Підтримати
На відміну від британських чи французьких політиків, Олаф Шольц не вдається до помпезності. Як і до шарму. Будучи людиною, яка закочує очі, коли намагається посміхнутися, німецький канцлер вітав президента України в Берліні в неділю з характерною для нього негнучкістю.
Проте з усіх зустрічей Володимира Зеленського з європейськими лідерами за останні кілька днів - від Риму до Парижа, а також зустрічі з Ріші Сунаком - його день у Німеччині може запам'ятатися як найважливіший. Оголошення напередодні його візиту про подвоєння військової допомоги Україні до загальної суми понад 5 млрд євро нарешті вивело Німеччину з холодних відносин.
«Наслідки можуть бути помітні на полі бою через місяці, але в геостратегічному плані вони відбулися вже зараз», - пише в статті для The Guardian виконавчий директор Chatham House Джон Кампфнер.
Він переконаний, що в України є лише 6-7 місяців для проведення контрнаступу, щоб витіснити Росію з територій, які вона змогла окупувати в 2022 році, або й взагалі з підконтрольних їй регонів з 2014-го. І Зеленський, швидше за все, про це добре знає. Успіх також продемонстрував б Заходу ефективність підтримки, яку він досі надавав Києву. Український президент знає, що якщо він не зможе завершити цю роботу цього року, йому доведеться продовжувати її в наступному. Але умови будуть ще більш складніші.
«Він бачить, як китайці, французи й інші вдаються до дипломатії, яка не обов’язково відповідає умовам України. Водночас Зеленський усвідомлює, що громадська думка в деяких країнах хитається. А перш за все, він бачить незграбну фігуру Дональда Трампа, який з'являється в горизонті. Сама лише перспектива повернення в Білий дім людини, яка не може сказати, яку сторону підтримує, грає на руку Владіміру Путіну, крайнім правим і крайнім лівим силам у Європі, які ставлять розпливчасте поняття "мир" вище за міжнародне право, самовизначення та права людини», - пише автор.
Ось чому дебати в Європі, і в Німеччині зокрема, такі важливі. Німцям кажуть, що вони повинні нести свою частку відповідальності, а не хизуватися своїми перевагами. Вони пишаються Vergangenheitsbewältigung - примиренням зі своїм минулим. Проте останніми роками деякі верстви суспільства, зокрема соціал-демократи Шольца, засвоїли один хибний урок. Ці «кімнатні пацифісти» переосмислили фразу «ніколи більше», ніби вона означає не «ніколи більше не воювати», а «ніколи не протистояти тиранії». Жахливе вторгнення в Ірак зміцнило це переконання.
Події в Україні ж зруйнували його, повернувши чужу для кількох поколінь концепцію «правильної війни». Але для цього знадобилося два поштовхи. Першим був Zeitenwende - промова Шольца, яку він виголосив через три дні після вторгнення Путіна і в якій він оголосив про новий підхід до жорсткої сили і виділення додаткових 100 млрд євро, які будуть витрачені на посилення хворих Збройних сил Німеччини.
Різко зламавши шаблон, німецький канцлер взявся за старе, зважуючи кожен крок і побоюючись реакції своєї партії. Відносини стали настільки токсичними, що Київ відмовився прийняти президента Німеччини Франка-Вальтера Штайнмаєра в останній момент. Зеленський приймав усіх охочих, але не приймав німців, які скаржилися, що не отримують належного визнання за те, що вони стали одним із найбільших донорів військової допомоги.
«Проблема полягала в тому, що ця допомога була запропонована неохоче і надавалася повільно», - пояснює автор.
Напруженість досягла максимуму восени через затримку поставок танків Leopard 2 німецького виробництва. Шольц не лише відмовлявся їх відправляти, але й затримував видачу ліцензій на реекспорт в Україну із інших країн. Зрештою, він поступився, аргументуючи це тим, що його позиція змусила американців теж передати Києву танки.
Чому ж Німеччина змінила своє ставлення і чи це вже назавжди? Камфнер вказує на кілька факторів, які за останні місяці трансформували відносини між Німеччиною і Україною. Одним з них є призначення Бориса Пісторіуса, першого за багато років міністра оборони, який взявся втілювати трансформацію, необхідну для перетворення ФРН в головну військову силу, якою її хоче бачити НАТО.
Виступаючи на конференції минулого тижня, один з провідних німецьких дипломатів Томас Баґґер сказав: «Наша країна зараз перебуває на шляху виправлення того, що в ретроспективі було її найбільшою помилкою». Оголошуючи про новий пакет заходів для України на суму 3 млрд євро, Пісторіус заявив: «Німеччина надаватиме всю допомогу, яку зможе, і так довго, як це буде потрібно».
«Люди з оточення Шольца стверджують, що якби він був більш завзятим, то не зміг би заручитися підтримкою німецького народу. Тим часом його міністерство закордонних справ, а тепер і міністерство оборони демонструють більшу рішучість не лише щодо Росії, а й у вирішенні дедалі складнішої дилеми щодо Китаю як бізнес-можливості і загрози безпеці», - йдеться в статті.
У неділю ввечері Зеленський перебував у прекрасному середньовічному місті Аахен, де він отримав премію Карла Великого за заслуги перед Європою. Перед аудиторією світил він говорив не лише про війну, а й про місце України в ЄС.
«Саме тому, якщо - і це залишається величезним «якщо» - Україна переможе у війні, її найбільшою метою буде вступ в ЄС. І роль Німеччини (а також Франції й Польщі) буде ключовою. Велика Британія, на жаль, не буде за столом переговорів. Що стосується Шольца, то щоразу, коли Зеленський тепло звертався до нього у своїй промові («мій друг Олаф»), канцлер, здавалося, починав знервовано метушитися з навушниками або краваткою. Можливо, він не вміє поводитися по-людськи, але він - найважливіша людина, з якою українцям доведеться мати справу», - пише Кмпфнер.
Стежити у Телеграмі
Увійти за допомогою Facebook
Увійти за допомогою Twitter
Увійти за допомогою Google