УКРАЇНСЬКІ «МЕТАЛІСТИ»

Порівнювати нафтовий бізнес і металургію — справа невдячна. У металургії прибуток від продажу сировини набагато менший, а витратна частина на виробництво готового продукту набагато більша. І все ж чормет для українських фінансово-промислових груп є тим самим, чим у Росії нафтовидобувна галузь. Відмінність полягає лише у тому, що поділ української «металургійної нерухомості» пройшов спокійніше, а подібність зводиться до того, що зростання виробництва в останні півроку відзначається й у російській «нефтянке», і в українській «магнітці».

Сировинні ресурси та їх первинна переробка завжди привертали увагу не лише держави, а й бізнес-еліти.

У становищі, коли економіка країни не здатна виробляти конкурентоспроможну продукцію кінцевих переділів, сировина через її найбільш суттєвий експортний потенціал стає визначальним продуктом.

Так, країни Африканського континенту живуть за рахунок експорту нафти, руди, коштовних металів; Росія — за рахунок вивозу нафти, газу, металів; Україна — фактично за рахунок металів і хімічної продукції.

Через найбільш гострий інтерес до виробництв, які випускають ліквідну продукцію, приватизація державних підприємств нафтового та металургійного ланцюжка фактично в усіх розвинених країнах, включаючи Росію, супроводжувалася найгучнішими скандалами.

В Україні ж місцеві компанії приватизували підприємства гірничо-металургійного комплексу (ГМК) не лише без прямої участі іноземного капіталу, а й на подив спокійно і без гучних скандалів.

У ГМК сьогодні працюють близько 670 компаній, понад 38 володіють пакетами й пакетиками акцій того чи іншого заводу, а сім входять у TOP-100, причому «Індустріальний союз Донбасу», «Інтерпайп», «Приват Інтертрейдинг» перебувають в першій десятці рейтингу.

Половині із шести метзаводів — «Криворожсталь», «Азовсталь», «МК ім. Ілліча», «Запоріжсталь», «Алчевський МК», «Дніпровський МК ім. Дзержинського», що входять за рейтингом Metal Bulletin у першу сотню найбільших світових виробників металу, керують чи мають акціонерну участь крупні українські промислово-фінансові групи.

Для порівняння: на українському нафторинку, у т.ч. у нафтовидобувній і нафтопереробній промисловості, працюють близько 4280 компаній. Лише 15 є власниками видобувних чи переробних підприємств і лише двоє з них ввійшли в першу сотню найкрупніших українських підприємств.

Симбіоз держави, яка дозволила провести економічний експеримент у ГМК, і приватних структур, що володіють прогресивнішим менеджерським складом, ніж самі заводи, привів до того, що базова сировинна галузь української економіки стала оживати, попри застарілий сортамент продукції, втрачені ринки збуту, антидемпінгові розслідування, енергоресурси, що дорого коштують, надлишкові потужності, зношене устаткування. Торік при загальному збільшенні валового продукту на 6,1% у металургії він виріс на 20,7%.

Століття, що минуло

Останній рік минулого століття подарував українським металургам надії, підкріплені реальною динамікою.

Приміром, якщо 1998 року лише шість заводів збільшили виробництво чавуну, то в 2000-му їх було вже 11, а темпи зростання на «Криворіжсталі» становили 31,9%, Макіївському МК — 34,6%, МЗ ім. Петровського — 51,1%, Краматорському МЗ — 68,5%. За показниками темпів зростання виробництва цього металу Україна (11,7%) не тільки випередила світовий рівень (6,5%), а й російський (11,2%). Загальна виплавка чавуну в обсязі 25,7 млн. тонн становила абсолютний рекорд за останні п’ять років. Ще обнадійливішими є показники виплавки сталі, основними виробниками якої є «Криворіжсталь» (6,1 млн. тонн), «МК ім. Ілліча» (5,5 млн. тонн), «Азовсталь» (4,3 млн. тонн) і «Запоріжсталь» (3,9 млн. тонн). Торік темпи зростання виробництва сталі в Україні становили 16,1%, у Росії — 14,7%, у світі — 7,5%.

Виробництво готового прокату 2000 року збільшилось на 13,45%, та росіяни зуміли збільшити його виробництво на 14,7%.

Ці цифри свідчать про деякі особливості, які з’явилися торік і отримали продовження в нинішньому.

