Рішення суду в Берліні показало масштаб репресій режиму Путіна — The Washington Post

У світі, розділеному між демократичними та авторитарними режимами, автократи почали частіше використовувати інструменти транснаціональних репресій. Як визначає Freedom House, транснаціональні репресії передбачають переслідування диктаторським режимом своїх опонентів за кордоном. Подібна тактика варіюється від «переслідувань в Інтернеті» до прямого викрадення людей, а в деяких випадках і вбивств. Freedom House задокументувала 608 випадків транснаціональних репресій у 79 країнах у період з січня 2014 року по листопад 2020 року, причому Росія та Китай — найбільші «правопорушники», пише The Washington Post.

Вбивство Саудівською Аравією журналіста Джамаля Хашоггі в 2018 році також відповідає цій тенденції. Транснаціональні репресії сигналізують про те, що ніхто по-справжньому не захищений від довгої руки диктатури, яка сіє страх серед дисидентів і підриває ключовий елемент «м’якої сили» демократичного світу: його здатність запропонувати притулок інакодумцям.

Саме тому рішення суду в Берліні, яке визнало росіянина винним у вбивстві громадянина Грузії у 2019 році та засудило Вадима Красікова до довічного ув’язнення, стало важливим моментом.

Йдеться про вбивство Зелімхана Хангошвілі в парку в центрі столиці Німеччини 23 серпня 2019 року.

Підтверджуючи те, що раніше повідомляли німецькі ЗМІ, прокуратура ідентифікувала Красікова як колишнього представника російської розвідки, який здійснив убивство за наказом «вищої інстанції».  

Суд досить точно назвав цей злочин «державним тероризмом». Міністерство закордонних справ Німеччини вислало двох російських дипломатів, яких підозрюють у «приховуванні агентів розвідки».  

Притягнення до відповідальності Росії є винятком із правила: надто часто ті, хто здійснює акти транснаціональних репресій, роблять це фактично безкарно.

Так було, наприклад, у 2018 році — отруєння у Британії колишнього російського агента Сергія Скрипаля та його дочки, а також подібний напад на Олександра Литвиненка у 2006 році.

Хангошвілі, який брав участь з 2000 по 2004 рік у війні Росії проти Чечні був противником режиму Кремля. Тим не менш, на момент вбивства він не займався воєнізованою діяльністю і шукав притулку, адже це було його правом.

Заперечення причетності режиму Кремля до цього вбивства виглядає більш нахабно, ніж сам злочин. Вбивство було частиною тривалої кампанії, спрямованої на опонентів підтримуваного Москвою чеченського автократа Рамзана Кадирова.

Враховуючи реалістичні межі того, що можна зробити, щоб запобігти транснаціональним репресіям, Берлін зробив крок, якого вимагали як демократичні цінності, так і верховенство права.

Рішення суду покарало вбивцю, відкривши ганьбу для режиму президента РФ Владіміра Путіна. Німеччина зробила це в той час, коли погрози Росії на адресу України роблять подвійно важливим для Європи дотримання демократичних норм. Новий канцлер Німеччини Олаф Шольц повинен твердо протистояти РФ, тоді як адміністрація президента США Джо Байдена зобов’язана підтримати його, резюмує видання.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ

Суд у Берліні назвав Росію державою-терористом

Нагадаємо, 23 серпня 2019 року в берлінському районі Моабіт трьома пострілами був убитий 40-річний Торніке К. (мав кілька псевдонімів: Зелімхан Хангошвілі, Зело Дішані). Громадянин Грузії чеченського походження, польовий командир часів Чеченської війни, якого Росія називала "ісламістським терористом".

Німецька поліція затримала вбивцю Хангошвілі того ж дня. Після цього Німеччина оголосила про висилку двох співробітників посольства РФ, заявивши про те, що Росія недостатньо сприяла розслідуванні злочину. А німецька прокуратура підкреслила: багато фактів свідчать про те, що вбивство було виконано на замовлення російської влади.

Розслідування Bellingcat, The Insider і SPIEGEL показало, що вбивство Хангошвілі організував підрозділ ФСБ "Вимпел". Журналісти-розслідувачі допустили, що Хангошвілі міг бути фігурантом більш широкого списку чеченців, які воювали проти Росії, яких Кремль "засудив" до позасудової страти. Російська влада звинувачує їх у терористичній діяльності, але не надає при цьому доказів причетності до якогось теракту або ж до ісламістського підпілля.