Заходу доведеться зробити важливий стратегічний вибір щодо України — The Guardian

Поки російські війська збираються на кордонах України, погрожуючи вторгненням, увесь світ намагається вгадати наміри президента РФ Владіміра Путіна. Але стратегічне питання, яке мають поставити демократії Заходу більше стосується їх власних намірів у Східній Європі, пише The Guardian.

Довгострокова мета Путіна у Східній Європі, насправді, цілком зрозуміла. Він хоче відновити імперію, статус великої держави та сфери впливу, які Росія втратила 30 років тому, з розпадом Радянського Союзу в грудні 1991 року.

Лише його тактика викликає запитання. З 2008 року, коли він здійснив вторгнення в Грузію і після анексії Криму в 2014 році, стало очевидно, що Путін готовий використовувати будь-які засоби, від дипломатії та дезінформації до кібератак і війни.

Захід сприяв цій кризі своєю плутаниною та внутрішніми розбіжностями щодо власної стратегічної мети у Східній Європі. По суті, Захід – якщо ще можна говорити про єдиний геополітичний Захід, втратив час, починаючи з 2008 року, не визначившись між двома різними моделями порядку в Євразії, частково дотримуючись обох і водночас не дотримуючись жодної з них належним чином. Спрощено ці моделі можна назвати Гельсінкі та Ялта. Безпосередньою метою Заходу має бути стримування російського вторгнення в Україну, але за цим стоїть більший вибір.

На папері всі демократії Заходу підтримують модель Гельсінкі – Європу рівних, суверенних, незалежних демократичних держав, які поважають верховенство права і віддані вирішенню всіх суперечок мирними засобами. Така модель зародилася після Гельсінських угод 1975 року, була повністю сформульована в Паризькій хартії для нової Європи 1990 року, а зараз закріплена в Організації з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ).

Альтернативна модель — Ялта. Саміт 1945 року між Йосипом Сталіним, Франкліном Д. Рузвельтом та Вінстоном Черчіллем у Ялті став синонімом великих держав, які розрізають Європу на західну та східну сфери впливу. Нещодавні агресивні пропозиції Росії щодо гарантій безпеки з США і НАТО вимагають того, що аналітики назвали «Ялта-2».

Протягом тривалого часу підхід Західної Європи до Східної демонстрував подвійні стандарти.

Іноді Ялта насправді прикрита Гельсінкі. Якщо, зіштовхнувшись із агресором, який готовий застосувати насильницькі засоби для дестабілізації європейської держави, країни відмовляються від поставок оборонної зброї Україні і покладаються лише на спостерігачів ОБСЄ та дипломатичні переговори, це фактично відкриває модель Ялти «під прикриттям» Гельсінкі. Такими діями Захід може зробити війну більш вірогідною, не в змозі захистити мир.

Німецькі соціал-демократи – колись винахідники інноваційної версії політики розрядки, відомої як Ostpolitik – нині є глобальним прикладом заплутаного мислення та самообману. Вони являють собою «сором'язливу модель Ялти», яка не наважується назвати свого імені.

Велика суперечка країн Заходу на саміті НАТО в 2008 році призвела до публічного компромісу — заяви про те, що Україна і Грузія приєднаються до альянсу в поєднанні з прихованим розумінням того, що НАТО насправді не зробить нічого, щоб виконати цю обіцянку,

Захід застряг у стані стратегічної плутанини. Відтоді західні країни були лише наполовину відкритими для України, наполовину підтримуючи її незалежність, територіальну цілісність і перехід до життєздатної, суверенної, демократичної європейської держави. Україна не в НАТО і найближчим часом навряд чи вступить до альянсу. Але союзники по НАТО, у тому числі США та Велика Британія, постачають зброю та мають військовий навчальний персонал в Україні. Україна не в ЄС і найближчим часом також не стане членом блоку. Але ЄС має значні програми підтримки політичних, економічних та екологічних змін у країні.

Заходу нарешті потрібно зробити стратегічний вибір. Необхідно рішуче йти за моделлю Гельсінкі. Країни, які наразі входять до ЄС і НАТО, мають терпляче і послідовно присвятити себе меті цілісної, вільної та мирної Європи.

Важливим компонентом такого довгострокового бачення є те, що воно відкрите для справді демократичної постпутінської Росії. Навряд чи нове вторгнення в Україну та відродження колишньої Російської імперії значно підвищить популярність Путіна в РФ, як це зробила анексія Криму в 2014 році. Режим Путіна був настільки наляканий впливом опозиціонера Алєксєя Навального, що останній наразі перебуває у в’язниці.

У політиці та дипломатії, як і в інших сферах життя, потрібна здатність йти на компроміс і жити з недосконалими тимчасовими домовленостями. Але не менш важливо розуміти реальні довгострокові наміри. Путін знає, чого він хоче. Захід також повинен визначитися, резюмує видання.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ

В Україні назвали основну вимогу для переговорів з Росією

Чи готові американці і європейці пожертвувати Україною задля поліпшення відносин із Росією? Наскільки важливо для них підтримати Україну? Чи згодні вони послати війська на захист нашої країни у разі нового російського вторгнення? Чи хочуть бачити Україну в ЄС і НАТО? Відповіді на ці та інші запитання дало розлоге соціологічне дослідження, недавно проведене у США, Канаді, Великій Британії, Німеччині, Франції, Польщі. Його результати аналізує Тетяна Силіна у статті «Чи готовий Захід захищати Україну від Путіна? Що кажуть у шістьох провідних країнах».