Припинення вогню між Вірменією та Азербайджаном посилює геополітичний вплив Туреччини в регіоні — FT

Нещодавно оголошене перемир'я може свідчити про завершення війни у Нагірному Карабаху. Домовленості включають і те, що оборонний союзник Росії – Вірменія, повинна передати Азербайджану «додаткові землі до кінця цього місяця». Міністр оборони Азербайджану фактично назвав Туреччину своїм найближчим союзником. Така заява з боку колишньої радянської держави, яка раніше розглядала Росію як свого найважливішого стратегічного партнера, може видатися дещо неочікуваною, пише Financial Times.

Але конфлікт з Вірменією навколо спірного регіону дозволив Азербайджану здобути значну перевагу, а підтримка з боку Туреччини зміцнила регіональну перспективу Баку.

Попри те, що значною мірою перемир’я було досягнуте за сприяння Москви, масштаби успіху Азербайджану за підтримки Туреччини закріпили нововиявлений вплив Анкари в регіоні Кавказу, який Кремль вважає «своєю геополітичною територією».

Такі «геополітичні наслідки» можуть стати згубними не лише для Вірменії, але й для Росії, адже союзник Москви фактично зазнав поразки, тоді як партнер Туреччини здобув досить переконливу перемогу.

За тонкою завісою оманливого зовнішньополітичного тріумфу, а саме успішного посередництва та залучення миротворців до регіону, сувора реальність полягає в тому, що вплив Москви в Закавказькому регіоні різко зменшився, тоді як престиж Туреччини, навпаки, неймовірно виріс.

Нагірний Карабах є міжнародно визнаною територією Азербайджану, але ця територія та низка прилеглих регіонів були окуповані вірменськими силами з початку 1990-х. Внаслідок конфлікту, що вибухнув наприкінці вересня, Азербайджан пообіцяв відвоювати всю територію.

Попри те, що перемир'я можна назвати «дипломатичним успіхом» президента Росії Владіміра Путіна, завершення війни відбулося ціною визнання Туреччини впливовою геополітичною дійовою особою на Кавказі. А підтримка для Баку з боку Туреччини неабияк змінила геополітичну ситуацію в регіоні.

Вплив Кремля на пострадянський регіон базується на торговельних зв'язках (часто за участю дешевого експорту енергії), фінансовій допомозі за рахунок позик та інвестицій російських державних компаній а також і на російському військовому впливі.

Цей останній елемент є найпотужнішим, але найбільш складним у використанні.

Азербайджан пішов на поміркований ризик, розраховуючи на те, що за підтримки Туреччини однієї зі сторін, Москва не буде готова до військового втручання у конфлікт навколо Нагірного Карабаху.

І завдяки своїм «територіальним досягненням» Баку довів, що Москва - не єдина військова держава, здатна модифікувати фактичні кордони на пострадянському просторі.

Президент Туреччини Реджеп Ердоган, який протягом останнього місяця був «активним учасником» війни, прокоментував домовленість сторін у своїй промові в середу, зазначивши, що 28-річна окупація земель, які належать Карабаху та Азербайджану, офіційно закінчилася.

“Ердоган розглядає Туреччину як впливову регіональну державу і він не збирається поступатися. Туреччина не повернеться до свого минулого і не стане «покірним» союзником НАТО. Я думаю, що Туреччина намагається прокласти собі автономний шлях», - сказав доцент кафедри міжнародних відносин Університету Білкент в Анкарі Онур Іші.

«Росія та Туреччина матимуть багато політичних конфліктів. Вони насправді не погоджуються щодо деяких геополітичних питань, намагаючись забрати владу в свої руки», - додав Онур Іші.

Вторгнення Туреччини в геополітику Кавказу відображає рішучий вступ Москви у війну в Сирії в 2015 році та її поточну діяльність в Лівії - регіонах, які Анкара розглядає як сферу свого впливу.

Двоє сильних лідерів країн, підтримуючи протилежні сторони в обох конфліктах, прагнули підтримувати непрості, прагматичні відносини, частково засновані на їхній спільній недовірі до Заходу.

Дії Туреччини в Нагірному Карабаху частково є відповіддю на російську діяльність на Близькому Сході. Туреччина намагається бути глобальним гравцем.

З цієї точки зору південний Кавказ виглядає для Анкари комфортною зоною без потенційних ризиків. Але Туреччина може розраховувати лише на Азербайджан і поки погано розуміє регіональні складності, які мають обмежений простір для маневру.

Розміщення Росією майже двох тисяч військовослужбовців в Нагірному Карабаху цього тижня підтверджує, що Москва також розраховує на подальший вплив у регіоні.

"Азербайджан отримав велику частину бажаного. У той же час Росія зараз несе набагато більшу відповідальність за цей конфлікт, ніж будь-коли раніше, і це буде тягарем ще деякий час", - вважає директор з питань Європи та Центральної Азії Міжнародної кризової групи Ольга Олікер.

Росія та Туреччина «дискутують» щодо деталей врегулювання режиму припинення вогню, зокрема щодо того, чи будуть турецькі війська брати участь у миротворчих діях.

Туреччина буде задіяна в "спільному центрі" для контролю за дотриманням домовленостей припинення вогню. Росія та Туреччина мають дещо різні погляди на мир та подальшу ситуацію в спірному регіоні, резюмує видання.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ

Пашинян пояснив, для чого підписав угоду по Нагірному Карабаху

Нагадаємо, що прем'єр-міністр Вірменії Нікол Пашинян, президент Азербайджану Ільхам Алієв і глава Кремля Володимир Путін підписали договір про припинення війни в Нагірному Карабасі з 01:00 10 листопада.

8 листопада Алієв заявив про захоплення азербайджанськими військовими   стратегічно важливого міста Шуші. Вірменія втрату контролю над містом заперечувала, але 9 листопада було змушена підтвердити.

Бойові дії в Нагірному Карабасі загострилися 27 вересня. Вірменія і Азербайджан звинуватили один одного в наступальних діях і ракетний обстріл житлових кварталів. Обидві держави оголосили військовий стан, а Вірменія - ще і загальну мобілізацію.

Детальніше про ситуацію в Нагірному Карабасі читайте в статті Володимира Кравченка « Загибель республіки ».