наступних п’яти років. За логікою документа, йдеться не про втручання в щоденну діяльність органів адвокатського самоврядування, а про законодавчі зміни — оновлення професійної рамки.
Проблеми, сформульовані в проєкті, концентруються навколо кількох блоків, які давно фігурують у професійних дискусіях, а також у євроінтеграційних документах:
- відсутність повноцінних демократичних процедур формування органів адвокатського самоврядування та дисбаланс між регіональним і центральним рівнями;
- корупційні ризики й технологічна застарілість процедури доступу до професії;
- фактична монополізація системи підвищення кваліфікації;
- дисциплінарна процедура, яка потребує більшої прозорості, нормативних запобіжників і захисту від використання як інструмента тиску;
- фінансова непрозорість адвокатури.
ВАС ЗАЦІКАВИТЬ
Останній пункт є особливо чутливим: за словами учасників обговорення, протягом останніх років адвокатська спільнота не отримувала повноцінних звітів про використання внесків. Водночас і ті звіти, які публікувалися до 2022 року, були фрагментарними й не давали уявлення про структуру витрат.
Окремий системний наслідок дисфункції самоврядування — те, що адвокатура вже кілька років фактично не делегує представників до Вищої ради правосуддя та Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів, що посилює кадрові провали в суміжних інституціях системи правосуддя.
Чому це опинилося в Антикорупційній стратегії
Заступник голови НАЗК Дмитро Калмиков під час громадського обговорення пояснював: блок правосуддя потрапив до переліку сфер, які обов’язково аналізувалися для нової стратегії, з огляду на запит суспільства та бізнесу й на євроінтеграційні очікування.
«Як показують останні соціологічні дослідження, однією з проблем, що найбільше турбують населення України (більшу стурбованість викликають тільки війна, корупція та низькі доходи), є «несправедливість у системі правосуддя», — розповідає в коментарі для ZN.UA Калмиков. — Згідно з опитуваннями представників бізнесу, правосуддя й досі залишається доволі сильно ураженим корупцією (24,5% стикалися з корупцією в цій сфері протягом останніх 12 місяців). Отже, правосуддя не могло не потрапити до переліку сфер, що підлягають обов’язковому вивченню для цілей розроблення проєкту нової Антикорупційної стратегії».
Також він наголосив, що Європейська комісія в переговорному процесі щодо 23 розділу, у звітах про розширення та в погодженій із Україною Дорожній карті з питань верховенства права очікує антикорупційної стратегії, спрямованої не лише на загальну ефективність системи, а й на мінімізацію корупції в пріоритетних сферах, серед яких прямо названо правосуддя.
Цю логіку підтверджують і в Міністерстві юстиції. За словами директора Директорату правосуддя та кримінальної юстиції Мін’юсту Олександра Олійника, у звітах Європейської комісії про розширення за 2023–2024 роки прямо зазначено, що законодавство про адвокатуру потребує узгодження з Конституцією України, європейськими стандартами та належною практикою.
Йдеться, зокрема, про вдосконалення системи самоврядування та управління ресурсами адвокатури, підвищення прозорості й підзвітності, а також про реформу кваліфікаційних і дисциплінарних процедур та процесу доступу до професії. Ці ж проблеми було зафіксовано й в аналітичних матеріалах НАЗК, підготовлених для нової Антикорупційної стратегії та Державної антикорупційної програми на 2026–2030 роки.
Саме в цьому контексті, наголошують у Мін’юсті, Кабінет міністрів у травні 2025 року схвалив Дорожню карту з питань верховенства права, яка прямо передбачає підготовку законопроєкту щодо вдосконалення правового регулювання адвокатської діяльності — шляхом оновлення законодавства й актів адвокатського самоврядування відповідно до європейських стандартів та найкращих практик.
«Адвокатура — це особлива інституція громадянського суспільства, невідʼємний складник процесу правосуддя. Оскільки навколо правосуддя завжди існували певні корупційні ризики, то увага НАЗК є цілком зрозумілою. Мене не дивує включення адвокатури до антикорупційної стратегії НАЗК. Сподіваюся, що це призведе до глибшого усвідомлення адвокатами своєї конституційної функції та зниження толерантності до корупції всередині адвокатури», — додає голова Національної служби посередництва і примирення, доцент кафедри юстиції ННІ права КНУ імені Тараса Шевченка Дмитро Кухнюк.
