Війна з Україною: навіщо Путін пішов до Африки

У своєму протистоянні із Заходом Росія намагається заручитися підтримкою глобального Півдня.

Саміт Росія—Африка, що завершився вчора в Санкт-Петербурзі, мав посприяти реалізації стратегічних інтересів Москви. А це — демонстрація «місту та світу», що Росія не ізольована, залишається глобальним гравцем, а її вплив зростає. Використання Африки як «поля битви» зі США, Великою Британією, Францією із застосуванням проксі-сили — «вагнерівців», які стоять за низкою режимів африканських країн. Зрештою, участь російських компаній у розробленні природних багатств континенту.

Антизахідні настрої в елітах різних країн, спогади африканців про допомогу СРСР, проросійське лобі, корумповані режими, вплив російського чинника на ситуацію на континенті — все це дає росіянам надію на успішну реалізацію їхніх планів. Прагнучи вибудувати ефективні відносини, в Росії навіть заявляють про спільні з Африкою «скріпи»: за словами глави РПЦ патріарха Кіріла, «нас об’єднують прихильність до традиційних цінностей і консервативний погляд на людську природу».

Однак економічні можливості Росії обмежені. Що й демонструє низький обсяг торгівлі з країнами континенту.

Getty Images

Як заявив Путін, за 2022 рік товарообіг РФ із африканськими державами сягнув майже 18 млрд дол. (Хоча 2018 року він був 20,4 млрд, а товарообіг Китаю з усією Африкою лише за перше півріччя 2023-го становив 140,9 млрд.) Із іноземних інвестицій, що надходять до Африки, на РФ припадає менш як 1%. Зате Москва постачає африканським державам майже половину всіх озброєнь, закуплених ними за кордоном. Основні імпортери російської зброї — Алжир, Єгипет, Судан, Ангола.

У Москви в регіоні — сильні політичні позиції. Завдяки «вагнерівцям» Росії вдалося закріпитися в Західній Африці: військові хунти в Малі, Буркіна-Фасо та Гвінеї правлять із допомогою російських найманців. (До речі, на форумі помітили й главу ПВК «Вагнер» Євгєнія Прігожина, який активно фотографувався з африканськими гостями.)

Результатом військового перевороту в Нігері, що відбувся днями, стало відсторонення від влади президента Мохамеда Базума. Його називають останнім прозахідним лідером у регіоні, й переворот там став ударом і по українських інтересах: торік Нігер — одна з небагатьох африканських держав — ухвалив рішення підтримати «Кримську платформу». The Wall Street Journal вважає те, що сталося в Нігері, можливістю для Росії розширити вплив.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ

Переворот у Нігері відкрив Путіну двері в Африку — The Times

Саміт, який на тлі війни Росії з Україною та протистояння із Заходом мав продемонструвати, що зв’язки РФ і Африки «мають міцне, глибоке коріння й повсякчас вирізнялися стабільністю, довірою та доброзичливістю», обернувся для Москви розчаруванням. Адже розпіарений форум показав слабкість Росії як міжнародного актора. І найочевидніше це проявилося в складі учасників помпезного заходу.

Так, на форумі були представники 49 з 54 африканських держав: п’ять країн відмовилися відправляти будь-кого до Росії. Водночас до Пітера приїхало лише 17 глав держав і четверо прем’єр-міністрів, а решту держав представляли віцепрезиденти, віцепрем’єри, міністри або навіть посли. Все це відрізняє цьогорічний саміт від того, що відбувся 2019 року, в гірший бік: тоді до Сочі приїхали представники всіх 54 країн Африки, причому 45 із них були представлені главами держав та урядів.

Getty Images

Після видачі Міжнародним кримінальним судом ордера на арешт російського президента за звинуваченням у викраденні українських дітей і подальшої відмови кремлівського диктатора їхати до ПАР на саміт БРІКС особисто для Путіна було важливо, скільки країн африканського континенту буде представлено на форумі, скільки глав держав і урядів приїде до Санкт-Петербурга. Тому низький рівень представництва виглядає як провал, що його в Кремлі пояснюють тиском Заходу на африканські країни та «робочими графіками».

