Захід не налагодить відносини з РФ - Chatham House

Британський аналітичний центр Chatham House опублікував великий звіт, в якому піддав критиці спроби Заходу налагодити відносини з Росією, оскільки там вважають, що ці спроби зазнають невдачі. Про це пише Ліга.Новини.

Звіт розбирає 16 найбільш поширених міфів і помилок, які складають західне мислення про Росію. Автори розповідають, чому вони негативно впливають на розробку і реалізацію політики Заходу і наполягають, що необхідно критично переглянути окремі позиції для забезпечення більш раціональних і ефективних відповідей на дії Росії.

В основі аналізу, за словами авторів, лежить важливий аргумент про те, що, всупереч бажанню багатьох євроатлантичних політиків, у Росії мало шансів стати більш конструктивним партнером західних урядів в доступному для огляду майбутньому.

Таким чином, спроби поліпшити відносини з Кремлем, швидше за все, зазнають невдачі, оскільки російські стратегічні цілі, цінності і розуміння міждержавних відносин кардинально відрізняються від західних, вважають автори звіту.

Міф 1: Росія і Захід однаково погані і варті один одного

Захід - це спільнота зі спільними інтересами і цінностями. Розширення НАТО і ЄС було зумовлено саме цим. У той час як Росія прагне нав'язати "міцне добросусідство" іншим державам, хочуть вони того чи ні, і вважає "сферу привілейованих інтересів" правом. Спори з приводу західних військових інтервенцій неможливо порівняти з лукавством, відсутністю дипломатії і повним ігноруванням договорів, які передували вторгненню Росії в Грузію і Україну.

Міф 2: Росія і Захід хочуть одного й того ж

Політика Заходу щодо взаємодії з Росією зазнає невдачі, якщо вона заснована на уявленні про те, що на певному рівні інтереси Росії і Заходу повинні збігатися. Прагнення до нормалізації відносин без усунення основних причин розбіжностей тільки погіршує становище. Російські цілі і розуміння відносин між державами несумісні з тим, що західні держави і суспільства вважають прийнятним. Визнання того, що західні і російські цінності і інтереси несумісні, і коригування з урахуванням цієї реальності - ключ до управління цими конфліктами і суперечностями.

Міф 3: Росії обіцяли, що НАТО не буде розширюватися

Всупереч наративів про зраду, що культивуються сьогодні Росією, Радянському Союзу ніколи не пропонували формальних гарантій щодо розширення НАТО після 1990 року. Москва просто спотворює історію, щоб зберегти внутрішній антизахідний консенсус. У 1990 році, коли Михайло Горбачов погодився на включення об'єднаної Німеччини в НАТО, він не просив і не отримував ніяких формальних гарантій того, що не буде подальшого розширення НАТО за межі території об'єднаної Німеччини. Розпуск Варшавського договору і розпад СРСР змінили ситуацію з безпекою в Європі. Нові лідери Росії не ставлять під сумнів принцип, згідно з яким країни Європи можуть самостійно вживати заходів щодо забезпечення безпеки. Аналогічним чином, в Основному акті Росія-НАТО, підписаній у 1997 році, визнається "невід'ємне право" всіх держав "вибирати засоби для забезпечення своєї власної безпеки".

Міф 4: Росія не конфліктує з Заходом

Євроатлантичні політики можуть не визнавати це, але природний стан Москви - конфронтація із Заходом. Ключовою особливістю конфлікту є використання нетрадиційних ворожих заходів, які залишаються вище порога прийнятною діяльності в мирний час, але нижче порога ведення війни. Кремль прагне підірвати інтереси Заходу за допомогою добре зарекомендував себе інструментарію, такого як втручання у вибори, цілеспрямовані санкціоновані державою вбивства і інформаційна війна.

