Підтримати
Скоро НАТО буде охоплювати 32 країни, серед яких три ядерні держави, а також половину світової економіки і мільярд людей. Тоді додайте до цього решту Заходу. Вийде 43 країни, якщо порахувати учасників зустрічі в Рамштайні, яка пройшла 26 квітня. На держави, які обклали санкціями Росію, припадає 64,9% глобального ВВП.
Сама Росія має вдвічі менше населення, ніж у США, а її економіка дорівнює ринковій капіталізації однієї американської компанії - Apple. Щороку НАТО витрачає на оборону 1,2 трильйони доларів, а Росія - 66 мільярдів.
«Попри цей вражаючий дисбаланс, впродовж цілого покоління ми не змогли стримати, а потім зупинити міжнародну кровожерність Росії. Зараз ми не повинні насмілюватися штовхати Україну до «мирової угоди» з Росією. Саме припущення вже єретичне. Вдома ми загіптотизовані «укладаннями угоди», розглядаючи домовленості як реальне рішення для проблем. Ми підходимо до міжнародних відносин схожим чином, поклоняючись міжнародні угоди, як ті, які укладаємо вдома: як рішення для проблем, а не їхню причину, як рішення для конфліктів, а не їхній каталізатор, як шлях вперед, а не автостраду назад», - пише в статті для The Hill експерт з міжнародного права і старший радник фонду «Відкрий Україну», старший радник Центру Східноєвропейської демократії в Торонто Віктор Рад.
Він додає, що «управління» відносинами заради «стабільності й передбачуваності» в американському ДНК. Такою була американська haec verba, мантра на Женевському саміті минулого року. Чим це закінчилось? Для Росії автомати «Калашникова» - все одно, що капсули Tide для Америки. Російське імперіалістичне ДНК відверто агресивне, прагне нестабільнотсі і зневажає компроміси. Угоди існують, щоб завести в глухий кут те, заради чого вони були підписані, щоб добитися протилежного або виграти час і отримати перевагу для наступної атаки.
Американські заяви про стриманість, розсудливість і переговори про компроміс прокляті. Пошуки «дипломатичного рішення» в Україні закінчаться груповими обіймами навколо ілюзій, єдине, що можна буде передбачити - це те, що домовленості будуть порушені. Каталог угод, зірваних Москвою, «був би більший, ніж ця стаття», - пише автор. Він наводить три приклади. В 1933 році, щоб отримати визнання Вашингтона в часи, коли Москва морила голодом всю Україну, Кремль погодився «утриматися від будь-яких дій, відкритих чи прихованих, які будь-яким чином спричиняють порушення спокою, процвітання, порядку чи безпеки США загалом чи будь-якої їх частини, зокрема, через агітацію чи пропаганду». Що тут ще сказати?
«В 1990-х ми змусили Україну віддати Росії серед усіх країн третій найбільший ядерний арсенал у світі, більший, ніж в Китаю, Франції і Англії разом узятих на той час. Це було не питання ядерного потенціалу в перспективі, як у випадку Ірану, а розвал вже існуючої потужної ядерної промисловості. Вона включала завод з виробництва найбільших міжконтинентальних ракет в СРСР, який виготовив саме ті ракети, які Москва розгорнула на Кубі», - йдеться в статті.
Росія пообіцяла поводитися добре. Але через багато років після того Владімір Путін в статті для New York Times насміхався: «Якщо не можна розраховувати на міжнародний закон, потрібно шукати інші способи гарантувати власну безпеку. Звідси зростання кількості країн, які шукають спосіб збудувати зброю масового знищення. Це логічно: якщо у вас є бомба, ніхто вас не зачепить».
В понеділок Росія дозволила кораблю з українським зерном вийти з порту Одеси після підписання угоди, яку підтримала ООН. Але за день до того Москва вбила Олексія Вадатурського, одного з головних аграрних підприємців України. Бізнесмен і його дружина загинули через удар російської ракети по їхньому будинку. Вірити в те, що Росія зміниться і виконає будь-яку «угоду» - це анестезуюча наївність.
