США помилково вважали ядерну зброю України найбільшою проблемою - Atlantic Council

Україна грала важливу роль в зовнішній політиці США відколи стала незалежною в 1991 році. Однак, ця тема поки не привернула до себе увагу дослідників.

На даний час найбільш ґрунтовну книгу написав Шерман Гарнетт. Вона мала назву "Наріжний камінь: Україна в розвитку середовища безпеки в Центральній і Східній Європі" і була опублікована в 1997 році. Тож новий погляд на ситуацію напрошується вже давно.

Про це пише експерт Atlantic Council Андерс Аслунд, який підкреслює, що книгу з оцінкою американсько-українських відносин опублікував колишній американський дипломат Стівен Пайфер. Вона має назву "Орел і Тризуб" і включає ретельний аналіз американської політики щодо України за період з 1991 до 2004 року. Впродовж цього періоду сам Пайфер грав ключову роль у формуванні української політики в Держдепартаменті, а з 1998 до 2000 року він був послом США в Україні. Тож Пайфер добре знав "кухню" американської дипломатії зсередини.

Він вважає, що американські цілі в Україні можна сформулювати трьома тезами: позбутися українського ядерного арсеналу, захистити Україну від Росії і підтримати політичні і економічні реформи.

"Жодна ціль у порядку денному США в Україні не ставилася вище, ніж знищення ядерної зброї. Багатьом у Києві здавалося, що насправді це була єдина американська мета", - зауважив Пайфер у книзі.

В американському порядку денному вона з'явилася завдяки Держсекретарю Джеймсу Бейкеру, який здійснив низку поїздок в радянські республіки всередині грудня 1991 року і продовжив свої візити навіть пізніше.

Сьогодні очевидно, що занепокоєння США через загрозу розповсюдження "легкодоступної ядерної зброї" в ті часи було помилковим. Після російського вторгнення в Грузію в 2008 році і в Україну в 2014 захист суверенітету і територіальної цілісності пост-радянських країн здається значно важливішою метою. Але США були не готові.

"Вашингтон хотів виведення з України ядерної зброї. Але ні адміністрація Буша, ні команда Клінтона не були готові запропонувати будь-які гарантії", - зауважив Пайфер.

В горезвісному Будапештському меморандумі від грудня 1994 року США, Велика Британія і Росія запропонували Україні "запевнення" у безпеці в обмін на ядерний арсенал. Пайфер зауважив, що англійські слова "guarantee" і "assurance" однаково можна перекласти українською мовою як "гарантія".

"Київ ставився до меморандуму як до міжнародної угоди", - підкреслив колишній посол США.

Екс-президент Леонід Кучма досі наполягає, що його обманули підписанти меморандуму. З іншого боку, США продемонстрували значне розуміння необхідності захистити Україну від Росії. Серйозні занепокоєння щодо українського суверенітету викликала напруга навколо Криму і Севастополя, де базувався російський Чорноморський флот, а також численні економічні конфлікти між Україною і Росією.

"Головна спеціалізація Пайфера - це роззброєння. Але, боюся, він дуже точно вказав на те, як мало уваги влада США приділяла економічним реформам в перші роки української незалежності. Знадобилося майже три роки для того, щоб фінансування за Актом підтримки свободи почали надходити в Україну. США пропустили вікно реальних можливостей на початку 1990-х років", - пише Аслунд.

Він зауважує, що надто пізно Вашингтон зрозумів, що гроші не використовуються належним чином. Замість того, щоб викорінити головні проблеми в економічній системі України, США загрузли у великій кількості ділових суперечок, які всі насправді брали свій початок з відсутності гарантій права власності. З 1999 року українська демократія стала головним предметом занепокоєння США.

Аслунд зауважує, що книга Пайфера добре пояснює, чому США змогли добитися успіху в ядерному роззброєнні України, але не змогли стримати російську агресію чи стимулювати ефективні реформи. Зацікавлення Вашингтона в Україні було високим. Але дивує те, як він не зміг вчасно приділити увагу ключовим цілям.

Раніше колишній заступник Держсекретаря США Ентоні Блінкен, який працював у часи президентства Барака Обами, писав на сторінках New York Times, що адміністрації Трампа час озброїти Україну. З дня початку вторгнення в Україну три з половиною роки тому, президент Володимир Путін керував "тактичним реостатом", посилюючи напругу за бажанням і зменшуючи її, коли США і Європа чинили опір. А збільшення військових можливостей України позбавить його такої можливості.

Раніше екс-посол США в Україні Джон Хербст писав у статті для Atlantic Council про те, що аргументи проти озброєння України не витримують критики. Всі твердження проти передачі американської зброї базуються або на міфах, або на застарілих оцінках.

Як писав у своїй статті для DT.UA Юрій Бутусов, країни Заходу не виробили чіткої доктрини надання військової допомоги Україні, внаслідок чого постачання Києву озброєнь стало предметом ситуативних рішень.

За його словами, західна дипломатія наполягає на необхідності припинити конфлікт в Донбасі та знизити ескалацію бойових дій, проте політики країн Заходу не пояснили своїм військовим, як саме можна домогтися виконання цих цілей.