Міф 5: Нам потрібна нова загальноєвропейська архітектура безпеки, що включає Росію

Російські лідери виступають за загальноконтинентальної систему європейської безпеки, яка замінила б існуючі євроатлантичних структур, особливо НАТО. Ця пропозиція проблематично: воно ігнорує фундаментальні розбіжності між Росією і західними країнами з питання суверенітету. Росія хоче для себе привілеїв "великої держави", обмеження суверенітету сусідніх країн і угоди про те, що держави не повинні піддаватися критиці, якщо вони ведуть свої внутрішні справи таким чином, який несумісний з цінностями демократії, прав людини і верховенства закону. Ця точка зору вступає в протиріччя з основними західними інтересами і цінностями.

Міф 6: Ми повинні поліпшити відносини з Росією, навіть без поступок з її боку, оскільки це занадто важливо

Цей міф заснований на передумові, що геополітична вага, взаємні економічні інтереси і компенсації за програш в холодній війні є головними імперативами для успішної перезавантаження відносин з Росією. Якщо не брати до уваги глибокої етичної двозначності, яку має на увазі така тактика, домовленість просто не спрацює. Зусилля в областях кібербезпеки, Близького Сходу і Північної Африки провалилися через неліберального підходу Росії до кожного з цих питань.

Міф 07: Росія має право на оборонний периметр - сферу привілейованих інтересів, що включає територію інших держав

Ідея про те, що Росія повинна мати право на виняткову сферу впливу в інших державах, особливо в Східній Європі і Центральній Азії, вельми проблематична. Це несумісно з проголошуються євроатлантичними цінностями щодо суверенітету держав і права на самовизначення. Це завдає шкоди геополітичному порядкові і міжнародної безпеки, оскільки неявно дає дозвіл Росії на територіальну агресію, анексію, навіть пряму війну. Це фактично дає Росії право домінувати в сусідніх державах і порушувати їх територіальну цілісність.

Міф 8: Ми повинні вбити клин між Росією і Китаєм, щоб перешкодити їх здатності діяти в тандемі проти інтересів Заходу

Уявлення про те, що Захід може використовувати напруженість між Росією і Китаєм, містить неправильне розуміння характеру відносин між двома країнами і переоцінює їх сприйнятливість до зовнішніх важелів. Наслідком цього міфу є припущення про те, що Росія і Китай утворюють єдине стратегічне утворення, якому якимось чином "дозволили" розвиватися недбайливі західні політики. Але точно так само, як Захід не об'єднав Росію і Китай, він не може їх розлучити. У цих двох держав є природна ідеологічна сумісність, а також взаимодополняющая економіка і інтереси в різних сферах, включаючи технології, кібер-співробітництво і оборону. З огляду на, що в даний час обидві держави можуть більше виграти від співпраці, ніж від конкуренції, і Росія, і Китай воліли відсунути свої розбіжності на задній план в доступному для огляду майбутньому. Але прихована двостороння напруженість може вийти на перший план в майбутньому в міру розширення панування Китаю. Таким чином, виникнення "осі авторитаризму" не очікується.

Міф 9: Відносини Заходу з Росією повинні бути нормалізовані, щоб протистояти розширенню впливу Китаю

Зближення з Росією в якості стратегічного засоби протидії Китаю, швидше за все, відбудеться на умовах Кремля і означатиме принесення в жертву суверенітету інших пострадянських держав. Більш того, приєднатися до цього міфу - значить припустити, що Кремль хоче нормалізації відносин із Заходом, і забути, що поліпшення відносин з Росією неефективно для запобігання подальшого зростання впливу Китаю. Що найбільш важливо, хоча порушення Китаєм міжнародного права і прав людини не заслуговують виправдання, альянс з Кремлем неявно виключає можливість встановлення стійких відносин між Китаєм і Заходом в довгостроковій перспективі. Західні країни не можуть дозволити собі розкіш зосередитися виключно на проблемах, які ставить Китай, при цьому якимось чином замовчуючи агресивна поведінка Росії.

Міф 10: Євразійський економічний союз є справжнім і значущим партнером ЄС

Росія представляє Євразійський економічний союз (ЄАЕС) в якості партнера ЄС у пропонованій зону вільної торгівлі "від Лісабона до Владивостока". Насправді ЄАЕС - це політичний проект. Росія ігнорує правила самої ж ЄАЕС. Торгова політика РФ підпорядкована її зовнішній політиці. Через такого інструментального використання і глибокої політизації ЄАЕС функціонально нездатний діяти в якості інтеграційного органу в Євразії, не в останню чергу тому, що Росія не зацікавлена у всеосяжній лібералізації торгівлі ні всередині ЄАЕС, ні через зону вільної торгівлі з ЄС.