Про що тоді вести переговори? Україна дорівнює менш ніж 3% від розміру Росії. РФ - найбільша країна на Землі, їй не потрібна додаткова територія за винятком необхідних територіальних здобутків, які допоможуть знищити українську державність. Росія веде відверту геноцидну війну проти України, а РПЦ роздає картки солдатам з написом: «Ваше завдання - стерти український народ з лиця Землі».
«Який тоді може бути компроміс? Як «порозумітися» з воєнним злочинцем, який добивається вашого знищення? Йдеться не лише про екзистенційну проблему для України, для якої будь-яка мирова угода і будь-яка територіальна поступка прирече мільйони душ на суцільний жах. Знищення України - це частина російської доктрини про повномасштабну війну проти нас. Росія відверто заявляє: «Ми на війні з усім Заходом». І «ця операція - це початок радикального знищення світового порядку в американському стилі»», - йдеться в статті.
Поколіннями США проповідували міжнародний порядок на основі правил, але безславно відреклися від нього, підтримавши Мінські угоди після першого російського вторгнення в Україну у 2014 році. Вони нав’язували жертві ті обмеження її суверенітету і покарання, які міжнародний закон передбачає для агресора, для Росії. Відбулася капітуляція перед путінською викривленою реальністю. І спокута за це має першочергове значення.
Цікаво, чи згадав лідер Китаю Сі Цзіньпін про Мінські угоди під час двогодинної телефонної розмови з президентом США Джо Байденом минулого тижня. Тайвань - не член ООН. І за виключенням низки мікродержав, таких як Науру, Палау і Тувалу, ніхто не визнає тайванський суверенітет чи територіальну цілісність. Америка відкликала дипломатичне визнання Тайваню в 1979 році. Україна ж, навпаки, країна-засновник ООН і визнана всім світом. На відміну від Тайваню, це держава зі значенням і наслідками.
«Якщо ми будемо просувати компроміс щодо суверенітету чи територіальної цілісності України, якою тоді буде надійність нашого стримування в питанні Тайваню, який міжнародний порядок на основі правил не визнає? Це підірве наше стримування Китаю й інших тираній. Не дивно, що путінський соціопат Дмітрій Пєсков висловив солідарність з Сі Цзіньпіном», - йдеться в статті.
І як втілювати будь-яке «дипломатичне рішення»? Домовленості вдома працюють, тому що існують правоохоронні інститути, які запобігають або карають порушення. А оскільки немає ефективного правоохоронного механізму для найважливіших міжнародних договорів, які стосуються національного суверенітету, глобальний тиск на агресора - це єдиний вибір за замовчуванням.
Автор підкреслює, що США і їхні союзники зараз беруть участь саме в такій «правоохоронній діяльності» у питанні дотримання цілої низки міжнародних угод (тут і Статут ООН, і Гельсінські угоди, і багато інших). Пошуки ще однієї угоди було б лицемірним зреченням.
І нарешті, будь-який «мир через переговори» буде означати, що відповідальність за злочин агресії, за геноцид, воєнні злочини і звірства буде знято з порядку денного. Російська хижацька поведінка на міжнародному рівні посилиться, енергетика і продовольство стають зброєю масового знищення, а на Заході спалахнуть внутрішній терор, економічні і політичні потрясіння. І для Пекіна, Пхеньяна і Тегерана відкриються «всі шлюзи».
Угоди не закінчують війни. Вони документують реальність закінчення війни на місцях. Ця реальність буде визначена або непохитною підтримкою НАТО територіальної цілісності України в визнаних міжнародною спільнотою кордонах, або капітуляцією перед Росією тієї України, «яку ви і я знали в межах кордонів, які колись були, але тепер не існують і не будуть існувати ніколи знову».
«Підштовхування України до мирної угоди кине міжнародний порядок, народжений після жахіть Другої світової війни, в могили Бучі і Маріуполя. Пам’ятаєте той «конфлікт»? Це зробить впевнену і зневажливу погрозу Китаю перед візитом спікера Палати представників на Тайвань приквелом до наступного», - пише Рад.
Стежити у Телеграмі
Увійти за допомогою Facebook
Увійти за допомогою Twitter
Увійти за допомогою Google