Підтримати
«Була п’ята ранку, а ми досі сиділи в казино. Наш готель у Львові забив підвал картярськими столами, ігровими автоматами й рулетками, за якими ми з моїм другом сиділи, чекаючи кінця ранкової повітряної тривоги. У нашу першу ніч ми обговорювали абсурдність ситуації. Тепер втомлені ще однією безсонною ніччю, ми мовчки дивились новини на велетенському плоскому екрані. В кращі часи цей телевізор показував кінські перегони, футбол, бокс, будь-які інші змагання, на які люди могли ставити гроші», - пише в свой статті для TIME Еліот Акерман.
В якийсь момент по телевізору згадали про Марію Овсянникову, російську журналістку, яка перервала випуск новин на державному каналі, влаштувавши протест проти війни в Україні. За годину три чи чотири телеканали згадали про її вчинок. Але додаток на телефоні повідомив відбій повітряної тривоги. Тож постояльці готелю повільно піднялися по сходах до своїх кімнат.
Серед них був Метт, підприємець, який відкрив бізнес в Туреччині, Сирії й Афганістані, а нещодавно закінчив Інститут міжнародних справ Дженсона в Єльському університеті. Колись під час війни в Іраку він їздив з Німеччини в охоплену боями країну, щоб доставити весла іракській команді веслувальників. Володіючи мовою фарсі, він також вчився в Тегеранському університеті, але не закінчив курс. Тому що уряд Ірану звинуватив його в шпигунстві й відправив у в’язницю на 41 день.
Після повітряної тривоги Метт запропонував автору зустрітися з IT-підприємцем Андрієм. Українець мав виснажений вигляд. Ніби батько з немовлям, він рахував дні з моменту, коли він востаннє нормально спав вночі. Замовивши каву, компанія сіла за столик у кафе поблизу готелю. Під час розмови Метт, який непогано володіє російською, зізнався, що боїться робити замовлення українською мовою, яку він знає гірше. Адже можуть проскочити російські слова. Зі світлим волоссям і блакитними очима Метта могли б запросто прийняти за росіянина. І це небезпечно в часи, коли українці полюють на російських диверсантів. Тож його страх можна було зрозуміти.
«Якщо в тебе будуть проблеми, просто скажи: «Паляниця». Хто б тебе не турбував, він залишить тебе в спокої», - порадив Андрій.
Він повторив слово повільно, чітко вимовляючи кожен звук. Український бізнесмен пояснив, що правильна вимова слова буде завжди проблемою для тих, хто все життя говорить лише російською. Автор статті і його друг Метт спробували сказати слово знову і знову, але марно.
«Напевне, для вас, хлопці, краще говорити англійською», - сказав Андрій.
На питання, що таке ця «паляниця», він відповів, що це такий дуже смачний український хліб. Акерман засміявся, але Андрію, здається, було не смішно. Американський журналіст вибачився, пояснивши, що йому такий спосіб виявлення російських диверсантів видався кумедним. Також деякі росіяни, схоже, підтримують український народ. Тож такі підходи можуть бути контрпродуктивними. На підтвердження своєї версії Акерман згадав про Марію Овсянникову й її вчинок під час випуску новин.
- Ти вважаєш її героїнею?, - перебив його Андрій.
- Я вважаю, що вона смілива, - відповів журналіст.
«Її оштрафували на 30 тисяч рублів. Це менше 300 доларів. Потім її одразу ж відпустили. І ми справді повинні аплодувати їй попри те, що ще кілька днів тому вона спокійно поширювала пропаганду, поки Росія вела війну?», - пояснив українець.
Акерман спробував заперечити, що війна триває всього лише кілька тижнів. І деяким людям потрібен час, щоб знайти свою совість. Але це ще більше роздратувало Андрія.
«Справді? Кілька тижнів? Не забувай, ця війна триває від коли Росія анексувала Крим в 2014 році чи принаймні з моменту вторгнення на Донбас. Потрібні вісім років на пошуки совісті?», - заперечив він.
Автор зрозумів, що наратив, який визначає українців і росіян як жертв війни Путіна, звільняє громадян Росії від десятиліть співучасті.
«Мене нудить від історій в ЗМІ, які жаліють ліберальних російських емігрантів. Вони втекли в Гельсінкі чи Стамбул, щоб далі віддалено працювати й оплакувати девальвацію рубля. Їхні скарги завжди про те, що у них немає майбутнього в авторитарній Росії, а не про геноцид, який відбувається в Україні. Вони кажуть: «Зупиніть війну». Вони не кажуть: «Врятуйте Україну». Вони були б раді, якби Росія анексувала Україну. Вони лише проти методу цієї анексії, проти війни, яка зробила їх паріями. Кінець України їх влаштовує, як влаштовував Крим, Грузія і Чечня. Хтось з них поїхав з Росії після цих успішних вторгнень? Ні, звісно ж. Вони проти провальної війни, а не за Україну. Ось в чому різниця», - сказав український підприємець.