Міф 11: Народи України, Білорусі та Росії - одна нація

Кремль спотворює історію регіону, щоб легітимізувати ідею про те, що Україна і Білорусь є частиною "природною" сфери впливу Росії. Фактично обидві країни мають більш сильні європейські коріння, ніж вважає Кремль. Історично неправильно стверджувати, що Росія, Україна і Білорусь коли-небудь складали єдину національну освіту (дві країни також мають політичні та культурні корені в європейських структурах, таких як Велике князівство Литовське). Наратив Кремля, який служив виправданням домагань Росії на статус "першого серед рівних" серед пострадянських республік визнає право Росії втручатися у внутрішні справи своїх сусідів. Ідея "триєдиної" російської нації принижує унікальність історичних корінних культур. Таким чином РФ намагається створити перешкоди для інтеграції двох країн в Європу.

Міф 12: Крим завжди був російським

Кремль пропагує брехня про те, що Крим законно і добровільно "відокремився" від України і "приєднався" до Росії в 2014 році. Якщо не спростувати цей міф, він ризикує ще більше підірвати територіальну цілісність України і сприяти експансіоністських зусиллям РФ в інших місцях.

Однак реальність така, що Крим знаходився в руках Росії лише частину своєї історії. Історично (до 2014 року) Крим належав Росії всього 168 років, або менше 6% її письмової історії. З моменту здобуття Україною незалежності в 1991 році в Криму не існувало жодного великого сепаратистського руху. Українці, росіяни та кримські татари мирно співіснували з широкою автономією, передбаченої конституцією АРК. "Референдум", організований Росією і проведений під тиском 16 березня 2014 року, на самому ділі був всього лише димовою завісою для офіційного оформлення російського військового захоплення півострова.

Міф 13: Ліберальна ринкова реформа 1990-х років погано відобразилася на Росії

Міф полягає в тому, що в Росії в 1990-і роки ліберальна ринкова реформа призвела до затяжної рецесії. Це правда, що була зроблена спроба проведення ліберальних реформ, і обсяг виробництва за шість років сильно впав, але перше не спричинило за собою друге. Ліберальна реформа в тому вигляді, в якому вона спочатку була задумана, ніколи не була реалізована в Росії повністю і адекватно. У РФ політично слабкі влада не змогла домогтися стабілізації економіки (включаючи контроль над інфляцією і управління державними фінансами), в той час як інші пов'язані дані напрямок реформ, приватизація, було затьмарене корупцією. Хибне уявлення про те, що добре функціонує ринкова економіка якимось чином несумісна з Росією, послаблює політику Заходу.

Міф 14: Санкції - неправильний підхід

Економічні санкції вже продемонстрували практичну і нормативну цінність як відповідь на неприйнятну поведінку Росії - але їм потрібно дати час, щоб подіяти. Санкції також демонстративно засуджують неприйнятну поведінку і підтверджують колективну прихильність нормам і принципам міжнародного порядку.

Міф 15: Вся справа в Путіні. Росія - це централізована автократія з ручним керуванням

Управління в Росії - це не спектакль одного актора. Всупереч широко поширеній думці, безліч різних суб'єктів і інститутів можуть відігравати значиму роль в ухваленні рішень. Особиста роль президента часто перебільшується, зовнішні спостерігачі не беруть до уваги або неправильно розуміють роль колективних органів (наприклад, Адміністрації президента і Ради безпеки), переоцінюють ступінь управлінської компетентності і дисципліни (президентські укази часто не виконуються) або ігнорують корисливе поведінку інших акторів крім Путіна. Незважаючи на те, що у Путіна може бути можливість втручатися в усі типи прийняття рішень, це не означає, що він завжди це робить або хоче це робити. Щоб зрозуміти, як насправді працює управління в країні, нам необхідно прийняти до уваги міць і складність російської бюрократії, значення якої буде тільки зростати.

