Збиття МН17 — воєнний злочин. Час називати речі своїми іменами

Нині про катастрофу пасажирського Boeing-777 «Малайзійських авіаліній», що виконував рейс MH17, частіше згадують на кінофестивалях, аніж у стрічці новин. Водночас для України важливо не забувати про цю справу, адже вона має реальні перспективи притягнути до відповідальності російських високопосадовців.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ

Боррель: ЄС очікує, що Росія визнає свою відповідальність за збиття рейсу MH17

Чому збиття МН17 не кваліфікували як воєнний злочин?

Саме це запитання постає в людей, обізнаних із матеріалами справи. І саме його мені ставили найчастіше, коли я був керівником Спільної слідчої групи від України, що займалася цим розслідуванням. Для нас, українців, усе виглядає цілком очевидно: 17 липня 2014 року під час міжнародного збройного конфлікту контрольовані російською владою військові збили цивільний літак із зенітного ракетного комплексу «Бук», що належить 53-й зенітній ракетній бригаді протиповітряної оборони російських збройних сил, дислокованій під Курськом. Однак згадаймо 2014 рік. Тоді для міжнародної спільноти кваліфікація цього злочину як міжнародного означала б визнання російсько-української війни, до чого наші міжнародні партнери були на той час не готові. Якщо з Кримом ситуація була однозначною, то визнавати міжнародним конфлікт на Донбасі не поспішали. Тоді вся російська пропагандистська машина працювала на те, щоб довести змішаний характер конфлікту, що розгортався в Україні (тобто що він не міжнародний і міжнародний одночасно, в нас насправді «громадянська війна» та ін.). А міжнародна спільнота виявилася неготовою до гібридної форми ведення комунікаційної політики. Україна на той момент була не в змозі надати достатньо доказів і аргументів, а в наших партнерів забракло політичної волі, щоб назвати речі своїми іменами. І ще довгі роки після трагедії з МН17 завданням №1 для України було довести, що владну вертикаль, економіку та військову інфраструктуру квазіутворень (так званих «ДНР/ЛНР») інтегровано до російської системи та що РФ ефективно контролює ці території. Зрештою Україні довелося пристати на компромісне рішення — частково поступитися нашою юрисдикцією Нідерландам, які мали фінансові й організаційні можливості для судового розгляду справи такого масштабу. До того ж розгляду справи Окружним судом Гааги, що відбувався в судовому комплексі «Схіпхол», довіряла міжнародна спільнота. А нідерландське законодавство містило цікаву норму. Нагадаю, звинувачення чотирьом першим підсудним у цій справі було висунуто за двома статтями Кримінального кодексу Нідерландів: збиття літака та умисне вбивство. Адже, згідно з нідерландським законодавством, не має значення, який саме літак мали намір збити російські військові: пасажирський чи військовий ЗСУ (а аргумент про «переплутали» звучав одразу).

Тож наразі маємо завершений перший етап справи про збиття МН17, трьох обвинувачених із вироками й одного виправданого. Але це точно не має бути остаточною крапкою. Це лише проміжний етап.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ

«Цього не було»: Росія почала захищатися у Гаазі за позовом України щодо МН17

Як притягнути владну верхівку РФ до відповідальності?

Суд у Нідерландах — не єдиний процес щодо збиття МН17. Щонайменше вартий уваги той факт, що Європейський суд із прав людини (ЄСПЛ) визнав прийнятною для розгляду справу про відповідальність Росії в цій катастрофі. Українська сторона просила визнати, що саме Росія з 2014 року контролювала територію самопроголошених квазіутворень. І прийнявши до розгляду цю справу, ЄСПЛ фактично підтвердив це. Крім того, Міжнародний суд ООН розглядає справу про порушення РФ двох конвенцій, одна з яких — про боротьбу з фінансуванням тероризму, де, зокрема, заслуховують кейс про збиття пасажирського літака рейсу МН17.

Водночас украй важливо довести до кінця розслідування персональної відповідальності кожного причетного до збиття МН17: від військово-політичного керівництва РФ до тих, хто безпосередньо виконував наказ. Це важливо як для встановлення справедливості, так і для юридичного визнання з подальшою чіткою артикуляцією того факту, що в Україні війна з Росією відбувається не з 24 лютого 2022 року, а з 20 лютого 2014 року. Щоб надалі не виникало ситуацій, коли створюється фонд допомоги жертвам, який виплачуватиме компенсації виключно постраждалим після початку повномасштабної агресії. Щоб злочини, скоєні до 24 лютого 2022 року, кваліфікувалися саме як воєнні, а не як тероризм або «загальнокримінальні» злочини. Щоб усіх жертв було поновлено в правах, а винних — покарано.

І на сьогодні українська сторона має юридичні аргументи та моральне право вимагати, аби збиття МН17 кваліфікували й надалі розглядали як воєнний злочин. На мою думку, є всі підстави для того, щоб Міжнародний кримінальний суд дав правову оцінку Путіну та іншим представникам військово-політичної верхівки РФ у цій справі. Адже таку серйозну зброю, як «Бук», не могли передати без відома вищого військово-політичного керівництва Росії. Тут простежується очевидна командна відповідальність. І якщо нідерландський суд не зміг би подолати персональний і функціональний імунітети російських лідерів, МКС може це зробити. Тож МКС має в розпорядженні матеріали справи, які передала українська сторона, й може обґрунтовано оголосити про підозру.

На жаль, кількість трагедій і воєнних злочинів в Україні вже злічується сотнями тисяч. Тому може здатися, що катастрофа, яка сталася дев’ять років тому, вже втратила актуальність. Та й якісь вироки ми почули. Водночас я вважаю, що для України вкрай важливо проявити наполегливість, аби цю справу зрештою довели до логічного завершення. Це важливо як для відновлення справедливості загалом, так і для майбутньої історичної оцінки подій, що відбувалися з 20 лютого 2014 року.