Приміром, при загальному збільшенні виплавки чавуну його експорт 2000 року скоротився на 16,6%, що свідчить про пожвавлення внутрішнього ринку. У той самий час експорт готового прокату зріс на 74,4%, що знову ж свідчить на користь українських МК — експортна номенклатура стала переходити з галузі заготівель і «напівфабрикатів» в галузь затребуваного готового прокату. Приміром, 2000 року, за даними Держкомстату, було експортовано готового прокату на 588 млн. долл. більше, ніж 1999-го, а зростання експортних продажів у вартісному вираженні збільшилось на 9,8% порівняно з «напівфабрикатами». За даними «Метал Експерт», внутрішнє споживання готового прокату теж зросло — українська промисловість торік спожила 4,8 млн. тонн, або 18% прокату вітчизняного виробництва, що перевищило на третину показники попереднього року.

Торішні позитивні тенденції проте були скептично оцінені експертами, але оптимістично самими виробниками.

Результати торішньої роботи були закріплені в першому півріччі 2001-го. За шість місяців виробництво чавуну збільшилося на 105,6%, прокату — 113,3%, сталі — 110,1% (див. таблицю).

Одночасно металурги забили тривогу з «сировинного питання» — залишок брухту чорних металів на складах меткомбінатів скоротився на 437 тис. тонн, у зв’язку з чим, приміром, губернатор Запорізької області взагалі заборонив вивіз брухту за межі свого регіону.

Причинно-наслідкові зв’язки

Як зазначають самі металурги, торішній початок зростання виробничих показників став можливим з трьох причин.

По-перше, для українського металу, як для експортного товару, важливим залишається пожвавлення світового ринку, на якому дефіцит чорних металів, за даними Міжнародного інституту металів, торік становив не менше ніж 6,2 млн. тонн. За січень—травень 2001 року, за даними Української асоціації підприємств чорної металургії (УкрАПЧорМет) було експортовано металургійної продукції на 2,81 млрд. дол., у той час як за аналогічний період минулого року на $2,54 млрд. Хоча окремі фахівці зазначають, що це сталося насамперед за рахунок збільшення вартості, а не обсягів експортної продукції. «Експорт в абсолютних показниках (тис. тонн) у першому півріччі поточного року знизився, що пов’язано і з антидемпінговими розслідуваннями в країнах — імпортерах української продукції, і з ціною на наш метал, що дорожчий російського», — говорить Валерій Ноздрачов, заступник виконавчого директора УкрАПЧорМет.

По-друге, збільшенню випуску продукції сприяв проведений у ГМК економічний експеримент, завдяки якому був зменшений податковий тиск (податок на прибуток з 30% зменшений до 15%) і утворені вертикально інтегровані компанії (приміром, на «Криворіжсталі»). За перші шість місяців 2001 року за умов експерименту металурги отримали 225,424 млн. грн. додаткового прибутку.

Хоча Василь Юрчишин, керівник дослідницьких програм Агентства гуманітарних технологій, вважає, що такого експерименту на окремих метпідприємствах не досить. «Пільги, надані галузевим підприємствам, внаслідок економічного експерименту в ГМК, апріорі можуть бути лише негативними. Пільги руйнують макроекономічне середовище, а також призводять до додаткових антидемпінгових розслідувань. Доводиться надто багато сил і коштів витратити на те, щоб довести необхідність запровадження пільг не в Україні, а за кордоном, де їх розглядають як елемент демпінгу. Взагалі, необхідно знижувати податки й проводити лібералізацію ринку загалом, а не на прикладі окремих підприємств», — каже В.Юрчишин.

А в управлінні металургійної промисловості Мінпромполітики України до «мінусів» економічного експерименту в гірничо-металургійному комплексі України віднесли те, що підприємствам галузі не наказують в обов’язковому порядку спрямовувати додатково виручені від експерименту гроші на технічне переозброєння, впровадження високих технологій та підвищення екологічної безпеки виробництва.

По-третє, неозброєним оком можна помітити пожвавлення споживчого попиту на метал українськими машинобудівними підприємствами. Тому, вважає В.Ноздрачов, «сьогодні економічний експеримент у ГМК слід було б впровадити в машинобудування та інші галузі споживання металу, що привело б до пожвавлення всього промислового виробництва — від виробництва сировини до випуску кінцевої продукції».