Міф 16: Те, що буде після Путіна, має бути краще Путіна

Цей міф знову відображає перемогу надії над досвідом і аналізом. У Росії є структурні проблеми, що виходять за рамки труднощів, пов'язаних з правлінням Путіна. В результаті ймовірність побудови життєздатної демократичної системи постпутінської Росією зараз нижче, ніж в 1990-і роки. Зокрема, країні потрібні нові професійні кадри, якщо вона хоче забезпечити підзвітну та ефективне управління. Але умов для вирощування таких кадрів в сьогоднішній Росії не існує. Незалежно від того, хто в кінцевому підсумку змінить Путіна, політична культура Росії, безсумнівно, буде і далі перешкоджати розвитку більш конструктивних відносин із Заходом.

10 принципів для Заходу, як більш раціонально і ефективно вести справи з Росією

Прийняти стратегії, засновані на чесній оцінці можливостей, намірів і дій Росії. Не приймайте їх, ставлячи надію вище досвіду, або тому, що реальні альтернативи незручні, або на основі міфів, розвінчаних в цьому звіті.

Пам'ятайте, що Кремль - не друг Заходу. Російські чиновники користуються розкішними курортами Заходу, правовою системою, банками, школами, елітною нерухомістю і так далі, але це не означає, що вони поділяють його політику і цінності.

Чи не умиротворяє Росію в обмін на передбачувані вигоди. Вони не матеріалізуються. Зокрема, уникайте спокуси укласти велику угоду у відносинах з Росією. Так звана "реалістична" політика просто грає на руку Росії.

Чекайте розчарування в РФ. Досвід незмінно демонструє марність відношення до Росії як до надійного партнера. Чекайте, що Росія порушить будь укладену з нею угоду, коли це буде відповідати її інтересам, якщо тільки не буде суттєвих важелів для забезпечення дотримання умов даної угоди.

Не здавайтесь. Підтримуйте тиск на Росію, чітко усвідомлюючи основні інтереси Заходу і відмовляючись приймати ворожі дії, які кидають їм виклик, і зберігайте віру в те, що західні політичні системи, санкції та інші заходи будуть працювати в довгостроковій перспективі. Прийміть принцип, згідно з яким кожне "неприйнятне" дія повинна супроводжуватися равносильной або асиметричною реакцією.

Визнайте, що недружні стосунки з Росією доречні в даний час і продиктовані реаліями, з якими ми стикаємося. Дійсно, хороші відносини з Росією були б абсолютно недоречними в сучасному контексті. Умови "дружби" з Росією незмінно обертаються збитком нашим інтересам і інтересам інших.

Ставте безпеку вище за економічну вигоду. Будь-яке скорочення ділових відносин з Росією виправдано, якщо вдається утримати її від нападу на західні країни, суспільства, громадян та основні інтереси. Бувають моменти, коли імперативи безпеки і економіки вступають в протиріччя, і це тягне за собою певні фінансові жертви. Фінансові інвестиції наводять політичні мости тільки тоді, коли політичні інтереси збігаються.

Не піддавайтеся спокусі піти на компроміс в інтересах і цінностях в прагненні до співпраці, навіть визнаючи, що співпраця все ще можливо в невеликій кількості областей. Аналогічний принцип можна застосувати і до діалогу. Ні співробітництво, ні діалог не так важливі, як розуміння фундаментальних відмінностей між Росією і Заходом.

Чекайте галасливих, гнівних і образливих відповідей від Москви як плати за захист інтересів Заходу. Такі відповіді не повинні служити стримуючим фактором для політики, оскільки це буде являти собою успішний шантаж.

Підвищуйте кваліфікацію. Заходу необхідно відтворити експертний пул фахівців з Росії, щоб забезпечити достовірний аналіз її дій і запобігти розвитку нових міфів.

Раніше повідомлялося, що Британія буде допомагати вразливим країнам боротися з кіберзагрозами Росії і Китаю.