Демократія на папері й узурпація на практиці
Паралельно з «офіційною» рамкою обговорень НАЗК у професійному середовищі давно звучать іще жорсткіші описи того, що саме відбувається з адвокатським самоврядуванням у реальності.
Базова логіка Закону «Про адвокатуру й адвокатську діяльність» (ухваленого 2012 року) справді передбачала високий рівень самоврядування: кожен адвокат автоматично стає членом Національної асоціації адвокатів України, найвищий орган — З’їзд адвокатів України, який має вирішувати ключові питання й обирати голову Ради адвокатів України; з’їзд має скликатися не рідше, ніж раз на два роки, а голова обирається строком на п’ять років і не може обіймати посаду більш як два строки поспіль.
«Але це фантастична демократія на папері», — описує цю модель адвокат-співрозмовник. На практиці саме механізм з’їзду та ротації фактично заблокований, що призводить до концентрації повноважень в одному центрі й до втрати спільнотою можливості впливати на ключові рішення. «Голова Ради адвокатів України Лідія Ізовітова мала залишити посаду після вичерпання строків, однак цього не сталося. Публічним поясненням називають війну й неможливість провести з’їзд, наслідком — продовження одноосібного контролю над системою», — додає він.
«Питання адвокатського самоврядування є критичним, якщо говорити про відповідність обговорюваних тем урядовим планам, представленим у Дорожній карті, — коментує ситуацію керівник напряму «Правопорядок» Лабораторії законодавчих ініціатив Євген Крапивін. — Я не вважаю юридично обґрунтованим посилання на континуїтет для виправдання непроведення конференції адвокатів після 2022 року, внаслідок чого органи адвокатського самоврядування фактично не змінювалися (два законні строки вичерпалися 2022 року). Тим паче подивіться на суддів і прокурорів: останні провели не одну Всеукраїнську конференцію прокурорів в умовах повномасштабної війни. Органи правосуддя мають дотримуватися вимог закону, а головне — дбати про престиж професії, а не вигадувати підстави для уникнення положень закону щодо формування самоврядних органів».
Доступ до професії: «всі знають, але доказів мало»
Наступний пласт, який напряму стикується з антикорупційною логікою стратегії, — доступ до професії. Якість процесу доступу до професії гарантує якість правничої допомоги. Та чи відповідають стандартам якості норми закону й акти органів самоврядування, які регулюють це питання? Ні. Іспит за технологічними критеріями та рівнем гарантій об’єктивності — приблизно на рівні шкільного екзамену в 9-му класі в 90-х роках: паперовий білет і відповідь, якої ніяк не перевіриш.
Окремий сюжет тут — дефіцит публічних доказів. «Про корупційні ризики знають усі в спільноті, але вироків немає», — каже співрозмовник. Публічні заяви також майже не звучать, адже в цій ситуації вигідно мовчати обом сторонам, та й відкриту критику часто сприймають як ризик для самого адвоката — аж до втрати свідоцтва.
Водночас, за його оцінкою, щороку в професію заходять тисячі нових адвокатів, а в окремих регіонах цей процес супроводжується фактичним «ринком» свідоцтв. Чи не дивно, що протягом останнього десятиліття в лідерах серед регіонів за кількістю виданих свідоцтв — Закарпаття? Це створює парадокс: держава запровадила адвокатську монополію, обмеживши представництво в судах, але за відсутності прозорих механізмів допуску до професії та контролю ризикує якістю правничої допомоги.
Дисциплінарка як інструмент тиску — і як «порожній» механізм очищення
Іще одна лінія критики стосується дисциплінарної відповідальності. За оцінкою співрозмовників, система може працювати «в один бік»: адвокати, які конфліктують із органами самоврядування, ризикують зазнати переслідування з формальних підстав, тоді як дисциплінарний механізм майже не працює як фільтр від реальних порушень професійної поведінки.
