Підтримати
Влітку 2020 року на тлі расових розбірок локальні лідери в маленькому американському містечку зібралися на суперечливе голосування щодо того, чи варто знести пам’ятник людині, винній у «расовій дискримінації, насильстві і несправедливості». Чи варто їм приєднатися до лідерів міст у Вірджинії, Алабамі й інших штатах, які вирішили прибрати символи прославляння постатей, винних в історичних травмах, які досі викликають біль і гнів у їхніх виборців?
Міська рада вислухала аргументи, провела дискусії і врешті-решт прийняла рішення. З перевагою в 6:1 було ухвалене рішення знести ще один символ історичного гноблення. Втім, цей пам’ятник не мав нічого спільного Конфедерацією чи Громадянською війною в США. Голосування відбулося на Алясці, в маленькому прибережному містечку Сітка, розташованому на острові приблизно на півдорозі між Анкориджем і Ванкувером.
«І це був пам'ятник росіянину, купцю на ім'я Алєксандр Баранов, ключовій фігурі у підкоренні Аляски Росією понад 200 років тому. У постанові, що санкціонувала демонтаж, говориться, що Баранов, який був першим колоніальним губернатором Аляски, «безпосередньо керував поневоленням тлінгітів і алеутів», політикою, яка «часто виправдовувалася теорією расової і культурної вищості». Злочинна діяльність Баранова, яка включала, серед іншого, «насильство над корінними жінками», «вбивства і крадіжки майна корінних народів», була настільки жорстокою, що місцеві тлінгіти прозвали його «безсердечним»», - пише в статті для американської версії Politico американський дослідник і письменник Кейсі Мішель.
Знесення пам'ятника Баранову так і не потрапило до загальнонаціональних новин. І, можливо, це зрозуміло, зважаючи на протести, що охопили всю країну в той час. Але це також зрозуміло і з іншої причини: історія російської колонізації Аляски і пов'язані з нею насильство, масові вбивства і винищення місцевого корінного населення навряд чи добре відомі широкому американському політикуму. Навіть з новим переглядом європейської колонізації Північної Америки, а також нещодавнім сплеском наукових досліджень щодо кривавого імперіалізму США на американському Заході, роль Росії у придушенні і захопленні Аляски стоїть окремо як ігнорована глава колоніалізму на континенті.
Це також ігнорований аспект російської історії в самій Росії. Офіційні розповіді про російську експансію говорять, що Москва просто агломерувала сусідні народи в рамках свого оборонного захоплення територій, з радістю приймаючи нові народи і нові землі під свій захист. У російському розумінні слово «колоніалізм» застосовується лише до інших імперій, але не до Російської. Як нещодавно заявив міністр закордонних справ Сєргєй Лавров, Росія «не заплямувала себе кривавими злочинами колоніалізму».
«Але, як доводить демонтаж пам'ятника Баранову, колоніальна спадщина Росії навряд чи забута на Алясці. А з огляду на те, що Росія знову повернулася до імперіалізму в таких місцях, як Україна, ця спадщина зараз стала більш резонансною ніж будь-коли за останні десятиліття чи й взагалі за всі часи», - пише Мішель.
У західних університетах і дослідницьких інститутах вторгнення Росії в Україну спричинило радикальний перегляд російських відносин з іншими народами і країнами включно з українцями. Десятиліттями західні науковці розглядали Радянський Союз як принципово відмінну країну від Російської імперії, яка йому передувала, і аналізували його систему та поведінку насамперед через призму комуністичної ідеології. Тому, коли Радянський Союз розпався, багато хто на Заході припускав, що після того, як Москва позбудеться комунізму, йому природним чином на зміну прийде демократія.
Але пострадянська Росія виявилася інакшою, і в самій РФ та за її межами науковці та аналітики виокремлюють важливі наскрізні лінії в моделях і практиках від царських часів до сьогодення. Однією з таких наскрізних ліній залишається колоніалізм, який виявляється одним з найкращих пояснень російської агресії проти України. Ось чому американцям давно пора нарешті ознайомитися з історією російської окупації Аляски і з тим, що вона означала не лише для корінного населення, винищеного і зруйнованого царськими військами. Ця історія допомагає переосмислити розуміння Росії як колоніальної держави, яка мало чим відрізняється від своїх європейських колег, особливо якщо подивитися на її поведінку у Північній Америці.