Атмосфера стала напруженою. «Паляниця», - сказав Метт, намагаючись з усіх сил. Андрій усміхнувся і сказав другу, що «у нього вже виходить краще». Наступного ранку Акерман і Метт знову сиділи за рулеткою в підвалі, очікуючи кінця повітряної атаки. Попередня атака вдарила по львівському аеропорту. Тож, розмірковуючи про те, куди впаде ракета сьогодні, Акерман згадав слово «геноцид», яке Андрій використав у розмові.
«Мене завжди вчили, що люди, які живуть під автократичними режимами, точно не вороги. Ворог - це сам режим. Ця теорія, здається, лежить в основі стратегії Заходу щодо санкцій. Вона ставить за мету створити внутрішній тиск на Путіна і, можливо, відокремити російський народ від нього. Вся західна стратегія спирається на дві змінні: підтримка українського народу в битві й допомога російському народу в опорі Путіну. Якщо щось із цього зазнає невдачі, народ України стане жертвою геноциду. Цей термін часто перебільшений. Але його визначення відповідає ситуації: «Умисне й систематичне знищення расової, політичної чи культурної групи». Путін ніколи не приховував свого бажання «вирішити українське питання»», - йдеться в статті.
Цього літа він написав величезне есе, опубліковане Кремлем, в якому заперечував саме існування української національності. Він стверджував, що росіяни й українці - це «один народ», тобто російський народ. І якщо Путін організовує геноцид, чи виступають прості росіяни його співучасниками? Хоч опитування в Росії не викликають великої довіри, багато незалежних досліджень виявили, що тверда більшість росіян підтримують війну проти України. Тож якщо підтримка війни велика, чи робить це помилковою всю західну стратегію, засновану на внутрішньому тиску в Росії, насправді провальною?
«В конфлікті, який вже нагадує Другу світову війну, здається, ми умисне проектуємо власні настрої на російський народ. Щоб Україна і західний ліберальний порядок перемогли у цій війні, нам, напевне, потрібно ставитись до Росії як до Німеччини в 1940-х», - йдеться в статті.
Американці й Захід більш схильні відділяти російський народ від режиму, який його представляє, ніж українці, чий опір Росії лишається надзвичайно стійким після 8 років війни. Абсолютна більшість в Україні досі проти будь-який територіальних поступок включно з Кримом і Донбасом. І якщо уроки підпримця Андрія щодо правильного вимовляння «rusni-pyzda» не переконують в українських настроях, можна просто пройти Львовом і подивитися на обмінники. Навпроти рубля самі нулі. Такий він тут непотрібний.
Наступного ранку Акерман з Меттом чекали у львівській «Віденській кав’ярні» Ярослава Грицака, професора історії з Українського католицького університету. Прийшовши, він влаштувався у кріслі, ніби готувався до лекції.
«Ця кав’ярня найстарша у Львові», - сказав він, піднявши вказівного пальця до носа. - Тут варто зазначити, що найстаріша кав’ярня у Львові називається віденською, а найстаріша кав’ярня у Відні носить назву «Львівська кав’ярня». Це дуже хороший перший урок щодо політики й культури Східної Європи».
Грицак, як і Андрій, не вірить в можлиість відділити війну в Україні від російського народу. На прохання пояснити, чому, він визирнув з-за своїх окулярнів й видихнув, так, ніби його співрозмовник забіг в кінозал в останні 15 хвилин фільму й запитав, про що він був.
«Ніхто не розуміє російську ідентичність краще, ніж українці. Бачите, російська ідентичність духовна, в ній Росія вважається рятівником світу», - сказав історик терпляче.
На питання, від чого Росія хоче врятувати світ, Грицак відповів: «Від Заходу, звісно ж. Просто зараз Путін воює не проти України. Пам’ятаєте, він воює з нацистами і нацизмом, які є синонімом до Заходу. В уяві Путіна Україна не існує. Це вигадка, творіння Заходу, яке він повинен знищити. Від Наполеона до Гітлера - Росія завжди була рятівником світу від Заходу і його розсустких фашистських схильностей. Росія перемогла Наполеона, вона перемогла Гітлера. І Путін переможе Обаму й Байдена».
«Обама? Він же навіть не на посаді», - здивувався Метт.
«Як я вже сказав, це не логічна війна, а духовна. За більш ніж 500 років було багато спроб визволити російське суспільство. Кожну з цих спроб розбивав жорстокий автократ. Чому росіяни обирають несвободу? Відповідь у російській культурі. Якщо Росія справді рятівник світу, це означає, що його страждання мають значення, що ці страждання є синонімом благочестя. Саме тому санкції не спрацюють. Чи можна переконати християнина зректися віри, змусивши його страждати? Звісно ж ні, його страждання лише наблизять його до Бога. У Росії були періоди свободи. Але вона завжди повертається до стану страждань. Важливо розуміти, що це не Путін захопив Росію, а Росія віддалася Путіну. І Путін використав російську історію страждань, щоб консолідувати свою владу», - пояснив Грицак.
