Захід та Росія рухаються у протилежних напрямках — FT

На конференції «Майбутнє Європи», яка відкрилася 9 травня, лідери ЄС запросили громадян «долучитися до обговорень» майбутнього шляху. У Вашингтоні американський президент Джо Байден закликав до «згуртованості», коли оголосив про амбіційні плани трансформувати економіку та суспільство США. Для Заходу спосіб боротьби з кризами - це побудова образу кращого спільного майбутнього. На відміну від цього, Росія звертається до минулого у пошуках «єдності», пише Financial Times.

На військовому параді на Червоній площі, який також відбувся 9 травня, російський президент Володимир Путін заявив, що радянський народ самостійно здобув перемогу у Другій світовій війні. Таким чином він фактично підтвердив, що Росія та Захід рухаються у протилежних напрямках.

Акцент Путіна на минулих досягненнях своєї нації певною мірою може на деякий час забезпечити «стабільність» у Росії. Кремль виграє від того, що сьогодні не зіштовхнувся з серйозними внутрішніми чи іноземними загрозами. Тим не менше, Путін намагається створювати напругу в міжнародних відносинах, змушуючи західних лідерів демонструвати свою «політичну витривалість».

Особисті погляди Путіна, очевидно, мають значення. Однак важливішою є логіка російської системи влади. Росія хоче, щоб на світовій арені її визнали «великою державою». Згідно з цією логікою, Москву «не можна ігнорувати» і вона повинна бути учасником «глобального параду держав».

Попри придушення внутрішнього інакомислення та антизахідну риторику державної пропаганди, політика Кремля частково спрямована і на те, щоб не дати Росії перетворитися на «закриту фортецю». Для того, щоб бути впливовою державою, Росія повинна сідати за один стіл обговорень з іншими країнами.

Байден запропонував провести американсько-російський саміт, а лідери ЄС намагаються підтримувати відкриті лінії діалогу з Москвою, але низький рівень взаємної довіри не надто «допомагає». Ймовірно, Заходу буде важко «мирно співіснувати» з Кремлем.

Певною мірою Захід проводить двосторонню політику щодо Росії: стримування та співробітництва. Останнім часом ця політична стратегія зіштовхнулася з проблемою: співпраця зупиняється щоразу, коли з’являється потреба стримувати Росію. Тому західним демократіям треба «чіткіше» окреслювати свою стратегію.

Є важливі розбіжності з епохою холодної війни радянсько-західного протистояння. У минулому Радянський Союз «випадково» зміцнив західну єдність. СРСР своєю поведінкою посилив прихильність Заходу до принципів ліберальної демократії та верховенства права.

Зараз пострадянська Росія намагається вплинути на Захід, «імітуючи» його ліберальні принципи та потрапляючи всередину західних суспільств через політичні та економічні еліти, ділові операції та потужні лобістські машини.

Частково саме з цих причин Заходу важко встановити чітко визначені «маркери» відносно того, що він вважає «неприйнятною поведінкою Кремля». Очевидно, недавнє військове нарощування Росії поблизу кордону з Україною було червоною лінією. Але «м’які» спроби стримати Москву стимулюють її агресивну політику.

Тим не менше, на Кремль може чекати неприємний сюрприз. Можливо, політика Заходу, спрямована проти Путіна, підкреслює його «імідж сильного лідера» в Москві. Але постійне випробовування Кремлем західного терпіння може підірвати Росію більш тонкими способами.

Однак існує потенційна пастка і для Заходу. Його «подвійна політика» допомагає російським владним структурам, які утворилися за часів Путіна. Кремль та його відомства хочуть брати участь у міжнародній політиці.

Після розпаду Радянського Союзу Москва почала покладатися на Захід як на економічний та технологічний ресурс. Російська еліта зробила Захід своїм «домом». Але зараз Кремль невпинно втрачає довіру Заходу. Демократичні країни відчувають гостру потребу стримування агресії Москви, резюмує видання.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ

Байден назвав одну з тем саміту з Путіним

Авторитарний лідер керує поліційною державою. Його ключовий критик ув’язнений і близький до смерті. Кожен третій росіянин вважає несправедливим вирок опозиціонеру Олексію Навальному. Тим не менше, російський президент Володимир Путін все ще побоюється «свого в'язня». Насправді Путін слабший, ніж здається, пише журнал The Economist.