Історія імперських планів Росії в Північній Америці бере свій початок у 1741 році, коли дослідник Вітус Беринг вперше побачив Алеутські острови. У той час Беринг шукав докази існування «Великої землі», що лежала на схід від Сибіру, напівміфічного форпосту невикористаних багатств, які могли б збагатити його благодійників у Санкт-Петербурзі.
«У російській експансії на Аляску в північній частині Тихого океану не було нічого оборонного чи навіть природного. Вона ґрунтувалася лише на одному: пошуках багатств, які можна було вкрасти у будь-кого, кого б росіяни не зустріли на Алясці», - наголошує автор.
Беринг не дожив до розгортання дослідження цієї «Великої землі». Але його товариші по кораблю швидко зрозуміли, що чутки про незліченні багатства у вигляді потоку хутра були правдивими. Подібно до того, як російські війська і трапери прочісували Сибір у пошуках соболиних шкур, Аляска виявилася щедрою на лисяче хутро, а також тюленячі і видрові шкури. Ці товари незабаром почали текти на захід, поповнюючи скарбниці царських покровителів у Санкт-Петербурзі.
Звісно, не самі російські моряки забивали чи вбивали кожну з цих тварин. На Алеутських островах і в більшій частині південного краю Аляски, які досліджували російські моряки, вже мешкали десятки тисяч місцевих жителів. Алеути і тлінгіти, інуїти і юпіки - різні народи вже називали домом регіон, який залишався здебільшого недоторканним європейськими дослідниками. А потім прийшли росіяни. І рівно так само, як під час експансії в Сибіру або в ході британських, французьких, іспанських і португальських експедицій в Південній Америці, російські війська розглядали корінні народи не лише як недолюдей, які їм заважали, а й як потенційний засіб для досягнення мети.
«Не минуло багато часу після висадки російських військ, як розгорнулася знайома картина колоніальних злочинів, що змусила корінне населення здригнутися від жаху. Майже одразу ж російські колонізатори почали впроваджувати той самий сценарій, який вони відпрацювали в Сибіру», - йдеться в статті.
Перший крок був відомий як «ясак», російські представники вимагали від корінного населення данину - як правило, хутро. Щоб забезпечити дотримання вимог, російські торговці застосовували другий елемент плану: росіяни захоплювали заручників з числа корінного населення, яких утримували доти, доки вимоги «ясаку» не були виконані. Часто російські представники викрадали дітей місцевих лідерів. У деяких випадках, як писала історик Енн Хайд, росіяни викрадали дітей половини населення певної громади.
На цьому вони не зупинялися. Як зазначає Національний інститут охорони здоров'я США, така схема дозволила росіянам фактично «поневолити» місцеве населення. Вимагаючи «хутра в обмін на життя» жінок і дітей, росіяни «сексуально експлуатували заручників» і навіть «страчували їх», якщо надходження хутра було недостатнім. І все це лише для того, щоб «подати приклад» іншим непокірним корінним народам.
Протягом більшої частини 18-го століття російське панування на Алясці було значною мірою зумовлене діяльністю мисливців і торговців, які розселилися по південній частині регіону без будь-якої реальної організації. Але через кілька десятиліть після першого контакту царські чиновники офіційно заснували Російсько-Американську компанію, щоб навести певний лад у безладних завоюваннях Росії. За зразком приватних компаній в інших країнах, не в останню чергу Британської Ост-Індської компанії в Південній Азії, РАК була номінально незалежною організацією, яка отримала право розширювати і закріплювати колоніальні володіння Росії.
За підтримки російського флоту експансія РАК проходила без проблем, Працівників розсилали по всій широкій території Аляски, а дослідження навіть заходили далі на південь вздовж тихоокеанського узбережжя Канади і США.
