Весняні громи над Хмельницьким

Воістину, в тихому болоті чорти водяться. Хмельницька область, мирна і спокійна, ні-ні та й прогримить на всю країну. В буквальному сенсі. Як ось минулої суботи — 13 березня (дата, мабуть, така — нічого доброго від неї чекати не доводиться). Сніг падає, серце радіє, а тут на всю околицю — тра-та-та-та-та!

Обласному центру, особливо його Дубівському мікрорайону, взагалі-то до таких звуків не звикати. По-перше, тут живе чимало військових. По-друге, неподалік міста — полігон Академії державної прикордонної служби. По-третє, з вікон і балконів висотних житлових будинків добре видно базу боєприпасів, складованих у приміському селі Грузевиці.

Саме звідти в суботу, 13-го, і долинуло щось схоже на автоматні черги.

Насправді там, на підприємстві Міністерства промислової політики «Укроборонсервіс», внаслідок пожежі здетонували боєприпаси. Вибухнули снаряди малого калібру розривної дії, які використовують в авіації. Один працівник підприємства отримав легкі осколкові поранення ноги і був шпиталізований. До 16 години півсотні еменесників ліквідували пожежу. «Загрози для населення немає», — заспокоїли вони всіх уже з всеукраїнських телевізійних екранів.

Чому ж час від часу мирне населення все ж таки опиняється перед загрозою?

Хмельниччина за часів СРСР була нашпигована ракетами з ядерними боєголовками та збройними арсеналами по саму зав’язку. Самостійна Україна роззброїлася, ядерні боєголовки вивезли. А ось Хмельницька атомна електростанція, природно, нікуди з області не поділася. Після 11 вересня 2001 року на ній стали регулярно проводити антитерористичні навчання. Такі «ігри», до яких залучалася військова та пожежна техніка, сотні військовослужбовців, правоохоронців, працівників Служби безпеки, чиновників та атомників тощо, безумовно, були потрібні, аби вигострити навички запобігання імовірним терактам. Проте ніхто впритул не помічав, що терористові для диверсії не знадобилося б пробиратися на територію АЕС, яка суворо охороняється. Досить було б утертися в довіру до місцевої шпани, і вона запросто кого завгодно провела б у розташування 439-ї артбази боєприпасів — за якихось шість кілометрів від Хмельницької АЕС. А вже там влаштувати диверсію на арсеналі реактивних боєприпасів для систем «Град» та «Ураган», радіус дії яких становить, відповідно, до 21 та до 70 кілометрів, не становило б великих труднощів. А що ні військовий персонал, ні тим більше мирне населення навколишніх сіл та райцентру Славута (у критичній ситуації тут підлягатиме евакуації майже 30 тисяч чоловік) не готові до розвитку таких подій, яскраво продемонструвала пожежа 6 травня 2005 року на 47-му арсеналі головного ракетно-артилерійського управління Збройних сил України, розміщеному неподалік.

І, хоч ту пожежу ліквідували професійно й швидко, тодішній міністр оборони Анатолій Гриценко пообіцяв артбазу поблизу ХАЕС ліквідувати, а решту збройових складів у краї — інвентаризувати.

Сказано — зроблено. Правда, не зовсім вклалися в терміни, але сам факт усунення загрози в часи загальної розхлябаності й нехлюйства не може не тішити.

Хоча причин для самозаспокоєння немає. Адже умови, в яких на складах в області зберігаються боєприпаси, задовільними можна назвати, лише міцно заплющивши очі. Щоб не побачити доброго десятка не вжитих, але конче необхідних заходів безпеки. Та для цього потрібно не лише їх бачити, а й мати щонайменше кількадесят мільйонів гривень — для приведення правил зберігання боєприпасів до нормативних вимог. І ця колосальна сума одразу ж відбиває охоту розвивати тему.

Але «позаштатні» ситуації, які продовжують траплятися, примушують повертатися до проблеми знову й знову. Десятки літ лежать снаряди, бомби, ракети тощо в сховищах, на складах, відкритих майданчиках — і, слава Богу, поки що все гаразд. Але в тому то й річ, що надто часто останніми роками на арсеналах виникають позаштатні ситуації. І надто дорого коштують вони і країні, і бюджету, і громадянам, котрі мали нещастя колись поселитися поблизу, й гадки не маючи, яке небезпечне сусідство отримують.

Обласна влада готує чергове звернення до Кабміну. І напевне ж отримає відповідь — про плани з утилізації зброї, розроблені графіки вивезення небезпечних запасів тощо. Проте хотілося б, аби за відповіддю таки йшли конкретні дії. Бо, як стверджують народні прогностики, грім на голе дерево — дуже небезпечна прикмета.

Людина і зброя сусідують завжди. Питання лише в одному: щоби зброя завжди була під контролем.