ЧИ ПОТРІБНІ УКРАЇНІ ВЛАСНІ НАФТА Й ГАЗ — ЗАПИТАННЯ ДО ПАРЛАМЕНТУ

На початку січня 2003 року виповниться чотири роки від дня заснування газопромислового управління «Харківгазвидобуток» — філії дочірньої компанії «Укргазвидобуток» НАК «Нафтогаз України». Маючи у своєму складі три нафтогазових промисли, два з яких розміщені на Харківщині й один, Перещепінський, у Дніпропетровській області, управління за три роки ввело в експлуатацію 59 нових свердловин. Відтак майже за чотири роки вдалося вдев’ятеро збільшити обсяги видобутої нафти й отримати з надр 6,53 млрд. кубометрів газу.

Не Кувейт, але все-таки...

Власне Личковське нафтогазоконденсатне родовище на території Магдалинівського району відкрили ще 1985 року. Тоді безперспективність пластів визначалася гігантськими покладами нафти й газу Західного Сибіру та високоякісною кавказькою нафтою. Українська ж, «забита» сіркою і парафіном, на той час цікавила не дуже. Тим паче що витрати на проектування і випуск установки з підготовки високов’язкої нафти робили промисловий видобуток на Личковському родовищі, навіть за радянських часів, невигідним.

«Друге життя» родовища після того, як Україна стала незалежною, почалося через нестачу в країні власних енергоресурсів і в зв’язку з розвитком української науки, що вилилося у створення нового високотехнологічного устаткування. Завдяки цьому новостворене ГПУ «Харківгазвидобуток» переглянуло проектну документацію Личковського родовища й 2000 року прийняло рішення про його введення в експлуатацію.

До речі, тоді на Дніпропетровщині газ видобували вже з шести родовищ під «дахом» Перещепінського нафтогазопромислу. У результаті до листопада нинішнього року на Личковському, вклавши туди сорок із половиною мільйонів гривень власних коштів, харківське ГПУ пробило п’ять газових і вісім експлуатаційних нафтосвердловин, звідки за перші три роки планується видобути понад 40 тисяч тонн нафти й газоконденсату плюс близько 160 млн. кубометрів газу. Після очищення «блакитне паливо» спочатку закачуватиметься в магістральний трубопровід «Укртрансгазу», звідти в «трубочку» ВАТ «Дніпропетровськгаз», після чого піде на потреби населення та бюджетних організацій Дніпропетровщини. Що ж до нафти й конденсату, то вони надходитимуть на Шебелинський ГПЗ для переробки в бензин, дизпаливо і зріджений газ.

Щоправда, з огляду на високий вміст у нафті парафінів (личковська нафта застигає при температурі плюс 26 градусів за Цельсієм), перед транспортуванням її збагачують у комплексній установці підготовки присадками з ряду дорогих компонентів, змішуючи з газоконденсатом, і лише потім закачують у транспортну магістраль. Тому про низьку собівартість однієї тонни личковської нафти, яка потрапила на переробку, ніхто з присутніх на відкритті не згадував.

А от середня собівартість однієї тисячі кубометрів газу, що видобувається Харківським управлінням, вражає — у межах 10 доларів. Щоправда, це чисті витрати на видобуток газу з надр. А якщо врахувати податки, частка яких у ціні газу поточного року становить 67%, то на розвиток «Харківгазвидобутку» залишається лише 5 гривень із кожної видобутої тисячі кубометрів. Якби в галузі залишалося більше коштів, нові родовища починали б давати газ набагато швидше, вважає головний інженер «Укргазвидобутку» Борис Синюк. А видобуток газу по ДК «Укргазвидобуток» найближчими роками зріс би з нинішніх 14 до 18 млрд. кубометрів.

Харківське ГПУ в дії

Втім, зроблене останніми роками «Харківгазвидобутком» і так вражає. Через півроку після створення ГПУ — в середині 1999 року — «Харківгазвидобуток» ввів в експлуатацію Коломацьке газове родовище; у 2000—2001 — Левенцовське, Наріжнянське, Кисовське й Ульяновське газоконденсатні родовища, а також нафтові горизонти Юльївського промислу.

Сумарно за чотири роки існування «Харківгазвидобуток» «запустив» 59 нових свердловин, 39 із яких пробурив, а частину вивів з непрацюючого фонду. Загалом відремонтовано ще близько 80 свердловин, що дало можливість значно збільшити видобуток нафти й газу.

Сьогодні до складу «Харківгазвидобутку» входять три нафтогазових промисли — Юльївський і Краснокутський у Харківській області та Перещепінський у Дніпропетровській. Видобуток харківського ГПУ поки що відносно скромний — 1,748 млрд. кубометрів на рік, але має тенденцію до збільшення.

Податкова вимиваюча

Були часи, коли геологорозвідувальні роботи проводили в основному підприємства тодішнього Держкомітету з геології та використання надр. Приміром, 1991 року вони пробурили 306,6 метра проходки. Та через рік, 1992-го,— уже тільки 236 метрів. А далі аж до 2001 року скорочення геологорозвідувального буріння відбувалося в геометричній прогресії. У результаті торік його обсяг становив лише 24,2 метра. Отже, цей обов’язковий сегмент нафтогазової галузі, який колись розвивали підприємства Держкомгеології, почив би в бозі, якби самі видобувні компанії не займалися не лише розробкою, а й вивченням надр та запасів енергоносіїв. Простіше кажучи, той-таки «Нафтогаз України» мусить самостійно й за свої кошти проводити геологорозвідку, а то завтра не залишиться родовищ для розробки.

