The New York Times: Технології руйнують глобальну співпрацю

На найширшому рівні історія людства - це історія про співпрацю. Окремо люди є досить слабкими істотами, порівняно з іншими біологічними видами, але разом людство може досягнути неймовірних висот, пише The New York Times.

Неохоче, часто просто вичерпавши всі інші можливості, люди продовжують рухатися назустріч один одному. Від сім’ї до села, від села до міста, до національної держави та глобальної мегакорпорації – людство зрештою досягнуло етапу співпраці та координації на найскладніших рівнях.

Але що, якщо люди вийшли за межі власних можливостей співпраці? Занепокоєння є фундаментальним: чи здатні люди як вид координувати свої дії у масштабі, необхідному для вирішення найбільших глобальних проблем?

Пандемія COVID-19 та зміна клімату стали глобальними колективними загрозами. Але в обох випадках реакція людей була відносно провальною не через відсутність ідей чи винаходів, а через невміння узгодити спільні дії як всередині країн, так і в глобальному масштабі.

Не було великих проблем із виготовленням ефективних вакцин проти коронавірусу в рекордно короткі терміни, але чи має це значення, якщо значна частина населення світу все ще не може отримати доступу до вакцин.

Глобальний провал співпраці, звичайно, не є чимось новим: уже були дві світові війни. Але зараз люди зіштовхнулися з чимось ще більш тривожним, ніж міжнаціональна ворожнеча та територіальні амбіції. Що, якщо здатність людства до співпраці зруйнована саме тією технологією, яка, на думку більшості, об’єднала усіх?

Інтернет не розпалив нестримний вогонь ворожнечі, але не можна заперечувати те, що він сприяв роздробленості глобальної політики та створив атмосферу всепроникної недовіри. Все це підірвало важливу річ: робити добрі справи разом.

Це правда, що зміна клімату та COVID-19 впливають на людей по-різному, але планета одна для всіх, те, що відбувається з кожною окремою людиною, прямо пов'язане з діями інших. Проте цей зв'язок часто дуже важко помітити. Для прикладу, вирубка лісів в тропічних лісах Амазонії цілком може вплинути на рівень моря у Флориді.

Іноді, однак, долі людей переплітаються дуже яскраво. Вакцини працюють найкраще, коли їх отримує більшість населення. Або всі рятують потопаючий корабель, або всі тонуть. Але що, коли багато пасажирів наполягають, щоб корабель насправді не тоне, а ремонт - це афера? Або найбагатші пасажири накопичують собі «запаси»?  Капітан не довіряє штурману, і штурман постійно змінює його думку, а пасажири продовжують панікувати?

Можливо, це занадто сумні думки. Було багато досліджень щодо того, як люди координують свої дії у відповідь на великі загрози, але багато з них повторюють цей песимізм. У 1968 році еколог Гаррет Хардін опублікував відоме есе, в якому стверджується, що оскільки люди прагнуть максимізувати індивідуальну користь за рахунок колективного блага, людський вид приречений сліпо експлуатувати світові ресурси. Він назвав це «трагедією загального користування». Еколог був членом групи інтелектуалів, які виступали за жорсткі заходи щодо боротьби проти майбутньої «популяційної бомби».

Але прогноз Хардіна виявився не зовсім точним. Рівень народжуваності у світі знизився, коли найбідніше населення вийшло з бідності. І як довела економіст Елінор Остром, існує незліченна кількість прикладів, коли люди збираються разом, щоб створити правила та інституції для управління спільними ресурсами. Людство не є «машиною», що максимізує прибуток, за її словами, люди вміють приносити індивідуальні жертви в інтересах спільного блага.

Остром отримала Нобелівську премію з економічних наук у 2009 році. У своєму виступі вона зазначила, що «люди мають складну мотиваційну структуру і більше здатності вирішувати соціальні дилеми».

Ключем до розкриття цих можливостей, за її словами, є створення правильних інституцій. Капіталістичні ринки та національні держави працювали протягом тривалого часу. Настав час, за її словами, міркувати про нові види організацій, які могли б покращити впровадження інновацій, навчити людей спільно приймати серйозні глобальні виклики.

Остром померла в 2012 році, тому не стала свідком того, що було далі: поширення у світі конспіративних альтернативних реалій та інтенсивна поляризація, яка стримувала прогрес у вирішенні багатьох глобальних проблем. Люди все ще вчаться співпрацювати та використовувати колективну силу для боротьби зі спільними проблемами, резюмує видання.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ

Штучний інтелект навчився прогнозувати розвиток хвороби Альцгеймера

Демографічний вплив пандемії коронавірусу може стати критичним. Наприклад, у 2020 році народжуваність в Китаї впала приблизно на 15%, тоді як Америка зафіксувала зниження щомісячного показника народжуваності на 15% у період з лютого по листопад минулого року.

Як наслідок, пандемія, ймовірно, відтермінувала прогнозовану дату піку глобальної чисельності населення до 2050-х років. Зменшення чисельності населення світу може здатися не таким вже й негативним явищем, враховуючи екологічні проблеми. Але менша кількість людей означає і менше нових ідей, які могли б гарантувати прогресивне майбутнє. Скорочення кількості населення в світі уповільнить технологічний прогрес, пише The Economist.