ССВЯП: УРОКИ І ПЕРСПЕКТИВА

Поділитися
Після тривалих переговорів і дискусій до середини минулого року в акті держприймання, який дозвол...

Після тривалих переговорів і дискусій до середини минулого року в акті держприймання, який дозволяє ввести в дослідно-промислову експлуатацію сухе сховище відпрацьованого ядерного палива (ССВЯП) на Запорізькій АЕС, було зібрано всі необхідні підписи, і 18 липня почали завантажувати перший контейнер. Департамент ядерного регулювання Мінекології ще в травні 2000 року визнав проект сховища в Енергодарі таким, що відповідає нормам, і видав ліцензію на його експлуатацію. Але основною причиною настільки тривалої затримки виявилася позиція місцевої влади, готової дати добро на експлуатацію ССВЯП лише після виконання певного обсягу робіт із добудови об’єктів міської інфраструктури.

Чесно кажучи, непоступливість влади була цілком зрозумілою. Використовуючи право вето, вона відстоювала інтереси городян, чим навряд чи могли похвалитися її ситуативні союзники, які виступали від імені громадськості. Як контраргумент активно мусувалася думка, що новий об’єкт становить велику екологічну загрозу, оскільки в Енергодарі нібито планується створити могильник не лише українських, а й закордонних радіоактивних відходів. Хоча насправді це було не так.

Спочатку ліцензія на експлуатацію ССВЯП передбачала зберігання відпрацьованого палива лише з енергоблоків запорізької станції. Ці ж умови містив і контракт з американською фірмою, що надала технологічну і технічну допомогу у створенні сховища. Нарешті, його потужності були розраховані лише на паливо ЗАЕС.

Звісно, безглуздо було б стверджувати, що енергодарське сховище — цілком рядовий промисловий об’єкт, навіть теоретично нездатний уплинути на екологію. Не випадково ж ліцензування проекту тривало п’ять років і його скрупульозно оцінювали 13 експертизами. Відтак вимоги з експлуатації сховища були пред’явлені наджорсткі — аналогічні тим, які поширюються на ядерні блоки, хоч ССВЯП — пасивна система.

Та все ж витоки протистояння, мабуть, слід шукати в одвічній проблемі втрат, що неминуче властиві розвитку цивілізації. Оскільки прогрес, обіцяючи певні блага, неодмінно веде за собою обумовлену плату. Але, як заведено, найчастіше схильні до ідеалізації поборники екології не хотіли враховувати посталих реалій. Затято наполягаючи на запереченні, вони не пропонували прийнятної альтернативи. Можливо, частково тому із введенням ССВЯП у дослідно-промислову експлуатацію 4 вересня минулого року дискусії про доцільність сховища з їхнього боку практично звелися нанівець. Хоча сама собою проблема вже другий десяток років продовжує залишатися актуальною.

За прогнозами фахівців, блоки Запорізької АЕС могли зупинитися ще 1998 року, оскільки на той час басейни витримування відпрацьованого палива мали бути заповнені. З усією очевидністю це було підтверджено в 1993—1995 роках, коли Росія запровадила мораторій на ввезення відпрацьованого ядерного палива і запорізькій станції просто нікуди його було подіти. Як тимчасовим виходом довелося скористатися міжблоковими перевезеннями для забезпечення необхідної кількості вільних чарунок у басейнах витримування, щоб укластись у вимоги безпечної експлуатації. Однак це був лише тимчасовий захід, який потребував великих витрат і значно знижував виробництво електроенергії.

Було б несправедливо стверджувати, що вирішенням проблеми атомники перейнялися лише після її виникнення. Ще 1987 року було прийнято постанову Міненерго СРСР про створення сховища відпрацьованого ядерного палива на Запорізькій АЕС і навіть розпочато реалізацію проекту, який передбачав використання транспортних контейнерів. Але після розпаду СРСР 10 закуплених контейнерів так і не були задіяні, оскільки проект визнали безперспективним.

Держкоматом України ухвалив рішення про побудову надійнішого і безпечного сховища, тип якого затвердили 1995 року. Вибір зробили на користь сухого контейнерного зберігання, що вже набуло значного поширення на атомних електростанціях США, Канади, Японії, Німеччини, Франції, Великобританії. Цей спосіб тимчасового зберігання розрахований на 40—50-річну експлуатацію. Такий тривалий проміжок часу дозволяє не лише принципово розв’язати проблему, а й створити постійні сховища.

За підсумками тендеру, найкращим визнали проект ССВЯП, запропонований американською компанією Duke Engineering & Services. Насамперед тому, що він уже був упроваджений на шести атомних станціях і на практиці довів свою надійність та безпеку експлуатації. Технічні характеристики паливних збірок українських реакторів ВВЕР-1000 відповідають американським PWR, а можливість виконання всіх операцій із завантаження й герметизації контейнерів у реакторних відділеннях енергоблоків зводить до мінімуму загрозу радіоактивного забруднення.

