ЧИСТО НЕ ТАМ... А ДЕ?

Улюблене повчання завгоспів, двірників та прибиральниць щодо джерел чистоти, у принципі, так само правильне, як і абсурдне. Адже коли лише один індустріальний комплекс щодоби вивалює на місто понад 600 тонн пилюки, заклики до акуратності видаються звичайнісінькою демагогією. І не так важливо, що характерний упродовж багатьох років для Запоріжжя показник нижчий, ніж у Кривому Розі, деяких містах Донбасу, чи, навпаки, значно перевищує рівень промислового забруднення інших населених пунктів...

Відтоді як закордон став набагато доступніший, ми встигли не лише пережити шок від продуктово-речового достатку, а й звернути увагу на притаманний іноземцям спосіб життя, де чистота й порядок інколи зведені до рівня культу. Навіть за великого бажання не можна не помітити доглянутих усередині й зовні будинків, до непристойності прозорих вікон, не кажучи вже про вимиті шампунем вулиці. Напевно, треба бути занадто наївним, щоб пояснювати це виключно особливостями менталітету, більш сприйнятливого до закликів «Не смітити!». Або, скажімо, технологічною досконалістю, яка геть-чисто виключає утворення сміття. На жаль, проблема забруднення довкілля інтернаціональна. Але методи розв’язання істотно різняться.

Років тридцять тому в європейських країнах набуло популярності поняття «клінінг», що в перекладі з англійської просто означає «очищення». Річ, зрозуміло, не так у терміні, як у принципово новому його змісті, що визначає професійне створення здорового й комфортного середовища проживання з допомогою самостійного виду діяльності з догляду за нерухомістю.

Лексичне коріння нового бізнесу безпомилково вказує на географію його походження. Саме англійці стали родоначальниками, а потім і законодавцями клінінгової моди, де найвищим авторитетом є інститут прибиральних наук — British Institute of Cleaning Science (ВICS). Сенс його діяльності якщо й зводиться до пропаганди нового виду сервісу, то лише почасти. На перший план усе-таки винесено цілком прагматичні завдання. Оскільки клінінг занадто швидко набув масштабів потужної індустрії, куди входять мережа підприємств із випуску прибирального устаткування, матеріалів та речовин, низка науково-дослідних інститутів, що спеціалізуються на розробці нових технологій та інвентарю. Закономірно виникла потреба в координуючому центрі. Тим паче що понад 65% європейської нерухомості обслуговується клінінговими компаніями, чий оборот дорівнює 30 млрд. євро на рік.

Віднедавна клінінг поширився й у країнах СНД. І не як данина моді, а через необхідність, продиктовану випереджаючими темпами розвитку ринку товарів, які не дозволяють традиційними способами забезпечити якісний догляд за нерухомістю, уникнути дорогих помилок в обслуговуванні широкої гами нових поверхонь. Спочатку, правда, були спроби запровадити фаховий підхід до прибирання як додаткового напряму виробничої діяльності. Проте вже невдовзі стало очевидно, що прагнення утримати джерела утворення додаткової вартості в рамках одного бюджету, всупереч усій своїй принадності, нераціональне. Випереджаючі темпи розвитку технологій прибирання підштовхнули до створення фірм, які спеціалізуються на наданні послуг із прибирання й догляду за житловими та службовими приміщеннями. Таких в Україні поки що небагато — лише шість. Тому символом вітчизняного клінінгу, як і раніше, залишається буркотлива бабуся зі шваброю й непохитним переконанням у тому, що приміщення існує виключно для неї, а кожен, хто в ньому перебуває, просто заважає працювати.

На думку Олени Бєляєвої, директора Першої клінінгової компанії, що працює в Запоріжжі, в розвитку цього виду бізнесу в Україні основний тон задає не так економіка, як психологія. Найчастіше потенційні клієнти апріорі вважають клінінг надмірністю, розкішшю, дозволеною лише за умови надлишку грошей. Таке ставлення грунтується на простому й начебто раціональному міркуванні: мовляв, навіщо витрачатися, якщо чистоту й порядок забезпечують прибиральниці та двірники за скромну зарплату?

На перший погляд, вартість клінінгу справді перевищує витрати на традиційне прибирання. Проте такий висновок бездоганний лише при поверховій калькуляції витрат на утримання нерухомості. А якщо врахувати, що оплата послуг клінінгової фірми зменшує оподатковуваний прибуток підприємства, скорочує витрати з фонду заробітної плати виплатою відпускних та лікарняних, витрати на придбання й ремонт інвентарю, видаткових засобів... Не кажучи вже про те, що фахове системне прибирання не тільки незрівнянно вищої якості, а й дозволяє істотно знизити витрати на ремонт приміщень.

— Правда, буває, й ці аргументи не переконують, — каже Олена Бєляєва. — Тому іноді мусимо доводити свою правоту на ділі, можливо, і не зовсім коректним способом. Як, приміром, було під час переговорів з адміністрацією одного з заводів. Начебто подані нами розрахунки переконливо доводять: запровадження клінінгу дозволить підприємству заощадити кошти, а потенційні партнери на співпрацю не налаштовані. Мовляв, ні до чого нам це, і край. Тоді довелося без дозволу господарів почистити частину коридору в заводоуправлінні. Можете собі уявити, як усі здивувалися, коли після нашої роботи мармурова підлога набула палацового блиску. Просто заводська госпслужба протягом багатьох років за звичкою «освіжала» її олійною фарбою...

Здавалося б, за очевидної економічної вигоди й доцільності системного догляду та обслуговування великих площ і територій клінінг міг би стати реальною альтернативою діючим комунальним службам, робота яких, м’яко кажучи, не викликає захоплення. Однак про такі позитивні зміни, на жаль, поки що годі й казати. Влада незмінно скаржиться на дефіцит коштів, який не дозволяє утримувати в чистоті й порядку вулиці, двори, під’їзди будинків. Хоча насправді резонність її доказів дуже сумнівна. На думку фахівців, основна причина полягає не так в обмеженості фінансів, як у неекономному їх використанні. Досить, приміром, звернути увагу на численних управлінців ЖЕУ, ПРЕЖО, відділів та управлінь, які формально нібито й відповідають за чистоту, а насправді не обтяжені відповідальністю. Чи не тому реформи в ЖКГ обмежуються лише словами та добрими побажаннями?

— У цьому сенсі повчальний досвід Москви, — вважає О.Бєляєва, — де міська влада стимулює дотримання чистоти економічними санкціями. Простіше кажучи, столичний уряд стягує штрафи з власників брудних вікон та фасадів. Напевно, така практика згодилася б і нам. Правда, спочатку необхідно докорінно переглянути ставлення до чистоти. Адже, погодьтеся, безглуздя виходить: показники забруднення в нас регламентовані у вигляді так званих норм ГДК, а стандартів чистоти як не було, так і немає. На відміну, до речі, від Росії, де ухвалено держстандарт на послуги з прибирання будинків та споруд.

Навряд чи хтось сперечатиметься про те, що чистота — не лише неодмінна умова нормального самопочуття та затишку, а й одна з головних складових іміджу офісу, вулиці, міста, країни. Якщо хочете — обов’язковий елемент культури. І, напевно, не варто занадто сподіватися, що виряджатимуть «за розумом» по-дружньому, якщо зустріч «за одягом» не склалася.