«На чолі компанії стояла одна людина: Баранов, перший офіційний губернатор російської Аляски. Як сказав один мешканець регіону у 2020 році, саме ця людина була «відповідальною за вбивства, поневолення, зґвалтування і винуватцем геноциду», і все це в ім’я далекого царя», - пише Мішель.
Мало який народ постраждав від російського панування більше, ніж алеути. Змучене вимогами данини і захопленнями заручників, алеутське населення почало стрімко занепадати. Але не можна сказати, що цей народ був пасивним.
«На початку 1760-х років, коли війська Британії в інших частинах континенту почали запроваджувати нові, дико непопулярні податки для американських підданих, алеути на великих островах таємно збиралися і планували, як вбити всіх росіян. І спочатку їм це вдавалося», - йдеться в статті.
Алеути краще знали всі закутки і бухти Алеутського архіпелагу. Це допомогло їм відстрілювали російських загарбників. Пізніше, за підрахунками, кількість загиблих росіян становила майже 30 людей. Один російський корабель спробував втекти, але був відкинутий хвилями на берег, де алеутська піхота вбила ще десятки росіян.
«Не дивно, що російська відплата була швидкою. Один російський капітан, Іван Соловйов, негайно розпочав політику, близьку до геноциду, яка, можливо, і була геноцидом. Російські очевидці розповідали, як Соловйов почав вбивати десятки алеутів «на місці» в ході жахливого кровопролиття, - пише історик Клаудіо Сонт. 300 інших алеутів сховалися в «укріпленій споруді». Російські очевидці пізніше згадували, що Соловйов підірвав будівлю, а решту перебив «рушницями і шаблями». Як додав Сонт, Соловйов «практикував жорстокий експеримент: вишикувавши алеутів у лінію, він стріляв у першого, щоб з'ясувати, через скількох людей пройде куля. Бійня була настільки жорстокою, що море навколо одного острова стало кривавим від тих, хто кидався або був кинутий у нього», - йдеться в статті.
Загальна кількість вбитих алеутів залишається невідомою, але один російський очевидень підрахував, що лише Соловйов керував вбивством понад 3 тисяч алеутів. Враховуючи, що на момент прибуття росіян на Алеутські острови проживало лише 17 тисяч мешканців, Соловйов, можливо, несе значну відповідальність за знищення майже п'ятої частини всього алеутського народу. Якою б не була остаточна цифра, звірства Соловйова, на думку історика Кетрін Джонсон Рінгсмут, були «початком кінця суверенітету корінних народів».
Але Соловйов був далеко не єдиним росіянином, винним у масових вбивствах. Невдовзі, поблизу величезного острова Кодьяк на Алясці, російські колонізатори обстріляли чоловіків, жінок і дітей алутійців, які тікали, сховавшись на скелі Реф’юдж-Рок. Націливши канонаду на беззахисних людей, росіяни «влаштували жахливу криваву баню», як пізніше згадував один із старійшин алютійців.
«Сморід від трупів, що лежали на березі, так сильно заповнив повітря, що ніхто не міг там залишатися», - розповідав він.
Сотні людей загинули, одних застрелили, інші кинулися в море з висоти майже 10 поверхів. Деякі свідчення називають ще більшу кількість загиблих, що сягає тисяч. І все це без жодної жертви з боку росіян. Як пізніше сказав один археолог, російська різанина на Реф’юдж-Рок, яка сталася лише через рік після того, як американські війська нарешті завершили свою революцію проти британців, «стала аналогом Вундед-Ні на Алясці».
На думку Мішеля, це порівняння доволі точне і може допомогти американцям і росіянам точніше зрозуміти Росію як колонізаторську державу, якою вона була тоді і залишається досі. Подібно до Різанини в Вундед-Ні, де американські солдати вбили сотні беззахисних чоловіків, жінок і дітей з племені лакота, російські війська так само знищили сотні мирних представників корінних народів. Так само, як і у випадку з Вундед-Ні, мешканців Реф’юдж-Рок на той час вже позбавили землі і прав, віддавши їх у колоніальну пащу імперії, що розширювалася. І так само, як правда про Вундед-Ні, відмиту американськими пропагандистами, фактичні деталі різанини на Реф’юдж-Рок на багато століть були «забуті».
