WSJ: Бунт «Вагнера» довів, що США вчинили правильно, коли підтримали Україну у війні

Спостерігання за подіями, які розгорталися в Росії у минулі вихідні, було подібне до перегляду прискореної кінохроніки сучасної російської історії.

На деякий час знову повторився 1917 рік, з невеликими вкрапленнями 1905 і 1989 років. Революція, що спалахнула після катастрофічної зовнішньої війни. У своїй суботній промові Владімір Путін послався на прецедент 1917 року, давши зрозуміти, що він бачить себе більше Нікалаєм ІІ, ніж Владіміром Леніним.

Потім було символічне видовище блискавичного маршу на Москву. Коли соціальні мережі наповнилися зображеннями військових колон і фотографіями оборонних укріплень, встановлених на порозі Москви, це раптом стало схожим на відтворення 1812 або 1941 року. На відміну від Наполеона і Гітлера, Євгеній Прігожин, здавалося, правильно розрахував час, атакуючи місто під ласкавим літнім сонцем, - пише у своїй статті колишній головний редактор Wall Street Journal Джерард Бейкер.

Він додає, що з наближенням кульмінації оптимісти могли б побачити натяки на 1953 рік і смерть Сталіна. Як тоді, так і зараз десятиліття правління жорстокого диктатора закінчилося б хаосом і безслав'ям, супроводжуваним лише надією на розквіт, що прийде на зміну.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ

Лукашенка сподівається, що "вагнерівці" поділяться досвідом з армією Білорусі. Підтвердив приїзд Прігожина

«На превелике розчарування, це виявився 1991 рік, ще один дешевий переворот, який провалився, як дешевий костюм, при першому ж зіткненні з реальністю. На відміну від тієї останньої, відчайдушної спроби врятувати комунізм з попелища історії, цей не протримався і кількох днів. Не було затримання обложеного лідера на його чорноморській дачі, не було п'яних розборок між учасниками перевороту. Лише кілька полум'яних слів і все, хлопці, назад до казарм», - пише Бейкер.

Все, що відбувається в Росії, провокує цілу бібліотеку теорій змови. Навіть деякі західні чиновники, намагаючись переварити це дивне видовище, задавалися питанням, чи не було це все інсценуванням. Путін - майстер операцій під чужим прапором. Чи не було це спробою продемонструвати спокійну непереможність «великого лідера», попередженням про те, що так само, як він протистоїть своїм ворогам вдома, він продемонструє таку ж стійкість і за кордоном? Тут навіть знайшлося місце для корисної епізодичної ролі для Аляксандра Лукашенки - найвідданішого маріонетки Путіна - щоб відполірувати його тьмяну репутацію героя Радянського Союзу.

Але, на думку автора, все це здається дуже малоймовірним. Важко зрозуміти, як російському лідеру може допомогти ситуація, в якій його близький союзник постійно критикує його ж керівництво. Так само важко зрозуміти, чому після погроз знищити заколотників, Путін погодився на те, що можна назвати м'якою угодою про визнання провини.

Швидше за все, Прігожин усвідомив повну неймовірність своєї місії і пішов на будь-яку угоду, щоб вийти з гри, погодившись провести решту своїх днів у Білорусі.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ

Лукашенка запевняє, що Прігожин відмовився від своїх вимог, у тому числі "віддати Шойгу"

«Образ путінської Росії, який з’явився у ці дні, - це образ не сили, а уламків колишньої імперії, яка розсипається. І його головною цінністю має стати потужне заперечення дивній маленькій армії путінських апологетів у США», - пише автор.

Мине певний час, перш ніж всі зрозуміють, що сталося і що це означає для Путіна, його режиму і війни проти України. Але вже зараз очевидно, що невдалий заколот «Вагнера» показав, наскільки помилялися ті, хто критикував США за допомогу Україні у війні.

«Засудження Прігожиним вторгнення і офіційного російського виправдання - це докір тим голосам на Заході, які звинувачували США та їхніх союзників у російському насильстві. Якщо навіть керівництво «Вагнера» бачить наскрізь офіційні кремлівські вигадки, то чи не час вимагати, щоб видатні американські політичні лідери і так звані стратегічні мислителі теж припинили їх розповсюджувати?» - підкреслює Бейкер.

Спроба державного перевороту в Росії повинна також змусити замовкнути тих, хто стверджує, що підтримка України з боку США якимось чином відволікає від більш масштабного виклику з боку Китаю. Чим довше триває ця війна, тим більшої шкоди зазнають потенціал і престиж Росії. І чим більше викривається нездарність Москви, тим більший головний біль буде відчувати Пекін від «дружби без обмежень» з нею.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ

The Guardian: Китай переглядає підтримку Путіна після повстання Прігожина

«Зараз як ніколи очевидно, що Сі Цзіньпін прикував себе кайданами до трупа, замінованого ядерною зброєю, Але це все одно мертвий вантаж. Хай живе цей союз! Нещодавно один високопоставлений військовий у відставці сказав мені, що протягом багатьох років ключовою метою військової стратегії США була розробка зброї, яка б завдавала максимальної шкоди російським танкам, бронетранспортерам і артилерії. Як він зазначив з похмурою посмішкою, це саме те, що ці боєприпаси зараз роблять з тим додатковим бонусом, що жодне американське життя не було поставлене під загрозу», - пише американський журналіст.

В такому випадку навіщо США зараз припиняти завдавати такої шкоди найбільшому союзнику Китаю? І тепер, коли гнилість путінського режиму оголилася, чому б Америці не активізувати свої зусилля, щоб допомогти Україні довести свою виправдану оборону до логічного завершення?