Підтримати
До подій минулого тижня здавалося, що наступним форпостом групи «Вагнера», швидше за все, стане Буркіна-Фасо, а не Білорусь. Але 27 червня Євгєній Прігожин прибув саме на білоруську територію. Звідти ватажок російських найманців намагатиметься керувати жорстокими африканськими операціями, які стали вирішальними не лише для його імперії, але й для підходу Кремля до континенту.
«Вагнер» виконав «величезну кількість завдань в інтересах Російської Федерації» в африканських і арабських країнах, – наголошував Прігожин у своєму аудіоповідомленні, яке він поширив у Telegram 26 червня. Група відправила своїх найманців до африканських держав, включно з Малі і ЦАР, де операції «інструкторів» триватимуть і надалі, на чому наполягав того ж дня глава російського МЗС Сєргєй Лавров. «Вагнер» також має певну присутність ще щонайменше в семи африканських країнах (а також у Сирії).
«Що відбувається зараз – незрозуміло. Але навіть якщо Прігожина відсторонять від справ, малоймовірно, що «Вагнер» піде з Африки. Організація – це набагато більше, ніж одна людина, і вона зацікавлена в тому, щоб залишатися на місці. Більше того, Кремль не захоче втрачати те, що було джерелом впливу на континенті. Швидше за все, «Вагнер» відступить з Африки в тому випадку, коли самі африканці почнуть бачити в Росії слабкого і ненадійного партнера», – пише The Economist.
Щоб зрозуміти, що може статися далі з африканською імперією «Вагнера», необхідно зрозуміти, як вона функціонує. Немає ніякої компанії Wagner Inc, а є мережа фірм, пов'язаних з російською державою, які працюють за контрактами з іноземними урядами. Як і колоніальні підприємства 19 століття, ці угоди дозволяють російській державі брати участь в авантюрах з меншою відповідальністю, ніж якби вона використовувала регулярні війська.
Під час розгортання в африканських країнах «Вагнер» використовує бізнес-модель, яка має три потенційні елементи, застосування кожного з яких залежить від країни, в якій він перебуває.
«Ці три елементи: військовий, економічний і політичний, – найяскравіше проявляються в ЦАР, колишньої французької колонії, в яку «Вагнер» завійшов у 2018 році», – пише видання, вказуючи на опублікований 27 червня звіт американської розвідувальної організації Sentry про діяльність російських найманців у країні.
Перший елемент – військовий і застосовується у випадках, коли африканські клієнти в пошуках безпеки звертаються до Росії, а отже, до «Вагнера». Офіційного підрахунку кількості російських найманців в Африці немає. Але аналітики припускають, що їх там близько п'яти тисяч, причому більшість з них діють у Малі і ЦАР. Невідомим лишається те, скільки вагнерівців виконують операції в Сирії. Загальна кількість може бути відносно невеликою, але інтерв'ю з дезертирами «Вагнера» свідчать про те, що найманці, які базуються в Африці, – це досвідчені і загартовані в боях бійці. Вони також посилюють можливості армій африканських держав.
У ЦАР «Вагнер» створив «паралельну армію», яка налічує близько п'яти тисяч бійців. Багато з них належать до тієї ж етнічної групи, що і президент Фостен-Аршанж Туадера, – йдеться у звіті Sentry. У документі стверджується, що «Вагнер» навчав своїх найманців методам застосування тортур, а також що він командує підрозділами за межами столиці країни міста Бангі. «Вагнер» нібито імпортував зброю, безпілотники і літаки, порушуючи ембарго ООН.
У Sentry стверджують, що паралельна армія російських найманців проводить «кампанії терору» в ЦАР. У своєму звіті організація звинувачує «Вагнер» у масових вбивствах, тортурах і зґвалтуваннях, що є частиною стратегії з «зачистки» сіл. Водночас наводяться слова одного солдата, який перебуває під командуванням «Вагнера»: «Ми вбиваємо тільки селян, ховаємо їх або кидаємо в кущі».