Так само вважає і Гліб Вишлинський із Міжнародного центру перспективних досліджень: «З нашої точки зору користь для суспільства від такого штибу експерименту в ГМК дуже низька, оскільки чорна металургія виробляє ліквідну продукцію, про що свідчать обсяги прибутку меткомбінатів. Більш того, металургія усе ж випускає сировину, а не кінцевий продукт. Отже, краще пільги було надати тим самим машинобудівникам чи виробникам програмного забезпечення».

Актуально це й у зв’язку з тим, що зовнішні ринки для вітчизняної металургії закриваються. Приміром, квоти постачань українського прокату в країни ЄС на цей рік скоротилися до 263,6 тис. тонн. У США введені квоти на ввіз товстого листа й феросилікомарганцю. У Канаді і Колумбії введені мита на ввіз арматури та гарячокатаного товстого листа. У Росії введений ПДВ проти всього спектра української металургійної продукції.

Та в металургів залишаються і внутрішні проблеми. Приміром, улітку відчувалася напруга з постачанням газу, чого не було протягом останніх 20 років. Так, навіть вже оплачені обсяги газу в липні місяці не надходили на МК ім. Ілліча. «Основною проблемою для металургів залишається відсутність оборотних коштів на модернізацію та відновлення основних фондів, зношених на окремих підприємствах на 90% і надвисокі тарифи на перевезення продукції залізничним транспортом», — вважає В.Ноздрачов.

Проблему оборотних коштів допомагають вирішувати заводам металотрейдери, найуспішніші з яких стали власниками чи співвласниками металургійних заводів.

Не важко здогадатися, що більшість компаній, які торгують металом, розташовані в Донбасі. Донецька область є не лише колискою української металургії, а й родоначальником перших приватних фірм і володаркою ноу-хау в галузі обороту сировина—метал—гроші—сировина.

У зв’язку з тим, що в Дніпропетровській області також зосереджена значна частина металургійних виробничих потужностей, і завдяки протекції високих держчиновників Дніпропетровщина також стала оплотом українських «металістів».

Є на ринку компанії металотрейдери і з інших регіонів, зокрема з Харкова («УкрСиббанк») і Києва («Метал-холдинг»).

На сьогодні інтереси приватних компаній на окремих металургійних підприємствах настільки тісно переплелися, що споконвічне протистояння переросло якщо не в справжнє, то принаймні в ситуативне співробітництво.

«Донбас корпорейшн»

Донецьк, так само як і Дніпропетровськ, є найбільшим центром не лише металургійної промисловості, а й концентрації фінансово-промислових груп, які працюють у сфері чорної металургії. Найбільшими холдингами, які територіально працюють в Донбасі, є корпорація «Індустріальний союз Донбасу» (ІСД), «Емброл» і Metals Russia (Віргінські острови). Остання відома в зв’язку з єдиним успішним проектом на ВАТ «Донецький металургійний завод», пакетом акцій якого володіє, а також створеним 1999 року спільним підприємством «Істіл ДМЗ». Втім, СП засновано разом з АТ «Донецький металургійний завод» і його дочірнім підприємством «Сталь». Таким чином про масштабність Metals Russia говорити не доводиться, оскільки корпорація «Індустріальний союз Донбасу» (ІСД) розгорнула всеосяжну експансію в регіоні, і її сьогодні можна назвати найпотужнішою компанією в українській металургії. Датою народження ІСД вважається грудень 1995 року, причому діяльність корпорації споконвічно була орієнтована на реалізацію продукції чорної металургії та природного газу і координацію роботи підприємств регіону, на які поширювався вплив ІСД. Від дня створення корпорація, поряд із постачанням природного газу промисловим споживачам області, узяла на себе забезпечення розрахунків цих підприємств за споживаний газ, тобто, по суті, почала контролювати їх виробничі ланцюги. Головний акцент у своїй роботі з металургійними комбінатами корпорація, за твердженням її керівництва, зробила на відновлення коопераційних зв’язків між комбінатами металургії, збільшення обсягів продукції, що випускається ними, підвищення продуктивності праці та скорочення витрат виробництва.

На сьогодні в активі ІСД акції понад 100 крупних і менших підприємств Донецької, Дніпропетровської та Луганської областей, серед яких виділяється Алчевський меткомбінат, Харцизький трубний завод, «Азовсталь».

