Уже ніхто нікуди не йде

Нині Україна та США забавно схожі: в обох країнах президентські вибори відбудуться майже одночасно: у нас 31 жовтня, у них 5 листопада. І для нас, і для них ситуація в Іраку є невід’ємною частиною боротьби за голоси виборців: для них вирішальною, для нас - непрямою, але однаково досить відчутною.

Запитання «Що наші хлопці роблять в Іраку?» незручне й неприємне і для Ющенка, і для Януковича. Особливо, коли пригадати, що парламентські фракції обох голосували «за» направлення українських солдатів до Іраку (правда, «Наша Україна» віддала за це рішення трохи менше половини голосів, «Регіони України» проголосували повністю). А тепер, коли Ірак охоплений черговим кривавим повстанням прибічників радикального шиїтського лідера Моктади Аль-Садра, безпека українського контингенту знову стає однією з козирних карт у внутрішньополітичній боротьбі, нікому з кандидатів не хочеться відповідати за можливі втрати наших миротворців в Іраку. Більше того, США як головний апологет демократичних прав і свобод у Східній Європі, схоже, на знак подяки за рішення Л. Кучми направити контингент до Іраку, практично заплющили очі на українські вибори. Цього тижня Віктор Ющенко сказав, що не можна встановлювати демократію в Іраку за рахунок ігнорування дотримання демократичних норм в Україні, у зв’язку з чим заявив: у разі обрання його президентом виведе контингент з Іраку. По суті, Ющенко випередив Януковича, котрий першим почав висловлювати боязке невдоволення з приводу іракської місії українських військових. Прем’єр Янукович протягом останніх місяців заявляв про необхідність скорочення контингенту, про своє особисте неприйняття іракської операції. Але водночас жодного разу під час парламентських голосувань про виведення шостої бригади з Іраку його фракція не підтримала голосами миролюбні ініціативи опозиції й одночасно передвиборну риторику свого ж політичного лідера.

Взагалі сьогодні підтримувати нашу місію в Іраку - воістину моветон для кандидатів, оскільки виборець у масі своїй за цей рік так і не усвідомив - які ж конкретні вигоди для нього принесла іракська операція українських військових? Наймасштабніша, до речі, після радянського вторгнення в Афганістан. От наш Президент неначебто знову перед Заходом весь у білому. От хлопці-миротворці обстрілялися по-серйозному та й заробили грошенят у сім’ї, котрі зроду-віку не бачили таких зарплат, до речі, найменших у всій багатонаціональній дивізії. От ще - контракт один в Іраку отримали бізнесмени на паях з іноземцями. Ну неначебто й країна причетна до такої великої і важливої справи, як боротьба з тероризмом і демократизація Іраку.

З іншого боку - сім трун, які прийшли звідти в конкретні українські родини, близько двох десятків поранених і, за визнанням спецслужб, небезпека терористичних актів на території України, що значно зросла.

Попри все це, зараз міністру оборони США Доналду Рамсфелду, котрий прилетів до Криму, напевно, особливо хочеться почути від Президента Кучми й міністра оборони Марчука слова про те, що наша присутність в Іраку не стане дешевою розмінною картою в нашій же передвиборній боротьбі, що ротація шостої бригади пройде за планом і що Україна не збирається йти з Іраку раніше обумовлених термінів незалежно від певного іракського форс-мажору, а саме захоплення заручників неконтрольованими терористичними угрупованнями, які заполонили країну.

Офіційний Київ у свою чергу, хоче почути від Рамсфелда будь-яку, але конкретну дату, що регламентувала б перебування українських військ у незалежній (нехай формально) країні. Того ж, судячи з недавніх заяв Олександра Кваснєвського, від американців хочуть почути й поляки, котрі командують багатонаціональною дивізією Південь -Центр. Союзники США, схоже, відверто втомилися від невизначеності терміну свого перебування в Іраку й особливо від того постійного хаосу, із якого американцям не вдається вивести окуповану країну.