Хоча The Economist не зміг провести незалежну перевірку тверджень Sentry, вони перегукуються з іншими розслідуваннями, в тому числі з розслідуваннями Human Rights Watch. За оцінками ООН, кожна п'ята людина в ЦАР є внутрішньо переміщеною особою або біженцем. Дослідження, опубліковане у квітні в журналі Conflict and Health, свідчить, що 5,6% населення ЦАР померло минулого року, що більш ніж у чотири рази перевищує оцінку ООН для країни у 2010 році. Присутність російських найманців «принаймні сприяла збільшенню труднощів, пов’язаних з виживанням», – дипломатично підсумовують дослідники.
Другий елемент бізнес-моделі «Вагнера» – економічний, гроші за безпеку. «Вагнер» не слід сприймати як ієрархічний бізнес, а радше як вільний конгломерат з мережею дочірніх компаній. У січні Америка додала «Вагнер» до списку «транснаціональних злочинних організацій», на які поширюються санкції. Прозорість її доходів та прибутковості дуже низька, але очевидним є те, що Африка стала важливою частиною її заробітку. У лютому, наприклад, ЄС запровадив санкції проти фірми, пов'язаної з російськими найманцями, за її роль у торгівлі золотом у Судані.
У ЦАР з'єднуються різні вузли бізнес-мережі «Вагнера». У Sentry стверджують, що російські найманці вбивали і грабували села поблизу районів видобутку золота і алмазів. Гірничодобувне обладнання з Росії нібито імпортується через Камерун компанією, зареєстрованою на Мадагаскарі. У Sentry нарахували 15 рейсів літаків, пов'язаних з «Вагнер», до Судану – центру торгівлі золотом.
ЦАР також може послужити ілюстрацією політичних послуг, які пропонує «Вагнер», і це третій елемент його моделі. Sentry зазначає, що група проводила кампанії на підтримку Туадери напередодні виборів, які він виграв у 2020 році, і допомагала укладати політичні угоди з лідерами різних фракцій. В інших країнах Африки компанії «Вагнера» проводили пропагандистські та дезінформаційні операції, а також організовували фіктивні групи зі спостереження за виборами.
«Розуміння моделі «Вагнера» корисне для оцінки того, що може статися далі. Існують припущення, що в рамках будь-якої угоди між Прігожиним і Путіним перший може зберегти свою роль в Африці, хоча неясно, чи буде така угода виконана. Дехто вважає, що прибутки, отримані «Вагнером» в Африці, могли підштовхнути Прігожина до бунту в Росії», – пише The Economist.
Неназваний французький дипломат сказав Le Monde, що «Вагнер» вимагав більше грошей і засобів для продовження своїх операцій в Африці. І «з цього все почалося», – сказав співрозмовник видання. Зважаючи на структуру групи найманців, події з Прігожиним говорять дуже мало про те, що буде з «Вагнером» в Африці, – каже Кімберлі Мартен з Барнард-коледжу Колумбійського університету. Він не виступає ані генеральним директором об'єднаної фірми «Вагнер», ані командиром найвищого рівня. Хоч він може бути харизматичним лідером і знавцем логістики, російському оборонному істеблішменту буде «відносно легко» його замінити.
Люди і організації, що входять до мережі «Вагнера», також мають свої власні інтереси, які вони хотіли б захистити. Деякі з них більше пов'язані з Прігожиним, а деякі – набагато менше. За словами автора книги про російських найманців Джона Лехнера, «Вагнер» збудований по вертикалі «з низу до верху», і це часто не помічають.
«І навіть якщо відбулася велика зміна у вищому керівництві, ніхто не буде звільняти геть усіх інших», – додав він.
Вагнер також відігравав важливу роль у відродженні присутності Кремля в Африці впродовж останнього десятиліття. Після анексії Криму у 2014 році і початку вторгнення в Україну торік Росія подвоїла свою активність на континенті.
« "Вагнер" – далеко не єдиний інструмент в африканському арсеналі Росії, але це недорогий інструмент з високим рівнем впливу», – йдеться у статті.