«Особливу дискусію під час обговорення тексту Антикорупційної стратегії щодо адвокатури викликала пропозиція запровадити повноцінний реєстр дисциплінарних рішень, винесених стосовно адвокатів, — додає в коментарі Євген Крапивін. — У судах і прокуратурі такі рішення давно є публічними. Це дає можливість аналізувати практику, виявляти проблеми й підвищувати її якість. Питання не в грошах чи адмініструванні, а в готовності системи працювати прозоро».
Освіта як монополія та «фінансова труба»
Окремий блок — підвищення кваліфікації. В офіційній дискусії (як і в перманентній суспільній) звучала критика нинішньої моделі, де ключову роль відіграє Вища школа адвокатури, а отримання балів підвищення кваліфікації є обов’язковим. За словами адвокатів, у такій конфігурації підвищення кваліфікації перетворюється на стабільний механізм акумулювання коштів, що напряму посилює питання фінансової прозорості.
Водночас в експертному середовищі наголошують: проблема не в самій ідеї обов’язкового навчання, а в його фактичній монополізації. Як можливий вихід пропонують створити систему підвищення кваліфікації для інших акредитованих інституцій — університетів, професійних шкіл, громадських та освітніх центрів, зокрема з можливістю безоплатних програм. Такий підхід дав би змогу зняти монополію, зменшити корупційні ризики й повернути підвищенню кваліфікації його змістовну, а не фіскальну функцію.
ВАС ЗАЦІКАВИТЬ
Що пропонують «розблокатори» системи
Під час громадського обговорення 30 грудня йшлося не лише про діагноз, а й про конкретні інструменти, які можуть розблокувати роботу адвокатського самоврядування. Ключові пропозиції стосуються процедур, які сьогодні або заблоковані, або монополізовані.
Серед них — запровадження публічного реєстру дисциплінарних рішень щодо адвокатів, єдиного стандартизованого загальнонаціонального цифрового іспиту для доступу до професії, а також онлайн-голосування під час формування органів адвокатського самоврядування.
Окремо в експертному середовищі наголошують на необхідності закріпити ці зміни на рівні закону. Йдеться, зокрема, про обов’язкове проведення з’їздів адвокатів у дистанційному форматі з використанням електронного підпису, розширення автономії регіонів у питаннях самоврядування, демонополізацію системи підвищення кваліфікації та посилення фінансової прозорості — включно з чітким урегулюванням статусу членів кваліфікаційно-дисциплінарних комісій як суб’єктів декларування.
Хто ухвалить рішення — і що буде далі
Фактично держава вперше публічно визнала: дисфункції в адвокатському самоврядуванні, доступі до професії, дисциплінарних процедурах і фінансовій прозорості — це не «внутрішня справа цеху», а проблема всієї системи правосуддя.
Антикорупційна стратегія є законом, але її зміст формується поетапно. Перший ключовий етап — урядовий. Саме Кабінет міністрів отримав проєкт стратегії від НАЗК і вже найближчим часом має повернути його з правками та пропозиціями. Від того, наскільки послідовною буде позиція уряду, залежить, чи дійде документ до парламенту в цілісному вигляді — без розмивання проблем адвокатури або підміни системних рішень декларативними формулюваннями.
Другий етап — парламентський. Саме Верховна Рада ухвалює Антикорупційну стратегію законом, і саме там остаточно вирішуватимуть, чи готова держава перейти від діагнозу до рішень. Водночас учасники процесу не приховують: опір змінам буде. Йдеться як про керівництво Національної асоціації адвокатів України, так і про її лобістів у владі, для яких збереження статус-кво означає збереження контролю над ресурсами та повноваженнями.
Найближчі місяці покажуть, чи буде закладено умови для реального оновлення адвокатури — з ротацією керівних органів, прозорими процедурами доступу до професії та підзвітним самоврядуванням. Якщо цього не станеться, проблема залишатиметься хронічною, а її наслідки відчуватимуть не лише адвокати, а й кожен, хто шукає справедливого захисту в суді.
Стежити у Телеграмі
Увійти за допомогою Facebook
Увійти за допомогою Twitter
Увійти за допомогою Google