Банкір, міністр і бунтар
Макрон, якому всього 39 років, був наймолодшим з основних претендентів на посаду президента Франції. За цей час він встиг заробити собі солідне бізнес портфоліо, головним в якому є його робота інвестиційним банкіром в банку Ротшильда. З політичним минулим у Макрона все складніше – він жодного разу не займав виборної посади, а його політична кар'єра обмежується лише роботою в міністерстві економіки в 2014 році, де він протримався менше двох років. За це Макрона багато хто критикував, оскільки йому протистояли політики з великим досвідом та політичною кар'єрою.
В уряді Олланда молодий міністр затримався ненадовго, а пішов і зовсім зі скандалом і звинуваченнями, що уряд не хоче займатися реформами. Відразу після цього він зажив недоброї слави у своїх колишніх однопартійців "Соціалістів", які назвали це рекламним ходом перед виборчою кампанією. Макрон створив свій рух "En Marche", від якого і подався на президентські вибори.
Помірний антисистемний кандидат
Більше ніж останні 50 років на виборах президента у Франції перемагали представники двох класичних партій: "Соціалістів" і "Республіканців". Тому багато хто не сприйняв спроби молодого екс-міністра спробувати себе в президентській гонці. У той же час, в країні спостерігався високий потенціал протестного електорату, який був готовий підтримати "несистемного" кандидата. Останні кілька років громовідводом для цього електорату була Марін Ле Пен, однак сумнівні успіхи Франсуа Олланда створили велику кількість "бунтарів" і серед поміркованої частини французів.
На цій хвилі Макрон, який називає себе "ні правим, ні лівим", виглядав переконливою альтернативою Ле Пен. Його економічна програма виглядала, як компроміс між радикальними реформами "Республіканців" і побоюваннями "Соціалістів". За Макрона голосували жителі великих міст з високим рівнем доходів. При цьому вікова структура говорить про те, що Макрона підтримала в основному старша частина країни. Політична частина програми, яка включала співпрацю з Євросоюзом і питання міграції, виглядала оптимістично. Це дало Макрону імідж раціонального оптиміста, який вірить у "світле майбутнє", але не боїться йти на радикальні і складні кроки.
Чимало допомогла Макрону і трансформація його іміджу з "французького Обами" і практично телевізійного персонажа на політика з ретельно вибудуваної програмою. Ще в лютому, коли Макрона вже розглядали одним з головних претендентів на посаду президента Франції, про його позиції з більшості питань не знав ніхто і це лякало. Однак йому вдалося об'єднати за своєю спиною ефективну команду і сформулювати чітку програму.
Що далі?
Перемога Макрона на виборах стала полегшенням для Європи після тріумфу Дональда Трампа і виходу Британії з Євросоюзу. Були й проміжні перемоги помірних сил в Австрії і Нідерландах, проте французькі вибори стали головним тестом для цілісності Європи. Але, поки Макрона вітають з перемогою, країна вже готується до парламентських виборів, які пройдуть в червні. Ці вибори стануть серйозним тестом для Макрона, оскільки його рух малоймовірно отримає багато місць в парламенті, і майже точно не буде мати більшості.
Тому Макрону доведеться домовлятися з іншими партіями, щоб створювати коаліційний уряд. І тут у президента не багато альтернатив: крайні праві та ліві перебувають з ним у напружених стосунках, а "Соціалісти" не погодяться з його економічною програмою.
Після першого туру виборів з'явилася інформація, що група республіканців, яку очолює Франсуа Баруен, проводить переговори про створення коаліційного уряду з Макроном після липневих виборів. Макрон отримає підтримку республіканців, а сам Баруен претендує на посаду прем'єр-міністра. Така комбінація може виявитися найбільш вигідною для проведення бізнес-орієнтованих економічних реформ.
Сильна Європа
Але найголовнішим результатом президентства Макрона виявиться відновлення довіри до європейського проекту. Вже після першого туру, коли стало ясно, що Макрон виходить у другий тур, фондові ринки і євро позитивно відреагували на ці повідомлення. Новий президент не приховує своїх намірів співпрацювати з Ангелою Меркель (а якщо буде потрібно,то і з Мартіном Шульцом) для відновлення довіри всередині Євросоюзу. Лідери країн будуть сходитися в усіх засадничих питаннях від кризи біженців до позиції по антиросійським санкціям. Останнє особливо важливо для України, оскільки будь-який інший кандидат (за винятком Бенуа Амона) загрожував розвалом єдиної європейської позиції в цьому питанні і появою потенційного противника в Нормандському форматі.
Макрон не був помічений і в характерному для французького політикуму антиамериканізмі, що говорить про продовження співробітництва в рамках НАТО. Але найважливіше те, що Макрон займає проактивну позицію і не тяжіє до ізоляціонізму. А це говорить про те, що у Європи нарешті може знову з'явитися другий лідер.