Від Криму до Солсбері: час визнати глобальну гібридну війну Путіна - Atlantic Council

За чотири роки після захоплення урядових будівель російськими військами в Криму міжнародна спільнота вже звикла до майже щоденних агресивних вчинків 3.

Про що б не йшлося: про замаскованих "зелених чоловічків" на Сході України, про атаку з застосуванням хімічної зброї в Англії чи про спробу організувати переворот на Балканах, - процес так чи інакше однаковий. Зіштовхнувшись з новими обвинуваченнями, Кремль все заперечує і проголошує: "Ви не можете довести, що це були ми".

А якщо докази вказують на Росію особливо чітко, Москва тоді починає наполягати, що актори діяли незалежно від уряду. Таку позицію Володимир Путін зайняв нещодавно під час інтерв'ю для NBC News, відкидаючи звинувачення проти 13 росіян, підозрюваних у втручанні у американські вибори.

"То й що, що вони росіяни? Вони не представляють інтереси російської держави", - наполягав Путін.

Про це в статті для Atlantic Council пише Пітер Дікінсон. Він нагадує, що щось подібне відбулося і тоді, коли стало відомо про масову загибель російських військових під час спроби атаки на американські війська в Сирії на початку лютого. Спочатку Кремль применшував кількість жертв, а потім наголошував, що це були "добровольці", які не мають ніякого відношення до армії Росії. Навіть у такому кричущому випадку, як нещодавня спроба вбиватсва екс-шпигуна у Солсбері, Москва все заперечує, а потім розігрує карту "русофобії".

Це те, як Росія Путіна веде війну: атакує з різних боків і при цьому дбає про правдоподібні версії заперечення, що практично паралізує її жертв і не дозволяє ефективно відповісти ворогу, якого не можна остаточно вивести на чисту воду. Ні в кого немає сумнівів, що саме Росія стоїть за кожним новим актом агресії. Але часто дуже важко відділити численних маріонеток Путіна від, власне, руки Кремля. В результаті виникає неінтенсивний конфлікт, в якому Росія може ефективно завдавати удари більш могутнім опонентам. А ті, у свою чергу, не можуть розпізнати цю ворожість взагалі.

Одна з причин ефективності стратегії заперечень Путіна в тому, що практично ніхто на Заході не розуміє масштаби російської ворожості до світу після Холодної війни чи готовність Кремля відновити агресивні дії. Ніхто не може зрозуміти, чому раціональна нація раптом може намагатися знищити міжнародну систему безпеки. Таким чином, зберігається омана, що великі держави нібито більше не атакують одна одну. Це видавання бажаного за дійсне не дозволяє багатьом на Заході побачити, що окремі агресивні випади Росії - це компоненти єдиної координованої глобальної кампанії. Натомість кожен інцидент розглядається в ізоляції, лишаючи поза увагою всі зв'язки і очевидні висновки. Американці ведуть суперечки навколо санкцій проти Росії за втручання у вибори, в той час як країни Східної Європи "на передовій" забороняють російські ЗМІ, а британські таблоїди закликають заморозити лондонські активи російських олігархів.

"Водночас, ми не наблизилися до певного роду об'єднаної міжнародної відповіді на дії Росії. Така декомпозиція поширюється і на війну Кремля проти України, оскільки міжнародні санкції за російске військове вторгнення чітко розлідені на ті, які стосуються Криму, і ті, які були введені за Донбас. Та перш за все, ніхто не хоче визнати жорстоку реальність, що Росія і весь демократичний світ досі в стані війни, чи то пак гібридної війни", - пише автор.

В середині Росії теж немає недомовок. Ідея про ворожий Захід лишаєтся однією з головних у повідомленнях ЗМІ Кремля, а в цей час більшість російського населення сприймає таку ворожість як норму. Світогляд, який просуває режим Путіна, неприховано ревізіоністський і ображений, в якому розпад СРСР вважається "трагедією", яка супроводжувалася втратою російського впливу і несправедливістю. В такому токсичному середовищі обман, властивий гібридній війні Путіна, не потребує додаткових пояснень чи виправдань. Це ж нібито "відплата" за гріхи Заходу. І такий стан речей добре скорочує ризики спалаху внутрішнього опору геополітичним авантюрам Кремля, а заразом допомагає наповнювати кадрами московські таємні армії і фабрики тролів.

Немає причин чекати, що Росія змінить свої підходи найближчим часом, якщо її не змусити. Навпаки, кожен акт агресії, який лишився поза увагою, призводить до нової ескалації. Кампанія, яка почалася в Україні чотири роки тому, продовжує розширюватися на всю Європу і Північну Америку. Кожна суспільна слабкість і уразливість на Заході тепер розглядається Кремлем як справедлива ціль для інформаційного наступу. Етичні, релігійні, політичні і сепаратистські настрої роздмухуються і розпалюються за найменшої нагоди. Загроза появи "зелених чоловічків" у Балтії чи на Балканах лишається надто реальною. Атака Кремля проти країн-членів ЄС, яка б включала кібероперації з руйнівним ефектом на кшталт тих, що були застосовані проти інфраструктури в Україні - це лише питання часу. Тим часом, останні події в Англії стали похмурим і своєчасним нагадуванням про очевидну готовність Росії використати хімічну зброю проти мирного населення.

Єдиний спосіб зупинити цю гібридну війну - це перемогти в ній. У Заходу вже є необхідні інструменти, щоб приборкати Росію, але бракує єдності і політичної волі. Першим кроком у напрямку зміни ситуації повинен стати міжнародний консенсус щодо потреби об'єднатися проти російської глобальної гібридної війни замість того, щоб реагувати окремо на кожен окремий агресивний випад. Ніхто не збирається оголошувати війну Росії, але ціну агресивних дій Кремля потрібно радикально підвищити. Це означає використати способи поступового виключення Росії з архітектури міжнародних фінансів і в цей час ставитися до російських активів на Заході відповідно до того, як Кремль сам розмиває межі між державними і недержавними акторами. Це означає розширити міжнародні ініціативи на зразок "Акту Магнітського" і водночас почати працювати над скороченням залежності Європи від російського газу. Це означає обмежити російські можливості отруювати медіа-простір умисною дезінформацією. І це означає бойоктувати пропагандистський цирк, який Москва влаштує на Чемпіонаті світу з футболу в 2018 році.

Всі ці заходи будуть болючими і непопулярними. Одним з ключових завдань західних урядів буде переконати суспільство, що важкість ситуації вимагає від нього жертв.

Раніше видання Wall Street Journal писало, що наступною жертвою Путіна може стати НАТО, якщо російського президента не покарати за всі зухвалі міжнародні авантюри. Він може наважитися на військову агресію проти країни-учасниці альянсу, щоб показати, що НАТО - це порожній звук.

У свою чергу, лояльне до Демократичної партії видання Washington Post писало, що Дональду Трампу варто підтримати намір Британії покарати Росію за отруєння екс-шпигуна. Інакше його поблажливість до Кремля стане ще більш підозрілою. Втім, якщо американський президент не повірив своїм розвідникам, навряд чи він повірить британським.