Насправді те, що нині відбувається в Іраку взагалі й у зоні відповідальності українського контингенту - у провінції Васіт зокрема, справді вимагає чітких відповідей на запитання: «Навіщо?» й «Допоки?». Після передачі 30 червня владних повноважень місцевим органам формально українська бригада вже не несе цілковитої відповідальності за безпеку в провінції, та й немає необхідності в її цілковитому контролі силами українського контингенту. Водночас саме на півдні, у зоні відповідальності багатонаціональної дивізії Південь-Центр, зараз ідуть надзвичайно важкі бої з бойовиками армії Магді. Причому коаліційні сили воліють в них не особливо втручатися, надавши право втихомирювати збурених шиїтів місцевим силам безпеки й самим американцям. Про те, як це відбувається, засвідчує бодай кількість загиблих у бойових сутичках. У самій столиці провінції Васіт Ель-Куте, де бойовики напали на будинок муніципалітету, поліцейські дільниці й казарми Нацгвардії, у результаті боїв за останні дві доби загинули десятки іракців. За даними глави департаменту охорони здоров’я провінції Фалаха Аль-Баїрмана, 72 чоловіки загинули й 148 поранені. Вертолітному обстрілу з повітря піддано центральний квартал Ель-Кута Шаркія. Підрозділи шостої ОМБР, за даними «ДТ», лише забезпечували висування в місто американських частин спеціального призначення, узявши під контроль найближчий від базового табору «Дельта» міст через річку Тигр. Безпосередньо в бойові дії українські миротворці тепер воліють не вплутуватися. Буквально кілька днів тому один із патрулів 62 батальйону в районі завжди неспокійної Ас-Сувейри потрапив у чергову засідку - поранення від вибуху закладеного фугасу отримав український солдат. Командування Сухопутних військ повідомляє, що вогнем у відповідь нападаючих бойовиків знищили. Водночас базовий табір шостої ОМБР «Дельта» було піддано неприцільному мінометному обстрілу: чотири міни впали в районі ангарів аеродрому, але цього разу обійшлося, на щастя, без втрат.

Не вельми давно закінчила свою місію і посилена рота шостої ОМБР, котра контролювала 142-кілометрову ділянку іранського кордону. Нині її охороняють іракські сили безпеки. Отже, якщо ми не воюємо із знову повсталими бойовиками армії Магді та якщо результати всієї нашої хваленої миротворчості в своїй зоні відповідальності залежать від відносин того самого шейха Аль-Садра з іракською владою й американською армією, то ЩО Ж МИ РОБИМО В СЬОГОДНІШНЬОМУ ІРАКУ?

Виразних відповідей на більшість із цих запитань, принаймні українські журналісти, не одержали. Можливо, Доналд Рамсфелд під час кримських переговорів дав їх Президентові України Леоніду Кучмі й міністрам оборони та закордонних справ - Євгену Марчуку й Костянтину Грищенку. Під час прес-конференції з’ясувалося: ніякої визначеної дати виведення українських військ із Іраку немає. А скорочення контингенту, про яке недавно казав Віктор Янукович, можливе, але буде воно незначним і в рамках реструктуризації сьомої бригади, котра наприкінці вересня – на початку жовтня змінить шосту, яка перебуває в Іраку. Домовившись, сторони запевнили присутніх у тому, що сьома бригада складатиметься не менше як із трьох батальйонів. А значить її чисельність не вельми відрізнятиметься від дозволеної українським парламентом квоти в 1800 чоловік і не буде істотно меншою, ніж нинішня кількість українських миротворців, які перебувають у провінції Васіті і становлять контингент у 1650 штиків.

Американський міністр оборони висловив глибоку вдячність керівництву України, котра, будучи єдиною країною, яка не є членом НАТО, направила найбільший за чисельністю контингент до Іраку. У свою чергу Президент України повідомив: курс Києва на «європейську та євроатлантичну інтеграцію залишається незмінним». Цікаво, чи був би Президент таким категоричним, якби поруч із Рамсфелдом сидів Сергій Іванов - його російський колега?..

Як видно, натхненний твердістю і рішучістю діючого українського Президента стосовно непорушності української присутності в Іраку, пан Рамсфелд із полегшенням зітхнув, отримавши, не виключено, запевнення в тому, що антикоаліційна риторика, присутня принаймні у виступах кандидата від влади, не має нічого спільного з реальними намірами й діями цієї самої влади. У свою чергу американський гість усім своїм виглядом підкреслював: він не має наміру публічно обговорювати жодне інше питання. Виняток було зроблено лише для проблем воєнної реформи. З приводу того, як вона в нас реалізовується, Рамсфелд висловив захоплення. Його український колега Євген Марчук, котрий знає про процес перебігу реформи трохи більше, стримано й багатозначно зауважив, що воєнна реформа, яка проводиться зараз, є «складним, болючим і політично небезпечним процесом, але від нього нікуди не подітися».

Стосовно інших тем, таких, як Косово, Грузія, вибори в Україні та явний політичний крен Києва в бік Москви, то про них пан Рамсфелд говорити не захотів, уточнивши, що перші дві під час переговорів не обговорювалися, а дві інші - особиста справа України. Після зустрічі в Криму міністр оборони США виїхав до Пітера вирішувати особисті справи Америки та Росії.