Підтримати
Триває контрнаступ України, і українські Збройні сили мають намір в найближчі місяці повернути якомога більше територій, окупованих Росією. Результат залишається заручником випадковості й емоцій, характерних для всіх воєн. Яким би він не був, розуміння того, чий це насправді контрнаступ, визначатиме те, що станеться після його завершення, коли пізніше цього року погода зміниться.
«Існує три дуже широких потенційних результати. Перший, наступ розгромить російських окупантів і до Різдва останній окупант відступить через кордон. Це більше залежатиме від того, чи Росія поступиться, ніж від відносно обмежених сил, які зібрала Україна», - пише в статті для The Economist колишній командувач Об’єднаних сил Великої Британії генерал Річарда Барронс.
Другий можливий результат, на його думку, - це сценарій, згідно з яким зміцнена російська оборона встоїть, а українські війська битимуться проти неї величезною ціною крові і матеріальних засобів, здобуваючи незначну або піррову вигоду. Це означатиме, що окупація не закінчиться без рівня вогневої потужності, недосяжного для України на сьогоднішній день.
Третій результат лежить десь між першими двома і полягає в тому, що Україна визволить і утримає значні території десь уздовж 1000-кілометрової лінії фронту.
«Це не закінчить війну остаточно, тому на Різдво жодна зі сторін не вважатиме, що вона перемогла, програла чи вичерпала волю до боротьби. Стратегічний розрахунок не зрушився б з місця», - пише Барронс.
Якщо повний успіх і повна поразка здаються малоймовірними, достатній успіх на полі бою, щоб «довести» здатність України здобути перемогу у війні, вкаже на ціну її продовження, яку доведеться сплатити військовою і цивільною кров’ю, а також технікою від іноземних держав. Чи буде цей рахунок сплачений і як саме, залежить від того, чиї інтереси насправді поставлені на карту.
Британський генерал зауважує, що багато хто на глобальному Півдні і деякі важливі американські політичні діячі вважають контрнаступ справою виключно України і Росії, а не решти світу. Американські політики, які дотримуються такої точки зору, перекрили б кран фінансування для України.
Якби ця точка зору набула поширення, а шанси на це зросли б, якби повний військовий успіх виглядав неможливим, чи підтримав би Захід перемир'я або припинення вогню? Чи вважатимуться політичні, військові і фінансові витрати на підтримку України не вартими того, незважаючи на зусилля, що докладаються з лютого 2022 року?
«Якщо так, то день, коли Захід припинить надсилати гроші, зброю та боєприпаси, стане днем, коли українцям більше не буде сенсу проливати кров проти набагато потужнішого сусіда», - йдеться в статті.
В такому разі 10-20% України будуть силою анексовані Росією. Москва переможе, незважаючи на те, що це буде коштувати їй надзвичайно дорого, і зробить великий крок до відновлення своєї імперії. Решта світу може зробити висновок, що 21 століття визначатиметься занепадом Заходу як політичної і військової сили. Він буде все ще економічно потужним, але не здатним чинити опір тиску. Генерал Барронс пише, що він не бачить великої кількості західних політиків, які б стверджували, що це прийнятно як для України, так і для довгострокової безпеки, процвітання і впливу їхніх власних країн.
«У міру розгортання контрнаступу ключовим питанням для європейських лідерів буде те, до якої міри вони повинні розглядати його успіх або невдачу як питання регіональної безпеки. Цей розрахунок стане більш нагальним, якщо Америка, надавши або пообіцявши левову частку західної допомоги (близько 80 мільярдів доларів на сьогоднішній день), але не побачивши вирішального результату, поступиться лідерством Європі, щоб зосередитися на своїх внутрішніх справах і відносинах з Китаєм», - вважає британський військовий.
Щоб взяти на себе сплату цього рахунку, Європі доведеться швидко мобілізувати свій колективний оборонно-промисловий потенціал, щоб задовольнити вимоги доведення тривалої, великої війни в Україні до успішного (поки що не визначеного) завершення. Це означатиме, що потрібно буде знайти більше 100 мільярдів доларів на рік впродовж щонайменше трьох років. А після цього знадобиться ще трильйон доларів на відновлення України, коли стрілянина припиниться.
«Це серйозні гроші, але з урахуванням того, що ВВП лише ЄС становить близько 17 трильйонів доларів, таку ціну можна було б собі дозволити, якби уряди були готові зробити важкий вибір», - вважає британський генерал.
Ці гроші могли б стати основою нового, стабільного порядку безпеки в Європі, що дозволить контролювати розлючену, добре озброєну, але й добре стримувану Росію. Москва, можливо, все ще буде дратівливим молодшим партнером Китаю в альянсі автократій, але після поразки на полі бою вона більше не зможе переслідувати свої територіальні, імперські амбіції. Якщо це вихід, тоді 100 мільярдів доларів на рік можуть бути вигідною витратою, яка значно посилюється тим фактом, що саме українці воюють і вмирають за ширші західні інтереси.
Однак може знадобитися ширша перспектива. Наступ в Україні - це лише один епізод у драмі про те, як ліберальні демократії Заходу налагоджують відносини з самовпевненими автократіями на чолі з Китаєм, щоб вирішити, як все буде працювати у 21-му столітті. Ця «дискусія» вже розгортається на хронічно нестабільному, складному тлі зростання населення, зміни клімату, ризиків і можливостей цифрової епохи та розповсюдження ядерної зброї.
З цієї точки зору, український контрнаступ має супроводжуватися зусиллями Америки і Європи (з їхнім сукупним ВВП понад 40 трильйонів доларів) в сфері тиску на Росію (2 трильйони доларів), щоб перемогти як на українському полі бою, так і здобути перемогу над РФ в стратегічному плані в довгостроковій перспективі.
«Економічна нерівність підкреслює, наскільки абсурдною є ситуація, коли Захід дозволяв Росії вважати, що вона може розширити свою територію, розв'язавши війну в Європі. Це відображає провал політики НАТО в дусі «стримування шляхом покарання», яка дозволила протягом 30 років постійно послаблювати звичайну оборону Європи на користь покладання на ядерну зброю», - йдеться в статті.
Генерал Барронс також підкреслює , що нездатність забезпечити Україну засобами стримування Росії після анексії Криму в 2014 році теж мала свою ціну. Обмежене реагування Заходу на надзвичайні події з лютого 2022 року дозволило Україні вижити, але не перемогти. Якщо дивитися крізь цю призму, то Захід пасе задніх. Він повинен зрозуміти, що захист власної безпеки, процвітання і цінностей вимагатиме непохитної відданості відновленню територіальної цілісності України, навіть за таку високу ціну, яку встановила Росія.
Стежити у Телеграмі
Увійти за допомогою Facebook
Увійти за допомогою Twitter
Увійти за допомогою Google