Після рішення Віктора Януковича відкласти підписання з Європейським Союзом Угоди про асоціацію на невизначений час Україна остаточно потрапила в сіру зону. Що дуже небезпечно: у цій ситуації в багато разів зростають ризики для нашої країни. І якщо пан Янукович думає, що після "прагматичного рішення" щодо Угоди про асоціацію з ЄС економічний, політичний та інформаційний тиск Росії на Україну зменшиться, а товарообіг різко зросте або хоча б припинить падіння, то він дуже помиляється. Пресинг із боку Москви тільки посилиться. Адже Путіну, який зробив наголос у своїй політиці на пострадянському просторі на створенні інтеграційних об'єднань на чолі з Росією, потрібно, щоб Янукович не просто натиснув кнопку "стоп" у діалозі з Євросоюзом, а вступив у Митний союз.
Хтось сумнівається? Офіційний представник "Газпрому" Сергій Купріянов досить переконливий. Коментуючи слова Миколи Азарова про те, що росіяни обіцяють переглянути газові контракти 2009 р., пан Купріянов заявив: нічого не знаю про обіцянки, дані українському уряду. У свою чергу міністр торгівлі Євразійської економічної комісії Андрій Слєпньов турботливо попередив: невизначеність із підписанням Угоди про асоціацію України з ЄС "генерує негатив" у торгівлі з Митним союзом.
Коли Москва тисне, Києву непогано було б залучити на свій бік міжнародні організації і скористатися їхнім інструментарієм для самозахисту. Принаймні інстинкт самозбереження повинен кричати: протистояти Кремлю наодинці не можна! Це загрожує втратою і влади, і країни. У ситуації торговельно-економічного пресингу найкраще використати механізми СОТ. (Див. "Дзеркало тижня. Україна" №43, 22 листопада 2013 р.: "СОТ по-українськи: чи скористається Україна можливостями захисту торговельних інтересів..."). Але чи варто обмежуватися тільки ними? Адже Київ може задіяти і НАТО.
Після весни 2010-го тема НАТО нечасто з'являється в інформаційному просторі. Тим часом, попри проголошений Києвом статус позаблокової держави, співробітництво України з Організацією Північноатлантичного договору досить активне. Що знову констатували директор Центру інформації та документації альянсу в Україні Наталія Немилівська й заступник міністра закордонних справ Андрій Олефіров на організованому Інститутом світової політики форумі Україна-НАТО "Безпека у співробітництві: можливості розвитку", що відбувся в середині листопада 2013 р.
В основному практичне співробітництво розвивається у площині спільної протидії традиційним і новим загрозам міжнародної безпеки. Показово, що після дворічної перерви поновлено практику проведення засідань комісії Україна-НАТО (КУН) на рівні міністрів оборони. Наша країна бере участь у всіх операціях альянсу - в Афганістані (ISAF), Косово (KFOR), Середземному морі ("Активні зусилля"), біля берегів Африканського Рогу ("Океанський щит"). Україна однією з перших серед партнерів цієї політико-військової організації приєдналася до Сил швидкого реагування, а наша рота морської піхоти взяла участь у навчаннях Steadfast Jazz-2013.
Взаємодія не обмежується тільки сферою безпеки та оборони. Традиційною для діалогу Києва й Брюсселя вже стала проблема захисту довкілля. Нещодавно розпочався проект з ліквідації нафтохімічних забруднень на території військових частин ЗС України, а у вересні було підписано імплементаційну угоду про безпечне перезахоронення радіоактивних відходів, що утворилися в результаті виконання військових програм колишнього СРСР. Остання угода має сприяти розв'язанню проблеми екологічної реабілітації територій України шляхом ліквідації сховищ радіоактивних відходів, які виникли в 1960–1990 рр. і законсервовані до сьогодні.
Додамо, що Північноатлантичний альянс також реалізує в нашій країні програму професійного розвитку цивільного персоналу сектора безпеки та оборони України, а також проект підтримки процесу перепідготовки та соціальної адаптації колишніх військовослужбовців. Крім того, альянс створив трастовий фонд з утилізації надлишків боєприпасів, стрілецької зброї та протипіхотних мін, який допомагає Києву знищити надлишки озброєння.
І не випадково багато експертів визнають: взаємодія України і НАТО за президентства Віктора Януковича стала набагато активнішою, ніж за часів Віктора Ющенка.
