«Задобрювання» тарифами обертається проти населення

Розмови про реформування житлово-комунального господарства вже дуже набридли пересічним громадянам. Ми увесь час щось декларуємо і приймаємо (закони, програми, концепції), а ситуація стоїть на точці замерзання: тарифи зростають, якість і надійність наданих послуг знижується. Незмінним залишається лише роздратування, здивування і безсилля громадян стосовно того, що діється у цій сфері.

Чому ж це відбувається? І чи не є ця сфера якимось зачарованим колом, із якого вибратися неможливо? Прийшовши на роботу у Комітет із питань житлово-комунального господарства і вивчивши ситуацію в галузі, я теж неодноразово запитував себе про це. Адже коли подивитися на чинну нормативну базу і проекти законодавчих актів, то усе нібито розвивається у правильному напрямку, але, на жаль, це нічого не змінює в оточуючій нас дійсності — галузь продовжує деградувати.

На сьогодні в ЖКГ накопичилося безліч серйозних проблем, вирішити які косметичними методами вже неможливо. Необхідно докорінно ламати підходи і принципи реформування галузі, по-іншому вибудувати пріоритети в її розвитку. Фактично необхідно створити несуперечливі моделі функціонування окремих секторів, які належать до сфери ЖКГ, реалізація яких дозволила б виправдати очікування суспільства — забезпечити прийнятні умови його життєдіяльності.

Починаючи з весни цього року комітет сконцентрувався на вирішенні цього завдання. Ми спробували по-новому, десь «по-капіталістичному» подивитися на процеси, які відбуваються у сфері житлово-комунального обслуговування, виявити причини гальмування її розвитку, концептуально визначитися, що і як необхідно робити, обговорити своє бачення і підходи до реформування з громадськістю і розпочати реалізацію поставлених завдань. Багато в чому нас надихало і те, що наші наміри і дії збіглися з намірами президента й уряду навести лад у ЖКГ.

Усе літо ми напружено працювали над цілою низкою програм — це і питання регулювання діяльності суб’єктів ЖКГ, і аналіз найефективніших форм власності й інституціональної структури підприємств галузі, і питання проведення комплексної реконструкції кварталів застарілого житлового фонду, і створення ефективних об’єднань співвласників житла, і енергозбереження, і організація збирання і переробки побутових відходів. Розповісти про все це в одній статті просто неможливо.

Тому сьогодні я хотів би зупинитися на одній із перелічених програм, яка є визначальною для розвитку всього житлово-комунального комплексу, — на удосконаленні системи державного регулювання суб’єктів природних монополій у ЖКГ.

Відразу зазначимо, що, на відміну від електроенергетики, регулювання природних монополій у ЖКГ в економічному розумінні цієї функції практично відсутнє. Тобто відповідно до законодавства воно існує, але організоване в такий спосіб, що окремі сегменти ринку взагалі не регулюються, а деякі — імітують регулювання. Наприклад, тарифи на теплопостачання, водопостачання і водовідведення для регіональних підприємств-монополістів, котрі перебувають переважно в муніципальній власності, установлює місцева влада, яка, з одного боку, є власником цих підприємств, а з іншого — прагне задовольнити очікування жителів свого регіону мати якомога нижчі тарифи на житлово-комунальні послуги. Останнє має вирішальний вплив на підходи, які використовуються при формуванні тарифів.

При цьому теоретично законом установлено таке: що якщо регулюючий орган установлює тариф, який не покриває обгрунтовані витрати підприємства на виробництво і надання певних послуг, то цей орган зобов’язаний відшкодувати підприємству втрати, завдані внаслідок заниженого тарифу, за рахунок своїх джерел (у нашому випадку — місцевого бюджету). Ще раз повторюю — теоретично. Оскільки орган місцевого самоврядування призначає керівника підприємства, тим самим позбавляючи його можливості вимагати від цього органу місцевого самоврядування виконання закону — компенсації втрат підприємства, пов’язаних із заниженим тарифом.

До цього слід додати таке:

— органи місцевого самоврядування професійно не готові до регуляторної діяльності і лише фрагментарно забезпечені необхідною нормативною і методологічною базою;

— держава позбавлена можливості реально контролювати дії місцевої влади з регулювання діяльності суб’єктів природних монополій. Тобто, у принципі, спостерігати за цим процесом держава, звісно ж, може, але застосовувати якісь санкції до тих, хто здійснює регулювання на місцевому рівні, або до підприємств-монополістів у сфері ЖКГ не може — у законодавстві це не закріплено.

Зрозуміло, що за таких умов говорити про «економічно обгрунтовані тарифи» не доводиться. У результаті тарифи на теплопостачання, водопостачання і водовідведення у різних регіонах України значно різняться один від одного і покривають фактичні витрати підприємств, котрі працюють у цій сфері, від 30 до 100% залежно від регіону. При цьому необхідно врахувати, що місцева влада широко використовує практику «задобрювання» населення і при формуванні тарифу намагається перекласти основне навантаження на промислових споживачів. Так, в окремих регіонах, зокрема в Криму, тарифи для промислових споживачів у три-чотири рази перевищують тарифи для населення. В усьому цивілізованому світі усе відбувається з точністю до навпаки — оскільки витрати підприємств на забезпечення населення теплом і водою значно вищі, ніж витрати на забезпечення тими ж благами промислових підприємств, тарифи для населення значно вищі, ніж для промспоживачів.

