Підтримати
«Не скидайте Росію з рахунків», — таке попередження пролунало з вуст європейського дипломата з великим досвідом роботи в Москві. Це справедлива думка. Вторгнення Владіміра Путіна в Україну пішло не за планом. Проте Росія залишається величезною країною з багатими ресурсами та безжальним, жорстоким урядом. Про це пише міжнародний оглядач Financial Times Гідеон Рахман.
Українські спецслужби вважають, що подальше збільшення призову дозволить Росії розгорнути двомільйонну армію для поновлення наступу пізніше цього року. Президент Володимир Зеленський нещодавно попередив, що незабаром Москва може зробити нову спробу захопити Київ. Але навіть прорив на полі бою не зміг принести Росії міцної перемоги. Уявіть собі, що сили Путіна спромоглися здійснити диво, перемогли Україну та скинули уряд Зеленського. Що тоді? Реальність така, що поранена та ізольована Росія тоді застрягла б у партизанській війні, яка тривала б десятиліттями, і Афганістан виглядав би як пікнік. Окупаційні сили або колабораціоністський уряд в Києві в такому випадку перебуватимуть під постійними нападами. «Перемога» втягнула б Росію в довгострокову катастрофу.
Путін і його союзники продовжують втішатися історією. Росія зазнала жахливих поразок від Наполеона та Гітлера, але зрештою перемогла. Але ті війни були оборонними. Знаючи, що відступати їм нікуди, росіяни билися до кінця. Цього разу українці захищають свою Батьківщину. У попередніх великих війнах Росія також була частиною більшої європейської коаліції. Але тепер, як зазначив Дмитро Тренін, прокремлівський стратег, у нещодавній статті, «вперше в історії Росії Росія не має союзників на Заході».
Насправді антиросійська коаліція виходить далеко за межі Європи. Як похмуро додає Тренін, «рівень згуртованості між англомовними країнами, Європою та азіатськими союзниками навколо Сполучених Штатів досяг небачених раніше рівнів». У цій новій ситуації Росії залишається шукати друзів в Азії та Африці. Кремль певною мірою втішається тим фактом, що провідні країни «глобального півдня» — такі як Китай, Індія, Південна Африка та Індонезія — не приєдналися до міжнародних санкцій, спрямованих проти Росії. Але, за винятком Ірану, ці країни і не надали Росії військової підтримки, яка б відповідала західній зброї, що надходить в Україну. Опора на глобальний південь передбачає переорієнтацію російської економіки, яка протягом останніх 30 років будувалася переважно на експорті енергоносіїв до Європи. Росія зараз також небезпечно залежить від Китаю.
Як Путін втягнув свою країну в цю халепу? Підвалинами проблеми є його неспроможність прийняти втрату статусу великої держави, з чим інші європейські держави вже стикалися. (Дехто може сказати, що Brexit доводить, що Британія ще не зовсім його втратила. Але, якщо говорити про акти самоушкодження, це ніщо в порівнянні з тим, що Путін зробив з Росією. Катастрофічним еквівалентом було би британське вторгнення в Ірландію.)
Європейський порядок, на який Путін озирається з ностальгією, був побудований навколо суперництва великих держав. Нездатний зрозуміти нову систему — засновану на співпраці між державами під егідою ЄС і НАТО — Путін зрештою ізолював Росію від усього європейського континенту. Як говорить Анджела Стент з Джорджтаунського університету, «Путін зачинив вікно в Європу, яке відчинив Петро Перший у 1700-х роках».
Якби Путін був готовий погодитися з тим, що Росія назавжди перебуває на рівні нижче наддержав, для російської державної влади були б можливості відігравати роль балансуючої середньої сили. Натомість Путін перестарався в Україні. Іронічний результат полягає в тому, що Росія, швидше за все, вийде з цієї війни ще більше зменшеною як глобальна держава. Безвихідна ситуація в ній призвела до певного нігілізму серед частини еліти країни, а телевізійні балакуни вголос фантазують про ядерну війну та Армагеддон. Російські стратеги, які все частіше висувають аргументи на користь продовження боротьби, роблять це не тому, що бачать реалістичну перспективу перемоги, а тому, що поразку надто важко уявляти.
У своїй песимістичній статті Тренін, колишній полковник російської військової розвідки, а згодом — директор нині закритого Московського центру Карнегі, стверджує, що «хоча теоретичний шлях до капітуляції існує», для Росії цей варіант є неприйнятним, оскільки призведе до «національної катастрофи, ймовірного хаосу і безумовної втрати суверенітету». Страх перед таким результатом змушує Треніна зробити висновок, що у Росії немає іншого вибору, окрім як бути «країною-воїном, захищаючи свої суверенітет і цілісність», навіть якщо це вимагатиме «значних жертв» протягом «багатьох років».
Для проходження цього кривавого шляху, стверджує Тренін, потрібен «безумовний патріотизм еліти». Але це дуже своєрідне визначення патріотизму. Який патріотично налаштований росіянин хотів би продовжувати посилати своїх співвітчизників на смерть у жорстокій загарбницькій війні, яка робить країну більш бідною, ізольованою, диктаторською та все більше ганьбленою у всьому світі? Справжні російські патріоти — багато з них у в’язниці чи у вигнанні — ті, хто сповнений рішучості зупинити Путіна та його війну. Лише коли це станеться, Росія матиме шанс відновити свій моральний, економічний і міжнародний статус.
Стежити у Телеграмі
Увійти за допомогою Facebook
Увійти за допомогою Twitter
Увійти за допомогою Google