При цьому ще недавно високопоставлені українські чиновники заявляли, що пріоритетом співробітництва є сприяння Північноатлантичного альянсу проведенню внутрішніх реформ в Україні. "Ми цінуємо допомогу, надану альянсом та його країнами-членами в рамках Річних національних програм співробітництва Україна-НАТО. Йдеться насамперед про реформи в політичній, економічній, військовій, оборонній, правовій сферах і секторі безпеки. Програма має важливий доповнювальний характер у контексті впровадження стратегічного курсу європейської інтеграції України. У досягненні цієї мети роль альянсу значна, оскільки стандарти і в ЄС, і в НАТО практично ідентичні", - розповідав на форумі Україна-НАТО Андрій Олефіров.
Але, підтримуючи Організацію Північноатлантичного договору в його численних миротворчих операціях, Київ у свою чергу вправі розраховувати на допомогу альянсу у важку хвилину. І якщо Річні національні програми співробітництва (так само як і участь у навчаннях, у роботі різноманітних центрів передового досвіду альянсу) розширюють для Києва поле для балансування між Заходом і Росією, то Декларація про доповнення до Хартії про стратегічне партнерство Україна-НАТО 2009 р. - це можливість задіяти політико-військову організацію у випадку економічного та політичного тиску. Серед іншого цей документ передбачає: в разі, "якщо Україна відчує пряму загрозу своїй територіальній цілісності, політичній незалежності або безпеці", на вимогу української сторони може бути скликана КУН.
Передбачений Хартією формат консультацій у рамках Комісії - це насамперед обговорення проблеми. Не більше того. Але й не менше: залучення до обговорення НАТО, найефективнішої і найвпливовішої міжнародної організації в галузі безпеки, - один з інструментів захисту державою своїх інтересів і безпеки, сигнальна ракета для Кремля. Наскільки вона буде значимою для Росії, залежить від того, наскільки серйозно українська влада збирається використати механізм консультацій. "Карта" консультацій може зіграти тільки в тому випадку, якщо російське керівництво зрозуміє: Київ має політичну волю обстояти інтереси української держави з допомогою альянсу та його членів, а не виторговувати в Москви нові принагідні поступки.
Не менш важливо, щоб і НАТО усвідомлювало загрози, які несе російська політика економічного й політичного пресингу як Україні, так і країнам - членам Організації Північноатлантичного договору. І що з того, що НАТО не розглядає Росію як свого противника. Головне - Москва бачить в альянсі ворога.
Нагадаємо, що в документах НАТО закріплено провідне значення стабільного економічного розвитку в забезпеченні міжнародної безпеки. Представники альянсу неодноразово наголошували: економічні проблеми однієї країни становлять загрозу безпеці інших країн не тільки в економічній сфері, а й військово-політичній. Тому імовірно, що рано чи пізно НАТО буде змушене реагувати на російське "примушування до дружби".
Поки що дуже серйозно на позицію альянсу впливає те, які країни зазнають тиску з боку Росії, який інструмент пресингу використовує Кремль, наскільки сама країна - член альянсу здатна протистояти російській політиці "викручування рук". У минулому такі країни, як Литва, Латвія, Естонія, Польща, вже відчували на собі економічний тиск з боку Кремля. Однак Північноатлантичний альянс практично ніяк не реагував на це: представники організації кивали на Європейський Союз, мовляв, це його "поле відповідальності".
Однак позиція НАТО може змінитися, якщо керівництво країн-членів відчує, що політика Росії прямо загрожує кожному окремому члену Організації Північноатлантичного договору. Не слід забувати, що більшість країн альянсу - члени Європейського Союзу. А саме єесівську політику Східного партнерства в Москві сприймають як загрозу геополітичним амбіціям Москви.
Глава Центру глобалістики "Стратегія XXI" Михайло Гончар справедливо звертає увагу на те, що не тільки країни - члени Європейського Союзу залежать від енергоресурсів Росії, а й РФ залежить від ЄС, на ринок якого припадає близько 50% російської торгівлі. А що буде, коли Захід на тиждень або місяць відмовиться від російського газу й нафти? Резерви європейських країн дозволяють це зробити.
Президент Польщі Броніслав Коморовський уже заговорив про необхідність "визначення стратегії західного світу в питаннях не тільки України, а й усіх країн між Заходом і Сходом". У свою чергу генсек НАТО Андерс Фог Расмуссен заявив: якщо Росія тиснутиме на Україну, Грузію і Молдову, які хочуть підписати Угоду з ЄС, то вона порушить підписані нею угоди. "Ми сподіваємося, що й Росія буде вірна принципу, згідно з яким кожна держава має право самостійного вибору. Ми можемо запропонувати таким державам поглиблення співробітництва, у тому числі й у плані безпеки", - сказав генсек НАТО.
Усе це може бути одним із тих непередбачуваних для Кремля наслідків тиску на Україну.