Останніми роками «Укргазвидобуток» (дочірня компанія НАКу) вводив в експлуатацію переважно старі, колись законсервовані родовища через те, що геологією ніхто не займався. Однак нюанс у тому, що хоч податок на геологорозвідувальні роботи (ГРР) та ж таки НАК регулярно сплачує, нібито геологам за роботу, саму цю роботу її ж підприємства й виконують, відповідно фінансуючи. Отож, платять двічі. За що? За те, що, замість і на відміну від геологів, «Нафтогаз України» постійно збільшував геологорозвідувальні роботи, довівши їх із 73,5 метра 1988 року до 183 2001-го?

Сьогодні старі запаси Україну, яка відчуває дефіцит енергоресурсів, цікавлять, і «Нафтогаз України» активно освоює законсервований за радянських часів «дріб’язок». Та ці запаси можуть вичерпатися, а з відкриттям нових родовищ в Україні негусто.

Глава НАК Юрій Бойко зробив нарощування видобутку нафти й газу одним із пріоритетів політики «Нафтогазу України». Проте, щоб реалізувати задумане, самого бажання мало — потрібні ще й гроші. Усе до банального просто: щоб знайти нові родовища, треба вкладати кошти в їх розвідку.

Газовики не проти виконувати ці роботи самі, оскільки після розвалу системи геологічних підприємств робити це однак більше нікому. Як уже йшлося вище, обсяги геологічних розвідувальних робіт підприємств Мінекоресурсів (колись Держкомгеології) за останні десять років зменшилися більш ніж удесятеро, тоді як «Нафтогаз України» збільшив ці роботи більш як на третину і тепер проводить понад 90% усієї геологорозвідки в Україні.

Усе, що просить «Нафтогаз України» для збільшення видобутку, — це залишати в його розпорядженні відрахування на геологорозвідувальні роботи, які компанія справно платить у бюджет, не отримуючи натомість нових родовищ. У такому разі «Нафтогаз України» обіцяє щорічно розвідувати нові запаси газу на 5 млрд. кубометрів.

Відповідь на запитання, чи потрібні Україні власні нафта й газ, дадуть парламентарії у законі про бюджет на наступний рік. Поточного року частка податків у собівартості газу по НАКу становить 67%. І після їх сплати (а добре відомо, що Держподаткова адміністрація НАКу спуску не дає) у «Нафтогазу України» просто не залишається коштів на капіталовкладення. І якщо 1988 року НАК ще по засіках нашкріб 88% необхідних на ці цілі коштів, то торік — лише 65%, а нинішнього очікується ще менше — 41%.

Як зазначає президент Української газової асоціації Іван Діяк, при діючому законодавстві щодо підприємств нафтогазової галузі думати про вкладення коштів навіть не доводиться. Якщо ситуацію буде узаконено у бюджеті на 2003 рік, то матимемо таку картину. Доходи підприємств галузі становитимуть 2,22 млрд. грн. Та після сплати всіх податків (близько 1,02 млрд. грн.), необхідних виробничих витрат і т.п. створиться дефіцит на суму майже 65 млн. грн.

Коли говорити про транспортування газу, то за цією статтею платежі НАКу в бюджет становлять майже 94% вартості товарної продукції і послуг. Інакше кажучи, сума платежів компанії в бюджет майже дорівнює її доходам. До того ж при цьому очікуються 3,9 млрд. грн. збитків на транспортуванні газу! В НАКу запевняють, що такого навантаження компанія не витримає.

У кожній державі знайдеться галузь економіки (і добре, якщо не одна), яка значною мірою є бюджетоутворювальною. Десь це туризм, в іншій державі — сільське господарство. В Україні такою галуззю по праву можна вважати нафтогазову. Та якщо з неї видушувати все без залишку, невдовзі її можна просто втратити. Ніхто не каже про пільги для підприємств ПЕКу — йдеться про необхідність розумної податкової політики. Приміром, вважає І.Діяк, є сенс знизити рентну плату з 28,9 до хоча б 14,45 грн. із тисячі кубометрів. Це дозволить НАКу залишити майже 200 млн. грн. і використовувати для буріння до 50 нових свердловин, а це, у свою чергу, дозволить збільшити видобуток газу до 1,5 млрд. кубометрів на рік. Є сенс, вважають у галузі, і повернутися до «нульової» ставки оподаткування ПДВ імпортованого газу. На перший погляд виграють лише імпортери. Та, з другого боку, бюджет навряд чи щось втратить, адже тоді значно зменшиться і сума ПДВ, що її з бюджету виплачують підприємствам-експортерам, які також купують газ у НАКу.

Ще одне болюче для газівників питання — плата за транзит газу через Україну. Планується, що вона становитиме 2 243 млн. грн., тоді як газовики пропонують зменшити суму до 500 млн., що дозволить їм решту коштів спрямувати на реконструкцію газотранспортної системи України.

При розумному податковому навантаженні з’являться кошти й на розробку нових родовищ. Приміром, Шебелинського газоконденсатного. Як видно з графіка, найкращі часи цього промислу давно минули. І сьогодні, якщо продовжувати його розробку на повне виснаження запасів вуглеводневої сировини, то і видобуток буде незначний, і термін його експлуатації зменшиться. Якщо ж вкласти в розробку цього родовища додаткові кошти, підрахували фахівці НАКу, то за десять років Шебелинка дасть майже 80 млрд. кубометрів газу. Це лише один приклад. І в ньому занадто багато «якщо». Та якщо цього не робити, про збільшення власної ресурсної бази й видобуток вуглеводневої сировини залишиться лише мріяти.