Дисклеймер: тому що людина не така сильна, як сама про себе думає, і тому що вона любить, щоб її дурили. І її підбурює до цього соціум. Який тупішає в геометричній прогресії із зростанням своєї чисельності. «Мудрих народів» в принципі бути не може. Тому що ми — діти, які люблять слухати казки.
Взагалі тема стара і нудна, як антична література. Щойно ви задаєте Гуглу таке питання, у вас вистрибують такі тріади як Маркс—Енгельс—(ой, закреслено), Сократ—Платон—Аристотель…
Першого з останньої вдячне громадянське суспільство стратило за те, що він намагався розвивати у громадян критичне мислення. Суспільство його слухало-слухало, а потім вирішило, що краще дати йому отрути, задовбав своїми повчаннями.
Другий — невдаха в спорті і політиці, шокований обставинами смерті свого вчителя Сократа, зарікся мати справу з громадянським суспільством. І вирішив вішати локшину на вуха тиранам. Які його врешті теж погнали геть поганим віником і навіть продали в рабство за зухвалі теревені.
Аристотель, знаючи вже, чим закінчуються романтичні спроби напоумити народ і владу, тихо з’їхав з просвітництва в мистецтвознавство. Бо мистецтво — штука метафізична. Як людина щось не вміє путнього робити руками, то одразу знати, що митець. Народ і влада до таких блаженних поблажливі.
Відтак красне письменство за віки сильно пообтріпалося, і сильно поступилося місцем красному говорінню. І щоб ви знали, слово «демагог» дослівно означає «навчитель народу». Демагогами ми сьогодні називаємо тих незліченних політико-бюрократичних опаришів, які жирують на темі приналежності до того, чого вони в принципі не могли створити за рівнем інтелекту. Але це вже така урочиста назва.
Кажуть ще про маніпуляторів. Термін «маніпуляція» походить від латинського «manipulare», що означає «працювати руками». У переносному сенсі (у сучасному вжитку) термін «маніпуляція» відноситься до процесу контролю, впливу або керування іншою людиною або ситуацією шляхом хитрості, підступності.
Тут, як кажуть в церкві, «будьмо уважні».
Інтерес до думки інших особин свого виду базується на простих речах. Ви можете отримати рятівну інформацію про імовірну загрозу або навпаки — про есклюзивний доступ до життєво важливого для вас ресурсу. Теоретично на цьому когнітивну історію людства можна було б закінчити, яби не одне «але». Коли Платон сказав, що людина — це безволоса істота на двох ногах, Діоген приніс йому общипану курку. І Платон додав — а, ну і ще з пласкими нігтями.
От я би додав, що це істота, яка загалом не дуже проти того, щоб її дурили.
Обман є невід’ємною частиною динаміки живої природи. Мімікрія, маскування, стратегії виживання. Весь драматизм мистецтва побудований на невідповідності очевидного і сказаного. Причому сказане, всупереч логіці, має пріоритетність перед очевидним.
Ми любимо, щоб нам розповідали казки. Тобто ми з дитинства не те, щоб привчені, але схильні слухати нісенітниці, які щось в нас чомусь тішать. Майже сто років тому батько структуралізму Герман Вольдемар Пропп написав «Морфологію чарівної казки», де є 31 вічний сюжет. Борхес взагалі звів це до чотирьох базових історій.
Справа не в каталогізації технік оповіді. Освічені люди і так це знають. Що абсолютно не заважає їм особисто захоплюватися творами мистецтва, побудованими на вигадках, ілюзіях, обмані, когнітивних спотвореннях. Нащо нам та правда, якщо вона нас не тішить?
І той простий факт, що ніхто не вчиться на своїх помилках, на чужих — тим більше, і що нема ніяких «уроків історії», з яких хтось би зробив практичні висновки, говорить про те, що люди на підсвідомому рівні хочуть обманюватися і страждати від цього. І потім все це оспівувати, як щось величне.
Тема «віктимної поведінки» зараз неполіткоректна. Але, блін, подивіться на себе в дзеркало власної біографії.
Намагання бути у фарватері пропаганди диктується суб’єктивним уявленням про те, що якщо ви обізнані, то ви озброєні. Років сто тому так і було. Але зараз ви можете бути до зубів озброєні стрілецькою зброєю і добре навчені, але вам на голову прилетить щось на порядок важче. Так само і з інформацією. Експертне співтовариство насправді в невеликій мірі складається з відвертих шахраїв. Їх слухають з вищезгаданих причин до того часу, коли ці «шахерезади» вичерпають свої дозволені оповідки і почнуть нести якусь відверту чортівню від себе особисто.
Бажання обману і самообману активізується в період змін світоглядних установок. Періодичність перегляду цінностей, норм і традицій у суспільстві може варіюватися в залежності від різних факторів, таких як культурні, соціальні, економічні та політичні зміни. Не існує однозначної частоти або шаблону, за яким ці процеси відбуваються, але деякі загальні спостереження можуть враховуватися.
Культурні зміни. Зміна цінностей, норм і традицій часто пов'язана з культурними змінами, які можуть відбуватися поколіннями. Молодше покоління може принести нові ідеї та переглянути старі цінності, що призводить до зміни соціокультурного ландшафту. Молодь в цьому тренді може успішно дурити старих, які пускають слину просто від самого вигляду молодих.
Технологічний прогрес. Розвиток технологій може змінювати спосіб, яким ми сприймаємо світ і взаємодіємо з ним. Наприклад, інтернет, соціальні мережі та засоби масової інформації можуть прискорювати поширення нових ідей і сприяти змінам у цінностях та нормах. Телефонне шахрайство — це вже просто мем, але і на нього досі ведуться пенси. Молодші в своєму пароксизмі марнославства викладають фото своїх матеріальних можливостей і точок доступу до них.