Але якщо зараз події в Вундед-Ні привертають новий інтерес, злочини Росії на Алясці досі ігноруються. Частково це пов'язано із загальною необізнаністю більшої частини американців щодо історії Аляски. Зазвичай ці знання обмежуються такими дрібницями, як дата, коли США купили Аляску (це сталося у 1867 році, після більш ніж століття російського колоніального контролю).
«А частково це пов'язано з повним небажанням Росії навіть жестом згадати про російський колоніалізм, не кажучи вже про відповідальність за злочини геноциду, скоєні росіянами на Алясці та в інших місцях», - зауважує автор.
Проте, навіть якщо не брати до уваги Аляску, очевидно, що Росія займалася колоніальними завоюваннями та експлуатацією з перших днів існування царської імперії. Протягом сотень років царські війська здійснювали численні колоніальні кампанії вздовж її зовнішніх кордонів, знищуючи сусідні держави і перетворюючи їх на джерело багатства для російської держави. Повалення урядів, винищення місцевого населення, організація геноциду проти тих, хто виступав проти розширення російської державної влади - збільшення території Росії повністю повторює історію колоніальних завоювань в інших місцях.
«Як і у випадку Іспанії в Південній Америці чи Британії в Південній Азії, російська експансія була зумовлена не міркуваннями національної безпеки, а прагненням захопити і вивезти якомога більше ресурсів, які російські війська могли знайти. Особливо це стосується Аляски», - йдеться в статті.
Мішель наголошує, що окупація Аляски не потрібна була Російській імперії для так званої стратегічної глибини, яка б відсунула подалі від царського престолу будь-які ворожі війська. Йшлося лише про багатство, яке потрібно було добути: хутро і шкури, які наповнювали царську казну в Санкт-Петербурзі.
«Рівно так само, як і у випадку британської жорстокості в Нігерії, бельгійських звірств в Конго і французьких у В’єтнамі, сенс присутності Росії на Алясці був абсолютно простим: чистий, банальний колоніалізм, спрямований на видобуток багатств, закріплення російських військ та винищення корінного населення Аляски, яке лише нещодавно відновилося до доросійської чисельності», - йдеться в статті.
Аляска залишається чи не найяскравішим прикладом російського колоніалізму. У той час як навколо російського експансіонізму в інших місцях тривають дебати про те, де саме пролягає межа між російським імперіалізмом і російським колоніалізмом, мало хто сперечається про те, що привело царські війська на Аляску.
Зрештою, Росія ніколи не виявляла жодного інтересу до фактичного заселення Аляски. Російські піддані здебільшого обмежувалися південною частиною регіону, часто використовуючи тамтешні бази для подальших авантюр на Тихоокеанському північному заході, в Каліфорнії і навіть на Гаваях. Існує мало доказів того, що царська влада була зацікавлена у фактичному управлінні Аляскою як складовою частиною імперії. Навіть після століття російського контролю, на момент передачі Аляски під американський контроль царем Алєксандром II, на цій території фактично проживало менше 500 російських поселенців.
Російські війська були зацікавлені виключно в тому, щоб позбавити Аляску її багатств, а також експлуатувати і знущатися над корінним населенням. Що б не говорив Лавров, Аляска ілюструє, що росіяни були мотивовані беззастережним колоніалізмом і були готові вдатися до найжорстокіших методів, необхідних для того, щоб висмоктати з Аляски стільки багатств, скільки було можливо. У 18 столітті Росія завоювала більшу частину Євразійського континенту, взявши під контроль землі від Чорного і Каспійського морів на півдні до Арктики на півночі і далекосхідного тихоокеанського узбережжя. Вона підкорила десятки, якщо не сотні корінних народів, включаючи бурятів, чеченців і татар. Але саме на Алясці колоніальні прагнення Росії досягли свого апогею. І саме Аляска продемонструвала, наскільки російський експансіонізм схожий на європейські колоніальні проекти в інших місцях. Проте ця реальність залишається маловідомою і малодослідженою навіть у США.