Звісно, склад учасників саміту не означає, що лідери африканських країн, які не приїхали, збираються розривати відносини з Москвою, але вони змушені враховувати й позицію США. Водночас вони хочуть грошей, зброї та щоб інші країни не пов’язували перше й друге з дотриманням демократичних стандартів. Багатьом у Африці імпонує путінський стиль правління, антизахідна риторика та заклики до багатополярності. Зрештою, для значної частини країн Африки ситуація, в якій опинилася Росія, — це лише можливість поторгуватися з нею за зайвий кредит.

Саміт також продемонстрував стійкий пул «друзів Росії», які займають або нейтральну, або проросійську позицію (зокрема Алжир, Зімбабве, Малі, ЦАР, Еритрея). Утім, за цю підтримку, як і за те, щоб запобігти дрейфу від РФ, Кремлю доводиться платити. Так, Москва списала всі борги Сомалі на загальну суму понад 690 млн дол. Окрім того, Путін пообіцяв низці країн (Буркіна-Фасо, Зімбабве, Малі, Сомалі, ЦАР і Еритреї) безоплатно поставити 25–50 тис. т зерна.

Ця популістська пропозиція Путіна стала реакцією на критику низкою африканських держав рішення Росії вийти із зернової угоди: в Африці цей крок Москви сприйняли дуже болісно. Глава МЗС Кенії Корір Сінг’Оей назвав рішення Путіна «ножем у спину глобальної продовольчої безпеки», адже блокування зернового коридору може обернутися голодом для країн Африканського рогу зокрема та Східної Африки загалом, оскільки на світовому ринку зростуть ціни на зерно.

Чорноморська зернова ініціатива дала змогу експортувати до Африки українську пшеницю, забезпечивши необхідними харчовими продуктами такі країни, як Ефіопія, Кенія, Сомалі та Судан. «Окрім безпосереднього зриву поставок, російська блокада України спричиняє і зростання цін на зерно. Наслідки війни в Україні майже напевно збільшать продовольчу небезпеку в Африці щонайменше на наступні два роки», — вважають аналітики управління розвідки Міністерства оборони Великої Британії.

Із середини липня, коли Росія вийшла із зернової угоди, вартість пшениці вже зросла більш як на 15%. Ціни на пшеницю підскочили на міжнародних ринках після обстрілів росіянами чорноморських портів Одеси та Миколаєва, а також річкового порту Рені на Дунаї. Не дивно, що тема повернення Росії до зернової угоди була пріоритетною на саміті, а голова Африканського союзу Азалі Ассумані закликав знайти якесь рішення: «Нині світ фактично на межі руйнування й від цього страждають африканські держави».

Коментуючи пропозиції Путіна, генсек ООН Антоніу Гутерреш зазначив, що обіцяна російським президентом Африці «жменька пожертвувань» у вигляді невеликих партій зерна не відшкодує збитків від виходу РФ із «зернової угоди» та зупинки експорту українського зерна морем. Однак Путін, лицемірно звинувачуючи Захід у зриві зернової угоди, заявив, що Росія в змозі замістити українське зерно «як на комерційній основі, так і у вигляді безоплатної допомоги».

Наразі немає жодних ознак того, що делегаціям африканських країн удалося підштовхнути Путіна сісти за стіл переговорів щодо зернової угоди. Як немає підстав вважати, що Кремль відгукнеться на заклики групи африканських лідерів погодитися з Африканською мирною ініціативою, припинити війну між Україною та Росією й розпочати переговори з українським керівництвом: ані Київ, ані Москва на цьому етапі не досягли своїх військових і політичних цілей.

Загалом саміт Росія—Африка не приніс хоч скільки-небудь значущих політичних і економічних угод. Але кожен його учасник намагатиметься витягти з форуму в Санкт-Петербурзі максимальні іміджеві дивіденди. Принаймні Кремль продемонструє росіянам, що під прапором боротьби з «неоколоніалізмом» стає лідером «третього світу». Для нашої ж країни, як і для Заходу, пітерський саміт — сигнал про те, що необхідно активно працювати з глобальним Півднем.