ОСОБЛИВОСТІ НАЦІОНАЛЬНОЇ «КРИМІНАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОЇ» РЕВОЛЮЦІЇ

Кримінальне покарання часів Gorpus juris Romanum — Римського кодексу імператора Юстініана, що є основою міжнародного права сьогодні, за радянських часів перетворилося на інструмент тиску держави на своїх громадян. Україна в складі Союзу не уникнула цієї долі. Підприємці вже незалежної України, котрі в силу професії «ходять під статтею», одержали новий Кримінальний кодекс, обтяжений синдромом «червоного терору».

«Кримінальна» революція, про яку так багато говорили депутати, здійснилася. Але вона не стала буржуазною, а носить корону пролетарського «стратити, не можна помилувати».

Перш ніж торкнутися безпосередньо статей Кримінального кодексу (КК), за якими багатьох підприємців можуть позбавити волі, хотілося зробити невеличку ремарку. На адресу народних депутатів, які ухвалили цей закон, і народу, для якого він ухвалювався. Ознайомившись із кодексом, чітко розумієш, що нардепи виділили себе в касту «недоторканних». Проте народна мудрість гласить, що від торби і від тюрми зарікатися не варто.

Народу від народних

Новітня кримінально-економічна історія України свідчить, що кримінальне право сьогодні, як медаль, має два боки: недоторканних стає дедалі менше, але в пошуках владно-політичних дивідендів застосовуються кримінально-економічні важелі впливу. Тож і норми закону мали бути реальними, аби дозволити суспільству стати декриміналізованим. Щоб не тільки пересічним громадянам країни, а й самим депутатам, якщо доведеться опинитись на лаві підсудних, не було нестерпно боляче за відверто неогулагівські норми окремих статей Кримінального кодексу.

Автори цих норм пояснюють їх жорсткість і неадекватність «піклуванням про державу», вкладаючи в нього всю потужність совкового менталітету. Така свідомість і глибока громадянська амнезія не дозволяє їм відповісти на прості запитання. Якщо людина скоює злочин заради власної наживи, навіть не знаючи законів, вона — злочинець, і її карають з усією суворістю. А якщо держава, у пошуках власної вигоди, в особі чиновників штовхає людину на злочин, — вона злочинна? Яку міру відповідальності сьогодні держава бере на себе «за своїх підлеглих»? Можливо, вона декриміналізує суспільство та пом’якшить покарання для тих своїх громадян, котрих штовхає на злочинний шлях?

Ні. Новий Кримінальний кодекс у частині господарських злочинів жорстокий і часто неадекватний. Як не згадати біблійне: «Горе тим, що приймають несправедливі закони і пишуть жорстокі рішення».

Щось загальне

Загальне враження від КК — сирий документ, який в ухваленому вигляді мав заспокоїти європейських парламентаріїв, а не українських громадян. Певне, саме через поспішність формулювання багато статей залишилися розмитими. Приміром, лазне-пральний термін «відмивання коштів» у ст. 209, навіть підкріплений поняттям «легалізація», не дає точної юридичної оцінки скоєному злочину. «По-перше, юридичного тлумачення термінів «легалізація» чи, тим паче, «відмивання коштів» не існує. По-друге, не зрозуміло, у яких випадках загалом використовуватиметься ця стаття», — вважає Аркадій Бєлкін, адвокат компанії «Юридична міжнародна служба».

Ще один приклад — градація термінів давності. Навіть у Кодексі зразка 1960 року вона була справедливішою — термін давності визначався максимально можливим терміном покарання за даний злочин. У новому КК, відповідно до ст. 12 і 49, термін давності встановлено так, що злочини, за які передбачено максимальне покарання у вигляді позбавлення волі на 6—8 років, матимуть «термін давності» 10 років. Саме тому на засіданні Ради з питань іноземних інвестицій при Президенті України в середині червня зарубіжні промовці звернули увагу на те, що інвесторам потрібні ясність і простота українських законів, серед яких було названо новий Кримінальний кодекс. Світову спільноту не влаштовує «використання розмитих формулювань», які — дослівно — «призводять до непослідовного й непередбачуваного використання закону, що стримує інвесторів і сприяє корупції».