Завдяки цій короткозорості залишається велика біла пляма в розумінні не лише колоніальної жорстокості європейців у Північній Америці, але й у сприйнятті Росії як колоніальної держави, яку не можна відрізнити від Британії, Франції, Іспанії тощо.
«Якби усвідомлення російських колоніальних злочинів у таких місцях, як Аляска, було більш відомим і краще враховуваним у ширшій американській політиці, такі події, як вторгнення в Україну і колоніальне підґрунтя такої жорстокості, були б набагато менш шокуючими. Як стверджує історик Тімоті Снайдер, Москва вже давно дивиться на Україну крізь призму колоніального підходу, а зараз її очолює диктатор, який намагається не лише захопити українські провінції, але й прагне до «національного винищення» України, причому все це «представляє російський колоніалізм»», - йдеться в статті.
Безумовно, існують чіткі відмінності між авантюрами Росії на Алясці та її нинішніми зусиллями в Україні. Владімір Путін, наприклад, регулярно називає українців і росіян «одним народом», але ніколи не було ніяких міфів про спорідненість росіян і корінних жителів Аляски. Як писав Сонт, російські загарбники регулярно дегуманізували корінних жителів, називаючи «брудом» людей, які «живуть своїм життям, як тварини». Так само Аляска ніколи не відігравала центральної ролі в ширшій російській ідентичності. В цей час росіяни стверджують, що Україна - це ядро, складова частина Росії. Подібного погляду на Аляску не існує.
І все ж, навіть попри ці відмінності, схожість між російськими колоніальними кампаніями вражає. На Алясці російські колонізатори прийняли специфічну політику, намагаючись «підпорядкувати корінних жителів громадянству Російської імперії». Ідентичну політику Москва зараз проводить в Україні. На Аляску Росія імпортувала маріонеткових політиків для нагляду за підкореним місцевим населенням. І саме це зараз відбувається і в Україні. На Алясці російські колонізатори залишалися переконаними у своїй правоті, у своїй правильності та у своїй нестримній здатності захоплювати стільки території і стільки людей, скільки їм заманеться, від імені своїх імперських лідерів. Таке ж месіанство демонструє Кремль сьогодні.
«Росія була не меншою колоніальною імперією, ніж будь-яка інша західноєвропейська держава. Росія була просякнута відчуттям особливої долі з кінця 15-го століття», - писав Міхаіл Ходарковський, один з провідних дослідників російського колоніалізму.
І саме це відчуття «особливої долі» зараз грає велику роль в Україні. Як стверджує Путін, Росія - це не просто нація, а «держава-цивілізація», яка, як писав минулого року аналітик Андрєй Колесников, має «особливий шлях», і все це - частина «тисячолітньої історії» Росії.
І цей статус нібито «держави-цивілізації» означає, що Росія має право (або «призначення») поглинати і домінувати над своїми колишніми імперськими володіннями. Путін неодноразово наполягає на тому, що Росія має бути визнана «великою державою». Але це формулювання за визначенням означає, що Росія повинна домінувати над іншими народами і здійснювати владу над низкою інших держав. За логікою Путіна, Росія не може бути великою державою без «підвладних» народів. І тому Україна - можливо, її найстаріша, а також географічно і культурно найближча колонія - не могла вислизнути з рук Москви.
«Зараз здається очевидним, що одержимість Росії імперією підштовхнула її до вторгнення в Україну. І саме небажання або нездатність розглядати російський експансіонізм - як тоді, так і зараз - як колоніальний за своєю природою засліпило багатьох на Заході, не дозволивши помітити справжні плани Москви. Якщо Захід не впорається з цією історією зараз, загрозу, яку все ще становить російський імперіалізм, не вдасться подолати», - йдеться в статті.
Стежити у Телеграмі
Увійти за допомогою Facebook
Увійти за допомогою Twitter
Увійти за допомогою Google