Наступною жертвою Путіна може стати НАТО - WSJ

Теорію про те, що отруєння колишнього російського шпигуна у 3 було підлаштоване для того, щоб підірвати і дискредитувати Володимира Путіна, можна сміливо відкинути.

Ще з часів вибухів у російських містах в 1999 році, жертвами яких стали сотні росіян і в організації яких були звинувачені "іноземні терористи", завжди виникали питання чи це відбулося за наказаом Путіна. Чи може теракти влаштували його "друзі", намагаючись контролювати його шлях?

До цих питань можна додати ще кілька: хто дозволив російській системі ППО збити малайзійський лайнер над Україною? Хто влаштував отруєння Олександра Литвиненка в Лондоні у 2006 році? Хто наказав вбити найбільшого політичного опонента Путіна - Бориса Нємцова? Хто саме відповідальний за російське втручання у західні вибори?

Про це на сторінках лояльного до Республіканської партії видання Wall Street Journal пише оглядач Холмен Дженкінс.

Він зауважує, що уявлення про те, що Путін дивним чином сам віддає всі накази, навряд чи достовірні. Російський президент втручається у проекти своєї розвідки і кримінальних прихильників лише тоді, коли він відчуває загрозу для себе через втрату контролю. Водночас, існує апарат мільярдерів і чиновників зі спецслужб, які залежать від того, чи залишиться російський президент при владі. І вони намагаються послати сигнал суперникам і широкій громадськості про те, що Путін невразливий. І значною мірою ця невразливість у їхніх уявленнях означає мати імунітет до уявних чи реальних західних спроб ослабити його становище.

Лондон досить довго був улюбленим місцем для соратників Путіна, де вони складали крадене багатство і демонстрували суперництво. Після атаки на екс-шпигуна Сергія Скрипаля колишній голова Скотланд-Ярда тепер закликає розслідувати ще 14 загадкових вбивств, пов'язаних з Росією.

"Уряд Терези Мей більше не може закривати очі на це безладдя і при цьому чекати поваги свого суспільства. Давайте сподіватися, що розглядається ще одна річ: усвідомлення, що гірше ще попереду, якщо західні союзники не почнуть проводити лінію для Путіна, яку йому доведеться поважати", - йдеться в статті.

Його найбільшою і найвигіднішою в разі перемоги грою буде агресія проти сусідньої країни з членством в НАТО з метою довести, що альянс - це порожній звук. Існують причини непокоїтися, що така кампанія серед карт Путіна.

І це підводить нас до Дональда Трампа. Він висловив цілком розумну тучку зору, перш ніж став президентом США: Путін "пройшовся" по Заходу тому, що йому дозволили. Тоді ще кандидат в президенти зауважив, що відносини покращаться, коли Путін зустріне когось рівного собі.

"Якщо допустити, що Трамп розуміє власні ж слова, він повинен також усвідомлювати, що він не зміг досягти бажаного результату", - зауважує автор.

Попри численні розбіжності у поглядах з Рексом Тіллерсоном, його звільнення у вівторок навряд чи допоможе справі. Оглядач також підкреслює, що Держсекретар був звільнений якраз після того, як він жорстко висловився про посилення викликів з боку Путіна.

Британія - один з найближчих союзників США. Президент Трамп нібито сказав правильні речі під час телефонної розмови з Мей. Але чи справді США під керівництвом Трампа готові до тривалих і дорогих заходів, які зупинять Росію на її шляху?

Кар'єра Володимира Путіна в цей час перетворилася на вихор, з якого Росія навряд чи вибереться, поки він живий. А він збирається довго жити. Окрім палкої промови, в якій він описав неймовірне російське озброєння, Путін також в останні роки створив особисту армію для власного захисту. Його режим якраз займається віднволенням радянського "комісаріату", який буде стежити за політичною лояльністю в Збройних силах РФ. Тим часом, його друзі-мільярдери, схоже, змирилися з вічною залежність від російського президента.

Автор зауважує, що існують три важелі проти Кремля, які поки що не були застосовані. По-перше, це передача зброї тим, хто бореться проти Росії в Україні і Сирії. По-друге, це замороження активів лояльних до Путіна росіян на Заході. По-третє, викриття розвідувальних деталей, які з різних боків дискредитували б Путіна в очах його співвітчизників.

Сенатор Марко Рубіо під час слухання минулого року добивався від Тіллерсона визнання доказів, які вказують, що саме ФСБ, якою керував Путін, стоїть за терактами в Росії у 1999 році. Це був прорив. Уряд США мовчав на цю тему майже 20 років.

Демократи розглядають Путіна лише як спосіб тиску на Дональда Трампа. Але їм не треба дурити самих себе. Попередня адміністрація теж ніяк не відповідала на російські виклики.

Небажання Заходу йти на ризик у відносинах з Путіним можна зрозуміти. Але це також і причина того, чому відносини з Росією зараз переходять на ще більш небезпечний рівень.

Прес-секретар Білого дому Сара Сандерс оголосила про підтримку Британії з боку США у розслідуванні атаки на Скрипаля. Але при цьому вона відмовилася звинувачувати в атаці Росію.

У свою чергу, лояльне до Демократичної партії видання Washington Post писало, що Дональду Трампу варто підтримати намір Британії покарати Росію за отруєння екс-шпигуна. Інакше його поблажливість до Кремля стане ще більш підозрілою. Втім, якщо американський президент не повірив своїм розвідникам, навряд чи він повірить британським.