Економічні та політичні зміни. Тут, звісно, уряди і президенти — безумовні лідери ошуканства своїх народів. І, як не дивно, не всі вони погані. Просто робота у них така — розповідати втішні казки.
Глобалізація. Зростаюча глобалізація сприяє зустрічі різних субкультур і традицій, що може призводити до зміни у сприйнятті цінностей та норм. Ну, тут кілька відсотків людства розповідає якісь взаємно неприйнятні байки, видаючи це за епохальні тренди, а, наприклад, півтора мільярда китайців навіть не в курсі про ці теревені.
Тепер про саму технологію безкритичності, як воно працює.
Згідно трансактного аналізу Еріка Берна, особистість має три складових — Дорослий — Батько(Матір) — Дитина. (Їх, либонь, можна нарахувати більше, але для зручності три цілком достатньо). Ці сценарії і антисценарії дитина отримує від народження. І коли дорослій людині розповідають якусь історію, вона несамохіть шукає для себе позитивний рольовий відповідник в сценарії.
Наприклад, вам травлять якусь досить примітивну байку, і ви такі, Дорослі, поблажливо це приймаєте, бо зрозуміли, в чому там прикол. Але ключове — приймаєте. І будете обговорювати з іншими, які ви дорослі і розумні, підвищувати самооцінку.
Усе, що активізує в вас опції поведінки Батьків-Матерів, просто автоматично вимикає критичне мислення. Всі ж знають, як найкраще ростити—виховувати—навчати дітей, і спробуйте тільки заперечити.
Масовий інфантилізм — це форма психічного захисту від стресу, такий собі інтелектуальний дауншифтінг, і це нормально. Якщо організм каже, що треба перестати напружено філософствувати, бо закінчиш, як Сократ, а час трохи тупанути, його треба послухати. Женіть страдницьких інтелектуалів від себе геть, як тирани Платона.
Але тут є інший бік справи: дитину дурити легше, і всі батьки це теж чудово знають. Тільки кажуть, що це ж на користь дитині або так прийнято, або не ваше діло. Але ж буває такий вік дитячий, коли сумніви закрадаються. Хоча позитивне підкріплення у вигляді подарунка — ондечки, під ялинкою, під подушкою, в панчосі. Від казки залежить. Оце ми тоді включаємо свою внутрішню Дитину в почуту казку, коли сподіваємося на отримання цілком матеріальної вигоди.
Кажуть, що є люди, яким, щоб справлятися з ситуацією, конче потрібно розуміти, що відбувається насправді — на фронті, в економіці, в держуправлінні, в громаді. Але передусім, звісно, — щодо перспектив у війні. Якщо вони такої інформації не мають, то почуваються невпевнено й розгублено.
Ну, по-перше, це вони так кажуть. Соціально схвалена комунікація — соціологи про це чудово знають. Ті самі люди, коли вони в силу якихось обставин дізнаються, що відбувається насправді, звалюються в глибоку депресію. Це не тільки про війну, я такі історії бачив і задовго до неї. Тобто людина в цьому прискіпливому дізнаванні хоче підкріплення свого казкового сценарію, де її роль вже самовизначена. Ну, хоче — має. І тут люди такі, овва, ми ж не цього хотіли, а вже пізно. От скажіть самі собі, нащо вам це «насправді», якщо ви не знаєте, як з ним дати собі раду? Хочете інстинктивно отримати якусь конкурентну перевагу? В чому? В подорожі на цвинтар ілюзій?
Як співвідносяться ці дві категорії в суспільстві? У нас є висока поляризація і дуже низька суспільна довіра. Любителі самообману і шукачі правд — таке враження, що вони скрізь, але це неправда. Узагальнюючи явище можна говорити про рефлексії, ресентименти і все таке інше, на що потрібен певний вільний час. Як казали наші предки, «дурна голова ногам покою не дає». От, наприклад, коли починаються городи, інтернетних психозів завжди різко меншає. На осіннє копання картоплі теж видно явні ознаки суспільного оздоровлення, але не надовго.
Я навмисне не говорив нічого детального про різних аферистів. Їхні схеми ошуканства ще простіші, ніж казки. Але вони «заводяться» в суспільстві на потребу самого суспільства. Навіть якщо воно пафосно це заперечує.
Не приходить до вас (чи до них) персонально якийсь демонічний персонаж, і чарівними звуками заманює вас, наївних і невинних, в якийсь інформаційний блуд, мов той Гамельнський щуролов. Суспільство їх породжує, обирає, аплодує, тупо слухає і киває гривами, махає хвостами. А потім верещить, що його завели «не туди».
Є кілька міфів про соціум, який років двісті намагаються натягнути на реальність, як сову на глобус. Людство — це не мурашник і не вулик. В ньому порядку ніколи не було і не буде. Це така чудернацька мутація живої природи, при якій відхилення від базових потреб організму, включно з мисленням і мовою, стали успішними стратегіями видового виживання.
Упорядкованість, системність, раціональність є потребою психіки до того часу, доки їй не стає нудно, а це настає дуже швидко. Творчий хаос і романтичний безлад також тривають лише доти, доки хтось за це платить, не обов’язково грошима. Історія людства однак показує, що хаос і безлад, який ми тепер називаємо різними прогресивними словами, притаманний людині. Щойно вона бачить спроби побудови уявної правильної держави Платона, як починається бунт.
Абсолютну більшість інформації людина сприймає суб’єктивно, тенденційно і безкритично. Але якщо ви будете автоматично спершу ставити усе це в «лапки», то буде вам щастя, бо найбільші дурниці верзуться з серйозним виразом обличчя.