«Це місто було австро-угорським, польським і російським. Поляки мають особливо серйозні претензії на Львів. Але їхня культура не така, як в росіян. Вони здатні переосмислювати минуле в той час, як російська культура схильна повторювати його. В першому випадку це схоже на керування автомобілем з невеликим вікном заднього виду, в яке можна підглядати. В другому ж це ніби їхати за кермом із лобовим склом, повністю засипаним брудом. І все, що можна зробити - це постійно дивитися в заднє скло», - додав він, склавши руки на грудях.
На думку Грицака, Третя світова війна вже почалася. Росія, як і Німеччина після Першої світової, зазнала принизливої поразки в кінці Холодної війни. Російський уряд 1990-х років він порівняв з «веймарським». Адже Путін, як і Гітлер, скористався історичним невдоволенням, перекруючуючи факти, перетворив це на політику й продав росіянам, користуючись їхнім розчаруванням. Все це для того, щоб переконати їх у необхідності звільнити українців від «нацистського» уряду на чолі з президентом-євреєм.
«Нам не подобається, коли люди, які нас вбивають, називають нас братами», - сказав Грицак.
Він додав, що росіяни «уклали угоду» з Путіним, як і з будь-ким деспотом у своїй історії. Вони дозволили йому забрати їхню свободу, а натомість він повинен дати їм «славу».
Після обіду того ж дня Андрій організував автору статті зустріч з політичним консультантом Меланією Подоляк, яка тепер керує складом, заповненим допомогою для українських солдатів на передовій. Сівши за стіл з журналістом, вона гортала на телефоні фото зі снайперською оптикою, тактичними жилетами, засобами особистого захисту. Потім їй надіслали відео шестиколісною вантажівкою, яка тягла гаубицю на вогневу позицію.
«Я купила цю вантажівку», - сказала вона гордо.
Світловолоса, мініатюрна, в окулярах завбільшки з чайні блюдця жінка нахилилася над столом і сказала: «Дозволь задати тобі питання. Скільки україномовних шкіл існує в Росії?». Коли автор статті відповів «нуль», вона підтвердила, що це саме так. А потім нагадала про сіторію Володимира Сенишина, який намагався відкрити таку школу в Тулі. Все закінчилося його вбивством біля його ж будинку на добре освітленій вулиці. Причина смерті - проломаний череп, колоті рани в області правої скроні, проникаючи поранення обличчя. Поліція так і не знайшла вбивць. Невдовзі після того його дружину Наталію Ковальову, яка була членом організації «Українці в Росії», теж побили так сильно, що вона опинилася в реанімації. І в цьому випадку теж винних не знайшли.
«Все це сталося не минулого року чи після другого Майдану в 2013 році, а ще в далекому 2006-му, - сказала Подоляк. - Причина, чому росіяни тут - це тому що ми успішно добилися свої свободи після Майдану в 2013-му. Вони ненавидять нас за це», - додала вона.
А як щодо можливостей російського Майдану, актів опору на зразок вчинку Овсянникової? А як же опозиційний лідер Алєксєй Навальний? Все це не має значення?
«Навальний!», - сказала Подоляк і показала повідомлення в Twitter. В ньому Навальний писав, що одна справа якщо Путін вбиває мирних українців й нищить критично важливу інфраструктуру зі схвалення росіян. І зовсім інша, якщо кривава авантюра не користується підтримкою суспільства. Подоляк попросила журналіста подивитися на коментарі під повідомленням. Навальний розуміє, що кожен день російського мовчання - це катастрофа. І не для українських жертв, на яких росіянам начхати, а для Росії. Недовіра Подоляк до Навального походить від того факту, що він теж російський націоналіст. І може бути, що опозиціонер навіть гірший, ніж Путін. Тому що Захід хвалить його і закриє очі, якщо він виступить проти України. Журналіст знову згадав про вчинок Овсянникової.
«І що? Пропагандистка прийшла на телебачення з плакатом і ми повинні дякувати їй? Вона працювала на «Первом» каналі 8 років… 8 років!», - наголосила Подоляк.
«Послухай, я знаю, що це звучить жорстко. Можливо ти не можеш зрозуміти цього або думаєш, що я ображена на росіян чи навіть несправедлива щодо них. Те, що я відчуваю до росіян - це не ненависть, це байдужість. Мені байдуже на їхні страждання. І я гадаю, світ теж повинен так ставитися до них. Але ти американець, тому, можливо, й не розумієш. У вашій країні життя - це переслідування щастя. Ми так тут не живемо. Наше життя про виживання. Так завжди було. І в цьому винна одна країна», - пояснила вона.
Стежити у Телеграмі
Увійти за допомогою Facebook
Увійти за допомогою Twitter
Увійти за допомогою Google