Переваги, які «Вагнер» пропонує Москві, численні. Це джерело золота, запаси якого допомагають Росії протистояти впливу західних фінансових санкцій. Найманці також допомагають посіяти антизахідні настрої на родючому ґрунті в африканських країнах. Повідомлялося, що саме «Вагнер» стоїть за брехнею про те, що французькі солдати відповідальні за вбивство дев'яти громадян Китаю, які підірвалися на міні в ЦАР на початку цього року. Найманці налагоджують неофіційні канали впливу на африканських політиків, які можна перетворити на офіційні відносини. Наприклад, посол ЦАР в Росії нещодавно сказав, що справи з «Вагнером» йдуть настільки добре, що уряд африканської країни тепер розглядає можливість розміщення на своїй території російської військової бази.
Однак російські спецслужби, можливо, захочуть змінити структуру своїх відносин з «Вагнером». Одним з варіантів може бути «націоналізація найманців». Утім, такий варіант може не влаштувати російську державу, яка зараз може заперечувати відповідальність за звірства «Вагнера». Це також не сподобається урядам африканських країн, які поки що можуть більш правдоподібно наполягати, що самі відповідають за власну безпеку, адже користуються послугами найманців, а не армії іншої держави.
Іншими варіантами можуть бути ребрендинг «Вагнера», залучення нового керівництва або зміна фірм у його складі, щоб інші еліти отримали контроль. У будь-якому разі для Росії було б не логічно в односторонньому порядку відмовлятися від таких вигідних здобутків в Африці.
Напевне, найважливішим фактором у вирішенні майбутнього компанії «Вагнер» на континенті стануть її африканські клієнти: політики, які звернулися до Росії по допомогу. У ЦАР, де вплив російських найманців найбільше вкорінився, уряд, здається, незворушний. Фідель Гуанджіка – радник президента Туадера – повідомив інформаційному агентству AFP, що «ЦАР підписала оборонну угоду у 2018 році з Російською Федерацією, а не з "Вагнером"», додавши, що «Росія уклала субконтракт з "Вагнером", і якщо Росію більше не влаштовує такий підрядник, вона надішле нам новий контингент».
Тим часом у Малі нещодавня авантюра правлячої хунти виглядає більш ризикованою. 16 червня очолюваний військовими уряд наказав 13-тисячній миротворчій місії ООН залишити країну «без зволікань». У серпні минулого року, приблизно через дев'ять місяців після прибуття «Вагнера», французькі війська залишили країну після дев'ятирічного перебування. Хунта сподівалася, що Росія захистить її від наслідків в ООН, а «Вагнер» допоможе боротися з джихадистами, які вбили тисячі людей за останні кілька років. Але під час заколоту найманців у Росії міністр оборони хунти в Малі Садіо Камара «лихоманило» від тривоги, – повідомляє паризький журнал Jeune Afrique.
«Після заколоту африканські еліти цілком можуть змінити свою думку про Росію. Єнджей Череп з «Польського інституту міжнародних відносин» зазначає, що деякі з найвпливовіших африканських прихильників Росії останніми днями притихли. Це свідчить про те, що підтримка Москви залежить від того, чи вважають її достатньо могутньою, щоб допомогти своїм африканським клієнтам у досягненні їхніх власних цілей», – пише The Economist.
Довгоочікуване розгортання сил «Вагнера» в Буркіна-Фасо, де, як і в Малі, панує військова хунта, тепер здається менш імовірним. Це вказує на іронію, яка не залишиться поза увагою багатьох африканських спостерігачів. Президент Росії позиціонує свою країну не лише як сильного союзника для африканських лідерів, але й як взірець для наслідування. Але та сама група, яку його уряд відправив на допомогу африканським лідерам у боротьбі з внутрішніми ворогами, сама підняла повстання в Росії. Навряд чи це можна сприйняти як рекламу послуг із захисту від переворотів для автократів і хунт за кордоном.
Стежити у Телеграмі
Увійти за допомогою Facebook
Увійти за допомогою Twitter
Увійти за допомогою Google