Друга за ступенем впливовості донецька компанія, яку, втім, у Міністерстві промислової політики ототожнюють із ІСД — АТ «Данко». У «Данко» і ІСД справді дуже тісні зв’язки. Та про афелюваність цих структур говорити складно. АТ «Данко», володіючи з 1996 року 37% акцій Єнакієвського металургійного заводу, практично повністю завантажує це підприємство сировиною. Від самого початку своєї діяльності на ЄМЗ відповідальність за роботу підприємства лягла на плечі «Данко», оскільки інші акціонери участі в роботі заводу практично не беруть. Зі слів Миколи Комардіна, віце-президента АТ «Данко», «компанія займається виплатою заробітної плати співробітникам і податків державі, а також забезпечує завод сировиною і бере на себе турботу про реалізацію виробленої продукції».

«Приватна» Дніпропетровщина

Основні фінансово-промислові групи Дніпропетровська, що працюють в галузі металу — «Інтерпайп» і «Приватбанку», які за даними Мінпромполітики, у кількох підприємствах галузі (приміром, МК ім. Петровського, «Нікопольський завод феросплавів»), працюють спільно.

Група «Приватбанку» включає в себе не лише компанії, які є засновниками комерційного банку — «Приват Інтертрейдинг», «Сентоза» та ін., а й ряд підприємств чорної та кольорової металургії країни.

Про вплив дніпропетровців у галузі свідчить той факт, що вони контролюють такі гігантські підприємства як металургійний завод ім. Петровського (Дніпропетровськ), АТ «Нікопольський завод феросплавів», «Комінмет» (акціонерами якого вони є поряд із компаніями «Консалтинг Динко» і Steelmet), Алчевський меткомбінат, Орджонікідзевський ГЗК, Марганецький ГЗК, Південний ГЗК. По суті, усі проекти КБ «Приватбанк» в галузі металу є проектами його приватних акціонерів і вищого керівництва, проведені через ті чи інші фізичні та юридичні особи.

Віталій Тимшин, голова правління компанії «Приват Інтертрейдинг», розповів, що «Приват Інтертрейдинг» співробітничає з дніпропетровським металургійним заводом ім. Петровського вже кілька років. Зі слів пана Тимшина, наприкінці 1999 року «Приват Інтертрейдинг» виграв конкурс на управління державним пакетом акцій у розмірі 60,29% від статутного фонду (основним його конкурентом у цьому конкурсі була компанія «Інтерпайп»). «На сьогоднішній день пакет акцій, що знаходиться в управлінні компанії, за рішенням Вищого арбітражного суду «схуд» до 42,0%, що, зважаючи на банкрутство заводу, не дає змоги ефективно управляти корпоративними правами, які належать державі. Проте завод продовжує працювати рентабельно, і ми сподіваємося на подальшу стабілізацію його фінансово-господарської діяльності», — розповів В.Тимшин.

Група «Інтерпайп», заснована 1990 року як приватна компанія із статутним капіталом, еквівалентним 3500 доларів, на даний час являє собою міжнародну корпорацію, що об’єднує підприємства України, Росії, Узбекистану, Казахстану, Білорусі.

Її базовими структурними підрозділами є фірми НВІГ «Інтерпайп» (заснована в грудні 1995 року), ТОВ «Байп Ко ЛТД» (заснована у червні 1992 р). На сьогоднішній день група володіє 47% акцій ВАТ «Нижньодніпровський трубопрокатний завод» (найбільший у країні виробник труб і монополіст в галузі виробництва коліс), великими пакетами ВАТ «Новомосковський трубний завод», ВАТ «Могильовський металургійний завод» (Білорусь). Група володіє 15% акцій Алчевського металургійного комбінату і великим пакетом акцій Нікопольського заводу безшовних труб (NIKO TUBE).

«Молодняк»

Порівняно молодий і агресивний харківський АКБ «УкрСиббанк» разом із компанією «АРС» (Донецьк) «засяяв» на металургійному небокраї 1999 року, коли держкомпанія «Укррудпром» у жовтні передала йому в управління 50%+1 акцію Північного гірничо-збагачувального комбінату (Дніпропетровська область). Основні споживачі продукції ПівГЗКу — «Криворіжсталь», «Азовсталь», завод ім.Петровського, Дніпровський металургійний комбінат. У листопаді 1999 року Кабінет міністрів України розпорядився передати «УкрСиббанку» в управління 50%+1 акцію Дніпровського металургійного комбінату ім. Дзержинського. Найближчий партнер «УкрСиббанку» в його бізнесі — компанія «АРС». Як розповів Ігор Гуменюк, гендиректор компанії, «АРС» також підтримує хороші партнерські стосунки з компаніями ІСД, «Данко», «Енерго».