Ознайомившись докладніше з українським КК, і європейські парламентарії помітять, що «новокримінальні» пом’якшувальні пункти окремих «господарських статей» скидаються на другосортну декорацію до добре зрежисованого чинною законодавчою базою спектаклю під назвою економічний кримінал.

Правдивість усього вищесказаного підтверджує те, що вже сьогодні в двох профільних комітетах Верховної Ради перебуває понад десяток змін до Кримінального кодексу України, який набирає чинності лише з 1 вересня 2001 року.

Декоративна стаття

Навколо статті 201 «Контрабанда» свого часу було зламано чимало списів. Багато юристів, реформаторськи налаштованих народних депутатів, фахівці СБУ, Генпрокуратури й Держмитслужби України стверджують, що покарання за статтею «Контрабанда» — від 3 до 7 років позбавлення волі — залишається неадекватним і стаття потребує декриміналізації. Власне, це підтвердила більшість депутатів ВР, прийнявши в січні нинішнього року запропонований Президентом законопроект, що стосується декриміналізації контрабанди і який згодом сам Президент і не підписав. Юрій Кармазін, голова комітету ВР із питань боротьби з організованою злочинністю та корупцією, пояснив це тим, що Президент зважив на його особисте прохання, а не на думку більшості парламентаріїв.

Відповідно до нового КК, ст.201 сьогодні позбавляє волі всіх порушників, котрі перевезли, приховавши від митного контролю, як боєприпаси, зброю чи наркотики, так і кревно зароблені гроші, цукор або цукерки. Наркоділкам і «човникам», попри те, що стелю вартості контрабандного товару (з перевищенням якої настає кримінальна відповідальність) піднято до 17 тис. грн., залишили сталінське право на камерних клопів і туберкульоз. «Міра відповідальності в 17 тис. грн. не може захистити жодного «човника» від звірячого покарання за контрабанду. Уявімо собі середню вартість товару, за який можна сісти. Хороша річ, приміром, светр або джинси, ввезені «човником», коштує 50 дол. Ввозять за один раз не менше 100 одиниць одягу; це лише одна-дві великі сумки. Тож якщо оцінювати цей одяг за реальною ціною, кожного «човника» можна посадити. З урахуванням укрупнення «човникового» бізнесу, товару менш як на 5 тис. дол. уже ніхто не ввозить, бо це невигідно. Тож ніякої часткової декриміналізації статті не бачимо — як садили, так і садитимуть», — нарікає Василь Привалов, приватний підприємець із Харкова. А ось думка фахівців «Юридичної міжнародної служби»: «Недоцільно в одну статтю поєднувати покарання за контрабанду товарів і водночас за контрабанду зброї, наркотиків, боєприпасів, радіоактивних елементів тощо. Цим для суддів ускладнюється можливість диференційованого підходу до покарання за скоєний злочин».

«Човники» дивуються: чому ця стаття несе не тільки елементи садизму, а й подвійного стандарту. «Мені абсолютно незрозуміло, чому в особи, яка не сплатила мита, немає можливості компенсувати втрати держави й залишитися на волі, а в особи, яка не сплатила податків, така можливість є», — дивується Володимир Русанов, директор із зовнішньоекономічної діяльності ТОВ «Ростімпекс».

Тобто стаття «Контрабанда» не має ні європейського вигляду (відсутність кримінального покарання за контрабанду товарів, що перебувають у вільному обороті), ні української специфіки (карати контрабандистів, котрі крадуть товари ешелонами), а лише ностальгує за часами «залізної завіси» (карати якнайжорстокіше).

Як вважає Іван Білас, глава комітету ВР із питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності, «юридично й демократично правильно було б за контрабанду всіх видів товарів, які перебувають у вільному обороті, ввести покарання в адміністративному порядку, що узгоджується з міжнародною практикою». Тож, вважають у комітеті, стаття «Контрабанда» — найяскравіший приклад того, що Кримінальний кодекс найближчим часом зазнає змін.

Виробничі статті

Ціла низка статей має ознаки «захисту вітчизняного виробника». До них можна зарахувати ст. 203 «Заняття забороненими видами господарської діяльності», ст. 204 «Незаконне виготовлення, збереження, збут або транспортування з метою збуту підакцизних товарів», ст. 229 «Незаконне використання товарного знака», за якими винуватця можуть покарати виправними роботами до двох років або запроторити за грати на термін від 5 до 10 років.

Проте відповіді на запитання, чому покарання за цими статтями належить сфері кримінального права, не знаходять навіть ті, чиї права, за ідеєю, ці статті повинні захищати. Ніна Бабич, старший юрист Харківського заводу шампанських вин, вважає, що «статті 203, 204, 229 нового Кримінального кодексу загалом не повинні передбачати кримінальної відповідальності, а лише адміністративну. Стосовно ст.229, то всі конфлікти, пов’язані з незаконним використанням товарного знака, легко вирішуються в арбітражному порядку».

Особливо слід відзначити згадану вище ст.230 «Порушення антимонопольного законодавства», за якою передбачено навіть виправні роботи терміном на два роки. Міра покарання за цією статтею та причина, з якої людину можуть позбавити волі на два роки, просто не піддається здоровому осмисленню: вас «виправлять», якщо ви неправильно подасте «свідомо неправильні документи» у держоргани. Це при тому, що «порушення антимонопольного законодавства завжди в усьому світі карається економічними санкціями, а не виправними роботами до двох років», — пояснює пані Бабич.

Аналогічно до «профільних статей» нового кодексу ставляться банкіри, вважаючи, що, по-перше, сьогодні просто немає експертів, спроможних оцінити, приміром, рівень достовірності інформації суб’єктів про свою господарську чи фінансову діяльність. По-друге, важко щось сказати про адекватність мір покарання: когось зупинить сама можливість засудження за кримінальною статтею, а іншого не злякаєш і п’ятьма роками позбавлення волі. По-третє, і це найголовніше, позбавлення волі не відшкодує заподіяних фінансових збитків. «Мене, як банкіра, тобто потенційного потерпілого від діянь, передбачених цими статтями, більше хвилює відшкодування збитків, яких зазнав банк, ніж штраф, який піде в держбюджет. Акціонерам банку передусім потрібно, щоб було повернуто взятий кредит і сплачено відсотки й пені за ним. А про цей бік справи в кодексі не сказано нічого», — говорить Сергій Курський, голова правління харківського «Факторіал-банку».

«Валютні» статті

Флагманом демократії автори КК називають ст. 207 «Ухиляння від повернення виручки в іноземній валюті», яка передбачає навіть скасування кримінального переслідування, якщо валюту з-за кордону повернуто добровільно. Але, по-перше, хто ж її поверне добровільно, якщо в Україні протягом десятка років податкові правила гри трохи ніжніші, ніж за сумно відомого іудейського царя Ірода. По-друге, добровільно-примусовий характер повернення коштів не завжди залежить від самих підприємців.

«Наша компанія постачила в Казахстан моторокомплекти, за які покупці частково не повернули грошей. І хоча фірма виступала в цій ситуації потерпілою стороною, попри рішення Міжнародного арбітражного суду при ТПП України на нашу користь, нам довелося готувати з цього приводу безліч пояснень і довідок. Таким чином, порушення кримінальної справи за статтею 207 не завжди залежить власне від підприємця. Тож вважаю доцільним скасувати кримінальну відповідальність за цей злочин, залишивши покарання виключно у вигляді штрафу, або використовувати міждержавні зв’язки для повернення коштів. Тим паче що всі сплачувані податки та штрафи йдуть на утримання держапарату», — розповідає Геннадій Макаров, генеральний директор українсько-угорського підприємства «Олвест».

Сьогодні ж у разі «неповернення валютного виторгу» підприємця можуть позбавити волі на термін від 3 до 7 років, що, на думку В.Русанова, «повна дурість, оскільки валютна виручка від цього назад не повернеться, а в підприємця, котрий пробуде три роки в наших місцях позбавлення волі, з’явиться лише одне бажання — якнайшвидше виїхати в місця перебування його неповерненої валютної виручки»

Не менш дивовижна і стаття 208 «Незаконне відкривання або використання за межами України валютних рахунків». «В усіх розвинених країнах громадянин має право використовувати чесно зароблені ним кошти на власний розсуд. Тож порушення правил щодо відкривання валютних рахунків у розвинених країнах не вважається кримінально караним», — каже адвокат Аркадій Бєлкін.

Більше того, якщо юридичні особи в Україні мають можливість одержати ліцензію на відкриття валютних рахунків за межами країни, то фізичні зобов’язані дотримуватися порядку, викладеного в декреті «Про систему валютного регулювання й валютного контролю». А це означає, що громадянин України може мати рахунок в іноземному банку тільки на час перебування за кордоном. А виїжджаючи з країни, він зобов’язаний закрити рахунок. «Важко зрозуміти, чому підприємцю — громадянину України, який працює за кордоном і повертається в тижневу відпустку на батьківщину, щоб не переслідуватися в кримінальному порядку за ст. 208, необхідно закривати свій валютний рахунок на сім днів, а потім знову відкривати?» — дивується А.Бєлкін.

Статті «а-ля чиновник»

У новому КК впроваджено кілька статей, які повинні приборкати «бюрократів». Але бюрократія процвітає не тільки в нашій державі. З «іноземними бюрократами» зіштовхуєшся, ще навіть не виїхавши за кордон. Приміром, спілкуючись без пред’явлення посвідчення кореспондента з працівниками посольства Канади або Італії. І все-таки саме на наших чиновників оголошено кримінальне полювання. Понад три десятки бізнесменів, депутатів і юристів, з якими випало спілкуватися, готуючи цей матеріал, вважають, що найсуворіше покарання має бути за «протидію законній господарській діяльності» (ст. 206). Але всі вважають, що й воно не повинно позбавляти чиновника волі. Приміром, за словами Г.Макарова, «бюрократія в середовищі адміністративної системи й перевіряючих органів сьогодні настільки сильна, що створює реальні труднощі в роботі підприємств усіх форм власності. Чиновник, котрий перешкоджає роботі підприємця, справді мусить бути не тільки звільнений з посади, а й покараний найжорсткішими матеріальними санкціями». Показово, що підприємці, серед яких чимало потерпілих від чиновницької сваволі, на відміну від депутатів, не жадають крові.

А самі державні службовці вважають, що деякі, на перший погляд, невинні кримінально-господарські статті спрямовано не на викорінення бюрократизму чи наведення порядку, а на підпорядкування регіонів центральним органам влади. Приміром, у прес-службі глави Харківської облдержадміністрації повідомили, що «ст. 210 «Порушення законодавства про бюджетну систему» — не що інше як ще один спосіб тримати місцеву владу в шорах з боку центральних органів. Більшість податків ідуть у столицю, і регіони потерпають від відсутності коштів. З допомогою такого типу відповідальності можна буде утримувати міські та обласні власті від зайвої самостійності».

Мати-й-мачуха

Новий КК, за словами авторів, повинен виховувати й запобігати правопорушенням. Але виховувати можна по-материнському, а можна й так, як це робить мачуха. Відповіді на запитання, ким для співвітчизників є Україна, новий КК не дає.

З 37 статей розділу «Злочини в господарській діяльності» професіонали, економісти і юристи 14 статей вважають неадекватними скоєному злочину, зокрема дев’ять статей викликають сумнів у необхідності кримінального переслідування і ще 11 статей мають розмиті формулювання. Тож ККД нового КК у сфері господарських злочинів становить 32% — майже як у паровоза, що «стоїть на запасній колії». Або ж утричі перевищує розумні межі покарання — як кому більше подобається.

Але ж за кожною кримінальною статтею стоїть доля окремо взятого громадянина, котрий, відчувши на собі «справедливість і турботу» держави, навряд чи захоче покласти руку на серце при звуках гімну України.