Такий стан справ формує небезпечні тенденції.

1. Підприємства ЖКГ, існуючи на тарифи, нижчі собівартості виробництва, по-перше, «влазять у борги» (перед банками, постачальниками енергоресурсів, із зарплат) і, по-друге, заощаджують на чому тільки можливо і неможливо (поточних ремонтах, профілактичних заходах, приладах обліку тощо). Про модернізацію, технічне переозброєння, впровадження енергозберігаючих технологій, звичайно, вже не йдеться.

2. Підприємства ЖКГ цілком позбавлені інвестиційної привабливості і не можуть залучати кредитні кошти для реалізації програм розвитку. Як можна забезпечити повернення вкладених коштів і оплату відсотків за кредитами, якщо підприємства буквально «обвішані» боргами, працюють на застарілому неефективному устаткуванні, не мають можливостей покривати видатки на своє існування за рахунок тарифу?

3. Промислові споживачі житлово-комунальних послуг дедалі частіше замислюються про перехід на автономне тепло- і водопостачання, яке навіть з урахуванням початкових витрат набагато вигідніше, ніж сплачувати ірреальну ціну за, як правило, неякісні і ненадійні послуги. Додамо, що сьогодні вже не тільки замислюються, а й переходять. Якщо цю тенденцію не зупинити, ми отримаємо збільшення витрат підприємств тепло- і водопостачання на одиницю виробленої продукції (наданої послуги). Обсяги споживання значно зменшаться, витрати залишаться практично на тому самому рівні. А це ще більше ускладнить сформовану ситуацію.

4. Ну і, нарешті, найважливіше. Об’єкти водо-, теплозабезпечення і водовідведення зараз у такому технічному стані, який не тільки виключає ефективну діяльність, а й украй небезпечний для суспільства. Можливість виникнення великих системних аварій, котрі можуть призвести до серйозних екологічних і соціальних проблем, зростає експоненціально.

Заморожувати поточну ситуацію з регулюванням діяльності природних монополій у ЖКГ означає приректи на провал і решту програм з реформування цієї ключової для суспільства галузі.

Тариф є основним регулятором економічної активності суб’єктів господарювання. Якщо ми й далі регулюватимемо його як сьогодні, особливо для природних монополістів — підприємств, які працюють у сфері теплопостачання, водопостачання і водовідведення, то знищимо житлово-комунальну сферу. Роками утримувати тарифи нижче обов’язкових витрат на надання житлово-комунальних послуг і забороняти відключення неплатників — просто злочин, насамперед стосовно суспільства.

Необхідно врегулювати і питання ліцензування у сфері водопостачання і водовідведення, запровадити ліцензії на діяльність з виробництва, транспортування і постачання тепла. Це дасть змогу контролювати технічний стан і фінансове становище відповідних підприємств ЖКГ, своєчасно приймати щодо них необхідні рішення і, як результат, підвищити якість і надійність послуг, наданих споживачам.

Виходячи з цих реалій було ухвалено рішення про підготовку Концепції державного регулювання діяльності водо-, тепло, газо-, електропостачання і водовідведення у сфері ЖКГ, що її розробив комітет за участю міністерств і відомств України і передав на узгодження в уряд України.

Цією концепцією передбачається посилення ролі держави при регулюванні діяльності суб’єктів природних монополій у житлово-комунальній сфері. Пропонується перейти до моделі, за якої повноваження з регулювання водо-, тепло-, газо-, електропостачання і водовідведення передадуть Національній комісії регулювання електроенергетики України — органу, який має більш як десятирічний досвід виконання функцій регулювання в електроенергетиці, кваліфікованих фахівців, котрі володіють світовим досвідом здійснення регулювання в енергетичній сфері.

Зрозуміло, що цілком перенести підходи і механізми, використовувані для регулювання тарифів у електроенергетиці, на регулювання підприємств тепло- і водопостачання — нереально. Останніх дуже багато в Україні, причому діяльність кожного з них має свої особливості. Тому концепцією передбачається посилення територіальних підрозділів НКРЕ України, створення на їхній базі юридичних осіб, зміцнення їхнього кадрового складу відповідними спеціалістами. У свою чергу, центральні органи виконавчої влади у відповідних сферах зможуть сконцентрувати свої зусилля на формуванні політики і стратегії розвитку відповідних галузей, визначенні пріоритетів інвестиційної політики, затвердженні інвестиційних програм, фінансування яких забезпечуватиметься за рахунок тарифів і залучення бюджетних коштів.

На наш погляд, реалізація цієї концепції дасть можливість підприємствам житлово-комунальної сфери реанімуватися, стати інвестиційно привабливими, істотно підвищити якість і надійність послуг, які надаються споживачам.

P.S. Автор не хоче здаватися наївним ідеалістом і тому не може не зазначити, що складне технічне і фінансове становище підприємств ЖКГ, напевно, не є гальмом для різного роду зловживань, як-от: фінансування непрофільної діяльності, закупівель за завищеними цінами, хамства щодо споживачів. Слово «напевно» використовується лише для того, щоб підкреслити: сьогоднішній статус Держжитлокомунгоспу припускає лише гіпотезування, але зовсім позбавляє його реальних механізмів контролю діяльності монополістів і захисту прав споживачів.

Але це тема окремої розмови.