До того ж було враховано простоту технологічних операцій, можливості використання наявного устаткування енергоблоків, виготовлення контейнерів на підприємствах України, відносно низька їхня вартість. Велику роль зіграла і згода американської сторони надати технологію практично безплатно — у рахунок допомоги. А про масштаби витрат з реалізації проекту можна судити хоча б із того, що лише спеціально розроблений і виготовлений транспортер, призначений для переміщення контейнерів, який американці надали безплатно, оцінюється в мільйон доларів.

Проект сухого сховища на території Запорізької АЕС у перспективі передбачає утримання 380 контейнерів із 9 тис. збірок відпрацьованого ядерного палива. Його перша черга розрахована на зберігання 100 контейнерів. Кожен із них вагою 144 тонни і складається з двох основних компонентів — внутрішнього (багатомісного герметичного кошика) і зовнішнього (вентильованого бетонного контейнера). Кошик, виконаний з вуглецевої сталі підвищеної міцності, — це герметично закрита ємність для розміщення 24 відпрацьованих тепловидільних збірок в інертному газовому середовищі. Контейнер із високоміцного бетону є конструктивною опорою для кошика, захищає його від впливу зовнішніх чинників, забезпечує природне охолодження і біологічний захист обслуговуючого персоналу. У принципі, контейнер належить до рядових технологічних виробів. Певна складність полягає лише у виготовленні його внутрішньокорпусного устрою, що становить собою блок шестигранних труб. Але й це завдання було вирішено з допомогою інституту електрозварювання імені Патона і харківського «Укренерго».

Відповідно до умов дослідно-промислової експлуатації ССВЯП, в експлуатації перебувають три завантажених контейнери. На станції поки що не схильні давати конкретні оцінки отриманому економічному ефекту, однак, за попередніми даними, сума заощаджених коштів становить близько 10 млн. доларів. У цілому ж збереження відпрацьованого палива, порівняно з його вивезенням у Росію, дозволить зменшити витрати в 10—12 разів.

— Останній ешелон із відпрацьованим паливом ми відправили торік, — каже генеральний директор ЗАЕС Володимир Пишний, — і нинішнього року вивозити його не плануємо. У травні маємо намір розпочати складання 11 комплектів герметичних кошиків, які, відповідно до контракту, отримано зі США, а у вересні встановлюватимемо нові контейнери. Узяті на себе зобов’язання з добудови міста станція виконує, тому на повноцінне введення сховища в експлуатацію ця проблема впливати не повинна.

Відповідно до контракту, ще 11 герметичних кошиків будуть виготовлені спільно з американцями, а всі наступні — заводом нестандартного устаткування і трубопроводів, що є структурним підрозділом Запорізької АЕС. На підготовку виробництва завод витратив близько 7 млн. грн., однак самостійне виробництво перших двох-трьох контейнерів уже дозволить досягти рентабельності. Для підприємства це вигідне замовлення, що становить третину загального обсягу виробництва абсолютно ліквідних виробів. Тому до реалізації даної програми на заводі ставляться дуже ретельно, плануючи вже до липня повністю впоратися з підготовкою виробництва. Як суміжників задіяно ряд українських підприємств, що вже постачають необхідні матеріали й елементи.

До завершення терміну дії ліцензії на дослідно-промислову експлуатацію ССВЯП, який настане 30 листопада, експерти повинні дати висновок щодо введення його в промислову експлуатацію.

За підсумками роботи сховища є всі підстави гадати, що висновок буде позитивним. Принаймні результати моніторингів свідчать про його надійне і безпечне функціонування. Це підтверджується й результатами наукових досліджень російського інституту з ядерних реакцій у Димитровграді, куди ще 1994 року було відправлено тепловидільні збірки із Запорізької АЕС. Попри те, що збірки зберігаються в більш несприятливих умовах, ніж у ССВЯП, їхній стан не викликає побоювань.

Ще одним аргументом на користь сухого сховища є той факт, що в перспективі воно дозволить повторно використовувати відпрацьоване паливо після відповідної доробки. Однак це завдання віддаленішої перспективи, яка стане реальною зі створенням постійного централізованого сховища відпрацьованого палива. За планами НАЕК «Енергоатом», його планується побудувати після 2015 року в зоні відчуження Чорнобильської АЕС. Поки що цей процес у стадії розгляду проектів. А тим часом у Росії вже активно здійснюється графік будівництва заводу з переробки ядерних відходів у Красноярську.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі