Кредит недовіри

Прагнення застрахувати свій бізнес від втрат у смутний час нестабільності не лише не заслуговує на осуд, а й є цілком розумним. Варто лише враховувати, що цей раціональний підхід найчастіше не обмежується тільки економічними міркуваннями, а торкається і моральних аспектів. Особливо в тих випадках, коли з’являється бажання здійснити задумане не власними силами, а за чужий рахунок. І, на жаль, подібні випадки в реальному житті не така вже і рідкість. Один із недавніх прикладів — ситуація, що склалася на меткомбінаті «Запоріжсталь». Через дефіцит залізорудного концентрату там змушені були зупинити дві доменні печі, знизивши щодобове виробництво чавуну більш як на 60%. За словами керівництва підприємства, причина того, що сталося, — у систематичних недопоставках сировини, ціну якої суміжники значно підвищили, скориставшись нестабільною політичною ситуацією.

Єдиному в країні підприємству з виробництва первинного алюмінію — Запорізькому алюмінієвому комбінату — подібних катаклізмів вдалося уникнути. Попри всі складнощі, ЗАлК не лише не знизив, а й продовжує нарощувати обсяги випуску продукції, успішно здійснює плани реконструкції та модернізації виробництва.

— Звісно, з урахуванням політичних процесів, які відбуваються в країні, ми завчасно вжили низку технічних і організаційних заходів, що дало змогу забезпечити стабільну роботу підприємства і чітке виконання всіх наших договірних зобов’язань перед контрагентами, — зазначає перший заступник голови правління ВАТ «ЗАлК» Олександр Михєєв. — Тому ні в кого з них немає ні найменшого приводу дорікнути нам у зриві поставок чи підвищенні відпускних цін на продукцію. Попри виниклі обставини, для нас головне — економіка. Погодьтеся, за такого підходу ми вправі розраховувати на адекватне ставлення до нашого підприємства. Але, на жаль, у дійсності деякі наші партнери просто нехтують це правило.

З таким неприємним розвитком подій комбінату довелося зіткнутися після прийняття Нацбанком постанови №576, котра встановила тимчасові заходи для діяльності вітчизняних банків. Щодо змісту цього документа існують найрізноманітніші точки зору — аж до полярних. Одні вважають його дуже своєчасним, що допоміг уберегти банківську систему України від краху. Інші небезпідставно ставлять під сумнів його легітимність, посилаючись на відсутність належної процедури реєстрації. Певне, м’яко кажучи, здивування викликає і рівень аргументації авторів постанови. Принаймні дещо імпозантно виглядає телеінтерв’ю не відправлених у довгострокову відпустку представників керівництва НБУ, витримане в стилі «броня крепка и танки наши быстры». Однак суть поданої того ж дня Президенту аналітичної записки зводиться до аж ніяк не оптимістичного гасла «рятуйся, хто може». Звісно, стурбованість стабільністю банківської системи цілком зрозуміла. Але за всієї незаперечної важливості цієї державної інституції, у відриві від реальної економіки її цінність усе ж видається сумнівною. І коли вже виникає потреба в стабілізації фінансової системи, то чому, питається, не вдатися до економічних, а не суто адміністративних важелів? Інакше кажучи, не завадило б і самим банкам потурбуватися про ліквідацію спалахнулого ажіотажу. Запропонувати, припустимо, більш вигідні умови за кредитами і депозитами, тоді, гляди, і відтік коштів із вкладів поступово зійшов би нанівець.

Звісно, далеко не всі банкіри наважилися суперечити вищій інстанції, навіть попри явну протизаконність її вказівок і рекомендацій. Адже значно зручніше розвести руками, пославшись на волю начальства, тим самим забезпечивши собі відносний комфорт і фінансове благополуччя за чужий рахунок. І все ж, хоча відкритих протестів фінансистів не було, деякі з них воліли керуватися постановою НБУ без фанатизму. Більше того, окремі банки свідомо вжили заходів на шкоду власним фінансовим інтересам із метою максимального захисту своїх клієнтів. Кодекс професійної честі для них виявився все ж не пустою декларацією, а непорушним принципом у повсякденній діяльності. І такий підхід не залишився без уваги.

— Одним із неприємних моментів у нашій діяльності виявилася вимога подавати платіжні документи за день до їхнього виконання, — говорить фінансовий директор ЗАлКу Ігор Самойленко. — Ми звикли виконувати розрахунки гнучко й оперативно. Перебудуватися на повільнішу й громіздкішу систему, звісно, можна, але це тягне за собою зайві витрати. Проте ми з розумінням поставилися до ситуації, що склалася. І практично через день більшість обслуговуючих наше підприємство банків вирішили цю проблему, повернувшись до колишньої системи роботи. Хоча, на жаль, не обійшлося без прикрих винятків. Це насамперед стосується позиції, котру зайняв «Райффайзенбанк Україна».

З цією установою ЗАлК співробітничає вже два роки. Основними критеріями вибору партнера, за словами керівництва комбінату, були бездоганна репутація та досвід, набутий за майже півтора століття діяльності найбільшої в Центральній і Східній Європі банківської групи, котра впроваджує європейські підходи та стандарти банківського бізнесу з урахуванням особливостей української економіки. У запорізькій філії АКБ «Райффайзенбанк Україна» (РБУ) у підприємства відкрито поточний рахунок, у рамках якого діє кредитний договір з овердрафту. Ось із ним і виникли проблеми. Подані підприємством 30 листопада платежі виявилися заблокованими з посиланням на так звану кредитну стелю, передбачену постановою НБУ. Природно, у партнерів комбінату це викликало невдоволення.

— Ми навіть не наполягали на виконанні всіх платежів, попросивши провести лише один — на 3,5 млн., — каже О.Михєєв. — Це був страховий платіж, і виконати його необхідно було саме 30 листопада, а не якогось іншого дня. Попри те, що у нас був невикористаний ліміт з овердрафту, ми з розумінням поставилися до проблем банку, направивши додатково на рахунок 3,7 млн. грн. Отже, протягом дня актив балансу в банку залишився б незмінним. Тому ми були абсолютно упевнені в тому, що гроші пішли за адресою. На жаль, цього не сталося. Більше того, нас навіть не сповістили про невиконання платіжного доручення ні того ж дня, ні наступного. Ми просто були позбавлені можливості оперативно вжити заходів, скориставшись послугами іншого банку. Це не що інше, як повна зневага до інтересів постійного клієнта.

— Конфлікту з алюмінієвим комбінатом у нас немає, — переконаний управляючий філією РБУ Олексій Саливон, щоправда, при цьому визнавши, що підприємство має претензії, але вони природні, коли вести мову про взаємини між партнерами. — За умовами договору овердрафту всі надходження на рахунок автоматично йдуть на погашення кредиту. Того дня у банку з’явилися додаткові ризики при здійсненні своєї діяльності. І ми мали право їх обмежити.

«Райффайзенбанк Україна» входить у десятку найбільших банківських установ країни. Вагоме місце посідає на регіональному ринку і його запорізька філія, володіючи 5,5% кредитного портфеля по юридичних особах і більш як 10% — по фізичних. За словами управляючого, у зв’язку з останніми подіями в банку немає проблем ні з ліквідністю, ні з платежами. Навпаки, з 29 листопада по 3 грудня у філії навіть спостерігається приріст по депозитах на 1,5 млн. грн.

— Із ЗАлКом ми працюємо з часу відкриття філії 2002 року, — зазначає О.Саливон. — Для нас це стратегічний клієнт. І невже ситуація нестабільності, коли банк зайняв украй консервативну позицію, може перекреслити всі наші відносини?

Відповідь на це запитання у керівництва комбінату, мабуть, однозначна.

— Крім того, що банк своїми діями завдав шкоди репутації підприємства, — вважає О.Михєєв, — його керівництво стало диктувати зовсім неприйнятні умови. Наприклад, нам запропонували умови кредитування, котрі суперечать підписаному договору, — користування траншами скоротити до тижня, а відсоткову ставку підвищити з 15 до 35%. Але ж це найсправжнісіньке викручування рук. Щоб отримувати прибуток, банк мусить надавати послуги, а не вирішувати виниклі проблеми за рахунок порушення своїх зобов’язань. Інакше це вже не банківська діяльність, а щось інше. І якщо з партнером небезпечно мати справу на тривалу перспективу, то з ним краще не зв’язуватися.

Ми дбаємо про свою репутацію, котра, як відомо, дорожча від будь-яких грошей. Із приходом «Райффайзенбанку», поряд з іншими іноземними банками, з’явилася надія, що на вітчизняному ринку поняття «стабільність» і «надійність» перестануть бути просто словами. Звісно, кожен сам вправі вибирати свій стиль поведінки в бізнесі. Але непорушним правилом має залишатися таке: у кризовій ситуації негоже власні ризики перекладати на партнерів. Це просто неетично. І навряд чи подібне твердження є новиною для дочірнього банку шанованої європейської фінансової установи, завдяки якій, по ідеї, і мусить упроваджуватися в український бізнес по-справжньому ділова етика.